Український історичний журнал - вересень - жовтень - 2012

СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ҐРАНД-НАРАТИВ: ПІДХОДИ, КОНЦЕПЦІЇ, РЕАЛІЗАЦІЯ

ЛАБОРАТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРАТИВУ

Питання про те, як писати та репрезентувати історію, хвилювали інтелектуалів щонайменше від доби античності. Відтак уже на зорі історієписання народилися конкуруючі способи й образи представлення минувшини — описово-пояснювальний та прагматично-утилітарний. Нині ж ідеться про величезну версіальність способів її репрезентації й конструювання, що спираються на багатоманітні дослідницькі стратегії.

Сьогодні очевидно, що кожна з національних варіацій європейського історієписання має свою структуру віх і пластів минувшини, зрештою самобутню логіку сюжетів, дослідницьких підходів та проблем. Власною неповторною палітрою вирізняється й українська історіографія, котра визначається багатьма обставинами та контекстами представлення нашого минулого: соціокультурними розривами, включенням інших етнокультурних елементів, належністю етнічних земель до різних цивілізаційних комплексів та держав, геополітичним становищем, інтенсивністю й тривалістю модернізаційних хвиль (індустріального, культурного, політичного оновлення та реформування), самобутнім механізмом спадкоємності, себто побутуванням відмінних, інколи контраверсійних, традицій, їх перехрещуванням, змаганням або взаємодоповненням.

Від початку 1990-х рр. в українській історіографії точаться жваві дискусії щодо теоретичних і методологічних засад конструювання національної історії, різноманітних концепцій її висвітлення, витлумачення та репрезентації. Загалом ідеться про цілу низку наративів із вітчизняної минувшини з різним рівнем систематичності та повноти просторово-хронологічного охоплення, відмінними концептуальними підходами і стратегіями представлення, функціонального призначення й адресної спрямованості, видової та жанрової належності, що з’явилися впродовж 1990-2000-х рр. Так чи інакше, до сучасного українського історієписання ввійшло чимало текстів, котрі продукують новітнє прочитання й переосмислення національного минулого.

Утім, незважаючи на таке велике розмаїття текстів, проблеми, пов’язані з конструюванням і репрезентацією вітчизняної історії, насамперед із перспективи європейського та світового історичного процесів, залишаються надзвичайно гострими й актуальними, вони продовжують циркулювати в академічному середовищі протягом двох останніх десятиліть. Приміром, дискутуються питання про співвідношення соціокультурних імпульсів, розриви і континуїтет

в українській минувшині, її лінійне, нелінійне та гілчасте представлення, темпи й інтенсивність історичного руху, регіонально-просторову, етнокультурну конфігурацію, тектонічні розлами та вузлові перетини, або точки біфуркації, пізнавальні можливості мікро- й макропідходів, побутування культурно-антропологічних, цивілізаційних і сцієнтичних образів минулого, етноцентризм та мультикультуралізм і т.п. Вочевидь, перелік викликів, масштабних проблем, прихованих та очевидних суперечностей можемо істотно розширити і поглибити, проте їх плідне та всебічне обговорення потребує відповідної конкретизації, точніше певного формату висвітлення та представлення.

Передусім зауважимо, що дієздатність будь-якої теорії, концепції або гіпотези, котра претендує на пояснення минулого, значною мірою спирається на дослідницький інструментарій, завдяки якому отримуються, формулюються та репрезентуються результати наукових досліджень. В історичній науці проблема методів здебільшого пов’язана з прочитанням і витлумаченням джерельних комплексів, а за великим рахунком — із творенням відповідних текстів, що пропонують певну конструкцію минулого.

Цей дослідницький рефрен має й безпосередню практичну спрямованість, а саме — опрацювання методологічних та теоретичних засад концепції багатотомної синтетичної історії нашої країни. В Інституті історії України НАНУ вже протягом кількох років ведеться попередня робота з підготовки такого великого академічного проекту. Робоча група провідних науковців напрацювала низкутекстів, розробок, проспектів з обсягу як окремих історичних епох, так і всієї української минувшини.

На нашу думку, дослідницькі практики, започатковані в інституті, потребують постійного «експериментального майданчика» для первісного опрацювання й обговорення висунутих концептуальних пропозицій, публікації різноманітних розвідок з інформаційного та методологічного супроводу зазначеного академічного проекту. Саме такою своєрідною фаховою майстернею й має стати нова рубрика журналу - «Сучасний український ґранд-наратив: підходи, концепції, реалізація». У цьому відділі часопису плануємо публікувати як історіографічні та наукознавчі огляди, так і студіїпро різноманітні теорії, схеми, концепції й візії з української історії, її окремих епох, а також розвідки, присвячені аналізу пізнавальних можливостей, оригінальності й конструктивності запропонованих концептів та дослідницького інструментарію тощо. Сподіваємося, що «експериментальний» чи «лабораторний» формат рубрики надасть цьому академічному проекту динамічності й альтернативності як щодо можливих авторських візій, присвячених конструкції багатотомної історії, так і стосовно окреслення її методологічних та теоретичних засад.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка