Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Науково-методичний журнал - Лютий 2013

ВИХОВНИЙ ЗАХІД НА ТЕМУ «ГОЛОДОМОР 1932-1933 років В УКРАЇНІ»

Мета: ознайомити учнів з трагічною сторінкою історії українського народу - Голодомором 19321933 років; з’ясувати масштаби і наслідки жахливого народовбивства; допомогти учням усвідомити трагедію народу, трагедію окремої людини; виховувати високі моральні якості на основі особистого усвідомлення трагічного досвіду історії.

Хід заходу

Звучить «Реквієм» Моцарта.

Учень. Пам’яті мільйонів українських селян, пам’яті наших земляків, жителів Лип’янки і навколишніх сіл, задушених кістлявою рукою голоду, заподіяного злочинним сталінським режимом у 1932-1933 роках, присвячується!

Учениця (читає уривок з вірша М. Будлянського «Весна»).

Цей сніг, як сон., прийшов - розтане.

Здимить і в хмару перейде... Весна.

Село лежить в тумані.

Голодний рік, голодний день.

Іде - не йде, повзе по мертвих:,

Й хвалити Бога - хоч повзе.

Весняний дух живий - нестерпний

До сонця зводить все живе.

Й воно і молиться, і плаче,

Й радіє сонцю і воді.

Якби він знав, коли б побачив -

Сини ростуть на лободі.

Сини Радянської держави!

Та знає вождь, усе він зна...

У вус всміхається лукаво:

В Москві весна. Його весна!

Учень. Одним з найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу був організований ним Голодомор 1932-1933 рр. Цей голод на селі спричинила держава, бо село відмовлялося прийняти колгоспну систему з її колективізацією. Як трагедія, масштаби якої неможливо осягнути, голодомор травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які вона носить до сьогодні.

Учениця. Найважливішим у трагедії голоду було те, що його можна було уникнути, хоча 1932 р. був несприятливим за погодними умовами. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 р. перевищував 1931 р.». Як стверджують Р. Конквест і Б. Кравченко, урожай 1932 р. був лише на 12 % меншим від середнього показника 1926-1930 р. Інакше кажучи, харчів не бракувало.

Учитель. У 1932-1933 рр. був не голод, а детально спланований голодомор - геноцид українського народу.

Учень. На січневому (1933 р.) пленумі ЦК ВКП(б) Сталін заявив: «Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. У цьому можутьсумніватися хіба що запеклі вороги радянської влади».

Учениця. А ось інші факти: «У Лип’янці, де школа, були комори. Ішла жінка чужа з дитиною і там біля комори впала і вмерла, а дитина повзала по ній. Увечері і дитина вмерла... А по сусідству у нас жила сім’я Ольхових. У них вмерло 7 душ». Це про страшне лихоліття 1932-1933 років згадує Калениченко Одарка Юхимівна.

Учень. «Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод».

Ці страшні слова ще влітку 1930 р. сказав перший секретар ЦК КП(б)У С. Косіор.

Учениця. Згадує Сирота Микола Степанович: «Наше село виникло на місці панської економії „Лип’янка”. Оселилися тут незаможники, вихідці із сусідньої Федорівки. Отож у нас куркулів не було. А голод лютував такий же, як і скрізь, у тій же Дмитрівні чи у Вишнівці, з якою ми мали один колгосп - „Червоний борець”.

Повсюди мела „червона мітла” і витрушувала засіки, горища й мішки до зернини. У „буксири”, як тоді називали бригади обшуку, набирали комсомольців. Вони й чинили сваволю над трудівниками в селі. Без хліба народ став падати. Знаю: у сусіда Павла Земляного в один день вимерла вся родина. Та й із сім’ї Сергія Калениченка нікого не зосталося живого. А так - у кожному дворі лежали трупи».

Учитель. Мільйони людей, які загинули у 1932-1933 рр. голодною смертю, не могли безслідно розчинитися у часі і просторі. Про них пам’ятають ті, хто вижив, їхні діти та онуки.

Учениця (читає уривок з вірша М. Будлянського «Весна»).

В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих.

В долині сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх.

І п’ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить і жить, та над полями

Знов ворон каркає біду.

Забрали тих, хто із комори

Пашню останню вимітав,

Хто ще активним був учора, -

Сьогодні ворогом ставав!

Голодний рік. Жорстокий світе,

Дай хоч надію для живих!

Весна. І сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх.

Учень. Згадує жителька села Розумівки Гарнага Катерина Павлівна: «Батька в кінці 1932 р. забрали у в’язницю через те, що не хотів іти в колгосп. Більше ми його не бачили».

