Вісник - Випуск 42 - 2010

Дослідження сучасної індійської філософії в працях О. Д. Літмана

Дослідження сучасної індійської філософії в працях О. Д. Літмана. У статті аналізується наукова спадщина доктора філософських наук О. Д Літмана (1923-1993) - видатного радянського та російського індолога-філософа, який зробив значний внесок у вивчення різних проблем філософії колоніальної та незалежної Індії. Найголовніші праці ученого умовно поділені на три рубрики: 1) публікації з загальних проблем сучасної індійської філософії; 2) дослідження, в яких аналізувалася філософська спадщина видатних індійських мислителів колоніальної доби; 3) роботи, присвячені аналізу поглядів провідних філософів незалежної Індії.

Ключові слова: О. Д Літман, індійська філософія, праці, спадщина, погляди, вчення, система, наука, ідеалізм. 

Провідним індологом-філософом колишнього Радянського Союзу та пострадянської Росії, видатним дослідником філософії народів Індостану ХІХ - ХХ ст., праці якого визнані єдиними у своєму роді, був доктор філософських наук, лауреат премії ім. Дж. Неру Олексій Давидович Літман (1923 - 1993). Між тим його життя та унікальна наукова спадщина ще не знайшли будь-якого висвітлення у сходознавчій літературі. Можна навести лише невеличкий меморіальний нарис Л. Р. Полонської у журналі «Восток», де стисло перераховувалися заслуги О. Д. Літмана перед вітчизняною та світовою індологією.

У даній статті, автор якої багато спілкувався й тісно співробітничав з О. Д. Літманом ще з початку 70-х років ХХ ст., висувається завдання дещо заповнити цю прогалину, звернувши головну увагу на праці ученого, в яких досліджувалася сучасна індійська філософія.

Перш ніж розглядати індологічну філософську спадщину О. Д. Літмана, слід зазначити, що він пройшов нелегкий життєвий та творчий шлях. Олексій Давидович народився 27 грудня 1923 р. Закінчивши середню школу, він поступив у Московський інститут філософії та літератури, але вже через рік добровільно пішов на фронт. Війну О. Д. Літман закінчив старшим лейтенантом, командиром окремого зенітно-кулеметного батальйону. Демобілізувавшись, продовжив навчання на філософському факультеті Московського університету. Успішно закінчивши його, кілька років працював за призначенням у Ташкенті вченим секретарем Академії наук Узбекистану. У 1957 р. повернувся до Москви і відтоді доля Олексія Давидовича нерозривно була пов'язана з Інститутом сходознавства АН СРСР (РАН), у стінах якого він незмінно провів майже півстоліття, віддавши усі свої сили, знання, серце й душу безкорисному служінню індології, яка стала сенсом життя цієї неординарної особистості. Навіть ті нечисленні й незначні з погляду обивателя посади, які обіймав О. Д. Літман, були безпосередньо пов'язані з індологічною наукою. Це керівництво творчою групою з історії розвитку суспільної думки та культури Індії в Центрі індійських досліджень Інституту сходознавства, яка видала 11 збірників, присвячених проблемам загальнолюдських цінностей, керівництво лекторієм із проблем індійської духовної спадщини, членство у виконкомі Товариства радянсько-індійської дружби, яке організувало святкування 100-літніх ювілеїв видатних синів Індії М. К. Ганді, Дж. Неру і С. Радхакришнана, та редагування збірників із проблем суспільної та релігійної думки Індії. О. Д. Літман також дуже багато уваги приділяв підготовці кадрів індологів. Учні Олексія Давидовича згадують його як видатну особистість, людину енциклопедичних знань, яка справила на них незабутнє враження у роки їх становлення на ниві науки. У зв'язку з цим не можна не відзначити й те, що О. Д. Літман допоміг автору цієї статті остаточно сформулювати назву теми докторської дисертації («Ідейно-політична боротьба в Індійському національному конгресі (20 - 30-ті роки ХХ ст.)»), порадив йому після її захисту зайнятися вивченням історії індійської філософії та зробив цінні зауваження під час роботи над статтями про філософські погляди видатних лідерів індійського національно-визвольного руху.

