Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Науково-методичний журнал - Квітень 2013

УРОК НА ТЕМУ «ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА»

Мета: поглибити і розширити знання учнів про Галицьке і Волинське князівства; висвітлити основні напрями діяльності Романа Мстиславича та боротьбу його синів за відродження Галицько-Волинської держави; сформувати в учнів знання про процес утворення та зміцнення Галицько-Волинської держави за часів Романа Мстиславича; закріплювати навички самостійної роботи учнів із текстом; розвивати в них критичне мислення та вміння аналізувати історичні факти, події, документи, визначати місце особистості в історичному процесі; працювати з картою; виховувати почуття патріотизму, поваги до історії своєї країни.

Тип уроку: засвоєння нових знань, робота з історичними джерелами.

Обладнання: підручник Ю. Свідерський та ін. Історія України (7 кл.); атлас з історії України (7 кл.); стінна карта «Українські землі в ХІ-ХV століттях»; картки з текстами; зразки схем, таблиць, малюнки, портретні зображення державних діячів.

Очікувані результати.

Після цього уроку учні зможуть:

• показувати на карті територію та столицю Галицько-Волинської держави;

• називати й показувати на карті території держав-сусідів;

• порівнювати територію Галицько-Волинської держави з територією Київської Русі;

• оцінювати діяльність галицько-волинських князів;

• пояснювати процес утворення держави Романа Мстиславича;

• критично ставитися до інформації з різних джерел, узагальнювати фактичний матеріал, робити висновки;

• формулювати та відстоювати свою точку зору;

• вживати та пояснювати поняття: самодержець всія Руси, велика смута, опозиція, окупація, бояри.

Хід уроку 

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель. Ми вже розглянули процес утворення держави з центром у Києві, період її розквіту та скрутні часи князівських чвар.

Бесіда.

Що таке політична роздробленість та які її причини?

Робота з картою.

Користуючись атласом та настінною картою, пригадайте і покажіть, які удільні князівства утворилися на українських землях на межі ХІ-XII ст., назвіть їх.

• Які з цих князівств були наймогутнішими?

• Коли піднеслись Галицьке і Волинське князівства?

• Які відмінності були між ними?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Учитель. Сьогодні на уроці ми розглянемо діяльність князя Романа, відомого в історії як Роман Мстиславич, який об’єднав Галицьке і Волинське князівства, та його наступників. Основні запитання уроку записано на дошці.

План уроку

1. Утворення Галицько-Волинської держави за Романа Мстиславича.

2. Боротьба синів Романа Мстиславича за відродження Галицько-Волинської держави.

Проблемне завдання. Чи можна Галицько-Волинську державу вважати правонаступницею Київської Русі? (записано на дошці).

IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу.

Вправа «Творча лабораторія».

Учні об’єднуються в п’ять груп. Кожна група отримує завдання відповідно до плану уроку, складає тези виступу, доповідає і робить висновки.

Перша група.

Завдання. Використовуючи матеріали підручника (с. 147-148) та карток, з’ясуйте, якими були передумови утворення Галицько-Волинської держави.

Робота з атласом та настінною картою.

Назвіть держави-сусіди Галицько-Волинської держави і визначте її географічне положення.

Картка 1.

Скориставшись смертю Володимира, у 1199 р. до Галича негайно вступило військо волинського князя Романа Мстиславича (11731205), який був одним із претендентів на галицький престол.

Захопивши Галич, Роман приєднав нові володіння до волинських. Таким чином відбулося об’єднання Галицького і Волинського князівств у єдину Галицько-Волинську державу. Це об’єднання було подією великої історичної ваги, оскільки утворилось князівство, яке стало претендувати на об’єднання земель Південно-Західної Русі, тобто українських земель.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинського князівства сприяло вдале географічне положення. Воно було розташоване на перехресті важливих торговельних шляхів і водночас важкодоступним для набігів кочовиків. Віддаленість від Києва послаблювала залежність від центральної влади. До того ж, ставши єдиним князівством, Галичина і Волинь змогли об’єднати свої зусилля для боротьби з агресією сусідніх Польщі та Угорщини, а пізніше - з монгольською навалою і наступом хрестоносців.

Картка 2

Цікаві факти.

