Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Науково-методичний журнал - Липень - Серпень 2013

ВСТУП. ЗАВДАННЯ І ОСОБЛИВОСТІ КУРСУ

Мета уроку:

- охарактеризувати основні завдання та особливості курсу історії України, його найважливіші процеси, події, протиріччя й тенденції;

- сформувати цілісне уявлення про місце конкретних подій вітчизняної історії в загальноєвропейському історичному просторі;

- розвивати уміння самостійно виділяти ключові та проблемні питання теми, працювати з картою, систематизувати знання;

- удосконалювати навички усного виступу: уміння аргументувати власну думку, вести дискусію, слухати співрозмовника, поважати його думку;

- розвивати навички самостійного здобування інформації з додаткових джерел;

- прищеплювати учням національні та загальнолюдські цінності;

- розвивати інтерес до предмета.

Очікувані результати.

Після цього уроку учні зможуть:

• дати загальну характеристику життя українського суспільства починаючи від 1939 р. до сьогодення;

• співвідносити окремі історичні факти і загальні процеси;

• висловлювати власні судження щодо окремих суперечливих суспільних процесів, які мали місце в Україні;

• пояснювати значення понять: світова війна, лібералізація суспільного життя, відлига, застій, перебудова, національно-культурний рух, загальнолюдські та національні цінності, постіндустріальне суспільство.

Тип уроку: оглядова лекція.

Обладнання: підручник, настінна карта, атласи, наявні технічні засоби навчання.

Вступний урок доцільно провести як оглядову лекцію. Вона включатиме мінімум фактичного матеріалу і матиме інформативний характер. Учитель зосереджує увагу учнів на основних чинниках, що мають принципове значення для сприйняття і засвоєння матеріалу. Під час лекції вчитель використовує елементи розповіді, евристичної бесіди, пояснення тощо.

Іншим варіантом вступного уроку може бути діалогічна лекція. Для цього потрібно, щоб учні хоча б частково підготувалися до спільної роботи на уроці. Вчитель заздалегідь дає учням завдання повторити вузлові питання курсу та ознайомитися з термінами і поняттями, які будуть опрацьовуватись на уроці.

Можливий третій варіант - проблемна лекція. У процесі опрацювання й обговорення матеріалу відшукуються відповіді на основні питання, що стосуються певної теми або її окремих частин. Наприклад, перед характеристикою історичних періодів учитель до кожного з них може запропонувати такі проблемні завдання:

1. Поміркуйте, чи можна було уникнути Другої світової війни.

2. Поясніть, чому Й. Сталін після війни спрямував розвиток радянської економіки екстенсивним способом.

3. Чи можна період другої половини 1960-х років - першої половини 1980-х років беззаперечно назвати періодом «застою»?

4. Поміркуйте, з яких причин курс «перебудови», визначений М. Горбачовим, обернувся розпадом СРСР.

5. Чому, на вашу думку, соціально-економічні реформи в незалежній Україні за 20 років істотно не вплинули на підвищення рівня життя населеня?

У підготовленому класі шкільну лекцію можна провести із застосуванням елементів критичного мислення. Така методика передбачає колективне або групове обговорення матеріалу кожної змістовно завершеної теми. При цьому вчитель пропонує різні погляди на ключові питання (особливо під час засвоєння останнього пункту плану нового матеріалу).

І, нарешті, можна вдатись до проектної технології, коли кожна група працює над міні-проектом, виконуючи конкретні завдання, поставлені перед нею.

Наведено приклади проведення другого і останнього варіантів вступного уроку.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

Враховуючи, що це перший урок навчального року і часто виникає потреба у розв’язуванні додаткових організаційних питань, на цей етап уроку відводиться трохи більше часу. Зрозуміло, що в широкому сенсі організація уроку вчителем відбувається протягом усього заняття. Це передбачає визначення завдань уроку, вдалу мотивацію, щоб в учнів виникло бажання здобувати нові знання, уміння й навички, зміну видів діяльності, залучення всіх учнів класу до взаємонавчання та взаємодопомоги тощо.

ІІ. Вступна бесіда.