Індологічна філософська спадщина О. Д. Літмана нараховує близько 70 наукових робіт, серед яких є вісім фундаментальних монографій. На перший погляд, це не так вже й багато, але майже всі вони мають величезне значення для індології та орієнталістики, оскільки проблеми, які в них аналізувалися, не знайшли свого висвітлення не лише у вітчизняній, а й в індійській та світовій історико-філософській літературі. Не випадково, що значна кількість праць радянського філософа видана за кордоном, передусім в Індії, незважаючи на те, що вони засновувалися на істматівській методології. При цьому слід зазначити, що будь-яка диференціація філософських творів О. Д. Літмана за тематичним принципом, зважаючи на їхню комплексність, завжди буде відносною і викличе серйозні заперечення та зауваження. Сам учений під час ювілейних урочистостей з нагоди його 60-річчя (грудень 1983 р.), на яких був присутній автор даної статті, висловився проти поділу своїх індологічних філософських праць за тематичною ознакою (тоді С. Д. Мілібанд саме складав їх бібліографію), заявивши, що всі вони присвячені дослідженню сучасної індійської філософії, яка пройшла кілька історичних етапів у своєму розвитку, і тому рубрикація бібліографії може бути лише поетапною. Виходячи з цього, ми умовно поділяємо індологічну філософську спадщину О. Д. Літмана на три рубрики, виділяючи ті твори, які мають найбільше значення для науки: 1) публікації з загальних проблем сучасної індійської філософії; 2) дослідження, в яких аналізувалася філософська спадщина видатних індійських мислителів колоніальної доби; 3) роботи, присвячені аналізу поглядів провідних філософів незалежної Індії.

Приступаючи до її розгляду, слід стисло висвітлити найголовніші принципи історико-філософських досліджень О. Д. Літмана. Учений завжди наголошував, що завдання об'єктивного історико-філософського дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення як загальних закономірностей розвитку філософії, так і її національних особливостей, виявити в усій його складності та конкретно-специфічному вираженні реальний зміст створеного кожним народом арсеналу філософських уявлень, які збагатили людство в його русі на шляху до постійно поглиблюючого пізнання світу. Що ж до індійської філософії, то Олексій Давидович категорично виступав як проти домінуючої у західній індологічній філософській науці традиції зводити філософію Індії до комплексу її древніх класичних вчень і систем, що отримали назву даршани, так і проти ідентифікації вітчизняної філософії у творах переважної більшості індійських авторів з давньоіндійською філософською класикою. Адже такий підхід призвів до того, що сучасна індійська філософія як самостійний розділ філософії не стала об'єктом спеціального історико-філософського дослідження та аналізу, і навіть не визнавалася не лише західними філософами, а й індійцями, особливо у колоніальний період. У них таке ставлення було реакцією на європоцентризм, представники якого ототожнювали індійську філософію з відсталими примітивними релігійними поглядами та вченнями. Заперечуючи наявність сучасної індійської філософської теорії, індійські автори вважали, що сучасні мислителі Індії, за винятком А. Гхоша та С. Радхакришнана, займалися лише тим, що узгоджували традиційні філософські системи з новими уявленнями про реальність, але і в цьому напрямі досягли незначних успіхів. Об'єктом, гідним дослідження, визнавалася лише давньоіндійська філософія. В результаті в індійській філософській літературі не було жодної узагальнюючої роботи, у якій давався б всебічний аналіз розвитку сучасної індійської філософії, і навіть усі узагальнюючі твори індійських авторів разом не створювали її повної картини. Тому О. Д. Літман присвятив своє життя реабілітації новітньої індійської філософії, постійно доводячи, що сучасна Індія має власну філософію, а його узагальнюючі праці не мають аналогів у світовій науці. Він визначив поняття «сучасна індійська філософія» з точки зору його змісту та хронології, дав науково обгрунтовану періодизацію її історії та здійснив головну справу свого життя - охарактеризував сучасну індійську філософію в усій її емпіричній повноті та фактичних деталях, проаналізувавши філософські погляди, вчення, школи та системи найавторитетніших і найвпливовіших мислителів сучасної Індії.