Романові Мстиславичу приписують розробку проекту «доброго порядку» на Русі. Він пропонував покласти край міжусобицям, які ослаблюють державу і роблять її легкою здобиччю для половців. Головною умовою «доброго порядку» було те, що в разі смерті Великого князя його наступника мали обирати шість наймогутніших князів: галицького, суздальського, чернігівського, смоленського, полоцького і рязанського. Князі також мали взяти на себе зобов’язання не нападати один на одного, а в разі порушення цієї умови всі мали стати на бік скривдженого. Щоб запобігти дробленню земель-князівств на уділи, Роман пропонував передавати князівський престолстаршому синові, а не ділити між усіма.

Для обговорення цих пропозицій було запропоновано скликати з’їзд князів. Проте всі князі під різними приводами відмовилися, а володимиро-суздальський князь Всеволод заявив, що не бажає порушувати давні звичаї.

Друга група.

Робота з підручником.

Завдання. З названих фактів із історії розвитку Галицько-Волинської держави зробіть висновок: які проблеми виникли в розвитку Галицько-Волинської держави і як їх було розв’язано?

Картка 1

У середині ХІІ ст. в Галицькому князівстві в черговий раз розгорілася боротьба між боярами і князем. Боярству, що збагатилося й зміцніло в попередні роки, здавалася обтяжливою сильна влада князя, тому воно намагалися будь-яким чином її ослабити. Бояри не відмовлялися від допомоги чужинців. Ця боротьба призвела до послаблення галицької династії Ростиславичів. За її останнього представника Володимира (1187-1198), сина Ярослава Осмомисла, конфлікт із боярами набув чи не найбільшого розмаху, оскільки Володимир посів престол завдяки боярам, що порушили свою присягу визнати князем Олега.

Володимир виявився не тим князем, який би влаштовував боярів. Як пише літопис, він «думи не любив з мужами своїми», тобто не радився з ними у своїх справах. До того ж князь був схильним до пияцтва і розпусти. Бояри організували проти нього повстання. Це змусило князя шукати порятунок в Угорщині. Та угорський король ув’язнив Володимира і, захопивши Галич, посадив там княжити свого сина. Проте влада іноземців, звичайно, не подобалася галичанам, і вони підняли проти них повстання, запрошуючи на галицький трон то волинського князя Романа Мстиславича, то сина Івана Берладника Ростислава.

Тим часом Володимир зміг утекти з полону до імператора Священної Римської імперії Фрідріха І Барбаросси, який допоміг відновити його владу в Галичі в обмін на 2000 гривень сріблом щороку. Подальше правління Володимира мало чим відрізнялося від попереднього, проте йому вже довелося налагодити стосунки з боярами.

Зі смертю Володимира припинилася династія галицьких князів, оскільки сини князя були в заручниках в угорського короля, до того ж їхня мати не належала до княжого роду.

Картка 2

Нове князівство завдяки діяльності Романа Мстиславича майже відразу набуло авторитету як серед руських князів, так і серед сусідніх держав.

Захопивши Галич, Роман переніс туди свою резиденцію. Для утвердження своєї влади він відмовився від обіцянки, даної боярам, а з тими, хто був невдоволеним його діями, жорстоко розправлявся. Багато бояр було страчено, а деякі були змушені рятуватися втечею. Виправдовуючи свої дії, Роман говорив: «Не почавивши бджіл, меду не наїсися». Після такої кривавої розправи решта боярства не наважилися виступати проти нього. Про зміцнення його влади свідчить те, що літописець називає Романа «самодержцем всея Русі». Цей титул перекладається із грецького титулу візантійських імператорів як автократор.

Прогнозована відповідь на завдання.

У Галицькому князівстві великий вплив мали бояри, які чинили опір владі Романа Мстиславича. Князь вів рішучу боротьбу з боярством, утверджував міцну одноосібну владу, вдавався до жорстоких дій («...Не погнівивши бджіл, не їстимеш меду»).

Третя група.

Завдання. Опрацюйте запропонований матеріал і визначте, яку роль відіграв Роман Мстиславич в історії України.

Робота з історичним джерелом.

Картка 1

З «Галицько-Волинського літопису» XIII ст.

«По смерті ж великого князя Романа, вікопомного самодержця всеї Русі, який одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючись заповідей Божих. Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх] як той крокодил, і переходив землі їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих ізмаїльтян, тобто половців...»

Звернення автора «Слова о полку Ігоревім» до князя Романа.