Урок можна розпочати зі вступної бесіди. Учням пропонуються запитання, які допоможуть їм пригадати основний матеріал курсу вітчизняної історії за 9 клас. Орієнтовні запитання (з них учитель обирає лише ті, які вписуються в план його уроку):

1. Пригадайте, який період охоплює курс історії України, що вивчався в 9 класі.

2. Сформулюйте визначення поняття «промисловий переворот».

3. Назвіть його особливості в українських землях (у вашому регіоні).

4. Поясніть, що таке «індустріалізація», «модернізація».

5. Пригадайте, чи синхронно відбувалася модернізація в різних регіонах України. Відповідь аргументуйте.

6. Як ви розумієте поняття «індустріальне суспільство»? Чим воно відрізняється від аграрного суспільства?

7. Охарактеризуйте основні політичні, економічні (соціальні, культурні) процеси, які відбувалися в Україні з другої половини ХІХ до початку ХХ ст. Відповіді бажано підкріплювати основними фактами з регіональної історії цього періоду.

8. Поміркуйте, як впливала модернізація на політичну, соціальну й духовну сфери українського суспільства.

9. Поясніть, як ви розумієте поняття «процес національного відродження», «процес формування української нації».

10. Пригадайте основні способи формування української нації.

11. Поміркуйте, чи були пов’язані події вітчизняної історії з європейськими процесами. Відповідь аргументуйте.

12. Поясніть, що і чому вас особливо зацікавило в шкільному курсі вітчизняної історії за 9 клас.

Передбачається, що в процесі фронтальної бесіди учні пригадають основні події і факти, що відбувались у житті українського суспільства в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.(завершення промислового перевороту і початок індустріалізації, розвиток монополістичного капіталізму, поява фінансового капіталу, формування нової структури суспільства, зародження і розвиток політичних партій, процес національного відродження тощо), проаналізують основні зміни того періоду і дадуть їм оцінку, визначать місце й роль України в історії Європи.

Учитель узагальнює результати бесіди.

Історія України від початку ХХ ст. до 1939 р. є органічною частиною європейської історії. Головною прикметою тієї доби було формування української нації, її економічного та інтелектуального потенціалу.

Потім учитель ознайомлює учнів з підручником з історії України для 11 класу (автори С. Кульчицький, Ю. Лебедєва). Якщо учні в 10 класі вже користувалися підручником цих авторів, то основні вимоги до роботи в 11 класі будуть аналогічними. В іншому випадку вчитель пояснює учням структуру підручника та особливості користування ним. Звертається увага на завдання творчого характеру, виконання яких допоможе випускникам розвивати уміння і навички критичного оцінювання інформації, ведення дискусії. Бажано пояснити характер співпраці учнів і вчителя на уроках історії, якого додержує вчитель у своїй практиці.

Особлива увага зосереджується на вимогах програми з історії до рівня основних умінь і навичок учнів випускного класу та до оцінювання (поточного й підсумкового) результатів їхньої діяльності на уроках.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Оголошуються тема і мету уроку. Пропонується план вивчення нового матеріалу (тема і план записуються на дошці заздалегідь). Як правило, план відповідає структурі матеріалу підручника.

Зазначаються основні поняття й терміни, які необхідно засвоїти під час опрацювання нового матеріалу: світова війна, лібералізація суспільного життя, відлига, застій, перебудова, національно-культурний рух, загальнолюдські та національні цінності.

План

1. Хронологічні межі курсу.

2. Характерні особливості розвитку українських земель.

3. Суперечливі процеси модернізації суспільного та повсякденного життя.

Перше питання плану розглядається ґрунтовно. Повідомляється, що хронологічні межі курсу охоплюють період вітчизняної історії від 1939 р. до сьогодення - другий період новітньої історії України, в якому ми живемо. Потім учитель пояснює, для чого вдаються до періодизації історії, зазначає, що умовно курс можна поділити на шість періодів, яким притаманні складні соціально-економічні та політичні процеси. Кожен з історичних періодів має свої особливості.

У процесі опрацювання першого пункту плану пропонується заповнити хронологічну таблицю. Її форму подано на дошці.

