Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Науково-методичний журнал - Травень 2012

ВИКОРИСТАЙТЕ НА УРОЦІ

До питання використання зображень пам’яток архітектури та репродукцій творів образотворчого мистецтва на уроках історії України

Для переліку пам’яток культури з курсу історії України 7-го класу є представлення значної кількості соборів і церковних споруд візантійського стилю. На думку автора, така кількість споруд є невиправданою. Пояснення може бути таким.

Якщо метою додатка до навчальної програми (програми ЗНО) з історії України є представлення різноманітності архітектурних стилів, уміння визначати їх особливості й на цій основі розпізнавати, а значить робити висновки, то чи необхідним є така кількість стилістично однакових споруд: Софійський собор в Києві, Спасо-Преображенський собор й Чернігові, Успенська соборна церква Києво-Печерського монастиря, Успенський собор у Володимирі, П’ятницька церква в Чернігові, церква святого Пантелеймона поблизу Галича?

Якщо метою додатка є просте запам’ятовування певної кількості споруд, то чому до цього переліку не внесено таких пам’яток: Борисоглібський собор; Успенський собор Єлецкого монастиря; Іллінська церква у Чернігові; Кирилівська церква; Золоті ворота; Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської лаври у Києві; Михайлівський собор Видубицького монастиря; Георгіївський (Успенський) собор у Каневі; Церква Архангела Михаїла («Юр’євська Божница») в Острі?

Недостатньо згадано пам’яток готичної архітектури в наведених переліках. Незважаючи на те, що ансамбль історичного центру Львова внесено до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні, у додатку згадується тільки Вірменський собор та Архікафедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії, споруджена наприкінці XV ст. (у переліку вона називається Успенська церква і належить до XVI ст.). Цей факт ще раз підтверджує важливість проведення чіткого хронологічного розмежування пам’яток, яке є неможливим без копіткої роботи з джерельною базою.

У наступних розділах переліків також немає внесених до списку ЮНЕСКО таких пам’яток: церква Пресвятої Євхаристії (Домініканський собор); костел і монастир бернардинів; палац Потоцьких; будинок Галицького сейму (тепер головний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка).

Пам’яткою дерев’яної архітектури всеукраїнського значення є церква святого Миколи Чудотворця, збудована в 1470 р. Вона поєднує готичний стиль і мотиви угорської дерев’яної архітектури, є однією з найстаріших в Європі пам’яток дерев’яної архітектури. У переліку для розпізнавання вона не зазначаєтсья, але заслуговує на те, щоб про неї дізнались учні й абітурієнти.

Перелік ікон є достатньо широким. Водночас після докладного аналізу постає питання про необхідність подання двох ікон Богородиці візантійської традиції: Вишгородської та Холмської, тим більше, що остання дуже пошкоджена. Незважаючи на те, що є й інші ікони цього періоду, наприклад Ігорівська (Луцьк), Успіння (Успенський собор, Київ), Покрови (з Покровського монастиря в Галичі) (рис. 1), заміна або поповнення ікон у переліку пам’яток потребує серйозної дискусії науковців.

У переліку ікон майже не представлений період ХІV-ХV ст. Необхідність їх появи в переліку зумовлена тим, що всі ікони, обов’язкові для розпізнавання, зображують Богородицю.

У цей період виникають зовсім інші за стилістикою ікони, наприклад «Юрія Змієборця», «Спас у силах» тощо (рис. 2).

 

 

Рис. 4. Ікона «Чудо cв. Георгія про змія» (XV ст.)

Наявність назви ікони О. Горшковича в переліку також може стати темою для обговорення. Адже для цього періоду характерні інші сюжетні ікони (рис. 6 і 7).

 

Рис. 7. Ікона «Страсті Христові. Галичина» (XVI ст.)