Як показав О. Д. Літман, сучасна індійська філософія являє собою надзвичайно складне явище. В країні, де «зупинився час», унаслідок домінування в свідомості людей рудиментів минулих епох, наявності багатоукладної соціальної структури та складного процесу класоутворення сформувалася специфічна ситуація в філософії - калейдоскопічне переплетіння ідей, що відносилися до різних історичних періодів, включення в сучасні концепції традиційних категорій і принципів, які нараховують століття і навіть тисячоліття свого існування та розвитку. Ці елементи, на перший погляд, архаїчні та примітивно-наївні, стали важливою складовою частиною створених у новий та новітній час філософських вчень, вони виконують певну соціальну функцію, їх не можна відділяти від усього комплексу суспільної думки, зокрема від ідеології національно-визвольного руху. Творчість індійських філософів надзвичайно різноманітна та різнобічна: їхні теоретичні інтереси охоплюють широкий комплекс проблем світогляду, практично всі галузі філософських знань, включаючи соціологію, етику, естетику, логіку, психологію тощо. У працях одного мислителя, а іноді й в одному його творі можуть відображатися ледь не всі аспекти світогляду. Багато мислителів створюють вчення, що претендують на універсальний характер не лише в плані вирішення усіх філософських проблем, а й в плані задоволення духовних потреб усього людства. Тому деякі з них вважають універсальною за своїм характером не тільки сучасну індійську філософію, а й усю індійську суспільно-філософську думку від Рігведи до С. Радхакришнана. За таких умов лише всебічний конкретний аналіз конкретних явищ на основі принципу історизму давав можливість вірно визначити місце та роль кожного філософа у розвитку сучасної філософії, що й зробив у своїх творах О. Д. Літман.

У строкатому спектрі філософських вчень і систем сучасної Індії, які охоплюють всі галузі філософських знань, учений виділив три визначальні групи: 1) академічні системи, які створювали професійні філософи в університетах і різноманітних спеціальних і загальногуманітарних наукових закладах; 2) погляди та вчення громадсько-політичних діячів - лідерів національно-визвольного руху, а в незалежній Індії - керівників держави; 3) релігійно-філософські вчення, які створювалися численними т. зв. професійними святими, що мали традиційно величезний вплив практично серед усіх верств населення. О. Д. Літман також окреслив коло теоретичних проблем, аналіз яких дав йому можливість показати принципові особливості, головні риси та напрями розвитку сучасної індійської філософії. Це проблеми онтології (метафізики), гносеології (епістемології), сутності філософії та її співвідношення з наукою й релігією, проблеми людини та гуманізму, а також деякі питання етики та теорії цінностей (аксіології). За межею дослідження залишилися проблеми логіки, естетики, психології, соціології та соціально-політичні концепції. Не завжди була можливість всебічно проаналізувати й еволюцію світогляду кожного з провідних сучасних індійських мислителів, тому автор іноді обмежувався аналізом і викладом лише принципово значущих і концептуально сформованих елементів їх поглядів.

Особливу увагу звертаємо на те, що на відміну від багатьох інших радянських авторів, які давали принизливі оцінки представникам немарксистських і непролетарських вчень і рухів, а досить часто ще й навішували їм різні одіозні ідеологічні чи політичні ярлики, О. Д. Літман завжди з повагою ставився до своїх ідейних і наукових опонентів, звичайно, якщо вони того заслуговували. Щоб не бути звинуваченим владою та деякими колегами, які йому відверто заздрили, в усіляких політичних гріхах (так, він називав сталінську модель соціалізму номадо-азійською), учений для підтвердження своїх поглядів посилався на тодішні загальновизнані авторитети, найбільше на В. І. Леніна, якого цінував передусім як видатного теоретика й мислителя. Зокрема, посилаючись на ленінські методологічні положення, що марксист повинен враховувати живе життя, точні факти дійсності, а не чіплятися за теорію вчорашнього дня, О. Д. Літман виступив проти вульгаризаторського та догматичного ставлення до індійської філософії, яка була майже виключно ідеалістичною, радянських ідеологів, що вважали матеріалізм прогресивним, а ідеалізм реакційним, указуючи на необхідність творчого підходу до тих чи інших індійських вчень і філософських систем, а також проти однозначних висновків (прогресивний, реакційний тощо), які здебільшого виявляються не тільки недостатніми або однобічними, а й просто безпідставними. Значно випередивши свій час, О. Д. Літман зазначав, що зневажливе та нігілістичне ставлення до тих чи інших індійських вчень лише тому, що вони є ідеалістичними або непролетарськими, не тільки теоретично не обґрунтовано, але й політично неправомірно. Підтвердженням цього слугує той факт, що ідеалістична філософія була незмінним теоретичним фундаментом індійського буржуазного націоналізму (так його називали в радянській історіографії), якому властива прогресивна антифеодальна та антиімперіалістична спрямованість, що збереглося й у постколоніальний період, а передові його представники, незважаючи на ідеалістичний світогляд, виступали з прогресивних громадсько-політичних позицій. Навіть прямі виступи філософів-ідеалістів проти матеріалізму, на думку О. Д. Літмана, не завжди можна кваліфікувати як вияв реакції: часто вони були породженням духовної атмосфери країни, в якій панував ідеалізм у свідомості народних мас, переважна більшість яких мислила релігійними категоріями. Такий виважений, вільний від ідеологічної та політичної упередженості підхід до наукового дослідження, нехарактерний для представників радянських гуманітарних наук, дав можливість О. Д. Літману охопити основну проблематику сучасної індійської філософії, а також вчення та системи її представників майже за 100 років, починаючи з кінця ХІХ ст. і до початку 90-х років ХХ ст.