Перший період курсу історії україни охоплює 1939-1945 рр. Щоб його охарактеризувати, учитель, спираючись на базові знання учнів із всесвітньої історії, проводить фронтальну бесіду, яка завершується висновком про те, що в передвоєнні роки в Європі відбувалось протистояння двох тоталітарних режимів, занепадали демократичні ідеї, активізувались радикальні рухи. Політика невтручання, підписання радянсько-німецького пакту про ненапад і таємний протокол до нього (пакт Ріббентропа - Молотова) торували шлях Європи до нової світової війни.

Напад нацистської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р. поклав початок Другій світовій війні (робота з терміном «світова війна»). Західна Україна відразу опинилася у вирі подій. Протягом 1939-1940 рр. українські землі Західної України, Північної Буковини і Бессарабії увійшли до складу Української РСР (робота з картою і атласами), що мало надзвичайно велике значення для подальшого формування соборної України.

22 червня 1941 р. нацистські війська та їхні союзники увірвалися на територію СРСР. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. Сучасна програма з історії України містить відомості і про Другу світову війну, і про Велику Вітчизняну війну. Враховуючи дискусії, які точаться навколо цих понять, учитель повинен пояснити виникнення назви «Велика Вітчизняна війна».

Учитель. Уперше в Росії «Вітчизняною» названо війну 1812 р., коли вона набула всенародного характеру.

На початку Першої світової війни (1914 р.) в Росії була спроба назвати її «Друга світова війна». Друкувалися навіть відповідні плакати (один з них уміщено в підручнику 10 кл., автори С. Кульчицький, Ю. Лебедєва, с. 113), однак назва не прижилася.

Після нападу нацистської Німеччини на СРСР у радіовиступі 22 червня 1941 р. нарком закордонних справ (одночасно голова Раднаркому СРСР) В. Молотов зазначив: «Красная Армия и весь наш народ поведут победоносную отечественную войну за родину, за честь, за свободу». У газеті «Правда» наступного дня було вміщено статтю О. Ярославського «Великая Отечественная война». Зрозуміло, що назва «Велика Вітчизняна війна» була актуальною тільки для народів Радянського Союзу. Для народів Європи це була Друга світова війна. Ряд сучасних істориків вважає назву «Велика Вітчизняна війна» однією з ідеологем (робота з поняттям) радянського керівництва.

Повідомляється, що після нападу Німеччини та її союзників уся територія України опинилося в епіцентрі бойових дій. Тут зосереджувалися основні сили воюючих сторін (робота з картою та атласами). Протягом 1941-1944 рр. в Україні загинула майже третина населення, матеріальні збитки становили 1,2 трлн рублів. Ураховуючи величезні втрати і внесок України у розгром окупантів, вона стала співзасновницею міжнародної організації об’єднаних націй (ООН), створеної заради збереження миру та співробітництва народів світу.

Характеризуючи наступний період, учитель зазначає, що він охоплює 1946 - початок 1950-х років і увійшов у новітню історію України як період повоєнної відбудови. За перше повоєнне десятиліття у неймовірно скрутних умовах промислове виробництво УРСР майже досягло довоєнного рівня. Водночас екстенсивний характер радянської економіки призводив до її деформацій, що передусім позначилися на побуті людей.

Наголошується, що відбудова збіглася з початком «холодної війни», зумовленої різким загостренням відносин між колишніми учасниками антигітлерівської коаліції. Світ став біполярним (робота з поняттям). Якщо учням відоме поняття «холодна війна», учитель може обговорити з ними питання про втрачені можливості двох супердержав у той період.

Суспільно-політичне і культурне життя продовжувало розвиватися в жорстких ідеологічних рамках сталінського режиму. Особливо сильним був ідеологічний тиск в Україні.