Варто звернути увагу ще на одну особливість пам’яток архітектури XV - XVI ст. У переліку для розпізнавання не згадується Ханський палац у Бахчисараї, заснований у 1532 р. У 2003 р. уряд України запропонував внести його до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Тому поява його назви в переліку для запам’ятовування буде закономірною. Тим більше, що це зразок мусульманської культури, яку в переліку взагалі не відображено. Домінуючими є пам’ятки архітектури і образотворчого мистецтва православного обряду християнства. Щоб ліквідувати цей дисбаланс, можливо, варто внести до списку пам’яток архітектури Кафедральний костел святих апостолів Петра і Павла в Кам’янці-Подільському (XVI ст.) як зразок римо-католицького собору.

Неведемо уривок зі статті «Ікони» з Енциклопедії історії України, виданої Інститутом історії України НАН України, щодо ікон першої половини ХVІІ ст.: «Ще перед кінцем століття у Львові через синтез власної традиції та окремих елементів європ. походження склалася нова мистецька система, фіксована від ікони «Похвала Богородиці» (1599) маляра Федора з церкви Покрови Богородиці в с. Ріпнів Буського р-ну (ЛГМ) й закріплена в іконостасі церкви св. великомучениці Параскеви П’ятниці 1610-х рр. Новий стиль, заснований на використанні західноєвроп. гравюр як іконографічних взірців при збереженні традиційних образних та планово-просторових засад, остаточно утвердився в іконостасі Успенської церкви майстрів Федора Сеньковича та Миколи Мороховського Петрахновича 1616-38 та дещо пізніше - в іконостасі Миколаївської церкви в м. Замосць, Польща (останній втрачений)». Під час пожежі згадана ікона дуже обгоріла. Сьогодні вона зберігається в фондосховищі Львівської картинної галереї в с. Олесько.

Її зображення ні учні, ні абітурієнти не можуть бачити. Тому перебування у переліку ікони «Христос перед Пілатом» М. Петрахновича є виправданим з точки зору нового стилю, в якому вона зображена, чого не можна сказати про ікону «Святого Миколая», яка є відображенням малярських тенденцій попередніх століть. Ось як про це сказано у згаданій Енциклопедії: «У Києві поряд із міськ. ремісниками традиційно діяли монастирські малярі. Поміж нечисленних пам’яток виділяються: незафіксованого походження мініатюрна І. «Святий Макарій, митрополит Київський», 1621 (ЛІМ); «Святий Миколай» (Київ, церква святого Миколи Набережного); епітафія 1632 «Святий Миколай» із Софійського собору; «Успіння зі святими Антонієм і Феодосієм Печерськими» з церкви Різдва Христового в Києві роботи гравера Івана Щирського (обидві - Київ, НХМУ). Окремі київ. І. збереглися у Волин. обл., наприклад «Спас на престолі з ангелами» з церкви Покрови Богородиці в с. Дорогинич (рис. 8), «Моління» з Успенської церкви в с. Твердині (обидва села Локачинського р-ну) та церкви Різдва Богородиці в с. Рудка-Козинська Рожищенськогорну (усі - ВКМ)».

То, можливо, її вилучення з переліку або заміна не буде великою втратою, а звільнить місце для інших пам’яток.

Рис. 8. Ікона «Спас на престолі з ангелами» (перша половина ХVІІ ст.)

Слід вказати на вдалий підбір у переліках зразків замків та фортечної архітектури ХІV - ХVІІІ ст. З-поміж 116 споруд в Україні, що належать до цього типу архітектури, до переліку увійшли найголовніші, які мають певну історичну цінність. Можливо, цей перелік є неповним і варто його доповнити, але це можна з’ясувати в процесі наукової дискусії щодо ролі і значення кожного з них в історичних подіях на території України. Це стосується не тільки подій, пов’язаних з військовою історією.

