Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Науково-методичний журнал - Травень 2013

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

ПРОЕКТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ТЕМУ «ЖІНКИ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. КАТЕРИНА ЗАРИЦЬКА»  

Ключове завдання: на прикладі життя і діяльності активної учасниці ОУН-УПА Катерини Зарицької розкрити місце і роль українських жінок у визвольній боротьбі українського народу за втілення в життя ідей української державності.

Тематичні запитання.

1. Яке місце і роль відводились українській жінці в боротьбі за втілення ідей української державності в середині XX ст.?

2. Який внесок Катерини Зарицької у творення нашого історичного минулого?

3. Чи могли б ви піти на самопожертву заради втілення ідеї державності?

Змістові завдання.

1. Перелічити імена відомих жінок-діячок з історії України.

2. Назвати прізвища відомих жінок, борців за волю українського народу в XX ст.

Тема «Жінки в історії України. Катерина Зарицька».

Мета: ознайомити учнів з життєвим шляхом та діяльністю українського діяча ОУН-УПА Катерини Зарицької; виховувати повагу та гордість до історичних подій, в яких активну участь брали українські жінки, зокрема Катерина Зарицька; активно залучати учнів до пошукової і творчої роботи з даної теми.

Навчальні предмети: історія України, українська література.

Хід проекту

Учитель. Одним з феноменів національно-визвольної боротьби середини минулого століття в Україні стала масова участь у русі опору молодих жінок-українок. В історії інших народів також не бракувало відважних воїнів у спідницях, починаючи від легендарних амазонок та Жанни Д’Арк. Проте молоді українки, котрі виконували складні завдання ОУН-УПА, на п’єдесталі світового воєнізованого жіноцтва посідають особливе місце.

Робота в групах.

Учитель поділяє клас на три групи; істориків, філологів і фотокореспондентів і для кожної визначає завдання.

Завдання профільним групам.

Група істориків.

1. Підготувати інформацію про родину Зарицьких та дитячі роки Катерини Зарицької.

2. Зібрати дані про початок суспільно-політичної діяльності К. Зарицької, пов’язаної з періодом проживання у Львові.

3. Зробити підбірку матеріалів про К. Зарицьку як активну учасницю ОУН-УПА періоду німецько-радянської війни.

Група філологів.

1. Підготувати матеріал про знайомство та одруження К. Зарицької і М. Сороки.

2. Відшукати матеріал, що ґрунтується на спогадах очевидців, про перебування К. Зарицької у радянських таборах.

3. Підготувати матеріал про останні роки життя К. Зарицької.

Група фотокореспондентів.

1. Зібрати фотоматеріали, присвячені життєвому шляху і діяльності К. Зарицької.

2. Проаналізувати зібраний матеріал та дати йому свою оцінку.

Презентація проекту.

Учитель. Наше історичне минуле відкриває багато сторінок, присвячених діяльності політиків. Серед них - чимало і жінок, які зробили значний внесок у становлення і розвиток нашої Батьківщини, її культури, освіти.

Завдання. Назвіть найвідоміших жінок-українок, діячок суспільно-політичного та культурного життя.

Учні. Княгиня Ольга, Анна Ярославівна, Гальшка Гулевичівна, Роксолана, Леся Українка, Соломія Крушельницька, Марія Заньковецька.

Учитель. Цей перелік можна продовжувати, доповнивши розповідями про кожну з них. У XX ст. хвиля національно-визвольної боротьби винесла нам імена жінок, борців за впровадження ідеї державності.

Завдання. Назвіть прізвища відомих вам жінок, борців за волю українського народу XX ст.

Учні. Олена Теліга - українська поетеса, активна діячка ОУН-УПА, розстріляна гітлерівцями у 1942 р. Її побратими називали «жінкою-лицарем».

Антоніна Король - українська підпільниця ОУН-УПА, розстріляна фашистами.

Марія Савчин - українська підпільниця ОУН-УПА, автор спогадів «Тисяча доріг» про жінок-учасниць визвольного руху.

Учитель. Так, багато жінок були активними учасницями опору українців у 30-50-х роках

XX ст. Більшість з них не були прихильниками тупого фанатизму та безшабашної сміливості. Це були добрі, ніжні, мрійниці, але водночас непохитні в усьому, що стосувалося державної ідеї і національної гідності, і залишались такими і в безвихідних ситуаціях, і в оточеній енкаведистами криївці, і в безкінечних сталінських таборах. Імена Марти Чорної, Марії Стахів, Галини Столяр, Ольги Пограничної, Ірини Підлужної, Меланії Буняк, Оксани Романів, Марії Скренович для більшого загалу людей невідомі. Об’єднувало їх те, що всі вони були активними учасницями ОУН-УПА, виконували роль зв’язкових, розвідниць, агітаторів, пропагандисток, медсестер, боролись за кращу долю України. Яскравим прикладом відданості національній ідеї є життя та діяльність Катерини Зарицької, про яку сьогодні піде мова.