Третій період тривав від середини 1950-х до середини 60-х років і увійшов в історію як період «відлиги». Після смерті Й. Сталіна на чолі держави став М. Хрущов. Розпочався процес лібералізації (робота з поняттям) суспільно-політичного життя, найважливішим елементом якого стала ліквідація ГУЛАГу. Було зроблено спроби децентралізувати управління промисловістю, реформувати соціально-економічну та культурну сфери. Наголошується, що, за винятком певних соціальних здобутків, реформи в соціально-економічній сфері мали суперечливий характер і не дали бажаних результатів.

Новий курс у соціально-економічній політиці зумовив послаблення ідеологічного тиску й позитивно позначився на розвитку національно-культурного життя в Україні. Покоління «шістдесятників» намагалося оновити радянський лад. Їхні головні завдання: духовне відродження нації, утвердження рідної мови, популяризація здобутків української культури, вивільнення її від пут соціалістичного реалізму.

У середовищі шістдесятників зародився дисидентський рух, який започаткував становлення відкритої до радянського режиму опозиції.

Четвертий період тривав від середини 1960-х до середини 1980-х років. Він увійшов у новітню історію як «період застою». На початку періоду відбулася зміна радянського керівництва - з 1964 р. СРСР очолив Л. Брежнєв.

Учитель інформує, що на початку періоду було проведено економічні реформи, які сприяли піднесенню економічного потенціалу УРСР. Проте вони не змінили характеру розвитку індустріальних галузей, оскільки продовжували розвиватися за рахунок екстенсивного чинника (за винятком підприємств воєнно-промислового комплексу (робота з поняттям). Наголошується, що можливості розвитку командної економіки в її нереформованому вигляді вичерпалися. Поглиблення системної кризи суспільно-економічного ладу та тягар «холодної війни» на тлі глибокої ідеологічної кризи підірвали могутність СРСР.

Одночасно зазначається, що з 1972 р. Москва взяла українське політичне керівництво під жорсткий контроль й відновила політику, спрямовану на нівелювання національних особливостейУкраїни. В українському суспільстві зростало соціальне напруження та опір русифікації.

П’ятий період - «перебудови» - розпочався з приходом до влади М. Горбачова. Він тривав з 1985 до 1991 р. В умовах глибокої всеохоплюючої кризи нове керівництво змушене було піти на лібералізацію політичного режиму. Вона відбувалась під гаслами перебудови, нового мислення, гласності.

Учитель стисло характеризує реформування радянської економіки, спрямоване на заміну директивного управління ринковим (робота з поняттями). Проте нерішучі кроки реформаторів і спротив перетворенням призвели до розвалу командної економіки.

В України дві третини галузей економіки, які орієнтувалися на потреби воєнно-промислового комплексу, майже цілком залежали від асигнувань центру. Скорочення фінансування прискорило фізичне й моральне старіння промислового потенціалу УРСР. Друкування не забезпечених товарною масою грошей (інфляція в другій половині 1991 р. становила 25 % на тиждень), дефіцит товарів - усе це різко загострило економічне становище, істотно погіршило життєвий рівень населення.

Інформуючи про початок конституційної реформи, учитель зазначає її мету: передати радам реальну владу в державі, що мало б змінити характер радянської влади. Та насправді реформа спричинила стрімке падіння авторитету КПРС.

Увага учнів зосереджується на національному питанні. Наголошується, що нове керівництво СРСР не враховувало його у своїй політиці. Проте в 1986 р. ситуація різко змінилася. Після Чорнобильської катастрофи (26 квітня 1986 р.) в Україні особливо гостро відчули небезпеку цілковитої залежності від центру. Українське суспільство почало стрімко політизуватися, з’явилися неформальні організації, це передусім Народний рух України (1989 р.), розпочався процес формування багатопартійності. У 1990 р. відбулися вибори до Верховної та місцевих рад УРСР. Новообрана Верховна Рада УРСР уперше почала працювати як парламент - на постійній основі.

Демократичні вибори посилили національно-визвольний рух, який був спрямований на суверенізацію (робота з поняттям) України. 16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

Від 1991 р. розпочався шостий період, який триває й донині. 24 серпня 1991 р. Україна була проголошена суверенною незалежною державою. 1 грудня відбувся референдум як підтвердження Акта проголошення незалежності України, було обрано Президента України, а 8 грудня Україна приєдналася до Співдружності Незалежних Держав (СНД). Процес формування державної влади відбувався складно: політична боротьба перешкоджала втілювати в життя навіть вдалі рішення влади. Після прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. у державі сформувалися три гілки влади, які стали гарантією демократії.

