Науково-методичний журнал - Червень 2013

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

ОЛІВЕР КРОМВЕЛЬ - «БОЖИИ РАТНИК» ЧИ УЗУРПАТОР?

Щороку 3 вересня біля пам’ятника Оліверу Кромвелю, лорду-протектору Англії, збираються ті, хто називає його «батьком англійських парламентських свобод». Проте дехто з британців, навпаки, вважає його злодієм, який «проливав кров своїх підданих наче воду», «сином диявола, узурпатором і царевбивцею». Тож ким насправді була ця людина?

Парламентар із провінції.

Олівер Кромвель - одна з найбільш значущих і яскравих постатей світової історії. Його порівнювали з Наполеоном, адже свою політичну діяльність він розпочав з повалення монархічної влади, а закінчив її, будучи могутнім лордом-протектором. Здається дивним, що майже до 40 років Кромвель був дуже далеким від великої політики.

1619 р. Олівер вирушив до Лондона вивчати право. Проте вже наступного року він одружився на доньці заможного лондонського торгівця хутром і невдовзі повернувся додому. Протягом наступних 20 років усю свою енергію Олівер витрачав на багатодітну родину: дружина Елізабет народила йому сімох дітей.

Олівер Кромвель працював у провінції мировим суддею і займався сільським господарством, щоб прогодувати велику родину. Незважаючи на шляхетне походження (серед його предків був могутній можновладець часів Генріха VIII Томас Кромвель), він тривалий час залишався скромним сквайром. У нього не було навіть власного земельного наділу та коштів, щоб здобути рицарське звання. Та все змінилося 1636 p., коли помер його дядько Томас Стюарт, який заповів йому значний статок.

Це дало можливість Кромвелю увійти в коло провінційних поміщиків і зайнятися політикою. 1640 р. він був обраний до парламенту й невдовзі став у ньому помітною фігурою. Та зірковий час цього провінційного парламентаря розпочався відтоді, як восени того ж року між королем і парламентом виникло протистояння. Деспотичний Карл І відмовив депутатам у наданні додаткових прав і свобод, а ті, у свою чергу, - у наданні королеві грошей. Недовіра до монарха була настільки великою, що його навіть позбавили законного права очолювати армію. У відповідь на це Карл 22 серпня 1642 р. оголосив війну парламенту.

За сімейною традицією Кромвель сповідував кальвінізм. Згідно з ученням цієї гілки протестантизму Бог розділив людство на дві частини «обраних і засуджених». Перших, незважаючи на провини, очікувало блаженство в раю, других - муки аду. Кромвель дійшов висновку: він «обраний», і фанатично повірив, що всіма його діями керує провидіння Господнє.

Вождь революційного терору.

У цій війні Кромвелю судилося стати «ратником Божим», який з мечем у руках очолив виступ невдоволених деспотичним правлінням Карла І і вимагав суду над ним. Оскільки він вважав, що без сильної кавалерії парламент не переможе армію короля, то першим його кроком було формування власного кавалерійського ескадрону. Бійців Кромвель набирав з простого люду, що воювали, на його думку, не заради грошей, а задля суспільного блага й були готові віддати життя за свободу та релігійну реформацію. У бій солдати Кромвеля йшли співаючи псалми, сповнені фанатизму перших хрестоносців. В атаці вони діяли з точністю машини. Проте досягалася така дисципліна безжальними розстрілами за найменшу провину.

Невдовзі кавалерія Кромвеля, який отримав звання генерал-лейтенанта, стала найкращою в Європі. 14 червня 1645 р. у битві під Нейзбі вона розгромила армію прибічників короля - роялістів.Карл І утік до шотландців, але ті видали його парламенту.

З активною участю Кромвеля відбувся суд над монархом, що став першим в історії. Карла І визнали тираном і засудили до страти. Кромвель став лордом-протектором Англії, яка була проголошена республікою.

Такій кількості повноважень, які зосередилися в руках Кромвеля, міг би позаздрити навіть король: він був головнокомандуючим армією і флотом, контролював фінанси і правосуддя, керував зовнішньою політикою, видавав ордонанси, що мали чинність закону.