Подібні спогади у Ємець Марфи Петрівни, жительки села Бабайкового: «Восени 1932 р. забрали батька. Більше він не вернувся».

Учениця. Важко слухати такі слова: «Мама послали нас з сестрою Любою по щавель... Мама дрібно-дрібно порізали той щавель, притрусили висівками. А в нас була корова, то ми не дуже голодували - було трохи сиру, молока та сметани. Ото сметаною мама помазали сковороду і спекли нам блини з щавлю». Своє дитинство згадувала Моторна Ганна Мусіївна, жителька Розумівки.

Учень. Сириця Ніна Федосіївна з Бабайкового розповідає таке: «Я була малою і ходила в дитсадок. Там працювала моя бабуся. То вона одріже окраєць хліба, заховає мені, щоб я віднесла матері, а я йду та поки дійду додому, то общипаю його, а матері принесу трохи. Їли гнилу картоплю. Якось вижили».

Свідчить Калениченко Одарка Юхимівна: «Всі їли кропиву у тридцять третьому... Люди мерли по-страшному, цілими сім’ями вимирали. Ішов, впав і вмер... На Вишнівці дідусь і бабуся як разомсиділи, то так разом сидячи і вмерли... Їли все, що попало. У колгоспі картопля гнила була, а не давали людям».

Учениця. Згадує Микола Степанович Сирота: «Від голоду не було кому виходити на роботу. Тоді голова колгоспу Олексій Круглер розпорядився варити обід в полі за селом. Давали їсти тількитим, хто працював. Голодні нездужали й ноги переставляти. Вони лишалися в полі й на ніч. То бригадир Максим Шпак і наказує Тимофію Білоконю: «Ти, каже, відвези оті трупи, що лежать біля кабиці, - та вкинь до ями...» А одна жінка, наша ж таки, сільська, як зачула це та як підхопиться - і навпрошки до своєї хати! Не добігла, впала і сконала... Мерців у нас звозили до однієї ями - і своїх людей, і прийшлих. Часто рідних закопували на городі, а чужих - за селом».

Учениця (читає уривок з вірша О. Олеся «Слухайте»).

Слухайте, слухайте крик із безодні,

Ви, що обідали й ситі сьогодні,

Киньте хоч шкірку собачу!

Землю крили ми трупом холодним,

Чорна земля посиніла...

Хліба нам, хліба нам, хліба голодним,

Вашої крови і тіла!

 

М’ясо ви! М’яса нам, м’яса нам вволю!

Падло давно ми поїли,

Гляньте! По нашому тихому полю

Всюди розриті могили.

О, порятуйте, бо ми рятувались,

Їли ми кору і глину,

Крові людської із ран напувались,

Мати варила дитину.

Землю укрили ми трупом холодним,

Згляньтесь, о згляньтесь на муки...

Хліба нам, хліба нам, хліба голодним,

Хліба нам, хліба, звірюки!

Учень. Показовим є вислів одного із сталінських реквізиторів М. Хатаєвича: «Безжальна боротьба відбувається між селянством і нашим урядом. Це боротьба не на життя, а на смерть. Цей рік був роком перевірки нашої сили та їхньої витривалості. Потрібний був голод, щоб показати їм, хто тут господар. Це коштувало мільйони жертв, але колгоспна система має тут залишитися навіки. Ми виграли війну».

Заключне слово вчителя. Голод охоплював територію України з населенням 60 млн осіб, а кількість жертв, за різними підрахунками, досягла 7,5 млн осіб.

Точну кількість жертв голодомору встановити надзвичайно важко, оскільки ніякого обліку померлих не велося. Навпаки, усі чутки про голод всіляко замовчувалися на будь-якому рівні.

Скільки людей загинуло від голоду на Полтавщині, у Карлівському районі чи в селах, що належать до Лип’янської сільської ради, мабуть, не скаже ніхто. Бо радянська влада гарно обчислювала відсотки виконання плану хлібозаготівель, а от людськими життями вона не цікавилась.

Доцент кафедри історії України Полтавського державного педагогічного університету В. Ревегук, говорячи про кількість жертв на Полтавщині, називає цифру: близько півмільйона життів - більше, ніж загинуло на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Єдине, що можна сказати точно: Голодомор 1932-1933 років - це незагойна рана на тілі українського народу, один із найтяжчих злочинів комуністичного режиму проти України. Цілі покоління українських селян були знищені голодом. Ті, хто вижив, стали кріпаками феодально-колгоспної системи.

Хвилиною мовчання присутні вшановують пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років.