Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Науково-методичний журнал - Березень 2013

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

ПИСЬМЕННИК ТА ІСТОРИК ОЛЕКСАНДР ФОН ДЕР БРІГЕН

У серпні 2012 р. виповнилося 220 років від дня народження відомого декабриста та історика Олександра Брігена.

Дитинство та військова кар’єра

Письменник та історик Олександр Федорович (Фрідріхович) фон дер Бріген народився 16 серпня 1792 р. у Петербурзі. Його батько - прем’єр-майор Фрідріх-Ернест фон дер Бріген (1752-1797) належав до тих небагатьох прибалтійських німців, які походили зі шляхетного ліфляндського роду, мати - Марія Олексіївна Микешина.

Маленький Олександр був хрещеником російського поета Гаврила Державіна. Про свою освіту Бріген писав: «Воспитывался я частью в училище, учрежденном при лютеранской церкви св. Петра вСанкт-Петербурге, частью в пансионе г. Мейера в том же городе. Я наиболее старался усовершенствоваться в изучении истории и в языках новейших и в латинском. Любя науки и будучи гвардии капитаном, я слушал со многими товарищами особенные лекции у профессора Германа в политической истории трёх последних веков по курсу Германа и Ансильона и в политической экономии по системе Адама Смита. Свободный образ мыслей заимствовал я от чтения книг, в особенности летописей Тацита, которого я, изучивши латинский язык, с большой жадностью несколько раз читал в оригинале, также и от чтения английских писателей, в особенности философа Жана Локка (Джон Локк), и от общества, и внушений разных знакомых и приятелей».

Освіту майбутній декабрист здобув у Петропавлівському військовому училищі та приватному пансіоні (обидва - ум. С.-Петербурзі). У званні прапорщика 26 (14) грудня 1808 р. він почавслужити в лейб-гвардійському Ізмайлівському полку. У 1811 р. став офіцером полку, де його й застала Вітчизняна війна 1812 року.

20-річний військовий брав участь у Бородінській битві. За виявлену мужність у цій битві його, контуженого, було нагороджено в 1812 р. золотою шпагою з написом «За хоробрість». У битві під Кульмом (1813) Олександр був поранений і за хоробрість нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня зі стрічкою і прусським «Залізним (Кульмським) хрестом».

Учасник Вітчизняної війни О. Ф. Бріген повернувся до Санкт-Петербурга в липні 1814 р. Через два роки він - штабс-капітан, командир роти (1816), пізніше стає капітаном (1819), а потім - і полковником (1820).

Це була доба духовних пошуків. Бріген - учасник містичного гуртка пані Тангарової, входив також до складу масонської ложі «Петра к истине». Серед його друзів у Петербурзі були майбутні декабристи Матвій Муравйов-Апостол, Олександр Міклашевський, письменники Костянтин Рилєєв, Микола і Михайло Бестужеви, Олександр Грибоєдов, Федір і Сергій Глінки, Вільгельм Кюхельбекер,Василь Туманський, художник Федір Толстой. І тому була закономірною поява в 1818 р. молодого філософа в декабристському товаристві «Союз благоденства». Олександр Федорович з 1819 р. входив до складу керівного органу Корінної управи, у 1821 р. - до Північного товариства.

У записці про «Союз благоденства», що була подана Олександру, І. Бенкендорф назвав Брігена третім серед тих осіб, хто впливав на діяльність цього товариства. Як відомо, «Союз благоденства» невдовзі саморозпустився.

Перша сім’я декабриста

У 1820 р. полковник Олександр Бріген одружується із Софією Міклашевською (1803-?). Першою у 1821 р. у них народилася донька Марія, через рік - син Михайло. З «ласки» імператора Миколи І він виховувався в Першому кадетському корпусі. У 1842 р. був уже офіцером кінної артилерії, де дослужився до капітана. У 60-х роках ХІХ ст. повернувся на Глухівщину.

У 1824 р. у сім’ї Брігенів народилась друга донька Анастасія, а через два роки, коли батько був заарештований, - ще одна донька Любов.

