Вісник - Випуск 41 - 2009

Міграція сільського населення до Харкова (1943-1959 рр.)

Миграция сельского населения в Харьков (1943-1959 гг.). В статье на основе опубликованных документов, статистических данных, архивных материалов делается попытка проследить миграцию сельского населения в Харьков. Показаны формы миграции, изменения численности населения Харькова в 1943-1959 гг. Определена роль маятниковой миграции в пополнении трудовых ресурсов города.

Ключевые слова: миграция, городские трудовые резервы, сельское население

Харків - один із найбільших промислових, наукових і культурних центрів України. Подібно до інших великих міст він є центром притягування значної маси населення, яке формується як завдяки природному приросту, так і міграції з сільської місцевості. Міграція населення складне соціально-економічне явище, обумовлене різними причинами і вимагає всебічного і поглибленого вивчення.

Дослідження й аналіз міграційних процесів, в тому числі і «село-місто», визначаються не тільки теоретичними, але й практичними проблемами - врахуванням балансу трудових ресурсів, плануванням житлового будівництва, розрахунками органів освіти, охорони здоров'я, торгівлі тощо. Проблема міграції привертала увагу як радянських, так і сучасних дослідників. В радянській історіографії переважали праці з даної проблеми в яких міграційні процеси висвітлювались в цілому по СРСР. Серед досліджень присвячених міграції населення в Україні в повоєнні часи, особливий інтерес мають праці І. І. Винниченка, М. В. Курмана, А. Г. Вишневського, В. І. Товкуна, М. М. Христюк, Р. Є. Любарського, С. М. Тимченка, М. В. Кириченка, Т. Р. Заріхти та інших.

Особливістю вивчення проблеми міграції є те, що її активніше вивчають демографи, економгеографи, соціологи, статистики, економісти тощо. Між тим кожну з цих наук цікавить, як правило, тільки одна зі сторін цієї проблеми. В цих умовах важливим є всебічне, комплексне вивчення міграції населення до великих міст. Необхідно дослідити величину і структуру міграційних потоків, встановити зв'язок міграції з професійним і галузевим рухом робочої сили, природним і соціальним рухом населення. Особливої уваги заслуговують форми міграції (постійна, маятникова, сезонна, навчальна), їх регіональні особливості, вплив міграції на економічні, соціальні, демографічні, етнічні та інші процеси, що притаманні великим містам, серед яких є і Харків. Між тим проблеми міграційних процесів сільського населення до великих промислових міст, в тому числі і до Харкова, ще не знайшли належного висвітлення в історіографії. В даній статті робиться спроба простежити причини, форми міграційних рухів до Харкова, показати зміни чисельності мігрантів в повоєнні роки, місце маятникових мігрантів в загальному міграційному русі.

Друга світова війна завдала Україні великих втрат. Міста і села лежали в руїнах. Не минуло лихо і Харків, зруйновані були харківські індустріальні велетні: тракторний, паровозобудівний, «Серп і молот», турбогенераторний, електромеханічний та інші заводи. Особливо постраждало від німецько-фашистської окупації населення Харкова. Якщо напередодні війни в місті мешкало понад 900 тис. осіб, то на день його визволення кількість мешканців не перевищувала 190тис. чоловік. Велика кількість населення була мобілізована до Червоної Армії, лише протягом липня-грудня 1941 року було мобілізовано 154 тис. чоловік, евакуйовано на схід до 400 тис. осіб, 164 тис. мешканців Харкова було вивезено на роботи в Німеччину. З перших днів визволення Харкова зусилля були зосереджені перед усім на відбудові промисловості, транспорту, житла. Перш за все із жителів міста та області були сформовані групи мінерів для розмінування житлових будинків, заводських цехів. Необхідно було терміново відбудовувати залізничне сполучення, міські електричні станції тощо. Уже на п‘ятий день після звільнення міста сюди почали прибувати ешелони з людьми, продовольством, будівельними матеріалами. Поступово налагоджувалося постачання населення харчами і промисловими товарами.

З кінця вересня 1943 року на підприємствах міста розпочалася реєстрація робітників і службовців. Так, на ХЕМЗі на початок вересня було взято на облік і приступило до роботи 572 чол. На велосипедному заводі наприкінці серпня 1943 року працювало 150 робітників, почали діяти цехи авіаційного заводу, механічні майстерні ХТЗ. Ці та ряд інших підприємств міста налагоджували виробництво для потреб фронту. Усього наприкінці 1943 року у Харкові відновили роботу 171 промислове підприємство на яких працювало 52 тис. робітників та інженерно-технічних працівників. Цьому, в значній мірі, сприяло рішення Державного Комітету Оборони СРСР від 7 вересня 1943 року «Про невідкладну допомогу місту Харкову» на відбудову промисловості і забезпечення робочою силою.