А ти, буй-Романе, і ти, Мстиславе!

Мисль одважна

Покликає ваш розум на діло.

Високо плаваєш ти, Романе,

В подвигах ратних:,

Як той сокіл, на вітрі ширяючи,

Птицю долаючи одвагою.

Маєте ви залізні нагрудники

Під шоломами латиськими.

Тайне одна країна гунська

Литва це й ятвяги,

Деремела й половці

Списи свої покидали,

А голови преклонили

Під тими мечами булатними!

Картка 2

Відгадайте історичну постать.

Волинь із Галичем правитель об’єднав,

Нову династію князівську заснував.

Зумів до них Чернігів з Києвом додати,

Лани українські литовцями орати

На Польщу він походами ходив

І половців дощенту розгромив.

(Роман Мстиславович)

Картка 3.

Роман Мстиславич був сміливою, твердою і рішучою людиною. Він завжди досягав поставленої мети. Ще з юнацьких років поринув у вир політичної боротьби. У 1168 р., ставши новгородським князем, Роман разом із батьком, волинським князем Мстиславом, зміг стримати зазіхання на свої землі володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського. По смерті батька в 1173 р. Роман Мстиславич посів волинський престол і відстояв своє право на нього.

Історичні джерела.

В. Татищев «Історії держави Російської».

«Сей Роман Мстиславич, онук Ізяславів, на зріст був хоча не дуже великий, але широкий і понад міру сильний: з лиця гарний, очі чорні, ніс великий з горбом волосся чорне і коротке; вельми ярий був у гніві, запинався, коли сердився, довго не міг слова вимовити; багато веселився з вельможами, але п'яним ніколи не був. Багатьох жінок любив, але жодна ним не володіла. Воїн був хоробрий і вмілий на військові вправи; найпаче [це] він показав, коли угрів велике військо з малим своїм розбив. Усе життя своє у війнах провадив, багато перемог здобув, а в одній був переможений. Через те всім навколишнім був страшний. Коли йшов на поляків, то сказав: «Або поляків подолаю і підкорю, або сам не вернусь!» І збулося останнє.»

З «Великопольської хроніки» (кінець ХІII - початок XIV ст.)

«Хоч галичани і вагалися у своїх роздумах... однак мусили прийняти князем Романа, якого страхалися, як блискавки. Адже вони вже добре знали, яку витончену тиранію і криваву жорстокість виявляє він до своїх підданців. Звідусіль вони терплять утиски, і немає жодної надії на можливість повстання...

...Роман, як увійшов у роль жорстокого тирана, захопив найвидатніших галицьких достойників, які цього не сподівалися. Кого вбиває, кого живим закопує в землю, з інших здирає шкіру, розриває на шматки, багатьох простромлює стрілами. А в декотрих вириває нутрощі, а вже потім убиває. Використовуючи всі види катувань, він являє собою для своїх громадян жахливішого ворога, ніж для недругів. А тих, кого він не може одразу схопити, тому що вони, нажахані, повтікали в інші краї, використовуючи дарунки, лестощі, всілякі хитрощі, кличе назад, обдаровує їх шаною і підносить. А потім наказує стратити їх з найжахливішими, неймовірними катуваннями, щоб цим викликати жах у сусідів і, нищачи могутніх, правити безпечніше. Звідси і походить відоме прислів’я: «Не можна безпечно скуштувати меду, доки не винищено бджіл». Завдаючи нещастя іншим, він сягнув добробуту і за короткий час став могутнім настільки, що панував всесильно майже над усіма руськими князями, провінціями».

З історичної повісті К. В. Гриневичевої «Шоломи в сонці».

«А князь [Роман] був знатної постави геройської вроди, увесь у залізі, із малиновою киреєю поверх, що лопотіла в бігу, як пера в лету. Груди були як щит, шолом двигався, немов золотостінна вежа. Владний обрис чола високий ніс зо сміливою різьбою кості, вус тонкий, як мозок сепії над спеченими устами, доповнювала гострочорна прядь, край лівого вуха... З-під чола в довгих бровах, суворих, жевріли очі зроду неситі і зроду бурні.

Увесь він відзначався чуйністю, гнучкістю, небезпекою, утаємним замислом, хижою зупинкою, перемогою в її скритім первопочині. Не могло бути інакше, при оцій гордій рівновазі рамен, мірі пліч, при згибі темних рук під поводами. А кривий натиск стопи на стремена? Це була прикмета уродженого войовника».