Батько Софії Михайло Павлович Міклашевський (1756-1847) - російський військовий, відомий політичний діяч, сенатор, якого український історик О. Оглоблін вважав можливим автором «Історії Русів». У 1789-1792 рр. М. Міклашевський - полковник Стародубського карабінерного полку. У 1797 р. - губернатор Волинської губернії, ще через рік - Чернігівської, а через два (у 1801 р.) - Катеринославської. У 1818 р. він виходить у відставку і оселяється в маєтку в с. Понурівці, де досліджує історію, засновує суконну фабрику.

У Михайла Міклашевського та Анастасії Яківни Бакуринської було двоє дітей - син Олександр і донька Софія. Декабрист Олександр (1798/9-1831) був другом О. Брігена. Підполковником 22 єгерського полку брав участь у російсько-перській і російсько-турецькій війнах 1827-1829 рр.

Дослідники подають різні відомості щодо того, де саме в 1820-1826 рр. проживав Олександр Бріген. Дехто називає село Волокитине. Дослідник О. Ільїн вважає, що О. Бріген жив у с. Панурівцях Стародубського повіту Чернігівської губернії (нині село Брянської обл. Російської Федерації), де вивчав українську історію і збирався опублікувати «Історію Русів». Ми більше схиляємость до думки історика В. Задка. Він вважав, що батько дружини О. Брігена - Михайло Міклашевський - подарував молодому подружжю велике помістя у с. Слоут. Про це свідчить лист, написаний декабристу донькою із Слоута Глухівського повіту, куди переїхали Олександр і Софія Брігени.

Знайомство декабриста з «Історією Русів»

Слоутський поміщик товаришував також з відомим громадським діячем та істориком із Сварково Олександром Михайловичем Марковичем (1790-1865), який займав посади повітового судді (1820-1821) та предводителя дворянства (1826-1827, 1832-1838) в Глухові.

Олександр Маркович показував сусідові рукопис, знайдений у паперах свого діда - генерального підскарбника Якова Андрійовича Марковича (1696-1770), автора відомого 10-томного «Щоденника».

Олександр Бріген зробив два списки рукопису, а можливо, й більше, для себе і для свого друга Кіндрата Рилєєва: «Я буду прикладати старання дослати Вам, наскільки можна, матеріал із малоросійської історії, маю на увазі дістати таку історію, писану сучасником Кониського Худорбою, вона невідома, бо тільки один екземпляр її існує в домі, в якому жив Худорба. Ця історія цінується тут нарівні з історією Кониського. Ставлять їй тільки за хибу, що вона дуже вільно і супроти уряду нашого написана. Діставши її, я велю зробити з неї два списки, один для Вас, а другий для себе».

Виявляється, що вже в першій чверті ХІХ ст. у с. Слоуті читали та обговорювали відому нині історичну працю «Історію Русів», що була опублікована пізніше.

21 жовтня 1825 р. Олександр Бріген у листі до Костянтина Рилєєва пише про свій намір опублікувати «Історію Русів». Біограф Рилєєва, письменник К. Афанасьєв, стверджував, що «Історію Русів» надіслав Рилєєву саме Бріген. Проте повстання декабристів, загибель К. Рилєєва та арешт О. Брігена не дали можливості реалізувати цей намір.

У Слоуті О. Ф. Бріген пише свій перший літературний твір «Анекдот». У ньому він розповідає про героїчний вчинок гренадера Черкасова, який відзначився хоробрістю у війні 1812 року.

Не стояв осторонь Олександр Федорович і суспільних процесів того часу - не поривав зв’язків із декабристами найбільш революційного «Південного товариства» Павла Пестеля, у складі якого перебував. У своїй програмі воно ставило завдання створити республіканську федерацію слов’ян після повалення царизму.

Влітку 1825 р. декабрист за дорученням К. Рилєєва виїхав до Києва для встановлення зв’язків між Північним і Південним товариствами.

