Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Науково-методичний журнал - Травень 2012

Західноєвропейське суспільство: зрушення у сфері матеріального виробництва і підприємницької діяльності в період раннього нового часу (XV—XVII ст.)

Перехідний період від середньовіччя до нового часу тривав кілька століть. Осередком зародження і поширення нових тенденцій, які істотно трансформували, а то й знищували підвалини старогоукладу, став західноєвропейський регіон. Причини кардинальних зрушень, що відбувались тут у XV-XVII ст., значно відрізнялись від процесів і явищ в інших регіонах земної кулі. Переважна більшість сучасних авторів, розглядаючи цей період як вододіл в історичних долях Заходу і Сходу, більше звертають увагу на різні швидкості, особливості та якості зрушень, що були притаманні їх суспільствам, ніж на контрастність змін.

Виходячи з такої методологічної парадигми, доречно почати характеристику з процесів, що відбувались у сфері власності, матеріального виробництва, підприємницької діяльності й торгівлі. Разом з іншими важливими зрушеннями в соціальній, політичній, духовній, ментальній та релігійній сферах (Відродження, винахід книгодрукування, поширення наукових досягнень і нової культури, Реформація і Контрреформація, Великі географічні відкриття, ранні буржуазні революції та масові соціальні рухи) вони зумовили прорив західного суспільства в інші сектори соціального й економічного буття, закріпивши його домінуючі позиції в тогочасному світі. Варто наголосити, що цей прорив Західної Європи в доіндустріальну (чи передіндустріальну) епоху є одним із найцікавіших і загадкових феноменів світової історії. Як і чому відстала, бідна, напівдика периферія Євразії, якою, по суті, була Європа на початку середньовіччя, змогла ще до початку промислової революції зробити величезний крок уперед і, обігнавши інші регіони, які колись були могутніми імперіями Сходу (Китай, Індію, Державу Великих Моголів, Перську державу, Візантію, Золоту Орду, Османську імперію та ін.), перетворити деякі з них у колонії і залежні території?.

Процеси модернізації, що охопили окремі регіони Європейського континенту в умовах системної кризи XIV-XV ст., аж ніяк не можна сприймати як однозначне явище. Вони мали суперечливий і різноплановий характер і, до того ж, не розлучалися з традиційними структурами старого суспільства. Категорії континуітету і розриву, притаманні будь-яким змінам у соціумі, навіть найрадикальнішим, давалися взнаки і в цей зламний період. І все ж таки у результаті неоднозначних модернізаційних процесів відбувся перехід від суспільної системи старого, феодального (аграрного, станово-корпоративного) типу до капіталістичного (індустріального).

Говорячи про становлення буржуазного суспільства в період раннього нового часу, треба визначити передумови цього процесу. Дослідники насамперед звертають увагу на природні та кліматичні особливості Західної Європи як частини Євразії. Народи, що тут проживали, на відміну від народів Сходу і Півдня були позбавлені доступних мінеральних та інших ресурсів, які полегшують існування, проте менше залежали від кліматичних негараздів. Наявність низин і невеликих плато, захищених гірським рельєфом, що доповнювався великими лісовими масивами, у цілому створювали умови для ефективного розподілу праці. Водночас через сприятливий географічний чинник Західна Європа мала розгалужені комунікації (велика кількість річок і водних просторів, допустимих для судноплавства, величезна довжина лінії морського узбережжя, острівні архіпелаги). Видатний французький історик Ф. Бродель пов’язував процес формування тут капіталізму з географічними, природними, кліматичними і демографічними явищами, трансформацією структур повсякденності тощо. Як засвідчив учений, цей процес відбувався протягом тривалого часу і сприяв формуванню специфічних ознак західного суспільства.

Багато істориків вважають, що криза, яка охопила європейське суспільство в період пізнього середньовіччя, зумовила підвищену активність креативних елементів населення і створила передумови для переходу до модернізації. Ця модернізація, об’єктивно спрямована проти консервативної, замкнутої системи корпоративно-цехової організації і феодальних форм землевикористання, відбувалась на основі домінування приватних інтересів. Усе це зумовило перехід до капіталізму, як його згодом конкретизували, західного типу, тобто вільної конкуренції(laisser faire): з вільним обігом капіталів, ринковими механізмами суспільного виробництва, поширенням товарно-грошових відносин у всіх сферах господарства.