Крім того, варто враховувати і стилістичну архітектурну особливість кожного з них. Адже замки виконували роль як оборонної споруди (наприклад, Аккерманська (Білгород-Дністровська) фортеця, Кам’янець-Подільська фортеця, Невицький замок, Генуезька фортеця в місті Судак, Олеський замок, Барський замок), так і житлової (наприклад, Бережанський замок, Бродівський замок, Збаразький замок, Золочівський замок, Жовківський замок, який наприкінці ХVІІ ст. був резиденцією Яна ІІІ Собеського).

Важливими критеріями можуть бути зовнішній вигляд і сучасний стан замків, більшість яких в Україні зруйновано або перебувають на стадії реставрації, та архітектурний стиль замкової архітектури, від доби ренесансу до неостилів кінця ХІХ ст. Також варто враховувати Державний реєстр національного культурного надбання.

Портретний живопис XVII ст. представлений у переліку відповідно до стилістичних особливостей того періоду. Але знову ж таки, чому саме портрет К. Збаразького увійшов до переліку портретів, а не, наприклад, портрет І. Даниловича (рис. 9) вже згадуваного художника Ф. Сеньковича? Або чому не можна подати портрет А. Гойської (рис. 10) у контексті додержання ґендерної рівності за умови, що ці портрети мають однакову стилістичну особливість і є прикладами портретного живопису того періоду? Фрагмент фрески із зображенням П. Могили в церкві Спаса на Берестовому (1643 р.) був би не тільки прикладом розвитку малярського мистецтва тієї доби, а й достовірним зображенням історичного діяча (рис. 11).

Рис. 9. Портрет І. Даниловича (1620 р.)

Рис. 10. Портрет А. Гойської (поч. ХVІІ ст.)

Рис. 11. Частина фрески із зображенням П. Могили в церкві Спаса на Берестовому (1643 р.)

У переліку пам’яток, обов’язкових для запам’ятовування під час вивчення теми «Національно-визвольна боротьба середини ХVІІ ст.», згадується ікона Покрову Богородиці із зображенням Б. Хмельницького, що належить до першої половини ХVІІІ ст. Запізнення на 100 років від вивчення подій до появи ікони ставить під сумнів достовірність портрета Б. Хмельницького. До того ж, на думку автора, некоректно розміщувати зображення матеріалів теми, що вивчає період на 100 років раніше до його появи. Тому перенесення її до розділу «Українські землі наприкінці ХVІІ ст. - у першій половині ХVІІІ ст.» було б більш доречним.

Свято-Миколаївський собор у Ніжині (рис. 12) міг стати гарним доповненням переліків пам’яток у розділі «Українські землі в 60-80-х роках ХVІІ ст.». Поясненням цьому може бути те, що з церквою, побудованою наприкінці 50-х - на початку 60-х років, пов’язані події «Чорної ради».

Рис. 12. Свято-Миколаївський собор у Ніжині (1650-1660 рр.)

Наприкінці XVII ст. - у першій половині XVIII ст. поширювачем нових художніх ідей іконографії була Києво-Печерська лавра. Виразний художній синтез визначає стиль і своєрідність української ікони епохи бароко. Ікона поступово набуває світської інтерпретації. У Західній Україні ікономалярство київської школи занепадає і розвитку набуває волинська і львівська школи іконописання.

У переліках пам’яток, обов’язкових для розпізнавання, іконографія представлена лише західноукраїнською школою іконописців. Подана як ікона «Архангел Михаїл» Івана Рутковича насправді може бути одночасно і розписом дияконських воріт (рис. 13), що зберігаються в Червоноградському музеї історії релігії, і частиною відреставрованого Жовківського іконостасу (рис. 14), який зберігається у відділі давнього українського мистецтва Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького.

Рис. 13. І. Руткович. Дияконські врата «Архангел Михаїл» (кін. XVII ст.) 

Рис. 14. І. Руткович. «Архангел Михаїл». Частина Жовківського іконостасу

Порівнюючи ці два розписи, помічаємо значну відмінність. Яким же зображенням мають користуватися вчителі та абітурієнти? Щоб не виникало запитання, можна було б ввести до переліку весь Жовківський іконостас (1697—1699 рр.) (рис. 15), але це створюватиме ускладнення для розпізнавання в паперовому варіанті через значні його розміри (у довжину він досягає 11 м, у висоту - понад 12 м).