Картка 4

Цікаві факти.

Походи проти литовців супроводжувалися насильним прирученням їх до землеробства.

Послів і купців князя Романа приймали в Константинополі, Німеччині, Польщі, Угорщині. У його володіннях шукав притулку візантійський імператор Олексій ІІІ Ангел, що в 1204 р. був вигнаний із Константинополя хрестоносцями.

Важливим у політиці князя було прилучення ним до своїх володінь у 1203 р. Києва. Кияни охоче перейшли під його владу, відкривши перед князем браму міста.

Картка 5

Цікаві факти.

Скориставшись смертю у 1199 р. останнього представника династії Ростиславичів (Володимира Ярославича), Роман Мстиславич, спираючись на підтримку дружинників, частково боярства й міщанства, які були невдоволені могутністю великих бояр, з другої спроби (перша, 1189 р., була невдалою) здобув Галич і таким чином об’єднав під своєю владою Волинське і Галицьке князівства.

У своїй об’єднаній державі князеві довелося вести рішучу боротьбу проти галицького боярства, що було проти посилення княжої влади. За допомогою дружинників і міщан йому вдалося на деякий час приборкати боярську сваволю.

Князь Роман здійснив два успішних походи проти половців (1201-1202, 1203-1204), а також переможні походи проти Польщі. Це додало йому авторитету. З його ім’ям пов’язувалась надія на відновлення могутності та єдності Київської Русі. Тому кияни у 1203 р. без опору прийняли владу Романа Мстиславича. Без опору ж скорилися йому й навколишні землі. Роман Мстиславич створив державу, територія якої простяглася від Карпат до Дніпра. Він відігравав помітну роль у житті Угорщини та Польщі. У 1205 р. він втрутився в міжусобну війну польських князів і загинув під Завихвостом.

Оскільки створена Романом держава трималася переважно на сильній особистості князя, то після його смерті вона була приречена на розпад.

Картка 6

Цікаві факти.

Приводом до походу на Київ стала підготовка київського князя Рюрика, що був лютим ворогом Романа, разом із чернігівським князем до походу на Галич. Проте Роман виявився спритнішим. Він несподівано для противника опинився під мурами міста. На віче кияни визнали його своїм князем. Роман залишив у Києві свого підлеглого князя Інгвара Ярославича. Коли ж Рюрик з Ольговичами вигнали його з міста, Роман узимку 1203-1204 рр. знову захопив Київ.

Після приєднання Києва під владою Романа Мстиславича опинилися Галицьке, Волинське, Київське і Переяславське князівства, тобто всі землі, що є сучасними українськими, за винятком Чернігівської. За площею територій його володіння перевищували розміри Священної Римської імперії. Здобувши Київ, Роман до свого титулу додав ще й слово «великий».

Активна зовнішня політика князя призвела його до втручання в боротьбу між прихильниками римських пап (ґвельфів) та імператорів (ґібелінів), у якій він зайняв позицію імператорів. Рухаючись до Німеччини, князь несподівано зіткнувся із загоном краківського князя. Бій відбувся в липні 1205 р. під Завихвостом. Про цю подію французька хроніка повідомляла: «Король Русі на ім’я Роман, вийшовши за межі своїх кордонів і бажаючи пройти через Польщу до Саксонії... за волею Божею вбитий двома братами, князями польськими, Лешком і Конрадом, на річці Віслі».

Раптова смерть князя перешкодила здійсненню його планів. Без могутньої влади правителя об’єднані ним українські землі не могли перетворитися на єдине утворення зі стійкими економічними й політичними зв’язками. Після смерті Романа Мстиславича створене ним об’єднання земель розпалося. Деякі дослідники називають його першою справді українською державою.

Картка 7

Роман Мстиславич в історичній традиції.

Як усі великі діячі минулого, Роман Мстиславич прикував до себе не тільки увагу сучасних і пізніших літописців, а й став героєм народної традиції та усної словесности. Галицько-волинський літописець називає Романа - Великим і дає йому винятковий у нас титул «царя і самодержця всеї Руси».