Формування ринку і підприємницької діяльності розпочалося ще в надрах старого порядку в ХІІІ-ХІV ст. Це поширення лихварства, системи кредиту, заснуванні торгових товариств і компаній, пов’язаних з фінансовими операціями в середземноморському регіоні (у Ломбардії, Генуї, Андалусії), окремих регіонах Франції і Німеччини, у Нідерландах (Амстердам, згодом Антверпен), Фламандії, Англії. Автори навчального посібника «Історія сучасного світу» доречно зазначали до того часу, що «промисел і дохід були скуті становими уявленнями і цеховими розпорядженнями, а канонічна заборона на стягування відсотків унеможливлювала кредит - головну передумову господарського підприємництва. Обмежують його лише надзвичайно гнучкі етичні норми й розпорядженняправопорядку, покликаного затвердити господарську конкуренцію». У цей період у Західній Європі фактично віджили своє натуральна система, жорстока панщина та одіозні вияви феодального примушування; похитнулася традиційна станова ієрархія. «Буржуазний спосіб виробництва, застосування більш досконалих приладів, виникнення мануфактури, а потім і промисловості, подолання патріархальних і феодальних форм господарювання ознаменували колосальний крок людства в розвитку його творчих сил, у збільшенні його влади над навколишнім світом».

Зародження та утвердження нового капіталістичного ладу пов’язувалось насамперед з трансформацією феодальних (середньовічних) форм власності у буржуазну приватну власність. З її впровадження у життя докорінним чином перетворились первісні, достатньо обмежені, нерозвинуті форми зв’язку між людиною і природою, людиною і людиною тощо. Вони ставали дедалі міцнішими,але при цьому дедалі складнішими й опосередкованішими. Система приватної власності докорінно змінювала як спосіб створювання благ, так і їх розподіл. Вона породжувала нові засоби зосередження багатства поза межами великого землеволодіння, що пізніше в політекономії, соціальних науках дістало назву «первісного нагромадження капіталу».

Власність підривала основи сталого соціального порядку і відкривала доступ до привілейованих станів і посад. Усе це парадоксальним чином відповідало гуманістичним цінностям Відродження, що поширювалися. У контексті операцій з власністю від античної правової спадщини виокремлювались і повсюдно закріплювалися норми римського приватного права. Кодифікація власності, здійснена римськими легістами в «12 таблицях», активно пристосовувалася до потреб бюргерського стану. Усе це сприяло значній трансформації соціокультурного середовища і було поштовхом до розвитку ще однієї автономної галузі діяльності - господарства, що ґрунтується на ринкових засадах, живе за власними (економічними) законами.

Отже, у господарському розвитку європейських країн відбувалися важливі зміни. В епоху середньовіччя, як відомо, головною галуззю виробництва, що давала основний прибуток, було сільське господарство. Але прибуток від міських ремесел, торгівлі, комерційних операцій поступово ставав більшим, аніж доходи від реалізації сільськогосподарської продукції. Значно поширилася й торгівля, зокрема у межах окремих областей і регіонів, а також міжнародна й трансконтинентальна. У праці «Історія Європи»

Н. Дейвіс наводить цікаві факти і документи про підприємницьку діяльність італійського негоціанта Франческо Датіні, який, одержавши у спадщину невеликий клаптик землі в містечку Прато,неподалік від Флоренції, продав його і вклав гроші у власну справу в папському місті Авіньйоні. Новоявлений комерсант вдався до імпорту із Італії шовку, прянощів, зброї та військової амуніції, що принесло йому немалі прибутки. Згодом Датіні відкрив філії у Флоренції, Пізі, Генуї, Барселоні, Валенсії, на Майорці. Найбільші прибутки він мав від торгівлі вовною, яку закупав безпосередньо у скотарів в Англії, Іспанії і на Балеарських островах. У маєтку Датіні, розташованому біля підніжжя Апеннін, працював величезний штат прислужників, у тому числі й рабів. По його смерті в серпні 1410 р. маєтки, цінні папери і величезні багатства становили на той час фантастичну суму - 70 тис. золотих флоринів. Отже, у Європі почав формуватися новий тип цивілізації - торгово-промислової, індустріальної, що набрала всеохоплюючого характеру в ХІХ-ХХ ст. і становила підґрунтя сучасного інформаційного суспільства.

