Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Науково-методичний журнал - Лютий 2013

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ

ХРИСТИЯНСЬКА СИМВОЛІКА: ІСТОРИЧНІ КОНОТАЦІЇ АКВАТИЧНОЇ СИМВОЛІКИ

Анотація. У статті аналізується християнська символіка води. Досліджено основні текстові біблійні та християнсько-обрядові конотації акватичної символіки. Висвітлено символізм християнського таїнства хрещення.

Аннотация. В статье анализируется христианская символика воды. Исследованы основные текстовые библейские и христианско-обрядовые коннотации акватической символики. Освещен символизм христианского таинства крещения.

Summary. In the article the Christian symbolism of water is analyzed. The main biblical text and Christian ritual connotations of aquatic symbols is discussed. The symbolism of the Christian sacrament of baptism are investigated.

Вода - це багатозначний символ, що є в кожній культурі й релігії. Він має поліфонічну мову, розшифрування якої є важливим для релігійного світосприйняття як особливого різновидудуховнопрактичного освоєння світу. Акватична символіка належить до однієї з найважливіших символічних груп у структурі релігійної свідомості як «способі ставлення віруючого до світу, зв’язків із ним через систему поглядів і почуттів, смисл і значення яких становить віра в надприродне».

Вода «символізує повну сукупність можливого, вона є fons et origo (джерело і початок), зосередження всіх потенцій буття». Вона є основою життя рослин, еліксиром безсмертя; забезпечує довге життя, творчу силу, очищає, зцілює тощо. Ритуальне обмивання - наче друге народження, новий вихід із материнського лона.

М. Еліаде вважає найбільш прикметним взірцем світотворення острів, що зненацька «з’являється» серед морських хвиль. А занурення у воду символізує повернення до первісної безформності, розчинення в невиразному хаосі доіснування. Поява на поверхні є повторенням космогонічного акту, в результаті якого суще набирає форми; занурення рівнозначне розчиненню форми. Занурення у воду рівнозначне не кінцевому зникненню, а тимчасовому злиттю з тим, що позбавлене відмінностей, за яким міститься нове творіння. З точки зору структури потоп можна порівняти з хрещенням, а поховальні обмивання - з обмиванням новонародженого або обрядовими весняними купаннями, що мають забезпечити здоров’я і плодючість.

Отже, символіка води містить у собі як смерть, так і відродження. Як космогонічний символ вода є вмістилищем усіх зачатків, тобто є чарівною та цілющою субстанцією. Прототипом будь-якої води є «жива вода», яку важко здобути. Її охороняють чудовиська у неприступних місцях, у володіннях демонів чи богів. Дістатися до її джерела можна лише через ряд посвячень і випробувань, як і в пошуках дерева життя. Ці два символи описано і в Апокаліпсисі: «І показав мені річку води життя, світлу, мов кришталь, що виходила від престола Бога й Агнця. Посеред вулиці його і річки, по цей бік і по той бік - дерево життя, що

приносить дванадцять плодів, на кожний місяць подає плід свій, і листки дерева - для оздоровлення народів».

У людському плані занурення еквівалентне смерті, а в космічному - катастрофі, потопу, що періодично розчиняє світ у водах первісного океану. Руйнуючи будь-яку форму і скасовуючи будь-яке минуле, вода має здатність очищати, відновлювати і відроджувати. Занурений у неї «помирає», а вставши із води, подібний до безгрішного немовляти, яке не має минулого, спроможне сприйняти нове одкровення і почати нове життя. Пророк Єзекиїл писав: «Я окроплю вас чистою водою, і ви очиститесь; я вас очищу від усіх ваших гидот і від усіх ваших кумирів». А пророкові Захарії було явлено в дусі, що «того дня буде відкрите джерело для дому Давида й для мешканців Єрусалима, на змиття гріха й нечистоти».

Міфологічний світогляд наділяє перші події існування світу особливою, «взірцевою» роллю, силою сакральності. Акт креації є своєрідним коренем історії, тому всі пов’язані з ним символи характеризуються високою аксіологічною функцією. Найважливішою серед символів є якраз вода, оскільки з неї народжується світ та всі істоти, що його населяють. Глибинний зміст християнського акватичного символізму увиразнюється через призму розшифрованого біблійного коду.

Книга буття у водному хаосі вбачає «початковий стан» всього існуючого, спираючись на шумеро-аккадський та єгипетський міфи про те, що «сакральна історія» виринає зі світового праокеану. Правда, якщо в ментальності багатьох стародавніх народів вода була і персоніфікацією різних богів, то в біблійній теології вона втратила свій абсолютизм, поступившись особовому Богові, котрий вчинив все існуюче власним знаряддям і визначив їй певне місце: «Тоді сказав Бог: «Нехай посеред вод буде твердь і нехай вона відділяє води від вод!» І зробив Бог твердь і відділив води, що під твердю, від вод, що над твердю. Тож сталося так. І назвав Бог твердь - небо. І був вечір і був ранок - день другий».

