Науково-методичний журнал - Травень 2013

УРОК НА ТЕМУ «УКРАЇНА В ПОДІЯХ ПІВНІЧНОЇ ВІЙНИ»

«Україна в подіях Північної війни» - одна з тем циклу «Українські землі наприкінці XVII - у першій половині XVIII ст.». Вивчаючи її, учні повинні спиратися на знання не тільки соціально-економічних, ай суспільно-політичних процесів, що відбувались наприкінці XVII - у першій половині XVIII ст., а також на навчальний матеріал із всесвітньої історії (Тема 8. Криза старого порядку. Початок модернізації Росія. Московська держава наприкінці XVII ст. Реформи й зовнішня політика Петра І).

Актуалізація знань учнів відбувається у формі евристичної бесіди. Узагальнивши навчальний матеріал з попередніх тем та теми 8 із всесвітньої історії, можна з’ясувати ситуацію, що склалась в Україні та Європі на початку XVIII століття.

На уроці учні в основному займаються аналітичною діяльністю з питань суспільно-політичного характеру, що є досить складною для цієї вікової категорії. При цьому застосовуються різні форми і методи роботи: розповідь учителя, евристична бесіда, елементи шкільної лекції, робота в малих групах, повідомлення учнів, метод проектів (мікропроект), метод «Прес», метод «Мікрофон», технологія «Сенкан». Таким чином учні залучаються до самостійної діяльності, що допомагає вчителеві в організації вивчення нового навчального матеріалу. Протягом уроку учні складають опорний конспект.

Закріплення навчального матеріалу доцільно проводити за допомогою проблемних запитань після вивчення кожного питання теми. Це забезпечить краще засвоєння навчального матеріалу, а вчитель зможе контролювати процес навчальної діяльності учнів.

Мета уроку:

навчальна: визначити причини Північної війни, її характер та вплив на Україну, встановити чинники укладення українсько-шведського союзу, розкрити його зміст та значення, з’ясувати значення діяльності гетьмана І. Мазепи, а також наслідки Північної війни для України;

розвиваюча: розвивати навички роботи з історичними документами та картою, а також навички групової роботи, формувати уміння самостійно здобувати інформацію з додаткових джерел, критично її оцінювати, висловлювати власну думку, аргументуючи її, формувати науковий світогляд;

виховна: виховувати відчуття власної причетності до минулого України через усвідомлення думки, що історія народу - це історія окремих людей, поколінь, родин, виховувати повагу до історичного минулого Батьківщини, почуття патріотизму.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, атлас, дидактичний матеріал (тексти документів), інтерактивна дошка SMART.

Поняття: мазепинство, анафема, союз.

Ключові дати:

• 1700-1721 pp. - Північна війна;

• 1708 р. - укладення українсько-шведського союзу;

• 1708 р. - перехід Мазепи на бік шведів;

• 1709 р. - перехід запорожців на бік Мазепи;

• 27 червня 1709 р. - Полтавська битва.

Історичні персоналії: І. Мазепа; Карл XII; К. Гордієнко; О. Меншиков.

Хід уроку

I. Організаційна частина уроку.

II. Актуалізація знань учнів.

Евристична бесіда.

• 3 якою метою Петро І проводив реформи?

• Які причини Північної війни?

• Який статус мала Україна напередодні Північної війни?

Згідно з «Трактатом про вічний мир», підписаним між Польщею і Росією, до Речі Посполитої відійшли: Правобережжя України, Галичина, Північна Київщина та Волинь; до складу Московської держави - Лівобережжя України, Київ з навколишніми правобережними землями, Запоріжжя, Південна Київщина; до Туреччини - Поділля. Брацлавщина залишилася нейтральною; Україна втратила свою державність та територіальну цілісність.

• Чи погоджуєтесь ви з тезою, що козацтво вирішувало питання, пов’язані тільки з Україною? Яку роль відігравало козацтво у політичній структурі Російської імперії, в Україні, тогочасній Європі?

Козаки брали участь у Кримських походах 1687 і 1689 pp. та Азово-Дніпровських походах 1695-1696 pp. на боці Росії, допомагали польському королю Яну III Собеському в боротьбі проти турків і татар у Подністров’ї і Нижньому Подунав’ї, брали участь у битві під Віднем проти турецьких військ у 1683 p., а з 1700 р. Україну було втягнуто в Північну війну, у війну Росії проти Швеції за вихід до Балтійського моря.

• Пригадайте зміст Коломацьких статей. Яку роль цей документ відіграв в історії України?

25 липня 1687 р. гетьмані. Мазепа підписав Коломацькі статті - новий українсько-московський договір, який підтверджував гетьмансько-старшинські права і привілеї та збереження 30-тисячного реєстру. Проте договір значно розширив військово-політичні права Москви в Україні: гетьман не мав права без указу царя позбавляти старшину керівних посад, здійснювати дипломатичні відносини, був зобов’язаний посилати козацькі війська проти Криму і Туреччини, а в Батурині для контролю за гетьманом перебував полк московських стрільців. Коломацькі статті стали кроком до обмеження Росією державних прав України.

III. Підсумки уроку (учні записують у конспекти висновки).

Отже, створюючи імперську державу, Петро І планомірно обмежував державні права України, використовуючи людський потенціал у власних цілях і нехтуючи при цьому правами українців. Це не могло не позначитись на становищі України в цілому та політиці гетьмана І. Мазепи зокрема.

IV. Вивчення нового матеріалу.

Учням пропонувалось скласти вдома таблицю, яку вони заповнюватимуть упродовж уроку.

1. Участь українських полків у Північній війні.

Розповідь учителя з використанням карти.