Доречно нагадати, що середньовічні суспільства Західної Європи були аграрними. Основу економіки становило сільське господарство, і до цієї галузі була причетна переважна частина населення. Праця в сільському господарстві, як і в інших галузях, була ручною, фізичною, що зумовлювало її низьку ефективність і повільні темпи технічного прогресу.

У добу пізнього Середньовіччя розвиток ремесел, мануфактурного виробництва і техніки відкрив не тільки нові можливості землі як основного засобу виробництва, а й зумовив більш радикальні, ніж звичайне землеробство, природні її перетворення. Помітною інновацією в сільському господарстві у цей період стало використання важкого плуга, впровадження трипільної системи (перші згадки про таку систему знаходимо в джерелах VIII ст.). Це сприяло інтенсифікації використання живої праці, землі і тварин.

Зародження та утвердження нових форм господарювання пов’язувалось у цей період з відновленням і поширенням товарно-грошових відносин, що були характерними для міст, кількість яких постійно зростала. Більша частина населення Західної Європи протягом усього періоду Середньовіччя проживала поза межами міст. Якщо для античної Європи міста виконували важливу функцію - були самодостатніми центрами громадського життя, а належність людини до міста визначала її громадянські права, то в середньовічній Європі до VII ст. міста відігравали малозначущу роль, яка з часом повільно починає зростати.

З XIV-XV ст. міста істотно змінили зовнішній вигляд і розміри середньовічних поселень. Кам’яні стіни забезпечували захист від зовнішнього ворога, збільшення населення змушувало будувати багатоповерхові будинки. Це підштовхувало власті до більш раціонального планування міських будівель, на що впливали потреби економічного та політичного життя міста, вимоги гігієни тощо. Поступово ці заходи перетворились на важливий чинник регулювання міського простору, який сприяв повному припиненню хаотичної забудівлі всередині міст.

Отже, носіями нових тенденцій в економічному і суспільно-політичному житті ставали міста. Вони перетворювалися із резиденцій княжої чи королівської влади на осередки підприємницької (комерційної, фінансової, торгової, промислової, виробничої) діяльності, яка становила економічне підґрунтя нового суспільства, що народжувалося. Це істотно відрізняло матеріальний характер зрушень, що відбувалися в ранній період нового часу, від застою середньовіччя. Таким чином, зміни господарсько-технічного та архітектурного ландшафту сприяли матеріалізації соціальної та економічної еволюції феодального суспільства.

Ф. Бродель у капітальній праці про формування матеріальної цивілізації та економіки капіталізму визначив зміну парадигми економічної історії західного суспільства в цей перехідний період. Зокрема, він наголосив, що це «глобальна історія людей, яка розглядається з певної точки зору, це історія великих подій, історія кон’юнктури і криз, зрештою це також історія суспільних мас і структур, що випробували певну еволюцію у площині довгої часової тривалості. <...> З одного боку, - зазначає французький історик, - ми бачимо селян, що мешкають у своїх селах майже без будь-яких зв’язків із зовнішнім світом, практично в умовах цілковитої автаркії; з другого - поширення ринкової економіки і капіталізму, що розтікаються подібно до олійної плями і поступово сприяють поширенню виробництва, створюючи прообраз того світу, в якому ми сьогодні мешкаємо».

Ф. Бродель звернув також увагу на роль грошей і міст у становленні нової капіталістичної цивілізації. «Можна сказати, що міста і гроші породили сучасний світ, - вважає автор, - але можливо. дух сучасності, динаміка життя людських мас сприяли експансії грошей і створили тиранію міст, що постійно збільшувалась. Міста і гроші є одночасно і двигуном, і показником розвитку; вони зумовлюють зміни і вказують на них. Але при цьому є одночасно їх наслідками».

Життя і праця в містах набували іншої якості, ніж у попередні часи. Вдосконалювались професійні навички найманих працівників (окремих категорій робітників, майстрів і ремісників), покращилось харчування за рахунок більш стабільного хлібопостачання, впровадження нових рослинних культур, картоплі, кукурудзи, які завозились із Нового світу чи азіатської периферії і починали культивуватися в Європі. Поширилось вироблення алкогольних напоїв (горілки, вина, пива), тютюну тощо. Заможні верстви населення вдаються до розкоші - чаю, кави, шоколаду, шампанського, лікерів. Проте умови існування (повсякденний побут, житло, гігієна, навчання, лікування) переважної більшості населення - «третього стану» залишаються важкими. Страхітливі хвороби, пошесті, голодування, злидні, важка праця і обмежений відпочинок, майже всеохоплююча неписемність - неодмінний атрибут перехідної доби, соціальні зміни відбуваються вельми повільно.