Арешт і заслання

Після перебування в Києві О. Бріген повернувся до Понурівки. У січні 1826 р. він мав намір виїхати за кордон. Залишивши маєток тестя, О. Бріген проїхав усього 20 верст (21,2 км), як екіпаж поламався. Олександр Федорович змушений був повернутись. А вночі 22 (10) січня приїхали жандарми, фельд’єгер, справник і заарештували його.

Через тиждень на період слідства декабриста посадили в одиночну камеру Петропавлівської фортеці.

На допитах О. Бріген довго розповідав, як кілька разів пробував виїхати за кордон, але йому перешкоджали то хвороба дружини, то зламана карета, то прохання тестя. Він хотів переконати катів, що зовсім непричетний до повстання і його взагалі не повинно було бути в Росії.

27 (15) лютого 1826 р. почав засідати Верховний Суд - 72 судді. Разом з дванадцятьма декабристами (а всіх засуджених - 121) 34- річного Олександра Брігена було звинувачено за сьомим розрядом у навмисному замаху на царя (за неповідомлення уряду про відомий намір О. Якубовича вбити царя Олександра I).

За рішенням суду декабриста було засуджено на чотири роки каторжних робіт з довічним поселенням у Сибіру. 10 липня 1826 р. цар Микола I своїм рішенням зменшив строк каторжних робіт до двох років. В останньому слові на суді Бріген сказав: «Виноват я в том, что чистосердечно желал добра своему Отечеству, коему я с честью 14 лет и на поле брани служил, и по возможности помогал страдающему и нищему человечеству».

Молода дружина Софія Бріген залишилася з чотирма малими дітьми в Слоуті на Глухівщині. Про це ми довідуємося з листа декабриста О. Брігена до доньки, написаного в сибірському засланні 11 серпня 1839 р. «Відсилаючи листа, ви забули вказати місце, звідкіля писали. На марці написано “Глухів”. Це дозволяє припустити, що знаходитесь у Слоуті». Настійні клопотання Софії виїхати в Сибір до чоловіка були безрезультатними.

Каторжні роботи декабрист з 27 (15) квітня 1827 р. відбував у Читинському острозі на рудниках. Влітку 1828 р. О. Бріген переїхав на заслання у м. Пелим Тобольської губернії (нині село Свердловської обл.). Там серед декабристів була створена своєрідна «каторжна академія», де він викладав латину та історію. Раніше на поселенні там перебували такі відомі в російській історії особи, як Ернст Бірон і Xристофор Мініх. У Пелимі наш земляк займався своєю улюбленою історією. Він написав наукову працю «Мініх у Сибіру», текст якої виклав у 1833 р. у листах до М. Лорерау та декабриста АндріяРозена.

Весною 1836 р. 44-річний Олександр Федорович був переведений із Пелима до Кургана, де вже була ціла колонія декабристів: Вільгельм Кюхельбекер, Андрій Розен з дружиною, Микола Лорер, Тван Фохт, Володимир Лихарев, Михайло Назімов та інші. Усього тринадцять декабристів.

У 1837 р. цар видав наказ направити декабристів рядовими в окремий Кавказький корпус. Кургана виїхали п’ятеро. Завдяки допомозі друга В. Жуковського Олександр Бріген та !ван Фохт залишилися на місці. Брігену було дозволено вступити на державну службу служителем 4-го розряду в Курганський окружний суд. На початку 1838 р. він отримав звання колезького регістратора.

Друге одруження та написання історичних творів

Цього ж року, не дочекавшись за 12 років права побачитись із дружиною, Олександр Бріген познайомився з молодою дівчиною Олександрою Томниковою (1819-?), яка стала цивільною дружиною декабриста. Олександра була на 27 років молодшою, родом із села Рябкове Курганського округу. За 19 років спільного з нею життя Бріген мав п’ятеро дітей: Катерина (1839-?), !ван (1841-1842), !ван (1842-1856), Марія (1844-?) та Микола (1848-?). Обидві доньки одружились з учителями. Найстарша, Катерина, у 1857 р. - з учителем Омського напівбатальону кантоністів унтер-офіцером А. Кузнецовим, а Марія - з А. Феюотовим.