Рис. 15. І. Руткович. Жовківський іконостас (1697—1699 рр.)

То чи не краще було б внести до переліку в розділ «Українські землі в 60-80-х роках ХVІІ ст.» іншу ікону І. Рутковича, наприклад «Моління» (1683 р.), яка зберігається у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (рис. 16).

Рис. 16. І. Руткович «Моління» (1683 р.)

Крім того, виникає ще одне запитання. У переліку для абітурієнтів зазначається ікона «Зустріч Марії з Єлизаветою» з церкви Покрову Богородиці в Сулимівці, що на Київщині, якої немає в переліку для учнів. Чим це пояснюється? Адже знання учнів, які вивчають історію протягом кількох років, мають бути набагато ширшими, ніж необхідні для отримання сертифіката.

Продовжувачем справи І. Рутковича став І. Кондзелевич, який народився в с. Жовкві. Він є одним з малярів іконостасів для Білостоцького монастиря (тепер Волинська обл.), Манявського скиту (Богородчанський іконостас, 1698-1705 рр.), Загоровського монастиря (тепер Волинська обл., 1722 р.). Запропонована в переліку частина іконостасу «Вознесіння» взята саме з Богородчанського іконостасу (права нижня частина), який зберігається у Національному музеї у Львові (рис. 17).

Рис. 17. І. Кондзелевич. Богородчанський іконостас

Панегірик на честь І. Мазепи (1706 р.), виконаний І. Мигурою, є відображенням копії ХІХ ст. У переліках для учнів і абітурієнтів це зображення назване як «І. Мазепа серед своїх добрих справ», хоча зазвичай має іншу назву «Princeps eccleslaru...». Так починається текст, що розміщений нижче гравюри і складається з 14 рядків прославляючи І. Мазепу. Не дивлячись на розмір оригіналу 46,5 х 31,5 см, зображення є дуже деталізованим і для розпізнавання — проблематичним. Адже чотириярусна композиція з 14 фігурами, серед яких Христос зі святими та І. Мазепа з алегоричними жіночими фігурами, що символізують його чесноти, та ще й з боків обрамлена зображенням споруд, побудованих на кошти гетьмана, не може відтворювати всієї досконалості гравюри, зменшеної на папері в багато разів.

Тому можна запропонувати замінити гравюру в переліку на гравюру М. Бернігерота «І. Мазепа» (1706 р.) (рис. 18) або іншу гравюру цього періоду, що зображує, наприклад, Данила Апостола (1728 р.) або П. Дорошенка (1693 р.) з меншою деталізацією.

Рис. 18. Портрет І. Мазепи. Гравюра. 1706 р.

Особливості портретного живопису першої половини ХVІІІ ст. не представлені в переліку жодною картиною. Незважаючи на те, що портрет цього періоду часто продовжує традиції попереднього, з’являються нові тенденції, особливо на Правобережжі: розширення соціальних верств, представники яких зображувались на портретах, активне запрошення західноєвропейських художників для написання в основному портретів польської шляхти. Портрет В. Кочубея з дружиною (рис. 19) - яскравий приклад портретного мистецтва Наддніпрянської України цього періоду і має повне право належати до переліку для розпізнавання пам’яток учнями і абітурієнтами.

Рис. 19. Портрет В. Кочубея з дружиною (Невідомий художник, перша половина ХVІІІ ст.)