Великі географічні відкриття і пов’язаний з ними бум суднобудівництва й мореплавства спричиняли захоплення важливих торгових шляхів європейцями (точніше, провідними морськими державами - Іспанією, Португалією, Генуезькою республікою, Голландією, Англією, Францією). Варто додати, що плавання Христофора Колумба (1492) і Васко да Гами (1498) зумовили кардинальні зрушення не тільки в географічній, а й соціальній, політичній та економічній сферах усього світу. Під час святкування 500-річного ювілею відкриття Америки цілком виправдано наголошувалося, що подорож Колумба докорінно змінила хід світової історії. Більшість західноєвропейських країн починають перетворюватися на метрополії. На Заході, у зв’язку з припливом величезних багатств з Америки й Азії, почалася так звана революція цін, що стала потужним каталізатором розвитку національних і міжнародних ринків, фінансової і грошової систем, капіталізму і капіталістичних відносин у цілому. Революція цін насамперед була зумовлена наслідками колоніальної експансії і водночас зростанням чисельності населення в Європі. Найяскравішим її виявом було зростання дорожнечі продуктів харчування. Так, до 1601 р. ціни в Іспанії зросли в 4,5 раза, Англії - у 4, Франції - в 2,5, у Німеччині та Італії - майже вдвічі. Загальний обсяг металевих грошей протягом XVI ст. збільшився в 4 рази. Це призвело до падіння вартості дорогоцінних металів.

Наслідки такого процесу відчувалися протягом тривалого періоду - з кінця XV - до середини XVII століття. У різних регіонах і країнах Європи вони мали свою специфіку. Так, в Іспанії і Португалії, до яких приплив золота та срібла із Америки був найбільшим, революція цін призвела до загострення економічних негараздів і соціальних потрясінь. Різкий стрибок цін на товари місцевих виробників спричинив зниження їх конкурентоспроможності на європейських ринках, що значною мірою призвело до падіння виробництва. В Англії і Голландії, навпаки, революція цін сприяла процесу первісного накопичення, створювала переваги для підприємців, торговців, комерсантів, негоціантів над визискувачами феодальної ренти, оскільки зумовлювала випереджувальне зростання цін на промислові товари порівняно з цінами на сільськогосподарську продукцію і грошовою формою оплати найманих робітників. Цей чинник став одним з вирішальних наприкінці XV ст.у тому, що Середземномор’я втратило роль провідного регіону у формуванні буржуазних відносин, поступившись європейській півночі.

Помітні зрушення в сфері матеріального виробництва заклали підвалини економіки, господарчих зв’язків, торгівлі та обміну нового типу, що грунтувалися на принципах меркантилізму. Меркантилізм (фр. mercantile - торговець, від лат. mercari - торгувати) - в широкому розумінні - переважання матеріальних, фінансових інтересів над усіма іншими. У конкретному значенні (щодо періоду становлення капіталізму) - це економічна, торговельна та фінансова політика провідних європейських держав. Її сенс полягав в активному втручанні держави в господарське життя через застосування протекціонізму.

Меркантилісти не відокремлювали багатство від грошей, тобто в тодішніх умовах від монетарних металів - золота та срібла.

Відповідно багатство держави - це кількість дорогоцінних металів, що є на її території. Для того щоб багатство збільшувалося, надходження золота та срібла в країну має перевищувати їх відтік. Оскільки більшість країн не мають відповідних копалин (це стосувалося й країн, де меркантилізм зародився та набув найбільшого поширення, - Франції, Англії), то головним джерелом золота й срібла меркантилісти вважали активний торговий баланс. Певно, значний вплив на такі погляди справив історичний приклад Іспанії, яка, незважаючи на наявність багатих родовищ в американських колоніях, витрачала своє золото та срібло на оплату імпорту.

