Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Науково-методичний журнал - Березень 2013

ХАРИТОНЕНКИ: ПІДПРИЄМЦІ І МЕЦЕНАТИ 

Зразками меценатів і благодійників на рубежі ХІХ-ХХ ст. в Україні були династії підприємців Терещенків, Ханенків, Тарновських, цукрозаводчиків батька та сина Харитоненків. За кілька десятиліть родина Харитоненків зробила значний внесок у розвиток систем охорони здоров’я, освіти, образотворчого й музичного мистецтва.

Майбутній «цукровий король» Іван Харитоненко народився 1821 р. у слободі Нижня Сироватка Сумського повіту Харківської губернії в родині селян. Завдяки наполегливості, працьовитості, підприємливості за два десятиліття він став одним з найбагатших людей Росії, зосередивши в своїх руках рухомого і нерухомого майна на 40 млн крб. У період розквіту виробничо-комерційна компанія «І. Г. Харитоненко із сином» налічувала 10 цукрових заводів, рафінадний завод, володіла 70 тис. десятин прекрасних чорноземів [2].

В основі успіхів було постійне ведення виробництва на основі використання найсучасніших технологій: застосовувались вперше в Європі плівкові апарати Кестнера, водотрубні парові котли, підвісні канатні дороги, безперервно діючі дефекатори і сатуратори.

Друга складова успіху - розумне поєднання максимально можливої ощадливості (у головній конторі такої гігантської компанії було 12 працівників, включаючи прибиральницю і двірника- садівника) з чесністю управителів і директорів заводів, що ґрунтувалась на їхніх високих зарплатах (до шести тисяч карбованців за рік і значний процент з чистого прибутку, що інколи перевищував суму зарплати).

Задоволені були своїм матеріальним становищем і більшість найманих робітників, що працювали на численних цукроварнях та полях Харитоненків.

Солодка продукція слобожанського цукрозаводчика вже наприкінці ХІХ ст. набула світового визнання. Про це свідчать численні нагороди на всеросійських і міжнародних виставках, зокрема медаль першого класу на Всесвітній виставці у Філадельфії 1876 р., золота медаль на Всесвітній виставці в Парижі 1878 р. та в Антверпені 1885 р. [10].

На території нинішньої Харківської області Харитоненки закупили землю та спорудили цукрові заводи в Пархомовці та Мурафі Краснокутського району. Тут же, на піщаних берегах річки Мерчик, Іван Герасимович збудував маєток з прекрасним парком, манежем, оранжереєю і назвав його Наталівкою на честь молодшої внучки.

Проте високої шани й авторитету в суспільстві династія Харитоненків зажила не тільки за мільйонні прибутки і поріднення з відомими аристократичними родинами Росії. І на межі минулого століття її поважали, і в третьому тисячолітті ми їх шануємо і звертаємося до їхнього досвіду насамперед через те, що своєю меценатською діяльністю вони сприяли розвитку освіти, науки і мистецтва.

Численні архівні джерела, спогади сучасників свідчать, що батько і син Харитоненки витрачали мільйони карбованців із своїх прибутків для заснування і будівництва шкіл, гуртожитків, лікарень, благодійних установ, для впорядкування міст та інших населених пунктів, на матеріальну підтримку церкви, художників, архітекторів, музикантів.

У м. Сумах на кошти підприємців було побудовано: реальне училище, кадетський корпус (500 тис. крб), дитячий притулок (вартістю 90 тис. і 150 тис. крб на його утримання), Троїцький собор, дитячу лікарню Святої Зінаїди на 20 ліжок, оснащену необхідним медичним обладнанням (30 тис. крб), школу для дівчаток із багатодітних сімей і сиріт, засновано стипендію для учнів реального училища, прокладено бруківку в центральній частині міста та споруджено перший бетонний міст через річку Сумку. Окрім того, було виділено 100 тис. крб на будівництво студентського гуртожитку Харківського університету, 170 тис. крб - на будівництво церкви у с. Нижня Сироватка [7].

За проектом архітектора Щусєва в 1913 р. збудовано церкву в Наталівці - одну з найбільш унікальних споруд Харківщини [1].

У своєму заповіті І. Харитоненко передав усім церквам і монастирям м. Сум по тисячі карбованців та виділив для будівництва богадільні в с. Н. Сироватка 20 тис. крб.

Син Івана Герасимовича, підтримуючи розвиток художнього мистецтва, зібрав унікальну колекцію творів російських і західних художників, яка зберігалася в Москві, у Пархомівському і Наталівському маєтках (майже 600 картин). На жаль, у роки революції більшість з них була розпорошена по різних музеях, частина - безслідно зникла. Єдина картина з колекції, що збереглася в Пархомівському історико-художньому музеї, - пейзаж С. Васильківського «Вечоріє» [10].

Безумовно, це тільки частина добрих справ Харитоненків у царині меценатства, що може стати гідним прикладом для наслідування представниками сучасної бізнес-еліти. Наша культура, освіта вкрай потребують безкорисливої благодійної допомоги.

Певний внесок у розвиток цього процесу повинна зробити і держава. Меценатів, благодійників потрібно якомога більше і матеріально, і морально заохочувати. За досвідом можна звернутися до тих же часів, за яких жили Харитоненки.

За подвижницьку діяльність промисловець і меценат, виходець із простої селянської родини П. Харитоненко був удостоєний дворянського титулу, герба, увінчаного словами «Працею возвеличуюсь». Він здобув чин дійсного статського радника, був нагороджений орденами Святого Володимира ІІІ ступеня і Святого Станіслава І ступеня, достойниками яких могли стати лише вихідці із стародавніх аристократичних родин. Павло Іванович був обраний також почесним членом Петербурзької академії мистецтв, тривалий час очолював московське відділення Російського музичного товариства.

Селянський син Іван Герасимович Харитоненко удостоївся честі бути увічненим у бронзі на Покровській площі в Сумах. Пам’ятник за проектом архітектора О. Опєкушина та скульптора А. Круазі було відкрито 1 жовтня 1899 р. у присутності архієпископа Харківського та Охтирського Амвросія, Харківського міського голови Голенищева-Кутузова, попечителя Харківського навчального округу фон Анрепа, ректора Харківського університету Лагермарка разом з депутацією студентів [9].

І хоча за роки комуністичної влади пам’ятник було знищено, справедливість все-таки відновлена. Виготовлена скульптором А. Івченком точна копія фігури І. Харитоненка в червні 1996 р. знову зайняла своє законне місце на п’єдесталі в центрі Сум. [8].

ЦЕ ЦІКАВО

Гетьман Петро Дорошенко останні 20 років свого довгого й бурхливого життя прожив у почесному засланні в Росії. Був Вятським воєводою. Отримав від російського царя в маленькому містечку Яропольче (Волоколамський повіт, поблизу Москви) помістя - 1000 дворів і пенсію в 1000 карбованців. Там він і помер 9 листопада 1698 року, там і похований.

Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Цікаво, що його правнучка по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною Наталія Гончарова була дружиною Олександра Пушкіна.