Група істориків.

1-й доповідач. Родина Зарицьких. Дитячі роки Катерини Зарицької.

Мирон і Володимира Зарицькі проживали на Станіславщині (нині Івано-Франківщина) у місті Коломиї. Це була родина світської інтелігенції, греко-католиків. Батько займався викладацькою діяльністю, був професором математики. Батьки Катерини активно займались громадсько-просвітницькою діяльністю. Донька Катя народилась 3 листопада 1914 р. У дитинстві Катруся була дуже здібною і допитливою, постійно виявляла інтерес до навчання. Середовище батьків-інтелігентів вплинуло і на виховання дівчинки. Переконання, що панували в сім’ї, визначили життєве кредо Катерини, за яке вона боролася до самої смерті. У 1925 р. почала навчатись у чоловічій гімназії міста Тернополя, де викладачем був її батько. Закінчивши у 1926 р. цей навчальний заклад, вона із сім’єю переїжджає до Львова, де продовжує навчання.

2-й доповідач. Початок суспільно-політичної діяльності К. Зарицької.

У Львові Катерина Зарицька вступила до «Пласту». 24 травня 1932 p., успішно склавши іспит, вона вступила до Львівської політехніки на відділ земельної і водної інженерії за фахом «мірництво». Посприяв їй у вступі до вузу Андрей Шептицький.

Перебуваючи у «Пласті», вона записалась до 2-го куреня імені Марти Борецької «Пчілка». Зв’язковою цього куреня була Олена Степанівна Дашкевич - хорунжий УСС, яка викладала історію та географію. Вона і стала для Зарицької духовним наставником. Після закінчення гімназії сестер-василіянок Катерина стає членом рефентури пропаганди підпілля ОУН і бойового розвідувального відділу Крайової екзекутиви ОУН. Керівництво проводу дало їй псевдоніми, якими вона користувалась протягом своєї діяльності: Орися, Калина, Монета, Легенда.

3-й доповідач. У 1931-1932 pp. було організовано бойову розвідувальну п’ятірку на чолі з Марією Кос, до якої ввійшла і Катерина Зарицька. За наказами проводу Зарицька брала участь у знищенні польського донощика Я. Бачинського, комісара львівської тюрми «Бригідки» В. Коссодубського, у замаху на міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького, відповідального за політику репресій проти українців, а згодом допомогла члену ОУН Григорію Мацейкові, який вбив міністра, втекти за кордон.

Катерина приділяла багато уваги заняттям фізкультури і спорту. Брала участь у виступі гімнастів на площі Сокола у Львові, була активною учасницею багатьох змагань з легкої атлетики. Вона добре бігала, стрибала, метала ядро, диск. Загалом це була добре фізично підготовлена жінка-підпільниця. Її фізична підготовка дуже знадобилось їй пізніше, в роки боротьби з німецькими та радянськими окупантами.

4-й доповідач. У 1934 р. Катерина Зарицька за наказом польського уряду була заарештована разом з провідними членами ОУН за участь у замаху на міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького і засуджена до 8 років позбавлення волі. Її звинуватили і в організації втечі за кордон згаданого Григорія Мацейка. Вперше ім’я Зарицької в пресі (газети «Діло», «Українське слово») з’явилось у 1935-1936 pp., де повідомлялись рішення Львівського і Варшавського судів про винесення ними звинувачувальних вироків. Своє перше ув’язнення Катерина відбувала у Варшавській і Станіславській тюрмах. Була звільнена в 1939 p., напередодні Другої світової війни.

5-й доповідач. Діяльність К. Зарицької в період радянсько-німецької війни.