Активна державна економічна політика була органічною частиною меркантилізму. Якщо правитель хотів, аби його країна і відповідно скарбниця були повні золота та срібла, він мав сприяти експорту та обмежувати імпорт. Для обмеження імпорту меркантилісти пропонували введення високих мит на імпортовану продукцію, насамперед предмети розкоші, та розвиток внутрішнього виробництва, знову ж таки, в першу чергу, предметів розкоші. Це зменшило б витрати на імпорт подібної продукції і стало б джерелом дорогоцінних металів завдяки експорту. Свого часу меркантилізм зміг стати впливовою економічною теорією, що реально впливала на політику багатьох європейських держав, передусім Франції. У митній політиці завдяки меркантилізму вводилися високі ввізні і низькі вивізні мита. Надавалися пільги купцям, що здійснювали далекі подорожі, нерідко субсидувалися далекі заморські експедиції, що вирушали в пошуках ринків збуту або джерел дефіцитних східних товарів в обхід конкурентів. Для розвитку внутрішнього виробництва надавалися пільги певним галузям, а також субсидії, іноді відкривалися державні мануфактури.

Наслідки політики меркантилізму були неоднорідними. Якщо високі ввізні мита сприяли наповненню державної скарбниці і часом захищали внутрішнє виробництво, то державна підтримка і особливо державна організація виробництва зазвичай були неефективними. Створювалися мануфактури, що потребували постійних пільг та субсидування. Зазвичай без державної підтримки вони швидко занепадали через збитковість.

Ф. Бродель у своїх аналітичних розвідках дійшов висновку, що підвалини ринкового господарства, особливо у сфері фінансово-лихварської діяльності десь до XVII-XVIII ст. мали універсальний характер і крім Європи охоплювали суспільства Японії, Індії, Китаю, арабського світу тощо, які закладались тут своєрідним способом. Наголошуючи на тому, що швидший розвиток європейської економіки зумовлений перевагою її економічних механізмів та інститутів - біржами і різними формами кредиту, дослідник водночас звертає увагу на те, що навіть у Європі, найбільш розвинутій частині світу, аж до XVIII ст. і навіть пізніше зберігалися численні зони, які практично не брали участі в загальному житті континенту і вперто продовжували своє замкнуте існування в умовах майже цілковитої ізоляції. Виходячи з цього, Ф. Бродель обґрунтовує

вживання у своїх працях двох термінів: ринкова економіка і капіталізм, які розрізняються ним. «Навіть захоплюючи нові простори, ринкова економіка, - стверджує автор, - залишається ще дуже слабкою, а те, що отримало назву «капіталізм», - належить «до дуже блискучого, ускладненого, але вельми вузькогопрошарку, який не охоплює всього економічного життя і не створює... власного «засобу виробництва».

Зважаючи на це, учений наголошує: «Будучи привілеєм небагатьох, капіталізм є неможливим без активного сприяння суспільства. Він невідворотньо є реальністю соціального і політичного порядку і навіть елементом цивілізації. Тому дуже важливо, щоб усе суспільство у будь-якому разі більш чи менш свідомо сприйняло його цінності».

Ф. Бродель засвідчує, що насправді капіталізм утверджується лише в державних формах, «коли ідентифікує себе з державою, коли сам перетворюється на державу». Він нагадує, що «в першій фазі свого розвитку в містах-державах Італії - Венеції, Генуї, Флоренції - влада належала грошовій еліті. У Голландії XVII ст. регенти-аристократи керували країною в інтересах і навіть за безпосередньою вказівкою ділків, негоціантів і великих фінансистів. В Англії 1688 р. влада опинилась у ситуації, подібній до голландської. Франція запізнювалася майже на століття: лише після липневої революції 1830 р. буржуазія, зрештою, надійно бере владу у власні руки».

Цікавим є те, що на Сході подібні тенденції до лихварства, зростання ринку, поширення торгівлі і мореплавства, зростаючого розподілу праці і професійного розшарування, військової реорганізації відбувалися набагато повільніше і гальмувалися консервативними (общинними) принципами господарювання, усталеним традиційним укладом і деспотичними формами правління. Зростання кризи традиційних феодальних, напівфеодальних і патріархальних структур супроводжувалося тут економічними негараздами, занепадом традиційних ремесел, зниженням продуктивності праці і зростанням боргової й податкової кабали основних виробничих верств населення (селян, орендарів, батраків та ін.). Внаслідок цього колись розвинуті східні країни перетворились на колонії і напівколонії європейських метрополій. Водночас заснування колоніальної системи, що відбувалось паралельно із кардинальними зрушеннями в Старому світі, відкривало шлях до виникнення загальносвітового економічного ринку, де афро-азіатські країни відігравали вже підпорядковану роль. Проте у межах цієї глобальної системи історія людства, мабуть, вперше стає єдиною.