У 1700 р. Росія розпочала Північну війну проти Швеції за вихід до Балтійського моря. Союзниками Росії були Данія, Саксонія, Польща, Пруссія. У цю війну було втягнуто й Україну. За наказом Петра І протягом 1700-1704 pp. українські козаки воювали в Естляндії, Лівонії (сучасні Естонія та Латвія), Литві, Західній Україні, Правобережній Україні та Білорусії (надаючи допомогу королеві Августу II); брали участь у битвах за Нотебург, Нієншанц (у 1703 р. на його місці було закладено Санкт-Петербург).

Найбільше уславились українські козацькі полки на чолі з І. Мировичем під час оборони Львова в 1704 p., стародубські козаки на чолі з полковником М. Міклашевським під час оборони Несвіжа в 1706 p., козаки переяславського полку під час оборони фортеці Ляховичі в 1706 р.

За свою службу козаки не одержували ніякої винагороди і потерпали від сваволі московських воєначальників. їх використовували як дешеву робочу силу для землерийних робіт, на будівництві нових доріг, фортець та інших укріплень. Інші верстви українського населення також відчули на собі тягар війни: за їхні кошти щороку споряджались козацькі війська. Жорстоке ставлення й тяжкі умови служби спричиняли навіть самовільне повернення козаків додому. Ходили чутки про ліквідацію козацького самоврядування, насадження губернаторів і воєвод, переселення козацького війська до Московії тощо.

Невпевність у майбутньому змушувала старшину і гетьмана замислюватись над подальшою долею Гетьманщини. Мазепа мав два виходи зі становища, що склалося: у черговий раз іти на поклон до царя або шукати нових союзників. Гетьман обрав другий варіант.

Запитання.

• Чим була Україна для Московської держави?

• Чому ставлення до Гетьманщини мало споживацький характер?

Петро І вважав територію Гетьманщини майбутньою складовою Московії, а населення України - джерелом військової сили й постачання армії продуктами.

2. Українсько-шведський союз.

Учитель. Чи не найважливішим досягненням у політиці Мазепи був українсько-шведський договір, який мав далекосяжні стратегічні й політичні наслідки, оцінені вже сучасниками. Цей договір ще й досі достатньою мірою не вивчений і належить до контроверсійних питань світової історії. Як відомо, ще й досі існує думка, що шведський король повернув зі своєї запланованої подорожі за маршрутом Мінськ-Смоленськ-Москва в Україну тільки через те, що його туди запросив Мазепа.

Учням пропонується проаналізувати документ.

У 1708 р. між Мазепою і КарломХІІ був укладений договір. (Цей договір у політичному меморіалі гетьмана Пилипа Орлика «Вивід прав України», складеному в 1712 р., знайшов у 1922 р. професор Ілько Борщак в архівах замку Дентевіль у Франції, що належав дружині Григора Орлика, Олені Орлик, уродженій маркізи, де Дентевіль).

За договором шведський король зобов'язувався обороняти Україну і прилучені до країни землі й задля цього негайно висилати, на просьбу князя (гетьмана) й старшин, помічні війська, які будуть в Україні доти, доки вона, потребуватиме їх.

Усе, що буде завойоване на території Московщини, але що належало колись українському народові, буде приєднане до князівства. Українського. Князь (гетьман) і стани зберігали всі права, якими користувалися, досі, на всім просторі князівства. і частин, прилучених до нього. Іван. Мазепа. визнавався, довічним законним князем або гетьманом України, а після його смерті стани (Генеральна, рада) мали право обрати нового гетьмана. Король шведський не мав права, присвоювати собі герб і титул, князя України.

Для забезпечення як договору, так і самої. України Мазепа, погоджувався на весь час, поки триватиме ця війна, а з нею й небезпека, передати шведам міста. Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч.

Робота в групах.

Учні складають власні мікропроекти з метою створення спільного проекту на тему «З якою метою було укладено українсько-шведський договір і що він дав Україні?».

Група. 1. Що спонукало І. Мазепу укласти союз зі Швецією?

Група.2. Яким був зміст українсько-шведського договору?

Група. 3. Експертна група.

Кожна група звітує і записує про свою роботу на дошці певні положення. З відповідей представників груп складається спільний проект, який рецензується та доповнюється групою експертів.

Договір було укладено в умовах, коли Карл XII після поразки в Білорусії (с. Лісне) вирішив рухатись на Москву через Україну, Мазепа був змушений приймати рішення, під впливом найближчого оточення він приєднався до шведської армії. Договір було укладено 29-30 жовтня 1708 р. Згідно з ним українська сторона допомагала шведам у боротьбі проти Росії, а після війни Україна мала стати незалежною державою під шведським протекторатом.

Учні можуть передбачити, що реакція Петра І була вкрай негативною.

3. Воєнно-політичні акції російського царя проти українців.

Для розгляду цього питання доцільно виконати випереджувальне завдання. Кілька учнів можуть підготувати повідомлення про зруйнування Батурина та Чортомлицької Січі. Після цього учні в парах опрацьовують уривки з творів: Олександра Оглоблина «Гетьман Іван Мазепа та його доба» (2-ге доп. вид. Нью-Йорк; Київ; Львів; Париж; Торонто, 2001); Р. Іваничука «Орда»; народна дума «Семен Палій і Мазепа» та історичний нарис М. Костомарова.

На дії Мазепи Москва негайно відповіла військовими акціями, а також низкою заходів, що мали на меті засобами московського «батога й пряника» паралізувати акцію гетьмана й позбавити його підтримки української людності. Московське становище було вигідніше тим, що на місці були й сам цар, і головне військове командування (Шереметев і Меншиков), і навіть керівні члени уряду, так звана міністерська канцелярія у складі канцлера Головкіна, його помічника Шафірова й професійного дипломата, колишнього московського посла у Польщі, князя Григорія Долгорукова. І хоч Петро стверджував (у листі до Меншикова з дня 27 жовтня 1708 р.) про «нечаянный никогда злой случай», проте від усіх його дій у той час складається враження, що ця несподіванка, можливо, в якійсь іншій формі передбачалася вже раніше.

