Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Науково-методичний журнал - Квітень 2013

ПОЧАТКИ РАДІО ТА РОЛЬ РАДІОМАТАРСЬКОГО РУХУ В РОЗВИТКУ РАДІОМОВЛЕННЯ В СРСР

Активісти ОДР розвивали культуру слухання радіо, підтримуючи інтерес до нього. Члени ОДР давали свої пропозиції щодо організації перших передач, програм. З їх лав рекрутувалися редактори, диктори, які визначали актуальні теми виступів перед мікрофоном. Часто вони й не отримували оплати, тобто виконували завдання на громадських засадах. Іноді навіть за свій рахунок впроваджували у власному селі, районі чи місті, на заводі технічні новинки. Це було вигідно державі, доки вона була слабкою.

П’ятнадцятий з’їзд ВКП(б) (2-19 грудня 1927 р.) наголосив на важливості сільських радіоустановок. 14 травня 1928 г. Рада народних комісарів СРСР ухвалює Постанову «Про радіоустановки та трансляційні прилади», за якою ефірне та дротове мовлення зрівнюється; колективні установки оподатковуються, а для приватних осіб реєстрація спрощується, абонентська плата зменшується [42]. Проте в 1928 р. в усьому СРСР налічувалось 300 000 радіоприймачів, на селі - 10 % їх кількості. У 1927 р. було проведено тридцять популяризаторських виставок щодо радіо. У 1928 р. радіо-виставки відбулися в Ленінграді, Нижньому Новгороді, Свердловську, Тбілісі, Томську, Воронежі, Тулі, Оренбурзі, Орлі, Хабаровську, Могильові, Бійску, Херсоні, Харкові, Іркутську, Сталінграді, Вітебську, Одесі. У Тулі на базі майстерень радіоклубу (першого в РРФСР) виріс потужний радіозавод. У 1929-1930 рр. відбулася низка нарад з питання сільської радіофікації. У 1929 р. серед селян було організовано лотерею з розігруванням радіоприймачів [42]. Обладнувались пересувні радіоприймачі (радіопередвижки). На 1 січня 1933 р. у СРСР налічувалось 2 млн 52 тис. радіоточок і радіоприймачів. У 1928 р. радіовузлів було 179, 1931 р. - 2286, у 1932 р. - 3941 [42].

У 1928 р. радіопередавач у Москві було піднято на аеростат і його сигнали почули в Тамбові, Омську, Томську, Києві. Газета «Комсомольська правда» розпочала передавати матеріал у номер за допомогою коротких хвиль [9].

На межі 1928-1929 рр. партійно-радянське керівництво усвідомило пропагандистський потенціал радіо повною мірою і вирішило спрямувати ОДР насамперед на ідеологізоване масове інформування населення, а потім штучно збільшити кількість членів з метою збирання внесків для придбання обладнання. Було вже зрозуміло, що обладнання ОДР та інших акціонерних товариств згодом опиниться в руках держави. Це випливало з програми радіофікації (1929). Було взято курс на створення потужних централізованих ефірних радіостанцій і великих радіовузлів [6; 43].

Наприкінці 1929 - на початку 30-х років аматорські вузли та радіостанції масово відбирає держава. Політика мовлення та організація радіоприйому на місцях тепер стає суто державною. Так, у Республіці Комі в 1929 р. радіовузол відбирають в аматорів і передають державі [44]. Крім того, аматорів починають звинувачувати як «кустарів», «зайнятих самозадоволенням», а аматори обурюються націоналізацією апаратури, яку купували власним коштом.

У 1931 р. ОДР, як масовий аматорський рух, опинився під повним контролем держави, як і радіомовлення в цілому.

У 1931 р. ОДР у Новоніколаєвську (Новосибірську) мало в своєму складі такі секції: коротких хвиль, науково-технічну, військову, агітаційно-масову та юнацтва, обслуговувало весь Західно-Сибірський край. Крім того, в ОДР були радіомайстерні в Новосибірську, Томську, Омську та Барнаулі [26].