Серед оточення декабриста були Олексій Тютчев, Олександр і Петро Бєляєви, Микола Мозгалевський, Іван Пушин, Микола Крюков, Іван Киреєв, Семен Краснокутський, Євген Оболенський, ПавлоБобрищев-Пушкін, Василь Давидов, Михайло Наришкін, Петро Фаленберг і Михайло Фонвізін.

У 1844-1846 рр. Олександр Федорович активно займається історичними дослідженнями. Перекладає з різних мов, зокрема, з англійської - на французьку, з латинської та німецької - на російську. Крім того, він працює над перекладом твору римського історика Гая Саллюстія «Записки Гая Юлія Цезаря» з латинської на російську. «Записки Юлия Цезаря» доповнює власною статтею«Жизнь Кайя Юлия Кесаря и взгляд на его характер». Олександр Федорович наполегливо вивчає французьку і англійську мови та вдосконалює російську. У процесі перекладу виникає потреба в допоміжній літературі, яка була в його багатющій бібліотеці у Слоуті. 11 лютого 1844 р. декабрист пише листа доньці: «Я вынужден вновь обратиться. дорогая Мария, будьте любезны, по приезду в Слоут из моей библиотеки вышлите три книги, которые необходимы: «Кесаря» - перевод на французский язык Тулежоном в двух небольшых томиках, и Киевский патерик.».

У 1845 р. О. Бріген надіслав В. Жуковському свій переклад з латинської мови твору Юлія Цезаря «Гальська війна». Поет назвав переклад чудовим, купив його, пообіцявши опублікувати. 20червня того ж року надійшла відповідь: «Царь согласился без обозначения имени напечатать «Записки Гая Юлия Цезаря». Але смерть В. Жуковського перешкодила публікації.

У 1850 р. Олександра Брігена було знято з посади «за неуместные его звания суждения и заносчивое поведение». Його відправили на заслання у м. Туринськ (нині місто Свердловської області, РФ).

Не залишав наукової діяльності декабрист і надалі. 28 листопада 1852 р. Олександр Федорович звертається в листі до своєї доньки Марії Туманської: «Я був би безмежно вдячний, якщо б вам вдалось владнати справу відносно “Мураторі”. Ця збірка має дуже незвичну долю. Перед тим як потрапити до Петербурга, з Парижа її помилково відправили в Кембриджський університет. Такимчином, мій “Мураторі” здійснив мандрівку, щоб потрапити в Слоут».

Відставка та повернення із заслання

У 1855 р. декабриста знову відправляють у Курган. А в 1856 році О. Бріген у чині титулярного радника йде у відставку. Після 30-річного відбування покарання цар Олександр ІІ 25 серпня 1856 р. оголосив амністію декабристам. Перед 64-річним О. Брігеном постала дилема: повернутися в Україну або залишитися в Сибіру. Хвороба дружини змусила залишитися Олександра Федоровича в Кургані ще на рік. Та в червні 1857 р. О. Бріген разом із семирічним сином Миколою вирушив до Слоута, а дружину Олександру залишив під опікування старшої доньки.

Проте дослідник О. Ільїн вважає, що наш земляк відразу після амністії декабристів у 1856 р. повертається із заслання з Сибіру в село Понурівку, де зустрічається зі своєю дружиною. Однак він погоджується, що жив декабрист і в Слоутському маєтку - родовому гнізді фон дер Брігенів. Його купила дружина декабриста Софія Михайлівна.

На думку сумського краєзнавця Григорія Хвостенка, вона до глибокої старості жила то у Волокитиному, то в Слоуті у брата Володимира. А в сусідньому селі Чорториї (нині с. Шевченкове) жила старша дочка Марія Олександрівна фон дер Бріген (1821-?), яка була одружена з глухівським маршалком Володимиром Івановичем Туманським. У них народилася донька Маріанна Володимирівна Туманська, яка в свій час стала матір’ю композитора Юрія Шапоріна.

Прибувши 2 серпня (21 липня) 1857 р. на Глухівщину, Олександр Федорович кілька місяців гостював у маєтку старшого сина Михайла (1822-?) у Слоуті.