Отримавши від Меншикова звістку, що гетьман «совершенно измЬнил», Петро І, який був тоді біля Новгорода-Сіверського, видав 27 жовтня маніфест до українського народу, в якому сповіщав, що«гетман Мазепа безвьстно пропал, и сумньваемся мы того для, не по факціям ли каким непріятелским». Цар наказав генеральній старшині, полковникам та іншим негайно з’явитися до нього «длясовьтов», а «буде он, гетман, конечную невьрность явил, то и для обранія новаго гетмана». Наступного дня, коли ситуація стала цілком зрозумілою, Петро І новим маніфестом сповістив український народ про те, що Мазепа «измьнил и переьхал к непріятелю нашему, королю швецкому, по договору с ним и Лещинским... дабы со общаго согласія с ними Малоросійскую землю поработить по-прежнему под владьніе полское и церкви Божій и святые монастыри отдать во унію».

За порадою Меншикова, цар демагогічно писав про те, що Мазепа «хитростію своєю без нашего указу аренды, и многіе иные поборы наложил на Малоросійской народ, будто на плату войску, а в самом дьль ради обогащенія своего. И сіи тягости. повельваем мы нынь с Малоросійскаго народу отставить». «Как: государь и оборонитель Малоросійского краю», цар наказував «для лучшагоупрежденія всякого зла. и возмущенія в Малоросійском народь от него, бывшаго гетмана», щоб «вся старшина, генералная и полковая. сььзжалась немедленно в город Глухов для обранія по правам, и волностям своим волными голосами нового гетмана».

У той період (27-31 жовтня) було надіслано персональні запрошення до полковників, яким обіцяно було царську «высокую милость» і різні нагороди, а також до вищого українського духовенства - митрополита київського Йоасафа Кроковського, чернігівського архиепископа Іоана Максимовича та переяславського єпископа Захари Корниловича, по яких послано було ще нарочного - князя Б.Куракіна. Окреме запрошення було вислано до кошового отамана Запоріжжя Костя Гордієнка. Відповідні повідомлення були надіслано й до поодиноких міст Гетьманщини. Усі ці маніфести й накази царя були початком широкої пропагандистської кампанії (Крупницький влучно називає її «війною маніфестів»), що розгорнулася в останніх місяцях 1708 р. між Петром І іновим гетьманом І. Скоропадським з одного боку, Карлом XII і гетьманом І. Мазепою - з другого, і мала на меті вплинути на думки й дії української людності.

Проте Москва не обмежилася лише пропагандою. Цар наказав Меншикову захопити гетьманську столицю Батурин, де була головна українська артилерія («пушечный великий снаряд») із запасами пороху та набоїв, склади продуктів і генеральний скарб та архіви українського уряду.

Від’їжджаючи з Батурина до шведського короля, Мазепа доручив оборону своєї резиденції сердюцькому полковнику Дмитрові Чечелю, осаулові генеральної артилерії Фрідріху Кенігсеку і батуринському сотникові Дмитру Нестеренкові. У Батурині стояли чотири сердюцькі полки (Чечеля, Покотила, Дениса і Максима), а також частини козацьких полків Лубенського, Миргородського та Прилуцького - усього понад 3 000 чол. Залозі було наказано боронити фортецю від москалів і триматися там до повернення гетьмана зі шведським військом.

Наказ гетьмана було виконано. Ні намови Меншикова й князя Д. Голіцина, які підійшли до Батурина з 10-тисячним військом, ні письмовий царський наказ Чечелеві (датований 29 жовтня), ні слабкість батуринських укріплень, ні незгода між козаками й сердюками не вплинули на оборонців міста. Усі вони, «как старшина, так и товарыщество, единогласно отвьщали» московським воєначальникам, «что без нового гетмана нас (москалів) в город не впустят, а гетмана, де надлежит, им выбирать общими голосами. И пока, де швед из здьшних рубежей не выступит, по то время и гетмана, им обирать невозможно» (лист. Меншикова. до Петра І від 31 жовтня 1708 р.). Меншиков писав цареві, що «ни малой склонности к добру в них (батуринців) не является, и так говорят, что хотят, до посльдняго человька держатца» (31. X. 1708 р.).

1 листопада вранці розпочалися воєнні дії. Батуринці «начали по нас (московське військо) стрьлять ис пушек... и посад кругом города зажгли». На нову пропозицію здатися батуринцівідповіли Меншикову: «мы де всь здьсь помрем, а президіума (московської, залоги) в город не пустим» (лист Меншикова до царя від 1 листопада 1708 p.). Вночі проти 2 листопада московське військо пішло в наступ і після двогодинного бою, завдяки допомозі деяких зрадників (зокрема, прилуцького полкового обозного Івана Носа), оволоділо Батурином. 2 листопада «во 2 часупополуночи» Меншиков сповіщав царя, «что мы сего числа, о шти часах пополуночи здьшную фартецію з двух сторон штурмовали и... по двучасном огню, оную взяли».

Почалася Батуринська трагедія. Столиця Гетьманщини, з усіма державними установами, з палацом гетьмана й збудованими ними церквами, з такою дорогою Мазепиному серцю бібліотекою і збіркою зброї, що їй рівну нелегко було знайти в усій Европі, з усім тим, що за двадцять літ свого гетьманування зібрав там великий державний і культурний діяч України, стала жертвою вогню й московського варварства. Сучасні джерела одностайно свідчать про тотальне знищення міста та його людності. Про це оповідають шведські учасники походу, які бачили на власні очі згарищаБатурина. Про це повідомляли свої уряди чужоземні дипломати в Москві. Прусський посол Кайзерлінг писав своєму королеві 28 (17) листопада 1708 р., що Меншиков у Батурині вчинив велике варварство, знищивши місто разом з його населенням. Це стверджує і англійський посол Вітворт. Це визнають і російські джерела. Новгородський (III) літопис, докладно описуючи події в Україні 1708-1709 pp., зазначає, що «великій государь (Петро І)... град его (Мазепи) столный (Батурин) разорил до основанія и вся люди посьче».