З приходом до Львова більшовиків Зарицьку було знову заарештовано як неблагонадійну в 1940 p., покарання відбувала у в’язниці «Бригідка». У 1941 р. вона здійснила втечу і продовжила роботу в оунівському підпіллі. Після в’язниці була керівником курсів інструкторів-пропагандистів жіночої та юнацької мережі у Львові. Згодом такі курси вона організувала на території Тернопільської, Станіславської, Дрогобицької, Львівської областей серед учасників українського оунівського підпілля. З листопада 1943 р. Катерина стала членом Червоного Хреста ОУН. Це був крайовий провід із розгалуженою системою підготовки санітарів і лікарів. Він займався організацією лікарень, шпитальних відділів, перев’язочних пунктів, фармацевтичних осередків ОУН - Червоного Хреста, опікувався родинами заарештованих, дітьми-сиротами. За визначні заслуги перед українським народом Українська головна визвольна рада нагородила Зарицьку Срібним

Хрестом Заслуги. Ця нагорода була визнанням її великого внеску в боротьбу проти загарбників. З березня 1945 р. Зарицьку призначають безпосередньою зв’язковою головнокомандувачаУПА генерала Романа Шухевича. До підреферантури зв’язкових крім Зарицької входили Галина Дидик - «Анна», Дарія Гусяк - «Нуся Чорна», Марта Пашківська - «Мартуня», Ольга Ільків - «Роксоляна». По закінченні воєнних дій Катерина продовжувала пропагандистську роботу серед населення аж до вересня 1947 р.

Учитель. 21 вересня 1947 року агенти НКВС заарештували Катерину в місті Ходорові на залізничному вокзалі. Сталося це внаслідок зради. Під час складання протоколу арешту їй вдалось відвернути від себе увагу і розкусити ампулу з ціанистим калієм, яку завжди носила з собою на шиї... На щастя, якимось чудом залишилася живою.

Коли прийшла до пам’яті, стояла майже гола посеред великої кімнати, енкаведистська медсестра змазувала рани по всьому тілу, в роті - скалки розкушеної ампули.«.. .3 жахомусвідомила, що жива». По своїх каналах НКВС передав у підпілля, що Зарицька загинула. П’ять років ніхто не знав, що на сусідній вулиці, поряд з її рідною домівкою, щоночі катують Катрусю. За клопотанням міністра держбезпеки УРСР генерал-лейтенанта Ковальчука Зарицьку, як особливо небезпечного злочинця, ув’язнюють на 25 років спеціальної в’язниці. П’ять років її утримували в одиночних камерах, навіть перевозили в спеціальному вагоні. У цей найважчий період свого життя Катерина зуміла створити сім’ю.

Група філологів.

1-й доповідач. Сімейне життя Катерини Зарицької.

Після переїзду до Львова Катерина Зарицька познайомилась з Михайлом Сорокою, що для них обох стало доленосним. Час від часу ці люди зустрічались, між ними спалахнуло кохання, але в 1934 р. їх обох заарештували і кинули до в’язниці. Катерина знала, що у чоловічій частині в’язниці перебуває її коханий Михайло, але можливості для зустрічей у них не було. Дізнавшись, що Михайло Сорока відвідує церковний тюремний хор, приходила його послухати. У вересні 1939 р. їх звільнили з ув’язнення, а 15 листопада того ж року у церкві святого Юра у Львові вони взяли шлюб. Перебуваючи у більшовицькій в’язниці, у 1941 р. Зарицька народила сина Богдана, якого у восьмимісячному віці передали на виховання батькам Катерини. В повоєнний період долі Катерини і Михайла були роз’єднані черговими тюремними мурами, та вони не могли роз’єднати їхнє кохання.

2-й доповідач. Спогади очевидців про період другого тюремного ув’язнення Зарицької.

Після винесення вироку Катерина Зарицька відбувала покарання у Володимирській і Верхньоуральській тюрмах. Таких жінок, як Катерина, утримували у спеціальних таборах. їх намагались ізолювати від інших ув’язнених, тому що боялися впливу на інших засуджених. На думку тодішньої влади, жінки-підпільниці були більшою небезпекою, аніж злочинці-рецидивісти. Проте тюремна адміністрація ставилася до них з повагою, про що свідчать розповіді багатьох ув’язнених жінок-українок. Один із начальників такого табору, якого прозвали «чорний ужас», привселюдно заявив, що «бандерівки» - найчесніші та найпорядніші серед усіх бранок, виділяються чистотою, акуратністю, дружністю і моральністю поведінки. Такими рисами була наділена і Катерина Зарицька, яка із самого початку перебування у в’язниці користувалась серед ув’язнених великим авторитетом.

3-й доповідач. Багато цікавого про тюремний період життя Зарицької можна довідатись із спогадів Д. Гусяк, О. Керч, Д. Лебідь, І. Савицької, Л. Сороки, М. Савчин.