Період кінця ХVІІ ст. - першої половини ХVІІІ ст. представлений більш як 30 архітектурними спорудами стилю бароко в Наддніпрянській Україні, більшість яких належать до Київської та Чернігівської областей. Наприклад, Троїцька Надбрамна церква Києво-Печерської лаври (1720-ті роки); Свято-Воскресенський катедральний собор (Суми, 1702 р.); церква Покрови Богородиці (1745 р.); церква Всіх Святих Києво-Печерської лаври (1690-ті роки); Вознесенський собор Вознесенського монастиря (Переяслав-Хмельницький, 1700 р.); церква Миколи Чудотворця (Глухів, 1695 р.); Собор Різдва Богородиця Харлампіївського Гамаліївського монастиря (Сумська обл., 1735 р.); церква Катерини (Чернігів, 1715 р.); Чернігівський колегіум з церквою Всіх Святих (Чернігів, 1702 р.). До стилю бароко належать також пам’ятки Західної України: Катедральний собор Пресвятої Трійці (Дрогобич, 1690-ті роки); Катедральний собор Святого Воскресіння в Івано-Франківську (1720-1729 рр.); Бучацька ратуша (1751 р.); Домініканський монастир у Богородчанах (середина ХVІІІ ст.); Вознесенський костел у Золочеві (перша половина ХVІІІ ст.); Кременецький колегіум (1731-1743 рр.).

У наведеному вище переліку не зазначено споруд, які згадуються в переліках для запам’ятовування, а також тих пам’яток, будівництво яких розпочалось у зазначений період, а закінчилось пізніше. Це пояснюється не тільки історичною точністю, а й урахуванням того, що під час будівництва, яке могло тривати кілька десятків років, архітектура споруд зазнавала значних змін. Часом стиль споруди змінювався радикально. Автори підручників на цю обставину інколи зовсім не звертають уваги, датуючи будівництво споруди; не враховують дати її перебудови або реконструкції, а це призводить до того, що зображення на сторінках підручника не відповідає справжній даті зображення. Тому не дивно, що один і той самий замок (культова споруда) в різних підручниках датується на століття раніше або пізніше.

У переліках пам’яток для запам’ятовування, що мають розглядатись під час вивчення теми «Українські землі наприкінці ХVІІ - у першій половині ХVІІІ ст.», названо лише дві архітектурні споруди: Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві та Преображенська церква у Великих Сорочинцях.

Відразу постає питання: Чому період 6080-х років ХVІІ ст. представлений більшою кількістю пам’яток, ніж період 60-х років?

Кінець ХVІІ - перша половина ХVІІІ ст. є яскравим прикладом стилю бароко в українській архітектурі, і яскраві зразки цього стилю мають бути ширше представлені в переліках для запам’ятовування для учнів і абітурієнтів.

Період другої половини ХVІІІ ст. відображений у переліках достатньо гармонійно, співвідношення пам’яток різних стилів, на думку автора, збалансоване (хоча відсутність, наприклад, Андріївської церкви викликає здивування).

Світський живопис представлений картиною В. Боровиковського «Портрет П. Руденка». Варто зазначити, що ця картина написана в 1778 р., коли автору виповнився лише 21 рік, і він перебував на стадії становлення як художник. Зрозуміло, ця картина не відображає всієї багатогранності таланту художника, який розкривається в кінці Х?ІІІ - на початку ХІХ ст. То, можливо, виходом із цієї ситуації буде демонстрування хоча б однієї картини Д. Левицького, який був учителем В. Боровиковського вже у Петербурзі.

До переліку для запам’ятовування архітектурних споруд варто додати Бучацьку ратушу (1751 р.), споруджену архітектором Б. Меретином і оздоблену скульптором Й. Пінзелем. Автори трьох з чотирьох підручників для 8 класу називають її однією з найяскравіших архітектурних споруд зі зразками монументального мистецтва тієї доби.

Порушені проблеми свідчать про необхідність перегляду деяких критеріїв створення переліків пам’яток архітектури та образотворчого мистецтва. Для цього необхідно враховувати думку мистецтвознавців, уточнювати джерельну базу та широко обговорювати серед учителів і науковців.

Ця стаття не вичерпує всіх аспектів вдосконалення поданих переліків пам’яток культури. Автор планує в наступних публікаціях проаналізувати переліки пам’яток для 9-11 класів.