Страшну картину батуринської руйнації малює український сучасник подій (Лизогубівський літопис): «Много там (у Батурині) людей, пропало от меча, понеже збьг был от всьх сел... Много ж наСеймь потонуло людей, утекаючи чрез лед еще некрьпкій; много и погорьло, крившихся по хоромах, в ліохах, в погребах, в ямах, где паче подушилися, а на хоромах погорьли, ибо хотя ивытрубленіе було - престать от кровопролитія, однак выходящих от покрытія войско заюшеное, а паче рядовые солдаты, понапившися, кололи людей и рубали, а для того боячися, прочіе в скрытыхмьстах сидьли, аж когда огонь обойшол весь город, и скрытые пострадали. Мало однак: от огня, спаслося, и только одна, хатка, под самою стьною вала, стоячая, уцьльла, ньякогось старушка».

Коли 8 листопада Мазепа й шведи побачили руїни і згарища Батурина, ще «крови людской в мьсТь и на предмьстью было полно калюжами» (Чернігівський літопис). «Ревно плакал по БатуриньМазепа», який сказав Орликові: «Теперь все пойдет, иначе: Украина, устрашенная, судьбою Батурина, будет, бояться, держаться с нами за одно» (лист Орлика до Яворського).

Батурин був знищений за суворим наказом Петра: «А Батурин, в знак измьнникам (понеже боронились) другим на приклад зжечь весь» (лист до Меншикова від 5 листопада 1708 р.). Тільки частина батуринської людності врятувалася втечею, а дехто потрапив до московського полону на тривалі роки. Недарма цар погрожував іншим українським містам долею Батурина у разі їх непослуху Москві.

Уся генеральна артилерія (70 гармат), військові запаси, чималий скарб (державний і гетьманський), державні клейноди та архіви дісталися переможцям. «Артилерію, сколко могли взять, веземс собою, - писав Меншиков Петрові І з Конотопа 3 листопада, - а протчую тяшкую, а имянно ньсколько самых болших пушек, розорвали».

Керманичі оборони Батурина стали жертвами московської помсти. Чечеля, Нестеренка та інших українських старшин було страчено в Глухові. Важкопоранений Кенігсек помер у дорозі, і кару було виконано на його труні.

Трагічна доля Батурина була великим ударом для української справи. Шведський учасник походу 1708-1709 pp. полковник граф Ілленштієрна писав: «Мордування, яке тут. (у Батурині) було вчинене, навело такий терор на цілу країну, що не тільки більша, частина України, а в тому числі й ті, що з прихильности до шведів рішилися, були на повстання, залишилися по своїх домах, але й переважаюча, кількість війська, що прийшло до шведів з Мазепою, перейшла, до ворога, а це викликало у нас великі недостачі і перешкоди, в усіх наших пізніших акціях».

Протягом наступних місяців в Україні велося слідство й здійснювались жорстокі розправи над усіма, хто був причетний або тільки запідозрений у причетності до справи Мазепи. Це відбувалося скрізь, де була московська влада (в тому числі і в Києві). Та особливо страшну пам’ять, яка була жива ще в добу «Історії Русів» (перша чверть XIX ст.), залишила про себе діяльність слідчої канцелярії в Лебедині (на Слобожанщині, неподалік від Гетьманщини). Там була тоді царська головна квартира й зосереджувалась більшість слідчих справ, що стосувалися людей, які зазнали жорстоких тортур.

4. Анафема на гетьмана Мазепу.

Анафему накладено 12 листопада 1708 р. за наказом царя Петра І. У Троїцькій церкві міста Глухова відбулося антиканонічне дійство по відлученню від церкви гетьмана України Івана Степановича Мазепи. Намагаючись помститися гетьману Мазепі та залякуючи священиків, московський цар Петро І, всупереч церковним канонам дає наказ накласти на гетьмана анафему. Проповідь на прокляття Івана Мазепи проголосив протопоп Новгород-Сіверський Афанасій Заруцький, який згодом отримав за це землі сподвижника гетьмана Мазепи - Івана Бистрицького.

Микола Костомаров припускає, що обряд анафемствування був написаний самим царем Петром. Анафема накладалася в присутності Київського митрополита Йоасафа Кроковського, Чернігівського архієпископа Іоанна Максимовича і Переяславського єпископа Захарія Корниловича.

За відомостями Лізогубівського літопису, напередодні приїзду ієрархів церкви було проведено страту церковнослужителів, голови яких було вивішено в Глухові на площі. 31 жовтня 1708 р. Петро І написав листа місцеблюстителю патріаршого престолу в Москві Стефану Яворському з наказом по Мазепі: «Того раді дозвольте онаго за таку його справу публічно в соборній церкві прокляття накласти».

В «Історії Русів» розповідається про накладення анафеми, про те, що це було видовище, раніше не відоме в Україні:

Священики й ченці, яких зібрали з усіх кінців, були одягнуті в ряси чорного кольору, тримали в руках довгі свічки з воску, обмазані сажею. Співаючи псалми, вони оточили опудало, а потім, обертаючи до нього чорні свічі, стали викрикувати разом з дяками і понамарями: «Хай буде Мазепа проклятий». Після цього архієрей вдарив опудало палицею в груди і крикнув: «На зрадника і відступника Івана Мазепу - анафема». Потім опудало з криками потягли з церкви, а за ним ішли священнослужителі, співаючи: «Днесь юда залишає вчителя, приймає диявола».