Галицько-Волинський літопис починається якраз посмертною похвалою Романа Мстиславича, який, ідучи слідами свого діда Мономаха, кидався на «поганих як лев, сердитий був як рись, нищив ворогів як крокодил, переходив ворожі землі як орел, а був хоробрий як тур». Так івидно, що в основу літописної характеристики Романа лягла якась народна дума про його щасливі, протиполовецькі походи.

З іменем Романа в’яжеться традиція про його виїмкову ревність до православ’я й неменче виїмкову жорстокість супроти поконаних ворогів-бояр, яких він «видушував мов пчоли», і литовців, що він їх запрягав у плуги - «орати Литвою».

Щодо Романової ревності до православ’я й ворожості до католицизму, то це ледве чи можливе для князя, який був сином польської княжни й виховався на західноєвропейських, отже, католицьких дворах. Правда, як союзник німецького короля Пилипа, він був стороні тогочасної коаліції Гогенштавфів проти папи Інокентія III (1198-1216), що «мечем св. Петра» допомагав Вельфам. Але ця кампанія мала наскрізь політично-династичне підложжя і з католицтвом чи православ’ям не мала нічого спільного.

Четверта група.

Завдання. Чому синам Романа Мстиславича довелося вести тривалу й запеклу боротьбу за батьківську спадщину?

Картка 1

По смерті Романа Мстиславича, як пише літописець, «велика смута (чвари) постала в землі руській». За спадщину великого князя вступили в боротьбу руські князі з інших земель, Угорщина та Польща. Але головною руйнівною силою єдиного князівства було галицьке боярство, яке намагалось не допустити посилення княжої влади. Тільки після 40 років жорстокої боротьби сини Романа Данило і Василько змогли відродити єдність володінь свого батька.

Картка 2

Цікаві факти.

Коли загинув Роман Мстиславич, його старшому синові Данилу було чотири роки, а молодшому Василькові - два. Скориставшись малолітством князів, галицькі бояри змусили їхню матір Анну разом з дітьми залишити Галич, а на княжий престол запросили сіверських князів, онуків Ярослава Осмомисла, синів Ігоря Святославича - Романа, Святослава і Ростислава. Галицьке боярство керувалося єдиною метою: позбутися нащадків Романа та послабити княжу владу.

Тим часом Данило, Василько та їхня мати змушені були шукати притулку в угорського короля Андрія ІІ та краківського князя Лешка, які визнавали право малолітніх князів на галицько-волинський престол. Володарі Угорщини та Польщі намагались використати присутність малолітніх князів як привід для втручання у внутрішні справи Галицько-Волинського князівства. Удавано підтримуючи законних спадкоємців, вони прагнули загарбати їхні спадкові володіння.

Проте Ігоревичі, що були запрошені до влади боярами, почали вимагати реальної влади. У відповідь на це бояри стали чинити беззаконня й заколоти. У той час угорський король разом із військом вирушив на Галич і з допомогою боярства захопив його. Ігоревичів було взято в полон, а угорські війська стали чинити насильство над населенням. Іноземне свавілля викликало обурення серед жителів. Вони підняли повстання, у результаті якого на престол повернулися Ігоревичі, яким удалося втекти з полону. Прийшовши до влади, брати жорстоко розправилися з галицькими боярами. Як оповідає літопис, «Ігоревичі зібралися на раду в справі галицьких бояр і вирішили перебити їх - і при нагоді таки перебили... було вбито їх числом 500, а інші розбіглися хто куди». Тут, правда, літописець дещо перебільшив кількість страчених. Але це не допомогло Ігоревичам закріпитися при владі. Уцілілі бояри, серед них - наймогутніший Володислав Кормильчич, звернулися до угорського короля з проханням відпустити з ними законного князя Данила і надати допомогу проти Ігоревичів. Заручившись підтримкою короля, велике військо рушило на Галич. Місто без бою прийняло нащадка Романа. Таким чином, у вересні 1211 р. Данило повернувся на батьківський престол, а кількома роками раніше його братові Васильку та матері Анні вдалося закріпитися на Волині (у містах Берестя і Белз). Однак на Галицькій землі мир не настав. Галицькі бояри не бажали коритися молодому енергійному князеві і, щоб довести свою могутність, за великі гроші викупили з угорського полону Ігоревичів і прилюдно їх стратили. Це був єдиний факт у середньовічній історії України, коли васали привселюдно страчували своїх сюзеренів.