У працях із загальних проблем сучасної індійської філософії дослідник визначив характерні риси та чинники розвитку індійської філософської думки у добу колоніалізму та особливості її розвитку у незалежній Індії. Стосовно доби колоніалізму головна увага приділялася таким невивченим, недостатньо вивченим і дискусійним історико-філософським питанням: релігійно-ідеалістичний зміст індійського націоналізму, внутрішня гетерогенність і суперечливість індійської філософії, специфічне співвідношення філософії та буденної свідомості, панування ідеалізму, політичне протиборство ідеалізму та матеріалізму, прогресивна роль індійської ідеалістичної філософії в ідеології національно-визвольного руху та реакційна роль у ньому «західного матеріалізму», специфіка співвідношення суб'єктивного та об'єктивного ідеалізму в індійській філософії, домінування у ній об'єктивного ідеалізму, відсутність концептуальних елементів скептицизму та агностицизму, функціонально-творча роль і цементуючий чинник класичної філософської спадщини в сучасній індійській філософії, розбіжності в інтерпретації суті та характеру цієї спадщини (роль даршан, міманси, йоги), наукова класифікація філософських традицій, вплив ведантистської традиції на ідеологічний процес у колоніальній Індії, адвайта-веданта Шанкари як основа ідеалізму та усієї індійської філософії, концепція майї або майявади як символ сутності індійської філософії, концепція мокші, діяльність Адвайта ашраму, ведантистські організації та центри, давньоіндійська система свабхававади, натуралістичні традиції індійської філософії, система локаяти та її вплив на індійську філософію, індійська та західна філософія, вплив об'єктивно-ідеалістичних систем Заходу на індійських філософів, проблема «синтезу філософій», вплив марксизму на індійську філософію, характерні риси релігійно-філософських вчень у колоніальній Індії, роль ашрамів у її духовному житті, релігійно-філософські концепції індійського комуналізму, утворення та діяльність релігійно-комуналістичних політичних організацій Мусульманської ліги, «Шрі Бхарат дхарма мандал» (Товариства славної індійської релігії), «Хінду Махасабхи» (Великої спілки індусів) та «Раштрія сваямсевак сангх» (Союзу служителів нації), світські філософські системи та релігійно-філософські вчення.

Стосовно періоду незалежності це такі питання: «ідеологічний вакуум» і пошуки «філософії життя» після завоювання Індією незалежності, криза індійської філософської науки, спроби її «реконструкції» та «реорієнтації», боротьба течій у філософії, «філософська революція», «філософія духовності», вплив на індійську філософію доби незалежності традиційних ведантистських вчень, зокрема адвайта-веданти, релігійна міфологія та її роль у філософському житті країни, неоднозначне ставлення до філософських вчень і систем Заходу, екзистенціалізм, феноменологія, філософський лінгвістичний аналіз, філософський структуралізм та інші «модні» західні течії в Індії, британська, німецька та американська «моделі» філософії, концепції «синтезу» та компаративізму, раціоналістичні та гуманістичні тенденції, рух бхудан, «філософія науки», проблема людини та людських цінностей, соціально-політичний зміст проблеми гуманізму, принципи «гуманістичної філософії», процес диференціації серед індійських філософів на другому етапі незалежності, боротьба між прихильниками прогресивної «реорієнтації» та духовного традиціоналізму, вплив гострої ідейно-політичної боротьби в країні на розвиток національної філософської науки, «філософія» правих і лівих політичних течій, «філософія» релігійно-комуналістичних політичних організацій традиційного та нового спрямування, проблеми співвідношення «традиціоналізму» та «модернізму», філософії та науки, розмежування представників релігійно-ідеалістичних вчень (релігійні діячі, релігійно-громадські, релігійно-світські), діяльність місії Рамакришни у незалежній Індії, розповсюдження в Індії ідей теологічного ідеалізму, формування «філософії цінностей» та наукознавства як самостійних галузей знань, боротьба проти матеріалістичного світогляду, розвиток марксистської філософії у незалежній Індії, критики марксизму, ленінізм як антитеза марксизму, дискусія з питання марксистської інтерпретації релігії та філософії буддизму, критика індійськими марксистами веданти, дискусія серед індійських марксистів щодо ролі веданти в розвитку індійської філософії, аналіз і тлумачення індійськими марксистами пам'ятників давньоіндійської філософської думки.