Запровадження гривні (вересень 1996 р.) створило умови для залучення іноземних інвестицій та припинення відпливу вітчизняних капіталів за кордон. У цілому з 1991 р. Україна пройшла значний шлях ринкових перетворень. Було створено змішану економіку, яка ґрунтується на вільному підприємництві й приватній власності. Усе це стало підґрунтям для надання Україні в грудні 2005 р. статусу країни з ринковою економікою. У 2008 р. держава стала членом Світової організації торгівлі (СОТ). Однак українська промисловість, розвиваючись під впливом світового ринку, орієнтується переважно на виробництво сировини та напівфабрикатів, а не на кінцеву продукцію. Серед головних проблем промисловості залишаються її висока енергоємність і матеріалоємкість та екстенсивний характер розвитку.

Складні умови становлення демократичної держави, об’єктивні економічні труднощі та непродумані економічні реформи, некомпетентні рішення керівництва, різке погіршення екологічної ситуації - усе це спричинило негативні соціальні наслідки.

З появою незалежної України змінилася геополітична ситуація в Європі. Сьогодні Україна - член Ради Європи. Пріоритетом її зовнішньої політики є зміцнення економічних, політичних і культурних зв’язків з державами Сходу і Заходу.

Розглядається хронологічна таблиця, яку учні склали в процесі опрацювання першого питання.

Пояснюючи характерні особливості розвитку України, учитель перелічує основні її закономірності. Враховуючи розлогий характер роботи над першим питанням, друге доцільно викласти в стислому вигляді (можна запропонувати учням скласти конспект).

1. Наприкінці 1930-х - на початку 1940-х років відбулося входження українських земель в єдине державне утворення. Ця проблема назріла давно, але не було історичних умов для її розв’язання раніше. Хоча приєднання західної частини українських земель здійснювалося насильницькими методами, воно мало вирішальне значення для формування соборної України.

ІСТОРІЯ В СУЧАСНІЙ ШКОЛІ. - 2013. - № 7-8

Передплатний індекс 74644

2. Внесок України в розгром нацизму в роки Другої світової війни став основою для розв’язання українського питання - врегулювання проблеми західних кордонів УРСР та її реального виходу на міжнародну арену.

3. У той час, коли в розвинутих країнах світу відбувалось формування постіндустріального (інформаційного) суспільства, екстенсивний характер розвитку радянської економіки та відсутність можливостей для додаткового залучення матеріальних і людських ресурсів призвели наприкінці 1980-х років до системної кризи в Україні.

4. Найбільш вагомою подією новітньої історії стало проголошення України суверенною незалежною державою. Прийняття Конституції в Україні (1996 р.) стабілізувалось суспільство. Сьогодні Україна - держава з ринковою економікою, член Ради Європи і СОТ. У складних умовах відбувається зміцнення економічних, політичних і культурних зв’язків з державами Сходу і Заходу.

5. У добу новітньої історії створюється самобутній полікультурний простір України як результат складного розвитку культурного і духовного життя українського суспільства.

6. У сучасній історії відбуваються нові підходи до розуміння соціального життя: суспільство і люди досліджуються з урахуванням ґендерних підходів, проблем особистості, її характеру, уподобань, смаків тощо.

Учитель наголошує, що знання основних тенденцій історичного розвитку є запорукою успішного засвоєння закономірностей історичного процесу сучасної вітчизняної історії.

Засвоєння третього запитання потребує від учнів аналітичних умінь. Наголошується, що в суспільно-економічному, політичному й культурному розвитку країн спостерігаються великі досягнення за одними вимірами і значні відставання - за іншими. Це призводить до нагромадження суперечностей, що періодично переростають у кризи, масштаби яких іноді набувають глобального характеру.