Аналізуючи біблійні конотації акватичної символіки, передусім звертаємо увагу на сюжети про справу творіння. У Книзі буття читаємо: «Дух Божий ширяв над водами» (Бут. 1, 2). Тут маються на увазі невпорядковані води первісного хаосу, котрі в псалмах зображено в певному дуалізмі: «Тим не злякаємося, хоч би й земля провалилася і гори захиталися серед моря. Нехай ревуть, бушують його води, хай дрижать гори від його обурення. (Господь сил з нами, Бог Якова - наша твердиня)»; «Здіймають ріки, Господи, здіймають ріки шум свій, здіймають ріки свій гуркіт. Понад шум вод великих, понад могутні хвилі моря Господь могутній на висотах». У цих текстах виразно вказується на всемогутність Бога, що долає будь-які сили морських глибин.

Вода - це символ загального зачаття і народження. С. Аверинцев зауважує, що зачаття потребує як жіночого, так і чоловічого начала; звідси два аспекти міфологеми води: «У ролі жіночого начала вода виступає як аналог материнського лона і утроби, а також світового яйця, що запліднюється. Книга буття, описуючи створення світу, використовує дуже давній образ - оживлене проникнення «Духа Божого» у світові води, що зображується (в іудейському оригіналі) в образі птаха, що висиджує яйце. Вода може ототожнюватися із землею як другим втіленням жіночого начала. <...> З мотивом води як первоначала співвідноситься значення води для акту обмивання, що повертає людину до початкової чистоти. Ритуальне обмивання - ніби друге народження, новий вихід із материнської утроби (аспект міфологеми води, отриманий в християнській символіці хрещення)».

У стародавніх народів море з усіма його небезпеками викликало тривогу, страх перед карою за вчинені гріхи: «Витягни мене з болота, щоб я не загрузнув; коли б то я урятувавсь від тих, що мене ненавидять, і від вод глибоких! Водяна бистрінь хай не затопить мене, глибінь хай мене не поглине, хай яма не затулить своєї пащі наді мною» (Пс. 69, 15-16). «Безодня кличе до безодні під гуркіт твоїх водоспадів; усі твої буруни й хвилі хлинули на мене». «Води були б тоді нас затопили, потік пронісся б понад нами, бурхливі води б тоді пройшли над нашою душею. Благословен Господь, що нас не видав на здобич їм у зуби». «Тому помолиться до тебе всяк побожний в час небезпеки. І під час повені вод великих - вони до нього не досягнуть». «Бог нам - прибіжище і сила; у нещастях з’явився з дужою допомогою. Тим не злякаємося, хоч би й земля провалилась і гори захиталися серед моря». «Ти правиш гордим морем; коли розбурхаються його хвилі, ти їх гамуєш». «Море - його, бо то він витворив його, і сушу його руки створили».

Транскультурний і мандрівний релігійний міф про всесвітній потоп, котрий описується і в старозавітному наративі, «віддзеркалює специфічний ритм існування всесвіту - космос постає, через певний час повертається до первісного стану, після чого відроджується наново, обмитий водами потопу».

Такою виявляється негативна деструктивна семантика води, що наводила страх на слухачів священних біблійних текстів.

Позитивна характеристика акватичного символізму вбачається в тому, що вода сприймається як джерело життя: «Бо Господь, Бог твій, хоче ввести тебе в гарний край, у край долин з водою, з джерелами та підземними водами, що б’ють по рівнинах та по горах». Загалом спрага символізує «фундаментальне прагнення людини, яке втамовує тільки Бог».

Надмір і нестача води були карою для ізраїльського народу: «Я дав вам голі зуби по всіх містах ваших, безхліб’я по всіх селах ваших, та ви до мене не повернулися, - слово Господнє. Я стримав від вас дощ, як було ще три місяці до жнив; пускав його на одне місто, та не пускав на друге; один наділ дощем скроплювано, а другий, на який дощ не падав, висихав. І пленталися двоє-троє міст до одного міста, щоб води напитись, і не напивались; та ви до мене не повернулися, - слово Господнє». Тут рішення Господа не наділені жорстокою арбітральністю, адже ініціатива і вибір належать людині.

Обмивання водою, як засіб підтримання фізичної чистоти, стало символом «гостинності, покори та любові».