Олівер Кромвель підтримав боротьбу українського народу проти польського панування, очолену Б. Хмельницьким. У листі до гетьмана Кромвель називав його «генералісимусом військ і стародавньої грецької релігії та церкви», «володарем усіх запорозьких козаків», «викорінювачем римських священиків». У 1656 р. Кромвель відправив до Бранденбурга генерала Джефсона, щоб через нього налагодити зв’язки з Богданом Хмельницьким.

Криваві походи.

Після революції більшість населення Англії виявилася невдоволеною внутрішньою політикою Кромвеля, адже через страту короля країна опинилася в міжнародній ізоляції. Це негативно позначилось на торгівлі, призвело до зростання безробіття та збільшення державного боргу. Аби відвернути увагу народу від цих проблем, лорд-протектор кинув війська на завоювання бунтівної Ірландії.

20 квітня 1653 р. Кромвель, вдаючись до зброї, розігнав парламент, мотивуючи свої дії депутатам:«Час ваш настав: Господь відступився від вас... Господь керує мною і наказує мені робити те, що я роблю». Так закінчилася гра в демократію. Той, хто стратив короля-тирана, сам перетворився на тирана.

Під час воєнного походу з нечуваною жорстокістю проявилася споконвічна ненависть англійців до ірландців, а протестантів до католиків. В Ірландії загинула третина населення, тисячі меш

канців втекли з країни, чимало жінок і дітей потрапили до американських колоній як «білі раби». Таким чином генерал сподівався залякати ірландців, придушити їхній опір.

А в цей час у Шотландії спадкоємець англійського престолу, коронований як Карл II, збирав сили для наступу на Лондон. Тож генерал Кромвель вирушив туди. Він здійснив зухвалий маневр: відкрив супротивнику шлях до Лондона. Молодий король «проковтнув наживу» і кинувся на англійську територію. У битві, що відбулася біля Бустера, вся шотландська армія загинула. І хоча КарлуII вдалося втекти, правити йому тепер було нічим: Шотландія через його необачність утратила свою незалежність.

Увінчаний славою та безслав’ям.

А от Кромвель, навпаки, повернувся до Лондона героєм. За заслуги перед державою він одержав літній королівський палац Гемптон-Корт. Його річний дохід становив тепер 4 тисячі фунтів стерлінгів. Та це не дуже радувало лорда. Населення країни, стомлене війнами і революцією, не підтримувало його реформи. Економічне становище Англії дедалі погіршувалося: державний борг досяг 1,5 млн фунтів стерлінгів!

Та найдивовижнішим було те, що чим більше влади мав Кромвель, тим самотнішим він себе відчував. Від нього відвернулися навіть бойові товариші. В армії виник заколот, та протектор жорстоко його придушив. Ніколи ще англійські буцегарні не були настільки переповненими: у них знемагало 12 тисяч політичних в’язнів.

Цікаво, що в 1647 р. Британія була єдиною християнською країною, в якій повністю заборонялось святкування Різдва. Пуританин Олівер Кромвель вважав, що цього дня необхідно думати про душу, а не веселитися за столом. Порушникам цієї заборони загрожувала в’язниця.

Кромвель дедалі ставав більш замкненим, похмурим і підозрілим. Він був завжди озброєним, носив лати. До того ж на шостому десятку років його дедалі більше мучили хвороби. Помер ОліверКромвель 3 вересня 1658 р. Поховали його у Вестмінстерському абатстві, де зазвичай покоїлись англійські королі.

Але й після смерті цей правитель не мав спокою. ЗО січня 1661 p., у день страти Карла І, за наказом його сина Карла II прибічники колись могутнього протектора вчинили наругу над його прахом. Тіло Кромвеля спочатку було повішено на шибениці, а потім йому відтяли голову.

Історики й донині неоднозначно оцінюють цю історичну постать. З одного боку, О. Кромвеля вважають видатним діячем англійської буржуазної революції XVII ст., який встановив у країні парламентську демократію, а з другого - узурпатором, правління якого було «коротким та огидним».