Ще одна сестра Марії та Михайла Анастасія (1824-?) була одружена з поміщиком Казанської губернії І. Наумовим.

Дружина, дорослий син та близькі родичі чекали зустріти хворого, старого чоловіка. Але в кімнату зайшов бадьорий рожевощокий чоловік. Він не впізнав серед присутніх своєї дружини.

«...Панове, дозвольте дізнатися, хто із вас моя дружина. Я - Бріген! - весело вигукнув він, оглянувши присутніх. Він обійняв дружину, яка протягом десятиліть була позбавлена можливості бути його супутницею, і, жартуючи, сказав, що їхній шлюб вже недійсний і вони повинні перевінчатись».

Через півроку (на початку 1858 р.) декабрист з наймолодшим сином Миколою виїхав до наймолодшої дочки Любові Олександрівни (1826-?) у Петергоф (нині Петродворець Санкт-Петербурзької міськради, РФ). Вона була одружена зі штаб-ротмістром лейбгвардійського Уланського полку Василем Васильовичем Гербелем - братом відомого російського поета і видавця Миколи Гербеля.

У 1861 р. в «Историческом сборнике Вольной русской типографии» в Лондоні була опублікована стаття О. Брігена «О происхождении императора Павла І». У ній висунуто гіпотезу: у Катерини ІІ народилася мертва дитина від Салтикова, і її було підмінено сином херсонського селянина із села Котли, що поблизу Оранієнбаума, - майбутнім імператором Павлом І. Цю історію розповів декабристу в Тобольську поліцмейстер Олексіїв, який начебто в 1823 чи 1824 р. зустрів «брата» Павла І Опанаса Петрова. Потім у згаданому збірнику з’явилась стаття Брігена про переворот 1801 р. і вбивство Павла І. 50 років вона залишалась, хоча і нелегальним, проте майже єдиним, порівняно доступним для читача матеріалом про царевбивство 1801 року.

У рукопису залишився «Отрывок из мемуаров декабриста Александра Федоровича фон дер Бригена». У ньому читаємо: «Найдено графом Растопчиным в своей подмосковной деревне письмо императора Павла к его отцу, известному герострату Москвы, в котором Павел пишет, что не признает детей своими. Некоторых, правда, мог, но не всех. Император Павел І прекрасно знал, что третий сын Николай был прижит Марией Федоровной от гоффурьера Бобыкина, на которого был похож, как две капли воды. Говорят, что даже Павлом был приготовлен манифест, в котором он хотел объявить Николая незаконным. Королева ж голландская Анна Павловна была прижита Марией Федоровной от статс-секретаря Муханова».

Усі ці надбання талановитого дослідника побачили світ завдяки його нащадкам. Правнуки М. Бріген і Т. Миколай опублікували його праці та 225 листів багатющої переписки окремою книжкою «Письма, исторические сочинения» за авторством О. Брігена. Ця книжка була перевидана вже наприкінці ХХ ст. в Іркутську.

Декабрист Олександр фон дер Бріген помер від холери 27 червня 1859 р. у Петербурзі. А похований на знаменитому Волковому православному кладовищі, можливо, на літературних примостках поруч із Жуковським. На це Олександр Федорович заслужив і як письменник, і як громадянин.

ЦЕ ЦІКАВО

У 1847-1850 роках в Україні перебував відомий французький письменник-романіст Оноре де Бальзак. Жив він у селі Верхівні на Київщині у своєї коханої Еви (Евеліни) Ганської, з якою одружився в Бердичеві у 1850 році, за кілька місяців перед своєю смертю. О. Бальзак у своїх листах до родини подає загальні риси українського життя, зокрема пише про господарські відносини, ґрунти, рослинність, згадує першорядну фабрику сукна у Верхівні тощо. «В царстві квітів і зелені, - як називає О. Бальзак Україну, - є багато контрастів і див... Країна ця дивна з того погляду, що поруч з надзвичайним блеском бракує в ній самого необхідного комфорту... Не можна уявити собі просторів та врожаю на цих землях, котрих ніколи не гноять і на котрих щороку сіють жито».

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка