Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Науково-методичний журнал - Червень 2013

ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ В ШКОЛІ

Анотація. Автор ділиться власним досвідом організації роботи учнів старших класів з історичними документами. Наголошується на важливості використання з цією метою матеріалів хрестоматії з курсу історії в 11 класі.

Ключові слова: інформаційна компетентність, історія, документ, джерело, хрестоматія.

Гриценко А. Опыт формирования информационной компетентности старшеклассников в процессе обучения всемирной истории в школе.

Аннотация. Автор делится собственным опытом организации работы учащихся старших классов с историческими документами. Подчеркивается важное значение использования с этой целью материалов хрестоматии из курса истории в 11 классе. Ключевые слова: информационная компетентность, история, документ, источник, хрестоматия.

Gritsenko A. Experience of forming of informative competence of senior pupils is in practice of studies of history at school

Summary. In the article the question of forming of informative competence of senior pupils is examined in the process of study of world history. An author analyses own experience of organization of work of students of senior classes with historical documents. Underline positive influence on development of theme of edition of reading-book from the course of history in a 11 class.

Keywords: informative competence, history, document, source, reading-book.

Розвиток інформаційної компетентності школярів - одне з основних завдань сучасної історичної освіти. Системи загальної освіти має закласти основи інформаційної компетентності особистості, допомогти учневі оволодіти способами збирання і нагромадження інформації, а також технологією її осмислення, обробки і практичного застосування.

За таких обставин ефективність професійної діяльності залежить не від засвоєння якої б то не було спеціальної інформації, а від уміння орієнтуватися в інформаційних потоках, відшукувати потрібний інформаційний матеріал і використовувати його для досягнення поставленої мети.

Різні аспекти проблеми формування інформаційної компетентності висвітлюються в працях вітчизняних і закордонних науковців, зокрема використання інформаційних технологій (М. Жалдак, В. Кухаренко, М. Моісєєва, Н. Морзе, В. Олійник та ін.); формування інформаційної культури та компетентності фахівців (Н. Баловсяк, О. Барановська, В. Биков, М. Головань, Т. Сіткар, Ю. Туранов) [3; 4].

Цій проблемі присвячено і ряд дисертаційних досліджень. Так, Н. Насиров [5] і І. Кулантаєв [6] вивчали питання професійно-інформаційної підготовки студентів вишу. О. Кизик [7] досліджувала становлення інформаційної компетентності в учнів професійного ліцею. Л. Васильєва [8] і А. Вишнякова [9] працювали над проблемою вимірювання інформаційної компетентності в школярів.

Проте проблема формування інформаційної компетенції в старшокласників загальноосвітніх навчальних закладів до цього часу повністю не вивчалась. В умовах реформування історичної освіти постає потреба в дослідженні цього питання.

Інформаційна компетентність у вузькому значенні пов’язана з умінням застосовувати нові інформаційні технології, засоби і методи. У широкому - з уміннями здійснювати аналітико-синтетичну переробку інформації, розв’язувати інформаційно-пошукові завдання, користуючись бібліотечними та електронними інформаційно-пошуковими системами, тобто здійснювати інформаційну діяльність з використанням традиційних і нових технологій.

Мета статті - теоретично обґрунтувати педагогічні технології формування інформаційної компетентності старшокласників у процесі вивчення історії відповідно до сучасних змін у системі освіти в Україні та нових вимог до рівня навчальних досягнень і компетентностей учнів, зумовлених необхідністю використання інформаційних технологій у вивченні історії.

Вивчивши теоретичний та практичний стан досліджуваної проблеми, ми розробили і теоретично обґрунтували технологію формування інформаційної компенентності старшокласників у процесі навчання всесвітньої історії. Результатом роботи стало видання нами хрестоматії з курсу історії вії класі [1].

Питанню роботи старшокласників з історичними документами присвячено видання нами поурочних планів з курсу історії в 10 класі [2].

Інформаційно-аналітичні вміння є підґрунтям формування історичної компетентності. Вітчизняні і зарубіжні вчені визначають їх як невід’ємну складову сучасної системи історичної освіти.Так, А. Горячев у роботі з інформацією виділяє такі найважливіші уміння;

• визначати можливі джерела інформації та стратегії їх пошуку;

• аналізувати отриману інформацію, створюючи різноманітні схеми, таблиці для фіксації результатів;

• оцінювати інформацію з точки зору її досто

вірності, точності, корисності для розв’язування проблеми (завдання);

• використовувати результати пошуку, аналізу та оцінювання інформації для прийняття рішень [10].

Основу інформаційної компетентності становлять уміння працювати з джерелами інформації. Найпоширенішим джерелом інформації у навчанні історії є шкільний підручник. О. Мокрогуз виділяє такі прийоми роботи старшокласників з текстом та ілюстраціями підручника; самостійне опрацювання тексту (5-11 кл.); випереджувальне читання тексту (5-11 кл.); формулювання запитань до тексту, ілюстрацій (9-11 кл.); рецензування публіцистичної, спеціальної літератури (8-11 кл.); підготовка доповідей (8-11 кл.); рефератів (9-11 кл.); історичного есе (10-11 кл.); ознайомлення з бібліотечним каталогом (5-7 кл.); робота з додатковою літературою (5-11 кл.); пошук інформації в Інтернеті (8-11 кл.) [11].