Відновлення виробництва потребувало збільшення працездатного населення в місті. Воно поповнювалося за рахунок повернення мешканців міста, які в період окупації його покинули, а також за рахунок населення з сільської місцевості, що прибувало на роботу в місто. У жовтні 1943 року у Харкові вже нараховувалось 309 тис. чоловік.

Перші підсумки відбудови міста були розглянуті на ХІІІ сесії Харківської міської Ради депутатів трудящих 1-го скликання у грудні 1943 року. Розглядалося одне питання: «Про відбудову міського господарства міста Харкова». До Харкова надходила значна допомога з усіх кінців країни. Наприкінці 1943 року і протягом 1944 року до міста прибувало обладнання для підприємств машинобудування, будівельний матеріал (цемент, покрівельне залізо, скло, деревина тощо), а також продовольчі товари. Щоб забезпечити підприємства кваліфікованою робочою силою вже наприкінці 1943 року на ряді підприємств: ХТЗ, ХЕМЗ, заводу № 75 та інших почали діяти ремісничі училища, школи ФЗН(фабрично-заводського навчання). Серед молоді було багато представників з сільської місцевості, які були направлені сюди за оргнабором. Проте він проходив з великими труднощами, адже чоловіків працездатного віку було замало, тому для виконання різних відбудовчих робіт у Харкові активно залучали жінок. Зростав механічний приріст населення Харкова тільки з кінця вересня по 1 листопада 1943 року він становив - 11288 осіб.

Ставали до ладу нові підприємства, лише у 1944 році відновили роботу 247 промислових підприємств. В умовах війни підприємства міста особливо завод №75 (Малишева), ХТЗ, турбінний, авіаційний розширювали виробничі площі цехів, збільшували обсяги виробництва бойової техніки, боєприпасів для армії. З кінця травня 1945 року поступово скорочувалось виробництво військової техніки і почався перехід підприємств на випуск мирної продукції. З 1945 року механічний приріст населення Харкова, відбувався завдяки демобілізованим із армії, репатрійованим, реевакуйованим та прибулим із сусідніх областей на роботу та навчання, системи оргнаборів. В 1945 р. у місті працювало 600 промислових підприємств. З року в рік у досліджувані роки збільшувалась кількість населення міста Харкова. Протягом 1946 року до Харкова прибуло 44876 осіб, серед них працездатного населення 36395 осіб. Отже, механічний приріст населення Харкова становив 16791 чол., серед них працездатних 13453 чол. Зауважимо, що зростання прибулого населення спостерігалося у першій половині року (січень-червень), а з липня місяця відбувається значний відтік населення з міста. Так, якщо у січні 1946 року механічний приріст населення міста складав 5939 осіб, у травні - 1285 осіб, а у червні - 1180 осіб, то у липні він становив - 622 особи, а у серпні лише 255 осіб. Можна припустити, що в літні місяці значна частина населення поверталася в свої села на сільськогосподарські роботи. Це була так звана сезонна міграція сільського населення до Харкова. У другій половині 40-х років став до ладу ряд інших підприємств міста. Так, у 1946 році почав працювати завод тепловозного електрообладнання (Електроважмаш), Плитковий завод, у 1947 році став до ладу 8-й Державний підшипниковий завод, повністю був відбудований завод транспортного машинобудування (нині завод ім. Малишева). В 1948 році з руїн було піднято 380 підприємств міста і промисловість Харкова досягла повоєнного рівня. Продовжувався природний приріст населення, зокрема у 1948 р. він становив 0,7 тис. чол., а у 1949 р. 14,6 тис. Це відбувалось за рахунок збільшення народжуваності і зменшення смертності населення. Проте проблема трудових ресурсів, як і в попередні роки вирішувалась здебільшого за рахунок прибуття до міста населення зі сільської місцевості.

Між тим відбувалась велика плинність робітників, особливо молоді. Наприклад, на ХТЗ у 1947 році було прийнято 5366 чоловік, а звільнено 3285 чоловік, на Південній залізниці відповідно 12 і 13 тисяч чоловік, значна частина робітників самовільно залишала підприємства. І це при тому, що ще діяв указ РНК СРСР 1940 року про заборону самовільного виходу робітників і службовців з підприємств і установ, він передбачав судову відповідальність.