Але це не примусило Данила та його матір коритися боярській сваволі. Через конфлікт із боярами Анна з дітьми знову змушені були рятуватися втечею. Провідник боярства Володислав Кормильчич у 1213 р. насмілився проголосити себе князем. Це був в історії єдиний випадок титулування князем людини не з династії Рюриковичів.

Картка 3

Цікаві факти.

Князювання боярина викликало обурення серед руських князів. До того ж цим фактом вирішили скористатися угорці й поляки. Їхні володарі домовилися про поділ Галицько-Волинського князівства. У місті Спіші вони уклали угоду, за якою передбачалося одружити п’ятирічного сина угорського короля Коломана з трирічною донькою польського князя Соломією та проголосити Коломана «королем королівства Галицького». Крім того, передбачалося укласти унію (союз) галицької православної митрополії з католицькою церквою.

Здійснюючи угоду, угорський і польський володарі почали загарбувати галицькі й волинські землі. Розуміючи незаконність своїх дій, вони вирішили відкупитися від Данила, віддавши йому Володимир Волинський.

Угода в Спіші виявилася нетривалою. Завойовники посварилися між собою, чим скористався Данило. Разом зі своїм тестем Мстиславом Удатним, що був запрошений на галицький престол, вони звільнили Галич і всі землі, захоплені поляками. Так у 1221 р. Мстислав Удатний, який походив з удільних київських князів, а до того князював у Новгороді, утвердився в Галичі, а Данило - на Волині. Однак згода між князями не була тривалою. Мстислав, будучи недалекоглядним політиком, послухався наговорів галицьких бояр і заповів у 1228 р. Галицьке князівство синові угорського короля - Колтману, що був одружений на його другій дочці. Із цим не міг змиритися Данило, який у результаті десятирічної боротьби з угорцями зумів відновити свою владу в Галичині. Волинь він заповів молодшому братові Васильку, який у всіх важливих справах діяв разом з Данилом.

1238 р. відзначився для Данила Романовича ще однією важливою подією. Він не лише розгромив під Дорогочином тевтонських рицарів, що вторглися в його володіння, а ще й узяв у полон їхнього магістра Бруно. За літописом, Данило напередодні битви виголосив: «Не личить держати нашу батьківщину крижевникам (хрестоносцям}.

Наприкінці 1239 р. Данило захопив Київ, чим завершив відновлення володінь свого батька.

Відновленню єдності Галицько-Волинського князівства сприяли не лише політична мудрість і воєнний талант Данила та його брата, а й підтримка його починань з боку волинських бояр, жителів міст Галичини і Волині, селян.

Столицею відновленого князівства Данило обрав новозбудоване місто Холм, щоб не бути залежним від галицького боярства. Для зміцнення своїх володінь він розгорнув широку містобудівну діяльність, зміцнював кордони фортецями. Саме в цей час зі Сходу насувалася небезпека - монголо-татари.

Картка 4

Боротьба за галицький трон.

Упродовж понад 10 років молоді Романовичі не відігравали майже ніякої ролі в бурхливих подіях, що розгорталися у їхній вотчині. У 1215 р. за підримки краківського князя Лешка I Білого Данило став князем у Володимирі-Волинському. Заволодівши містом, князі почали вести самостійну політику. Головну роль відігравав Данило як старший, а Василько став його помічником і союзником.

Коли Мстислав II Удатний, князь Торопецький, опанував Галич, він поріднився з Данилом, видавши за нього свою доньку Анну. Лешко I Білий, великий князь краківський, посварившись ізМстиславом, вигнав його та посадив у Галичі королевича угорського Коломана (1220). Мстислав з допомогою Данила вигнав угорців із Галича в 1221 р.

Незабаром між Данилом та його тестем виникли суперечки за владу в Галичі. Ще більше посварив їх двоюрідний брат Данила, Олександр

Всеволодович Белзький, який свого часу марно намагався опанувати Волинь. 1225 р. він озброїв Мстислава проти Данила, який воював Галич у союзі з Лешком I Білим. Мстислав закликав половців, а Олександр тим часом запевняв його, що Данило має намір вбити тестя. Згодом Данило і Мстислав помирилися і 1228 р. разом воювали з угорським королем.