Яскравим прикладом цього може слугувати Друга світова війна. З одного боку, це була глобальна катастрофа, яка супроводжувалася небаченими руйнуваннями й багатомільйонними жертвами, з другого - вона змінила кордони, міжнародні відносини, господарські зв’язки, політичне й духовне життя, стала могутнім поштовхом до переростання індустріального суспільства в постіндустріальне.

Не менш суперечливими були перетворення, пов’язані з проведенням економічних реформ. Післявоєнний економічний розвиток України (як і СРСР у цілому) здійснювався шляхом так званої навздогінної модернізації. З одного боку, директивна економіка, не втративши остаточно свого потенціалу, протягом десяти років сприяла практичному відновленню довоєнного рівня промисловості (закордонні експерти вважали, що на це знадобиться 40-50 років). З другого - радянська економіка продовжувала розвиватись екстенсивним способом, що призвело до серйозного дефіциту товарів споживання та низької заробітної плати.

Заходи щодо децентралізації економіки у період «відлиги», зменшення кількості працівників бюрократичного апарату центру, обмеження його повноважень, намагання підвищити темпи розвитку сільського господарства і зростання товарів народного споживання - усе це дало короткочасні позитивні результати. Проте необдуманість багатьох рішень, безсистемний і суперечливий характер економічних реформ, які здійснювалися згори й не підкріплювались досягненнями науки і практики, призвели до падіння ефективності виробництва.

У період «застою», особливо на початковому етапі, в результаті економічної реформи значно збільшились обсяги промислового виробництва в Україні, підвищилась продуктивність праці. Проте на тлі «холодної війни» подальші зусилля керівництва спрямовувались переважно на розвиток паливно-енергетичних галузей і воєнно-промислового комплексу. Це розбалансувало економіку, призвело до занепаду аграрного сектору, істотно обмежило розвиток інших галузей промисловості, що спричинило дефіцит товарів народного споживання. Директивна економіка вичерпала свої можливості, країна опинилася в глибокій кризі.

У часи «перебудови» центр спробував замінити директивне управління ринковим, запровадивши «повний госпрозрахунок, самоокупність, самофінансування та самоврядування». Передбачалося, що ринкові відносини розвиватимуться одночасно із збереженням державного управління господарством та забезпеченням соціальних гарантій членам суспільства. Проте реалізація економічної політики була непослідовною, половинчастою і неконкретною. Вона не сприймалася консервативними керівниками на місцях та значною частиною суспільства. Її незавершеність тільки посилила системну кризу: модернізація командної економіки без оновлення суспільно-політичної системи була неможливою.

Суперечливими були й політичні перетворення в країні. Дозовані спроби лібералізації радянського режиму в період «відлиги» сприяли активності суспільного життя, проте не стали невідворотними й не привели до утвердження демократії. Друга спроба десталінізації у період «перебудови» набула більш радикального характеру, але також не мала успіху: у 1991 р. Радянський Союз розвалився. Україна вступила в новий історичний період, маючи перед собою дві мети: перетворити директивну економіку в ринкову, а тоталітарне суспільство - у громадянське.

Неоднозначними були перетворення і в сфері освіти та науки. У 1970-1980-х роках зусилля держави спрямовувались на запровадження безплатної загальної середньої освіти. З одного боку,попри всі недоліки реалізації закону про освіту, молодь мала, як ніколи раніше, високий загальноосвітній рівень. З другого - із зростанням освітнього рівня молоді ускладнювалисть можливості ведення пропаганди партійним апаратом. Невтішне порівняння можливостей радянської системи і Заходу щодо задоволення потреб споживання дедалі більше загострювало загальне невдоволення і владою, і радянською системою.

У 1970-х роках величезні кошти витрачалися на впровадження досягнень науково-технічної революції. Проте це реально відчувалося тільки у воєнно-промисловому комплексі та космічній галузі. Новий етап НТР на тлі гонки озброєнь потребував істотного збільшення фінансування. А цього можна було досягти тільки за рахунок зниження життєвого рівня радянських людей. Це суперечило основній меті впровадження досягнень НТР - поліпшити життя трудящих.