Анафема - це найвище церковне покарання за тяжкі гріхи, насамперед за зраду православ’ю і ухилення в єресь або розкол, і соборно проголошуване. У православ’ї церковна анафема являє собою соборно проголошуване відлучення особи, думки і дії якої загрожують чистоті віровчення і єдності Церкви, «Лікарький» акт ізоляції від спільноти віруючих - акт виховний як відносноанафемствуваного, так і відносно спільноти вірних.

До анафеми вдаються після неодноразових марних спроб викликати в того, хто вчинив злочин, покаяння. Мета анафеми - повернути людину до церковного спілкування в майбутньому, а отже, її порятунок. Оскільки анафема є найвищим церковним покаранням, її використання у позацерковних (зокрема, політичних) цілях не вважається канонічним.

Під час накладення анафеми на гетьмана Мазепу було порушено основні церковні канони:

• Анафему було накладено не за церковними, а політичними мотивами,

• Анафему було накладено без соборного рішення православної церкви,

• Анафему було накладено не за рішенням православної церкви, а за наказом російського царя Петра І.

У зв’язку з цим жодна православна церква, крім Російської православної церкви, не визнала і не визнає цю анафему, а УПЦ КП (Українська православна церква київського патріархату), УАПЦ (Українська автокефальна православна церква) і УГКЦ (Українська греко-католицька церква) продовжують служити молебні за упокій душі гетьмана Івана Мазепи.

Іван Мазепа у своїй клятві перед найближчими прихильниками 17 вересня 1707 р. так викладає свої мотиви:

«Перед всеведущім Богом протестують і на тому клянуся, що я не для приватної моєї полз, не для вишшіх гоноров, не для більшого збагачення, ні для інних якових небудь примх, але для васвсехь, під владою та реіментом моїм зостаючіх, для жон і дітей вашіх, для общаго добра матки моєї вітчизни бідної України, всього війська запорізького і народу малороссійскаго, і дляподвишеня і розширеня маю рацію і вольностей войскових, хочу тое за допомогою Боже надходити, чтоб ви, зь дружинами та дітьми, і вітчизна сь військом запорожскім як від Московської, так і шведської сторони не загинули. А якщо бим якіх небудь моїх приватних примх тое дерзал чініть, побій мене, Боже, в Трійцю Святий єдіний і невинна страсть Христова, на душі і на тілі».

Робота над поняттями.

Мазепинство - звинувачення у спробі національного визволення після батуринської події.

Анафема - церковне прокляття.

Запитання (метод «Мікрофон»).

• Чому дії московського царя мали такий характер?

• Петро І прагнув посіяти відчуття провини і страху серед населення Гетьманщини, розколоти український народ, викоренити з його свідомості ідею національної самобутності та прагнення до незалежності.

• Яке ваше особисте ставлення до вчинків Петра І?

5. Військові дії в Україні. Полтавська битва.

Учитель. Найбільшим успіхом у політиці гетьмана Мазепи в 1708-1709 pp. було приєднання Запоріжжя до українсько-шведського союзу, що відбулося наприкінці березня 1709 р.

Формально визнаючи зверхність гетьманської влади, Запоріжжя протягом усього періоду гетьманування Мазепи перебувало у відкритій опозиції до його уряду, якому закидало ворожу інтересам українського народу національну (промосковську) і соціальну (панську) політику. Не раз воно одверто виступало і навіть повставало проти гетьманського уряду і, звичайно, підтримувало різні акції полтавської старшинської опозиції. Лідер запорізьких автономістів кошовий отаман Кость Гордієнко, одна з видатних постатей в історії Запоріжжя, ставився недоброзичливо до Мазепи особисто. Тому не дивно, що запорожці спочатку дивилися на Мазепину акцію з великим недовір’ям, і тільки згодом брутальна поведінка московської адміністрації на півдні України, терор московського війська на Гетьманщині, вплив булавинців і Криму, а передусім уміла тактика Мазепи, зробили рішучий перелом у настроях запорожців.

Відтоді боротьба за Запоріжжя між Мазепою і Петром І вступає в нову фазу. Ще 1 березня 1709 р. цар писав Меншикову, що в Запоріжжя треба послати «кто поумнье, ибо там. не все шпагою, но и ртом дьйствовать надлежит». Та було вже пізно, і московська спроба усунути Гордієнка не вдалася. Посли гетьмана Мазепи, генеральний суддя В. Чуйкевич, генеральний бунчужний Ф. Мирович і чигиринський полковник К. Мокієвський, які прибули до Переволочної, де був тоді Гордієнко з частиною запорізького війська, з’ясували всі питання, і 12 березня Запорізька рада остаточно ухвалила підтримати гетьмана Мазепу й вислати депутацію до нього й шведського короля.

26 березня 1709 р. у с. Диканьці відбулася зустріч Гордієнка з Мазепою, а наступного дня Гордієнко на чолі запорізької делегації з’явився до Карла XII у Великих Будищах. 28 березня (8 квітня н. ст.) було укладено союзний договір між гетьманом Мазепою й кошовим отаманом Гордієнком, з одного боку, і королем Карлом XII - з другого. За цим договором Запоріжжя приєдналося до українсько-шведського союзу, а король шведський зобов’язався не укладати мирової угоди з царем московським, доки не визволить з-під московської влади Україну й Запоріжжя.