Перебуваючи у таборі, Катерина працювала у в’язничній пральні. Багато ув’язнених знали її в обличчя. Коли засуджених виводили у двір на прогулянку і вони бачили у решітчастому вікні пральні Зарицьку, всі без команди скидали головні убори. Це був перший вияв поваги та шани до видатної патріотки із Західної України. Зарицьку поважали і вихідці з інших народів. ДаріяГусяк і Марія Савчин у своїх спогадах зазначають, що до Катерини за порадою, підтримкою і взагалі за добрим словом приходило багато жінок-бранок. Вони відчували у ній захисницю, наставницю, яка на всі їхні запитання дасть відповіді і знайде вихід з будь-якої ситуації. Катерина ж сама завжди була сильною духом, не поступалася впевненістю багатьом чоловікам, не показувала, як їй важко, хоч у голові були думки не лише про рідну землю, від якої її відірвали, а й про чоловіка Михайла (який також відбував покарання у мордовських таборах) та сина Богдана. З чоловіком доля їй не розпорядилася зустрітись, бо він помер в ув’язненні в 1971 р. З квітня 1969 р. її перевели до іншого табору, що в селі Лісне (Мордовія), де й перебувала до звільнення 22 вересня 1972 р.

4-й доповідач. Останні роки життя Катерини Зарицької.

По завершенні 25-річного строку ув’язнення Катерину Зарицьку звільнили з умовою заборони проживання на території Західної України. Вона оселилась у містечку Волочиськ, що на Хмельниччині, де купила собі невелику хатину й провела останні роки свого життя. Перебуваючи на волі, вона постійно піклувалась про політв’язнів, передавала їм харчові посилки та літературу.

Попри всі незгоди, вона дуже любила подорожувати: їздила до Києва, Канева на могилу Т. Шевченка та в Мордовію на могилу свого коханого чоловіка, з яким так і не судилося зустрітись у період заслання.

Померла Катерина Миронівна Зарицька 29 серпня 1986 p., похована у родинній гробівці у Львові на Личаківському цвинтарі. Перепоховання відбулось 28 вересня 1991 p., в умовах незалежної України, перепоховано було і тіло її чоловіка Михайла Сороки. Він спочив у тому ж родинному склепі родини Зарицьких, поруч із Катериною.

Учитель. Групою фотографів зібрано матеріал про життя і діяльність К. Зарицької та членів її родини. І хоч фотографій небагато, проте і на їх основі можна зробити висновок про цю родину.

Група фотографів (ознайомлення, з фотографіями].

 

 

 

 

 

2-й доповідач. На фото - Катерина Зарицька, її чоловік Михайло Сорока та їхній син Богдан. Одна з фотографій - період після звільнення з в’язниці Зарицької. Ще дві - фото табору в Мордовії, де перебувала в ув’язненні Зарицька, які свідчать про тяжкі умови проживання. Фотодокументи - це багатий матеріал для вивчення різних подій.

Учитель. Наведений приклад життя і діяльності К. Зарицької свідчить про відданість українців ідеалам незалежності, за яку вони самовід

дано боролась і присвячували все своє життя. К. Зарицька не претендувала на окремий рядок в історії, але без неї і таких жінок-патріоток, як вона, ОУН-УПА ніяк не змогла б упродовж десятиліть протистояти найбільшій армії світу. В умовах бездержавності українського народу когорта діячів намагалась здобути для нього волю, втілити в життя ідею української державності. Це приклад для наслідування майбутнім поколінням та пам’ять, яка повинна жити вічно.

Запитання.

1. Яку роль відіграла Зарицька як активна діячка ОУН-УПА у боротьбі за втілення ідеї української державності? Доведіть це.

2. Чи змогли б ви піти на таку самопожертву, яку вчинила Катерина Зарицька заради Ідеї державності?

3. Що дають нам такі приклади життя і боротьби людей-патріотів?

4. Які уроки для сьогодення ми можемо взяти із життя і діяльності Зарицької?

ЦЕ ЦІКАВО

16 травня 1817 р. народився Микола КОСТОМАРОВ (18171885), історик. «Щира любов історика до своєї батьківщини може проявлятися тільки в строгій повазі до правди», - писав Микола Іванович. Сам він ніколи не вмів приховувати свої думки, й тому мав чимало неприємностей від сильних світу цього. Його магістерська дисертація, присвячена історії України, була спалена за надто сміливі, на думку цензорів, судження автора. Пізніше в Києві разом з декількома однодумцями Костомаров створив таємне товариство «Кирило-Мефодіївське братство», у якому проповідувалася зухвала ідея створення конфедерації слов’янських народів. Коли таємну організацію було розкрито, ученого відправили в Петербург, де він близько року провів у Петропавловській фортеці, після чого пішло заслання до Саратова із забороною викладати й публікувати свої праці. Лише після смерті Миколи І історик одержав повне прощення, став професором Петербурзького університету, написав 21 том творів. Вершиною діяльності Костомарова стала знаменита «Російська історія в життєписах її найголовніших діячів».