Омовіння у старозавітно-іудейських обрядах символізувало відновлення ритуальної чистоти та освячення. В юдейській традиції існують три типи омовінь, що відповідають оскверненню: повне омовіння, омовіння рук і ніг та омовіння рук. Повне омовіння має здійснюватися або в маім хаім («живій воді»), тобто у річці (у певних випадках), у воді природного джерела чи моря. Людинаабо предмет, що піддаються омовінню, мають бути фізично чистими, і вода повинна проникати до всіх частин тіла чи предмета. Особливою важливістю в Старому Завіті наділявся процес омовіння священиків (коенів), оскільки для участі в храмових богослужіннях та для прийняття в їжу «священного» вони повинні були бути чистими. На свято Йом Кіпур первосвященик звершував омовіння п’ять разів.

В образній мові Святого Письма вода наділена численними порівняльними конотаціями, наприклад є символом мудрості: «Глибокі води - слова уст людини; струмок розливний, мудрости джерельце». «Мудрого знання помножиться як повінь, і рада його - як джерело життєве».

В Одкровенні Івана Богослова вода є символом проминальності або народів і натовпів: «І говорить мені: «Води, що ти бачив, де блудниця сидить, то людності і натовпи, народи і язики», котрі «мов голос вод багатьох і мов голос громів могутніх, що промовляли: «Алілуя! Бо воцарився Господь, Бог наш, Вседержитель». У християнській символіці «вода-народи» пояснюється як «перемішування краплини води з вином у літургійній чаші, що є символом іпостатичного єднання в Христові та нашої з Ним єдності».

Старий Завіт подає ряд акватичних сотеріологічних конотацій: «Чотири річки в раю інтерпретуються як символи чотирьох Євангелій, котрі пливуть у чотири сторони світу. Води потопу обмивають провини грішного світу і є типом нашого нового народження. Подібно треба сприймати події над Червоним морем: у хвилях гинуть єгиптяни, натомість діти Ізраїля переходять сухою ногою. Чудо видобуття Мойсеєм води зі скелі свідчить про всі сакраментальні джерела спасіння, що їх відкрив для нас Христос. Криниці патріархів мають також глибоке символічне значення, вони свідчать про невичерпні глибини святих таємниць, а численні ритуали обмивання водою та покроплення нею під час єврейської літургії готують до того, що принесе Новий Завіт у значенні благодаті й чистоти».

Одним із таких іудейських обрядів, пов’язаних із водою, є ташліх (на івриті - «кидати»), що сягає своїм корінням вірша пророка Міхи (Міхея): «Ти кинеш у глибінь моря всі гріхи їхні». Цей іудейський ритуал відбувається у перший день Рош-Ашана після молитви мінха (пополудні) та до настання сутінок. На околиці населеного пункту, на березі річки, моря, біля джерела, у крайньому разі, біля басейну, тобто біля води, яка символізує в Каббалі милосердя. Мудреці минулого радили звершувати ташліх біля водойм, де водиться риба. Стоячи на березі, іудеї промовляють молитви. Обряд передбачає також символічне «витрушування» гріхів: вивертають кишені й «викидають» у воду гріхи. Перебування біля водойми має привести людину до думки проте, що, подібно до риб, які потрапляють у сітку, вона може потрапити в тенета поганих вчинків. Крім того, вода символізує добро і милість, а позбавлені повік очі риб нагадують про те, що Всевишній постійно стежить і турбується про людей.

Есхатологічне значення води розкрив у своєму об’явленні Ісус Христос. Християнська герменевтика в одному з моментів облаштування Єрусалимського храму вбачала символічне очікування приходу Спасителя: «Вода з-під порога святині плила в східному напрямку, або в сторону світла, тобто того сонця, котрим мав бути Христос». Син Божий говорить такі слова:«Останнього ж великого дня свята стояв Ісус і закликав на весь голос: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!».

У літургії християнської Церкви вода - матерія таїнства хрещення, а також деяких інших обрядів. Ісус говорить, що нове народження відбувається від води та Святого Духа. Іван прийшов і хрестив водою, знаючи, що це тільки підготовка: «Я вас хрестив водою, а Він хреститиме Святим Духом». Із найдавніших часів вода була символом і життя, і смерті, материнського лона й гробу. Цей символізм прийняв Христос і пов’язав з таїнством духовного творіння. Звідси походить хрещення.

Таїнство хрещення встановив сам Ісус Христос, охрестившись від Івана Хрестителя. Після воскресіння Син Божий повелів апостолам: «Ідіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа». Оскільки хрещення є духовним народженням, а народжується людина лише раз, то й це таїнство не повторюється: «Один Господь, одна віра, одне хрещення».