Це був справжній тріумф політики Мазепи, який дійсно міг компенсувати втрату Батурина й північного Лівобережжя. Під зверхньою владою гетьмана Мазепи об’єднувалася знову велика частина української території - Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя. Приєднання Запоріжжя мало за тих обставин особливе значення, бо відкривало й забезпечувало зв’язок з Польщею, Туреччиною та Кримом. Ще важливішим було те, що Мазепа нарешті подолав вічну запорізьку опозицію й дістав підтримку цього «азилю української вольности», який мав великий вплив на широкі народні маси всієї України. Та найбільше значення мала дипломатична й військова допомога Запоріжжя. За його посередництвом гетьман і король досягли прелімінарного порозуміння з Кримом щодо татарської військової допомоги, а Туреччина почала більш оптимістично оцінювати перспективи союзників. Нарешті для всіх було зрозуміло, що 8 тисяч запорізького війська, добре обізнаного з тереном боротьби, не тільки забезпечувало Мазепу власного українською військовою силою, але в певний момент могло вплинути на весь характер воєнних подій.

Виступ Запоріжжя викликав повстання української людності проти москалів, яке відразу охопило значні терени Лівобережжя (майже весь Полтавський полк) та Правобережжя і навіть частину Слобожанщини, створюючи велику загрозу для російського війська. Генерал Репне писав Меншикову 25 березня 1709 р.: «Оные (запорожці), также и тамошніе мужики. всь отложились и уже давно намнепріятели». 30 березня він повідомляв цареві: «Здьсь болшой огонь разгараетиа которой, надобно заранье гасить». До запорожців приєдналися міста Переволочна, Келеберда, Нехвороща, Маячка, Царичанка, Новий Санжарів таінші - старий терен петриківського повстання. Незабаром між Ворсклою, Ореллю і Дніпром вже діяло 15-тисячне військо повстанців.

Повстання в Полтавському полку та об’єднання повстанців із запорожцями мало чималий вилив на Правобережжя, яке раніше вагалося у виборі між українсько-шведською і московською орієнтаціями. Становище дуже змінилося після визнання Запоріжжям влади Мазепи. Запорожці відразу звернули увагу на Правобережжя. «Кошевой вор пишет универсалызаДньпр в Чигирин, прелщая к Мазепиной сторонь», - писав князь Г. Долгорукий Меншикову 16 березня 1709 р. А 3 квітня він доповідав цареві, що Гордієнко «яд свой, злой еще продолжает, на другую сторону заДньпрнепрестанно прелестно пишет, дабы побивали свою старшину (прихильну до Москви. - О. О.), а сами б до него за Дньпр переходили, что уже такая, каналія тамо за Дньпром купами збираетца иразбиваетпаськи...». Це «чигиринское смятеніе» дуже занепокоїло москалів. Щоб «тамошней край удержать и до бунту не допускать и тамошних доброжелаемых охранить», було відряджено до Чигирина з Києва драгунський полк генерала князя Г. Волконського, а з Лівобережжя - два драгунських полки і козаків Стародубівського та Ніжинського полків. Чигиринським полковником був призначений Гнат Галаган.

Запитання (метод «Прес»).

• Чи укладали подібні союзи українські гетьмани у боротьбі за незалежність України?

• Яке значення мало приєднання Запорізької Січі до українсько-шведського союзу?

• Яку мету ставили перед собою І. Мазепа і Гордієнко?

Для якісного опрацювання важливого питання уроку - матеріалу про Полтавську битву доцільно дати кращим учням випереджувальне завдання. Провести для них консультацію. На уроці ця група учнів презентує підготовлений матеріал за допомогою інтерактивної дошки SMART, на яку виведено схему Полтавської битви та фото з додатка. Для підготовки до виступу учням варто ознайомитись з матеріалом підручника та додатковою літературою: Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / О. Оглоблин. - Нью-Йорк; Київ; Львів; Париж; Торонто, 2001.

Приєднання Запоріжжя до українсько-шведського союзу висунуло на перший план проблему Полтави. Гетьман Мазепа не раз інформував Карла XII про особливе значення цієї фортеці й торговельного центру. Невеличка фортеця Полтава мала велике стратегічне значення, бо стояла на схрещенні важливих шляхів на Запоріжжя, Крим, Туреччину, на Правобережжя, Польщу, Слобожанщину, Москву та на Дін. Володіння Полтавою забезпечувало панування над усією південною частиною Лівобережжя. Крім того, у Полтаві були запаси провіанту та фуражу, а також сукна, потрібного для війська.

У Полтаві були досить міцні українські автоно-містичні настрої. «Полтава издавна нестатечная, и теперь з ней добра не сподьватися», - писав Головкінову в середині листопада 1708 р.прихильник Москви - охтирський полковник Ф. Осипов, нагадуючи, що «там найдуются Мазепины и Орликовы пріятели». Справа Кочубея та Іскри, чистка, що її провів Мазепа в Полтаві навесні та влітку 1708 p., усунула від влади в Полтавському полку опозиційні елементи, і на чолі полтавської старшини стали такі прихильники Мазепи, як полковий обозний Дорош, полковий суддя ІванКрасноперич, полковий писар Олександр Чуйкевич та інші. Щоправда, Полтавський полковник Іван Левенець не був близьким до Мазепи, який йому не довіряв, але й він не належав до прихильників Москви і тому був інтернований у Харкові навесні 1709 р. Крім того, у Полтаві проживала (до листопада 1708 р.) дуже впливова родина покійного полтавського полковника Павла Герцика, тестя генерального писаря П. Орлика. Син полковника Григорій Герцик виконував обов’язки наказного полковника.

Мазепа намагався (наприкінці листопада 1708 р.) закріпити за собою Полтаву, закликаючи Левенця до співпраці, а згодом надіслав туди генерального бунчужного Федора Мировича з універсалами до людності. Але Левенець визнав нового гетьмана Скоропадського, а на початку грудня Полтаву було взято в облогу московською залогою.

Перебування Полтави під зверхністю Москви загрожувало всім операціям союзників. Та найголовніше - Полтава потрібна була як опорний пункт в організації нової кампанії проти Москви.Спираючися на Полтаву, король і гетьман могли б чекати на прихід короля Станіслава й генерала Крассава, а також на приєднання Туреччини та Криму до антимосковської коаліції. Нарешті, Полтава потрібна була для оборони Запоріжжя від московської аґресії. Радячи королеві оволодіти Полтавою, Мазепа мав на увазі насамперед новий наступ на Москву влітку 1709 р.