Саме пошук старшокласниками історичних документів та інформації в Інтернеті ми вважаємо найбільш перспективним умінням.

Уміння, що формуються в учнів під час роботи з підручником історії, мають загальнонавчальний характер. Власне історична інформаційна компетентність пов’язана з опрацюванням історичних джерел.

Різні джерела інформації потребують різних способів аналізу та оцінювання. Наприклад, для з’ясування достовірності змісту інформаційного джерела досліджуються процедурні питання, його походження (хто автор, що стало чинником написання інформації чи є джерела, аби її перевірити).

До використання історичних джерел методисти зверталися починаючи із середини XIX ст. (вивчення історії за хрестоматіями - «реальний метод» (М. Стасюлевич), навчання за лабораторним методом (А. Гартвіг, Я. Кульжинський, М. Рожков, С. Фарфаровський), метод проектів, бригадно-лабораторний метод тощо).

У радянській школі використання історичних джерел на уроках історії через відсутність методик мало епізодичний характер. У 30-50-х роках XX ст. методика роботи з документами зводилась до читання та коментарів учителя. Жодної збірки документів для самостійної роботи на уроці історії у той період не з’явилося, а хрестоматії були укладені не з усіх курсів історії. Незважаючи на те, що в 60-70-х роках посилились тенденції розвитку пізнавальної активності учнів на уроках історії, історичні джерела здебільшого були лише спеціально підібраною ілюстрацією до тексту підручника або розповіді вчителя. Наприкінці 80-х років вважалося необхідним ознайомлювати учнів з якнайбільшою кількістю історичних джерел, і не тільки писемними, ай з візуальними та аудіо-візуальними матеріалами, пам’ятками матеріальної культури. Проте методичні посібники не створювались.

Лише в 90-х роках XX ст. з появою методичного посібника К. Баханова «Лабораторно-практичні роботи у викладанні історії України» почала вибудовуватися система роботи з джерелами на уроках історії. Автор, спираючись на європейський і вітчизняний досвід, визначив основні форми організації самостійної роботи учнів з джерелами (широке учнівське дослідження, міні-дослідження, «пробуджувальні заняття») і особливості лабораторно-практичних робіт з історії, а в діяльності учнів передбачав високий ступінь самостійності. Структура лабораторно-практичної роботи, на думку К. Баханова, охоплює актуалізацію знань і корекцію опорних уявлень, мотивацію навчальної діяльності, усвідомлення змісту, самостійне виконання робіт, узагальнення і систематизацію результатів, підбиття підсумків.

Особливу увагу автор звернув на характер завдань, виділивши три їх типи залежно від характеру діяльності, на яку вони спрямовані; репродуктивні (робота за зразком, з повною інструкцією), перетворювально-репродуктивні (робота за планом, скороченою інструкцією), пошукові (за допомогою вчителя, самостійне розв’язування) [12]. Види лабораторно-практичних робіт класифіковано за чотирма чинниками; дидактичною метою, характером пізнавальної діяльності, формою організації діяльності учнів, джерелами дослідження. Посібник К. Баханова на сьогодні залишається чи не основним в організації системної роботи з історичними джерелами.

Останнім часом з метою формування інформаційної компетентності старшокласників у процесі навчання історії проводиться значна робота в цьому напрямі, а саме; створюється джерельна база для самостійної та колективної роботи учнів старших класів на уроках історії з документами. Автором підібрано історичні документи, спогади і свідчення сучасників історичних подій, статистичні відомості і таблиці до навчального курсу «Історія України» 11 класу відповідно до чинної програми.

Вперше в дидактиці історичної освіти України та ближнього зарубіжжя підібрано документи до кожного конкретного уроку. Для самоперевірки засвоєння учнями навчального матеріалу до кожного документа сформульовано по 2-5 відповідних запитання.

У 2011 р. розпочалось, а в 2012 р. продовжилось видання окремими книжками історичних документів для роботи старшокласників на кожному уроці [1]. Нині ми продовжуємо систематизацію історичних документів для 10 класу.

Виходячи з викладеного матеріалу, можна зробити висновки про те, що формування інформаційної компетентності учнів являє собою новий напрям у педагогіці, спричинений появою електронних інформаційних технологій.

Однією із найнезвичайніших дзвіниць на території України є дзвіниця Києво-Печерської лаври, яка відхилена від вертикалі, як знаменита Пізанська вежа. Ще за часів спорудження через нерівномірний осад грунту дзвіниця похилилася. Тому в 1740 році навіть було порушено справу проти архітектора І. Шеделя: його звинуватили у неправильному плануванні. Дзвіницю добудували, пізніше (в 1951 році) визначили відхилення, а 1987 року зробили заміри вже за допомогою електроніки. При загальній висоті дзвіниці 96652 м відхилення становить 60,3 см. Отже, падіння київській дзвіниці не загрожує.