У 1227 р. галицькі бояри (передусім Судислав) умовили вмирущого Мстислава II передати Галич не Данилові, а своєму зятеві, угорському королевичу Андрію. Того ж року Данило з Васильком здійснили успішний похід на Луцьк проти Ярослава Ігоревича, який закінчився взяттям міста і приєднанням князівства до володінь Романовичів. Одразу після походу Данило передав Василькові Луцьк і Пересопницю. І знову Данило і Василько здійснили успішний похід на Чарторийськ, в якому князювали ворожі Данилові пінські князі. Похід завершився взяттям і приєднанням міста до володінь Данила Романовича та полоном пінських князів. У відповідь велика коаліція у складі Ростислава пінського, Михайла чернігівського, Володимира київського разом з половцями у 1228 р. обложила місто Кам’янець - володіння Данила. Ініціатором походу був Ростислав пінський, який мстив за взятих у полон своїх дітей. Однак Данило і Василько в союзі з ОлександромВсеволодовичем здійснили несподіваний похід на Київ, у результаті якого Михайло чернігівський і Володимир київський змушені були зняти облогу і піти на примирення з Данилом.

Об’єднавши Волинь, Данило передав її братові Васильку (1230 р.), а сам розпочав боротьбу за Галицьку землю. У 1229 р. прихильники Данила в Галичі запросили його на престол. Він узяв місто в облогу і, попри спалення галичанами мосту через Дністер, захопив Галич. Данило відпустив захопленого в полон королевича Андрія, але згодом той, за підтримки боярина Судислава та свого батька, угорського короля Андраша II, зробив ще одну (невдалу) спробу оволодіти Галичем.

Галицькі бояри, перебуваючи у змові з Олександром Белзьким, готували вбивство Данила, але його брат Василько випадково викрив змову. Данило з Васильком почали війну проти Олександра. Олександр утік до Угорщини, звідки разом з угорським військом королевича Андрія підійшов до Галича і взяв його.

У 1232 р. Данило в союзі з київським великим князем Володимиром IV і половцями безуспішно воював проти угорців. Невдовзі помер королевич Андрій, і Данило посів галицький трон.

У 1233 р. Михайло чернігівський зайняв Галич і залишив там свого сина Ростислава. Лише 1238 р. Данило повернув собі галицький трон. До титулу волинського князя Данило додав ще й титул князя галицького.

Картка 5

Історичні особистості.

Василько Романович - князь волинський, син Романа Мстиславича, князя галицького. Коли в 1205 р. помер князь Роман Мстиславович, Василькові було всього два роки, його старшому братові Данилові - чотири. Мати їхня звернулася по допомогу до угорського короля Андрія, у Галичі з’явився угорський загін, і до королівського титулу було додано: «король Галичини і Володимира». Напад князів, якому передував з’їзд у Чернігові, змусив княгиню з дітьми втікати з Галича у Володимир. Угорський король прислав допомогу, але незабаром угорські війська повернулися назад. Галицькі бояри кличуть до себе Володимира Ігоровича; він вимагає видачі Василька і Данила. Княгиня втікає з дітьми до польського короля Лешка Білого. У 1208 р. берестяни просять Лешка відпустити до них Василька, який і повертається на Волинь. Перший його виступ - допомога братові Данилові у вигнанні Ігоревичів з Галича та інших міст (1211 р.). Обидва князі тепер володіють князівством спільно.

П’ята група.

Словникова робота з термінами й поняттями.

Користуючись тлумачними словниками, дати визначення понять і термінів, пояснити, як вони пов’язані з історією Галицько-Волинської держави: аристократи, бояри, опозиція, окупація, самодержавство, «самодержець всія Руси», «велика смута».

V. Узагальнення і систематизація знань учнів.

Учні подають свої тези, роблять висновки.

Завдання. Заповнити схему «Передумови утворення Галицько-Волинської держави».

Завдання. Заповнити таблицю «Діяльність Романа Мстиславича».

VI. Підсумки уроку.

Учні з’ясовують, чи вдалося досягти очікуваних результатів уроку.

Вправа «Займи позицію». Розв’язування проблемного завдання уроку.

VII. Домашнє завдання. Опрацювати § 15, відповісти на запитання на с. 151 (усно). Виконати завдання на контурній карті.

Для допитливих. Завдання 7 (с. 151 в підручнику) виконати письмово.

Випереджувальне завдання. Обдумайте маршрут «Пізнавальні екскурсії по Львову».