Але цей добре розроблений план не вдався. Петро І, враховуючи стратегічне й політичне значення Полтави, встиг зміцнити фортецю й значно збільшити її московську залогу (до 4200 чол.). Крім того, для оборони Полтави було притягнуто 2600 чол. озброєного місцевого населення (мабуть, здебільшого козаків Полтавського полку). Комендантом Полтави Петро І призначив полковника А. Келіна.

Шведи, що підійшли до Полтави на початку квітня 1709 p., не могли здобути фортеці ні переговорами, ні штурмом і змушені були 1 травня розпочати її облогу, яка дуже затяглася через нестачу в них важкої артилерії. Кілька штурмів було відбито.

Запорожці всіляко допомагали шведам. Крім різних диверсій, їм довелося взяти на себе важкі військово-інженерні роботи (копання шанців тощо). Але трагічна доля Січі дуже вплинула на їхній бойовий настрій.

Станіслав і Крассав, зайняті боротьбою з москвофільськими магнатами в Польщі й затримані російським військом на чолі з фельдмаршал-лейтенантом бароном Г. Гольцем, залишалися на Поділлі. 13 травня у с. Лидухові (біля Підкаменя) Гольц завдав поразки литовському корпусові Яна-Казимира Сапєги. Старости Бобруйського і Лещінський з Крассавим відступили до Вісли. Турки й татари все вичікували дальшого розвитку подій. І хоч становище Полтави було дуже тяжким (уже не вистачало харчів), але й ситуація союзників була не легшою.

Змагання могло бути розв’язане лише на полі бою. Карл XII давно очікував генеральної битви. Та Петро до останнього моменту уникав її, обмежуючись лише невеликими військовими операціями та диверсіями. Але катастрофічний стан Полтави змусив його зважитися на генеральний бій. 20 червня головні сили російської армії на чолі з Петром І і фельдмаршалом Б. Шереметєвим перейшли на правий берег Ворскли і почали укріплюватися біля околиць Полтави.

Російська армія під Полтавою перед початком генерального бою складалася з 61 батальйону піхоти, 24 кавалерійських (драгунських) полків, українського козацького війська на чолі з гетьманом Скоропадським - усього налічувалось понад 50 тис. чол. Артилерія мала 72 гармати. Козацьке військо перетинало шведам шлях до Дніпра від Переяслава до Кременчука.

З боку шведів у майбутній битві могли взяти участь 23-24 батальйони піхоти, 41 ескадрон кавалерії - усього близько 25 тис. чол. Артилерія мала тільки чотири гармати (більша частина артилерії не могла використовуватись - не було набоїв. Ось коли виявилися фатальні наслідки втрати української артилерії в Батурині!). Інша частина шведської армії (близько 6 тис. осіб) була розташована в таборі під Полтавою, а також займала пости вниз по Ворсклі. Отже, чисельна перевага була на російському боці.

Питання про участь українського війська в Полтавській битві залишається не зовсім з’ясованим. Одне зрозуміло, що в генеральному бою воно не брало участі. На думку Б. Крупницького, більша частина запорожців і козацьке військо Мазепи були зараховані до резерву й перебували біля с. Пушкарівки поруч з частиною шведської кавалерії та артилерією та обозом. Інша частина (менша) запорожців разом з кількома шведськими відділами продовжувала облогу Полтави й тримала оборону уздовж лінії р. Ворскли, зокрема, у районі міст Старі й Нові Санжари, Білики й Кобеляки. Ця допоміжна, проте досить важлива роль українського війська цілком зрозуміла: головну силу його становила запорозька піхота, яка не використовувалась в регулярних операціях шведської армії під час генерального бою, а гетьманське військо складалося в основному з компанійців, себто кавалерії, що мала свої специфічні завдання. Проте, як слушно зауважує Крупницький (на основі численних шведських джерел), українське військо, навіть не беручи участі в генеральному бою, виконувало свої обов’язки: охороняло лівий фланг шведів, оберігаючи головні сили шведської армії від можливосте обхідного руху росіян із заходу, а головне, тримало в облозі Полтаву і цим робило московську залогу фактично недієздатною під час Полтавської битви.

Стратегічна ситуація склалася не на користь шведів. Вони опинилися між ворожою фортецею (Полтава) і російською армією і змушені були розділити свої сили. Шведська армія мала прийняти бій у надзвичайно несприятливих обставинах: король, важкопоранений у ногу під час нічної рекогносцировки, не міг сам керувати боєм, і головне командування було доручено фельдмаршалові Реншільду. Допомога українського війська гетьмана Мазепи, зокрема запорожців, які особливо відзначалися своєю хоробрістю, не могла врятувати безнадійної ситуації шведів.

Бій був запланований на 29 червня. Проте, вночі 26 червня Карла повідомили, що 28 червня до російської армії має приєднатися 40-тисячне калмицьке військо хана Аюки. Довідавшись про це, король вирішив прискорити бій. На світанку 27 червня шведи напали на російське військо. Попереду чотирма колонами йшла піхота, за нею рухалася кіннота, розділена на шість колон. Пораненого Карла везли на ношах у кінній упряжці.

Шведи натрапили на російські редути (земляні укріплення), і тут зав’язався гарячий бій. Шведам вдалося захопити перші редути. Але подальше їх просування було зупинено кіннотою Меншикова. Тоді Карл наказав своїй кінноті рушати вперед, і Меншиков відступив до правого флангу російського табору.