У СРСР ОДР було розформовано в квітні 1933 р. Зусиллями радіоаматорів-ентузіастів свого часу проводились цікаві досліди з радіозв’язку: встановлювався зв’язок з аеростатами, потягами, досліджувався закон поширення радіохвиль у містах і селах, аматори забезпечували проведення сеансів із науковими експедиціями, з військовими на навчаннях. Та всі ці заслуги перед державою не вберегли організацію від розформування. З 1933 р. радіорух передають під контроль комуністичної молодіжної організації - комсомолу (ВЛКСМ); а з травня 1935 р. його очолить Комітет з радіофікації та радіомовлення, роботу з населенням у сфері радіомовлення буде перепоручено «Осоавіахиму» (потім ДТСААФ - товариство співдії обороні). На практиці робота радіоаматорів дедалі більше індивідуалізується [44].

Багато учасників ОДР перейшли на роботу в конструкторські та оборонні структури; у роки війни багато з них стали радистами на фронті та в тилу [24; 33].

У роботі І. Жеребцова [13] йдеться про організацію сільського радіогуртка. Аматори мали навчати дітей і дорослих, пропагувати слухання радіо, дбати, щоб у бібліотеках, клубах, хатах-читальнях лунало радіо [13].

Повоєнні роки не принесли істотних змін для аматорів у налагодженні публічного мовлення в країні. Радіо було державним, і реформи, пов’язані з ним, відбувалися певною мірою під тиском іноземних радіостанцій («голосів»), що мовили на СРСР. У 60-70-х роках, у часи апогею розвитку радянського радіо, воно стало, по суті, п’ятипрограмним (перша програма, друга регіональна, інформаційно-музична «Маяк», культурна «Орфей», п’ята для співвітчизників і радянських службовців за кордоном) і насправді різножанровим [3; 4; 7; 18; 28; 36]. Звичайно, не в усіх регіонах Союзу можна було «спіймати» всі програми. Участь аматорів у цьому протистоянні не була надто великою - у прикордонних регіонах конструювали і будували антени для прийому ТБ та радіо східноєвропейських країн соціалістичного табору (Польщі у Львові, Чехословаччини, Угорщини в Ужгороді та Береговому, у Литві); а на всій території проводилося «розширення» діапазону коротких хвиль для прийому іноземних радіостанцій.

Таким чином, початковий етап розвитку радіомовлення характеризувався багатьма проблемами, які вимушено долалися державою завдяки залученню громадськості, стимулюванню її ініціативи. Влада розуміла важливість радіо для країни щодо інформування та пропаганди серед населення. Населення СРСР сприймало успіхи в розвитку радіо з великим ентузіазмом, як чудо, як передвісника змін на краще. Розвиток суспільної активності, пов’язаний з радіомовленням, збігався з лібералізацією курсу радянського керівництва - нової економічної політики (непу). Проте активність пішла на спад після її згортання та посилення особистої влади Й. Сталіна, загострення внутрішньопартійної боротьби. Треба зазначити, що процес одержавлення радіо перебував у руслі загальноєвропейських процесів.

Неоціненну роль у розвитку місцевого радіомовлення відіграло ОДР. Це об’єднання радіоаматорів надавало допомогу державі у виробництві та розподілі апаратури, торгівлі в містах і селах радіотоварами, а також займалося радіофікацією населених пунктів, брало участь у наукових експериментах, обслуговувало експедиції, військових. Більшість членів ОДР щиро вірили «в радіопередачі», тому не варто спрощувати та схематизувати діяльність організації як цілковите знаряддя антинародної політики влади.

Проте держава безжально розправилася з організацією, що була паростком суспільної самостійності. Заорганізовується й широкомовне радіо, воно втрачає залишки плюралістичності, стає на шлях замовчування незручних фактів, пропаганди та лакування реальності [6].