Із хрещення виникає начало. Нова людина твориться у вірі та хрещенні. У них ми помираємо з Христом, і Його смерть здійснюється духовно в нас, одночасно з Ним воскресаємо, і Він дає нам можливість причаститися до Свого життя. У нас виникає нове божественно-живе єство, як часто повторює апостол Павло. Це начало, з якого походить нове існування; все інше відбувається пізніше. Це друге народження. Воно відбувається знизу, від світу, не зумовлюється природою, талантами, історією. Воно приходить зверху, відкриваючи дітям Божим безкінечні можливості свободи та цінностей.

Варто зазначити, що в ранніх християнських спільнотах таїнству хрещення передував особливий вступний обряд, який складався із таких частин:

— позначення знаком хреста (signacio crucis);

— молитва про подолання влади злого духа (exorcismus);

— вручення солі.

Цим обрядом катехуменам нагадували про те, щоб вони спізнали та шанували в собі невидиму Божу благодать (res ipsas invisibiles).

Взагалі підготовкою до хрещення на початку Великого посту було т. зв. записування (inscripcio), завдяки якому кандидати ставали обраними (competens). Протягом сорокаденного періоду покаяння багато разів проводилось exorcismus. Звершення таїнства хрещення відбувалося в Пасхальну Вігілію, де найважливішим моментом було обливання водою в хрестильній каплиці, а також визнання символу віри. Катехумени були вдягнуті в білі шати як символ чистоти, свободи від плям гріха.

Стародавня Церква після таїнства хрещення зобов’язувала новоохрещених приймати вперше таїнство євхаристії (про це, зокрема, згадує св. Юстиніан), але не у звичній сучасній формі. Треба було випити з трьох келихів: у першому була вода, яка символізувала очищення душі; другий був наповнений молоком та медом, що нагадували Господом обіцяну землю єврейському народові; третя чаша була з вином, що символізувало кров Ісуса Христа. У деяких локальних церквах (наприклад, у міланській) охрещеним омивали ноги.

Благословення води (у східних обрядах - водосвяття) для хрещення відоме з ІІІ ст.; у візантійському та латинському обрядах воно здійснюється безпосередньо перед звершенням таїнства, причому в Західній Церкві має особливо урочистий характер під час пасхального чування. При благословенні для інших обрядових цілей на Заході прийнято добавляти у воду сіль. З кінця VIII ст. для освячення храму та нерухомого вівтаря використовується суміш води із сіллю, вином та попелом (т. зв. григоріанська вода).

Найбільш відомим звичаєм освічення води є обряд у свято Об’явлення Господнього (Епіфанії) - 19 (6) січня. Особливо урочистим він є у східній Церкві, зокрема у традиціях українського народу, пов’язаних із процесіями біля річок, джерел, криниць, озер, вирізьбленням хрестів із льоду тощо. Східна церква з ХІ ст. освячує воду двічі: у надвечір’я та в саме свято. Освячену воду забирають до власних домівок та зберігають для різних ситуацій, коли є загроза фізичному здоров’ю чи душевному стану.

Щороку в стародавньому Ізраїлі відзначався великий День Очищення (Йом Кіпур). Цього дня, коли первосвященик проливав кров жертовної тварини, всі гріхи, вчинені людьми впродовж року, прощалися. Так святилище і скинія зборів очищалися «від нечистот синів Ізраїля». У книзі Вихід також описується, як Мойсей вилив кров тварини на жертовник і кров’ю, що залишилася, окропив ізраїльтян, підтверджуючи таким чином їхній Завіт із Богом, Завіт вірності і любові. Цей Завіт став нерозривним взаємним зобов’язанням, що був скріплений у момент «вдягання» ізраїльтян у кров жертовної тварини.

У християнській теології існує поняття «одягтися в шати спасіння Христа». Передусім мається на увазі, що під час таїнства хрещення кожна людина «одягається» у Христа. Апостол Павло пише: «Усі бо ви, що у Христа хрестилися, у Христа одягнулися». У ранній Церкві існувала традиція, коли ті, хто хрестився, нагими занурювалися у води хрещення, а виходячи, надягали біле вбрання як символ «одягання у Христа». У латинському обряді католицької церкви і сьогодні під час хрещення священик дає новоохрещеним білу тканину.

Отже, основні конотації акватичного символізму полягають у зосередженні потенціалу на таких проявах життя, як зачаття і народження; сили первісного неструктурованого хаосу; грізна кара Господа, детермінована людською гріховністю; образ благословення й милосердя, мудрості й проминальності. Кульмінації християнський символізм води набуває в матеріальній формі таїнства хрещення, що означає внутрішнє переродження для

буття, позбавленого гріха. Вода - один з основоположних символів християнської картини світу, вона виражає своєрідний діалогічний спосіб передавання інформації, як на рівні теологічної доктрини, так і мистецько-образного сприйняття.