Тим часом навколо редутів точився запеклий бій. Кілька разів шведи їх атакували. Великі втрати в цих атаках змусили Карла відмовитися від подальших спроб захопити редути штурмом. Король вирішив або обійти їх, або пройти між ними. Обійти редути шведам не вдалося, а спроба прорватися вперед скінчилася тим, що шість батальйонів шведської піхоти і десять ескадронів кінноти під командуванням генералів Шліппенбаха і Рооса було відрізано від головних сил шведської армії, і вони змушені були відступити до Яківецького лісу. Помітивши це, Петро І послав туди Меншикова з п’ятьма батальйонами піхоти і 5 драгунськими полками.

Під час бою шведську піхоту було майже повністю знищено, а кіннота зазнала великих втрат. Рештки загону Рооса відступили до Полтави, де незабаром змушені були здатися.

Коли шведська армія намагалася прорватися між редутами, її правий фланг опинився всього за 60 м від російського табору і потрапив під нищівний вогонь російської артилерії. Це спричинило паніку в шведських лавах, і Карл змушений був відступити до Будищанського лісу, на узліссі якого шведська армія почала перешиковуватися, готуючись до генерального бою.

На початку 9 години почалася гарматна стрілянина з обох боків. Переконлива перевага була на боці російської артилерії. Незважаючи на величезні втрати, шведи хоробро йшли вперед. Коли противники зійшлися на відстань приблизно 50 м один від одного, почалася перестрілка з рушниць. О 9 годині ранку війська кинулися в рукопашний бій.

Шведська кіннота перебуваючи під загрозою обходу її з правого флангу, почала відступати, і цим поставила під удар правий фланг піхоти. У цей час ядро розбило ноші Карла XII. Мужній король пересів на коня, але кінь незабаром був убитий. Карл упав на землю і знепритомнів. Його відвезли з поля бою. У лавах шведів почалася паніка. Страшний натиск російського війська по всьому фронту і ураганний вогонь російської артилерії позбавили шведів змоги відбити атаку. Похитнувся центр шведської армії - її загартована в боях піхота, почався загальний відступ шведської армії. Російське військо вдерлося в шведський табір і захопило його.

На 11 годину ранку бій був закінчений. Шведи втратили під Полтавою близько десяти тисяч осіб; майже три тисячі - було взято в полон разом з артилерією. Серед полонених - фельдмаршал графРеншільд і перший міністр граф Піпер. Росіяни захопили велику грошову здобич і всю королівську канцелярію. Втрати російського війська становили 4500осіб, серед них - убиті й поранені.

Друга частина шведської армії під командою Левепгавпта рушила вниз по Ворсклі, відступаючи до Криму. Але за нею по п’ятах гналися кіннота Меншикова і козаки гетьмана Скоропадського. ЗО червня на Дніпрі, під Переволочною, вони наздогнали шведів. Левенгавпт змушений був капітулювати. Росіянам дісталося понад 16 тис. полонених і 28 гармат. Армія КарлаХІІ фактично перестала існувати.

Тільки сам король з почетом і невеликою охороною, гетьман Мазепа й кошовий отаман Гордієнко із загоном близько двох тисяч козаків встигли переправитися через Дніпро. Спочатку Карл хотів дістатися до Поділля, щоб там з’єднатися з Крассавим і Станіславом Лещінським, але внаслідок російської погоні й за порадою Мазепи подався до Туреччини. За ним рушили гетьман Мазепа та інші українські державні діячі.

«Побіда 27 червня, - пише М. Грушевський, - дала, царству Російському не тільки рішучу перевагу в Східній Европі, але й пхнула його на стежку імперіалізму, екстенсивноїполітики, все нових і нових завоювань і прилучень на цілі... століття».

Для України це була катастрофа. Політичні плани гетьмана Мазепи та його однодумців зазнали краху, українські землі дісталися на поталу московському переможцю. Доля Української держави перебувала на терезах російської імперіалістичної політики. Але чин Мазепи не пішов намарне. Він заманіфестував перед усім світом і перед майбутніми поколіннями незламну державну волю української нації. «L’Ukraine a toujours aspir tre libre» - ці слова Вольтера присвячено Мазепі.

Запитання (метод «Прес»).

• Чому Карл XII та його союзники програли Полтавську битву?

Значна перевага росіян у військовій чисельності та артилерії (росіяни - 50 тис. війська і 102 гармати, шведи - 31 тис. війська і 6 гармат). Карл XII легковажно поставився до переваг російської армії, не врахував того, що його армія відрізана від баз постачання. Через поранення він не здійснював безпосереднього керівництва боєм, а передав командування генералуРеншильду. Усе це і визначило результати битви.

V. Узагальнення вивченого матеріалу.

• Яке місце займала Україна у подіях Північної війни?

• Які мав наміри Петро І стосовно України?

• Визначте позитивні й негативні моменти в діяльності І. Мазепи.

• Яку роль зіграв гетьман Іван Мазепа в історії України?

• Яке значення для України мала перемога росіян під Полтавою?

VI. Оцінювання. Обов’язково прокоментувати; роботу групи; активність кожного члена групи; роботу експертів; надані доповнення; створені мультимедійні схеми та підібрані фото.

VII. Домашнє завдання.

Прочитати відповідний параграф підручника, дати короткі відповіді на запитання (не більш як 5 речень);

• Який внесок зробив І. Мазепа у розвиток України?

• Чому І. Мазепу пам’ятають і сьогодні?

• Іван Мазепа - герой чи зрадник?

Орієнтовні запитання для тематичного оцінювання.

1. Дайте визначення термінів; мазепинство, Коломацькі статті.

2. Зіставте дати й події;

1678 р. Полтавська битва

1708 р. Обрання Мазепи гетьманом

1709 р. Укладення українсько-шведського союзу

3. Складіть за схемою таблицю «Гетьманування Івана Мазепи»;

4. Якими мотивами керувався гетьман І. Мазепа, коли переходив на бік Карла XII? Відповідь обґрунтуйте.