Можна навести й інші приклади, які характеризують різноманітність і суперечливість суспільних процесів. При цьому бажано зазначити, що останнім часом з’явилися нові версії та оцінки багатьох усталених подій та явищ, які мають дискусійний характер. Учням необхідно самостійно аргументувати свою позицію.

Після опрацювання третього питання можна зробити загальний висновок.

Історія України від 1939 р. до сьогодення є органічною частиною європейської історії. У центрі перебувають події, пов’язані з проголошенням незалежності України. Вони сприяли піднесенню національної свідомості народу й ознаменувалися створенням суверенної демократичної України.

Інший варіант вивчення нового матеріалу пропонується провести у формі практичного заняття. Учитель організовує роботу в групах, яка подібна до інформаційної проектної технології. Вона передбачає збір інформації про новітній період вітчизняної історії, її аналіз та узагальнення. Звичайно, такий підхід потребує від учнів знань і попередньої підготовки. Клас поділяється на шість приблизно однакових за знаннями груп. Кожна з них характеризує певний період новітньої історії відповідно до плану уроку. У кожній групі призначається керівник, визначається мета,складається план роботи, з’ясовуються основні джерела інформації, обговорюються засоби подання результатів діяльності членів групи, критерії оцінювання. На цьому етапі роль учителя полягає в опосередкованому керуванні діяльністю груп.

У процесі обговорення кожна група презентує результати своєї практичної діяльності і заповнює таблицю, яку вчитель заздалегідь роздає кожній групі (або проектує на екран, якщо використовуються ТЗН). Усі учні класу заповнюють таблицю в зошитах. У якості закріплення вчитель може роздати учням зразок заповнення таблиці, що дасть змогу зекономити час, використавши його для обговорення та аналізу матеріалу. Таблиця може мати такий вигляд.

 

Хронологічні рамки періоду, роки

Орієнтовна назва періоду

Основний зміст періоду

Суперечливі процеси модернізації суспільного життя

І

1939-1945

Друга світова війна

1 вересня 1939 р. нацистська Німеччини напала на Польщу, розпочалася Друга світова війна. Спочатку Західна Україна, а з 22 червня 1941 р. уся територія України опинилися в епіцентрі бойових дій. Протягом 1941-1944 рр. в Україні загинула майже третина населення, загальні матеріальні втрати становили 1,2 трлн рублів.

Зважаючи на величезні втрати

1 внесок у розгром окупантів, Україна стала співзасновницею ООН.Закінчилася Друга світова війна

2 вересня 1945 р.

З одного боку, війна супроводжувалася небаченими руйнуваннями і багатомільйонними жертвами, з другого - стала могутнім поштовхом до переростання індустріального суспільства в постіндустріальне

ІІ

1945-1953

Відбудова

За перше повоєнне десятиліття у неймовірно скрутних умовах промислове виробництво УРСР майже досягло довоєнного рівня. Розвиток суспільно-політичного і культурного життя визначався сталінським тоталітарним режимом.

Відбудова збіглася з початком «холодної війни» - різким загостренням відносин між колишніми учасниками антигітлерівської коаліції

Післявоєнний економічний розвиток України (як і СРСР у цілому) здійснювався шляхом так званої навздогінної модернізації. З одного боку, директивна економіка, що остаточно не втратила свого потенціалу, протягом десяти років сприяла практичному відновленню довоєнного рівня промисловості. З другого - радянська економіка продовжувала розвиватись екстенсивним способом і призвела до серйозного дефіциту товарів споживання та низької заробітної плати

ІІІ

1953-1964

Відлига

Розпочався процес лібералізації суспільно-політичного життя, елементом якої стала ліквідація ГУЛАГу. Було зроблено спроби децентралізувати управління промисловістю, реформувати соціально-економічну та культурну сфери. Новий курс зумовив послаблення ідеологічного тиску й позитивно позначився на розвитку національно-культурного життя України

У період «відлиги» заходи щодо децентралізації економіки, зменшення кількості працівників бюрократичного центру та обмеження його повноважень дали короткочасні позитивні результати. Однак безсистемний і суперечливий характер економічних реформ, позбавлення господарської самостійності підприємств блокували процес подальшого розвитку виробництва.

Одночасно дозовані політичні зміни не привели до утвердження демократії, оскільки не передбачали істотного обмеження впливу КПРС та партійного апарату

ІV

1964-1985

Застій

Індустріальні галузі розвивалися в основному за рахунок екстенсивного чинника. Можливості розвитку командної економіки в її нереформованому вигляді вичерпалися. Період завершився поглибленням системної кризи суспільно-економічного ладу.

«Холодна війна» та глибока ідеологічна криза підірвали могутність СРСР. Країна опинилася перед загрозою розпаду.

Наприкінці цього періоду в українському суспільстві зросли соціальне напруження та опір русифікації

На початку цього періоду в результаті економічної реформи істотно збільшились обсяги промислового виробництва в Україні та підвищилась продуктивність праці. Однак на тлі «холодної війни» подальший курс було змінено на розвиток переважно паливно-енергетичних галузей та ВПК. Це призвело до розбалансування економіки, занепаду аграрного сектору, значно обмежило розвиток інших галузей промисловості, спричинило дефіцит товарів народного споживання. Директивна економіка вичерпала свої можливості, країна опинилася в глибокій кризі. Запровадження безплатної середньої освіти сприяло підвищенню загальноосвітнього рівня молоді.

З набуттям освіти молоддю значно ускладнились можливості ведення пропаганди партійним апаратом та маніпулювання суспільною свідомістю значної частини соціуму.

Величезні кошти, витрачені на впровадження нових досягнень науково-технічної революції реально відчувалися тільки у воєнно-промисловому комплексі та космічній галузі. Потреби збільшення фінансування нового етапу НТР на тлі гонки озброєнь можна було розв’язати тільки за рахунок зменшення життєвого рівня радянських людей, що суперечило головній меті впровадження досягнень НТР - поліпшити життя трудящих

V

1985-1991

Перебудова

У цей період звучали гасла про перебудову, нове мислення і гласність. Під тиском всеохоплюючої кризи нове керівництво СРСР на чолі з М. Горбачовим змушене було лібералізувати політичний режим.

Це прискорило розклад тоталітаризму. Центральна влада почала втрачатиконтроль над суспільними процесами, у тому числі і в національному питанні. В Україні з’явилися «неформальні» організації, це передусім Народний рух України. Розпочався процес формування багатопартійності.

Україна вступила в новий історичний період, маючи перед собою дві мети: перетворити директивну економіку в ринкову, а тоталітарне суспільство - у громадянське

У часи «перебудови» відбувалися спроби центру замінити директивне управління ринковим через «повний госпрозрахунок, самоокупність, самофінансування та самоврядування». Проте непослідовна, половинчаста та неконкретна економічна політика не сприймалася багатьма керівниками на місцях та значною частиною суспільства. Її незавершеність тільки посилила системну кризу: модернізація командної економіки без оновлення суспільно-політичної системи реформуванню не піддавалася.

Друга спроба десталінізації - намагання втілити політичну реформу для забезпечення «повновладдя рад» - набула більш радикального характеру, але завершилася розпадом Радянського Союзу

1991 - до сьогодення

Проголошення і розбудова незалежної України

24 серпня 1991 р. Україна була проголошена суверенною незалежною державою. Нині Україна намагається здійснити економічні реформи, побудувати громадянське суспільство

Здійснення соціально-економічних реформ у незалежній Україні за останні 20 років потребувало значних фінансових і матеріальних ресурсів, проте не забезпечило підвищення життєвого рівня населення

IV. Закріплення знань.

1. Назвіть хронологічні періоди, на які поділяється курс новітньої історії України.

2. Запропонуйте і обґрунтуйте власний варіант структурування історичного матеріалу.

V. Оцінювання знань, умінь і навичок учнів.

В обох варіантах оцінки мотивуються і обґрунтовуються. За останнім варіантом вони виставляються з урахуванням пропозицій керівників груп.

VI. Домашнє завдання.

Опрацювати матеріал підручника, с. 5-7. Завершити заповнення таблиці.