Причинами високої плинності робочої сили були перш за все, низька заробітна плата, важкі умови праці, відсутність, або погане обладнання гуртожитків та їх перенаселення, продовольчі проблеми в період голоду 1946-1947 років, відсутність можливості навчання тощо. Проте, чисельність населення Харкова продовжувала збільшуватися. На кінець 1948 року кількість прибулих становила 84929 осіб працездатного населення. Найбільше прибуло у вересні та жовтні місяці. Наприклад, у вересні - 10549 осіб, у жовтні - 9862 особи, в той час коли в літні місяці - травень - серпень було скорочення і складало, у травні 5480 і 5787 осіб у серпні.

Джерелом поповнення трудових ресурсів міста у 40-х роках була переважно сільська молодь з Харківської та сусідніх областей. Так, у 1948 році із Харківської області прибуло - 548 чоловік, Полтавської області - 415 чол., Сумської - 440 чол., а також з Курської області - 520 чол. В основному ці області і були постачальниками робочої сили на підприємства та установи міста. Отже, якщо за 1948 рік прибуло всього населення до Харкова 92090 осіб, то вибуло 63545, що свідчить про значний механічний приріст населення. Приблизно така ситуація спостерігалася і в інші роки. Крім того,у місто прибувала і молодь на навчання. Так, лише в 1949 р. обласним управлінням трудових резервів з Харківської області було набрано у ремісничі училища 2989 чол., в школи ФЗН 2939 чол. Особливо збільшилось населення міста у 1950 році, коли став до ладу тракторозбиральний завод. Чисельність населення Харкова у 1950 р. складала 716127 осіб.

Велику роботу по забезпеченню підприємств Харкова робочою силою проводили через систему оргнабору. У ці роки ця робота проводилася у Полтавській, Сумській, Житомирській, Кам‘янець - Подільській та інших областях України.

Значну частину сільських мігрантів складали так звані маятникові мігранти. Харківська міська агломерація - типовий приклад взаємопов‘язаного розселення, коли є центр трудового тяготіння - Харків і навколишні приміськи поселення, мешканці яких здебільшого працювали в місті. Саме це і породжує так звану «маятникову міграцію»- зранку в місто на роботу, у вечері додому у приміські селища. Зауважимо, що найбільше маятникових мігрантів працювало на промислових підприємствах і транспорті. Дані на 1959 рік свідчать, про питому вагу цих маятникових мігрантів. Зокрема, металурги, металісти, ливарники становили 23,8%, деревообробники - 8,4%, текстильники, шевці, чинбарі - 31,2%, залізничники - 41,7%, вантажники, некваліфікована робоча сила - 37,6%. Від всіх робітників Харкова питома вага маятникових мігрантів найбільшою була в галузях, що не потребують кваліфікованої праці, це здебільшого будівництво, вантажні роботи тощо.

Переважна більшість маятникових мігрантів - 98,9% мешкали у найближчих до Харкова районах. Так, доля маятникових мігрантів Дергачівського району складала 23,4% до всього населення району, Харківського району - 23,2%, Чугуївського району - 12,2%, Зміївського - 11,6%, Балакліївського - 6,0%, Ново-Водолажського - 8,5%, Золочівського - 7,3%, Валківського - 5,9%. Отже, чим ближче до Харкова, тим активнішою була маятникова міграція. Велике значення має залізничне сполучення, адже питома вага маятникових мігрантів була особливо високою з населених пунктів розташованих вздовж залізниці.

З метою вивчення складу маятникових мігрантів працюючих у Харкові при проведенні перепису населення в 1959 році була проведена статистична розробка даних працюючих на підприємствах і установах міста, проживаючих за його межами. Таким чином були встановлені розміри маятникової міграції. За цими даними, у місті нараховувалося 106,5 тис. маятникових мігрантів.

За даними 1959 року в приміських зонах у радіусі до 70 кілометрів навколо Харкова було від 26,5% до 63,5% маятникових міграцій.

Щодо статево-вікового складу мігрантів, то в досліджувані роки переважали чоловіки.

Отже, за розглянутий період населення Харкова значно зросло. У серпні 1943 р. воно складало 192,3 тис., у 1945 р. - 459,3 тис., у 1950р. - 718,2 тис., а у 1959 р. населення міста досягло довоєнного рівня 930 тис. Джерелами поповнення населення були як внутрішньо регіональна, так і міжрегіональна міграція. Найбільш активними постачальниками механічного приросту населення до Харкова, зокрема по оргнабору робочої сили, направлення сільської молоді на навчання у вузах, технікумах, до шкіл ФЗН та ремісничих училищ, були райони Харківської області, а також інших областей України. Основними причинами відходу сільського населення до Харкова були: складні умови життя, незначний вибір місця роботи, погане медичне обслуговування, незадовільні культурно - побутові умови, відсутність перспектив для молоді, бажання отримати вищу чи середню спеціальну освіту, покращити своє матеріальне становище, задовольнити свої духовні потреби тощо.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.