Величезне значення для індологічної науки мають роботи О. Д. Літмана, в яких аналізувалася філософська спадщина окремих видатних індійських мислителів колоніальної доби Дев Атми, Свамі Абхедананди, Рамани Махарші, Мухаммада Ікбала, Кришначандри Бхаттачарії, Ауробіндо Гхоша, Рабіндраната Тагора, Мохандаса Карамчанда (Махатми) Ганді та філософа-марксиста Рахула Санкрітьяяна. Оскільки дослідити всю сукупність проблем, що їх турбували, практично неможливо, то учений виділив таке коло невивчених питань і таких мислителів, аналіз праць яких давав можливість визначити принципові особливості, основні риси та напрями розвитку індійської філософської думки до 1947 р. Уважно вивчивши велику літературно-філософську спадщину кожного з мислителів (тільки у М. К. Ганді вона складає 77 томів) англійською та індійськими мовами, О. Д. Літман обрав для аналізу такі проблеми: сутність і призначення філософії, співвідношення об'єкту та суб'єкту, доктрина істинності та помилковості, концепція «троїстого» Абсолюту, «інтегралізм» - керівний принцип, типи розуму та їхнє співвідношення з Абсолютом, природа та її субстанційні атрибути, еволюція та інволюція - закони змін і гармонії в природі, типи первісного незнання та процес пізнання, людина - інтегральна частина природи, її роль в еволюції та місце в системі інтегралізму, пізнання - найвищий привілей людини, самопізнання як «практичний» аспект та інтегративний чинник усіх модифікацій веданти, принципи «філософії самопізнання», діяльність не перешкода «самопізнанню», концепція худі, онтологічні та гносеологічні передумови «самопізнання», любов як чинник формування ідеального худі - «досконалої людини», Бог та істина - їх корелятивний взаємозв'язок, діалектика, матеріалізм, метафізика, етика, засоби морального вдосконалення, концепція ненасильства, релігійність.

Аналізуючи досягнення численних філософів і мислителів суверенної Республіки Індія, О. Д. Літман найбільшу увагу приділив творчості Свамі Шивананди, Свамі Ранганатхананди, Свамі Джнанананди, Сарвепаллі Радхакришнана, Пулла Тірупаті Раджу, Тельяврама Махадевана, Праваса Дживана Чаудхурі, Абдул Рахмана, Джавахарлала Неру та Дебіпрасада Чаттопадхьяї. У конгломераті питань, що піднімалися в різних вченнях і системах індійських філософів доби незалежності, учений виділив такі: «синтетична санатана-дхарма», веданта як «всеохоплюючий синтез», синтез релігії та науки, духовність - «основа життя», людина та її сутність, «філософська релігія», вихідні принципи «філософської релігії», онтологія «філософської релігії», гносеологія (епістемологія) «філософської релігії», єдність релігії, філософії та науки, гуманістична система «вічної релігії», модель ідеальної філософії, «універсальна релігія» або «релігія духу», концепція людини в системі «вічної релігії», етична концепція в системі «вічної релігії», філософія як світоглядна основа системи «вічної релігії», абсолютний ідеалізм, вихідні принципи його системи, онтологія абсолютного ідеалізму, гносеологія абсолютного ідеалізму, ведантистська аксіологія, загальні принципи її системи, релігійні цінності, етичні цінності, філософія науки, концепції науки, концепція універсального розуму як «методологічна» основа науки, ведантистська інтерпретація науки та її критика, методологічні принципи розвитку науки.

Таким чином, навіть стислий аналіз індологічних філософських досліджень О. Д. Літмана дає всі підстави твердити, що він зробив значний внесок у радянську, російську та світову орієнталістику. Ним фундаментально висвітлені практично всі найголовніші проблеми філософії колоніальної та незалежної Індії. Незважаючи на те, що переважна більшість праць О. Д. Літмана, присвячених сучасній індійській філософії, вийшла в світ ще за радянської доби, вони зберегли своє значення і в наш час, оскільки учений намагався уникати ідеологічних і політичних стереотипів, ґрунтуючись на найновітніших досягненнях світової індологічної науки. Будучи науковцем нової епохи, О. Д. Літман випередив свій час, ставши взірцем для нинішньої генерації індологів та орієнталістів не тільки Росії, а й усіх незалежних держав колишнього Радянського Союзу.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка