Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Науково-методичний журнал - Січень 2013

РУХ ТВЕРЕЗОСТІ У СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ В СЕРЕДИНІ ХІХ - ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ ХХ СТОЛІТТЯ (ЗАКІНЧЕННЯ)

Вагомим результатом діяльності братств тверезості в 1870-х роках був масовий вступ людей до них. Запис до братства був добровільним, але деякі священики вважали відмову гріхом. У 1874 р. тільки на Тернопільщині обітницю тверезості склали 8 тис. осіб, а за іншими підрахунками, на 1874 р. припадає 400 тис. членів братств. Рух тверезості у 1870-1880-х роках був напрочуд дієвою формою соціально-політичного спротиву. Завдяки бойкотам корчем та протестам за 1878-1882 рр. кількість шинків зменшилася із 23 тис. до 18,5 тис..

Черговий раз рух тверезості зумовив зменшення кількості споживачів алкоголю, що помітно скоротило прибутки власників цього бізнесу. Вочевидь такий порядок справ не міг їх влаштовувати. Йосиф Сембратович _був викликаний у Відень. Імператор Франц Йосиф І умовив Сембратовича звільнити митрополичий престол (жовтень 1882 р.), мотивуючи цей вчинок відданістю монархії та національним патріотизмом.

Наступником великого митрополита став Сильвестр Сембратович. Осмислюючи згубні наслідки вживання алкоголю, він видав «Звернення до вірних русинів католиків» (1885 р.), яким закликавмолодь і весь народ до тверезості й обмеженого вживання алкоголю на хрестинах, похоронах або інших зібраннях.

Куренда С. Сембратовича, датована 1896 р., вносила зміни до статутів братств тверезості. Їм надавалася печатка та клейноди, а «братчикам» заборонялося навіть сидіти за столом з наявністю алкогольних напоїв. Це свідчить про глибинне розуміння митрополитом адаптивних чинників «алкогольного довкілля», їх згубного пливу на молодь.

На початку ХХ ст. тверезницький рух розвивався із новими силами. У 1901 р. його очолив видатний український гуманіст, меценат і патріот, галицький митрополит А. Шептицький. «Пастирським листом до вірних Станіславівської єпархії у дні св. Пророка Іллі», виданим у 1899 р., Шептицький звернувся до населення із закликом «працею, ощадністю та тверезістю усунути вбогість із нашого життя». Тверезий підхід А. Шептицького у вихованні молоді ілюструє його нота до семінаристів Богословської академії, якою суворо заборонялося вживання алкогольних напоїв.

Форми напоїв братств тверезості за часів митрополита А. Шептицького не змінилися порівняно з попереднім періодом: відозви, заклики, духовні послання до народу, а також місії тверезості з протиалкогольними і тверезницькими програмами. З кожним роком «братчики» напрацьовували більший досвід та обсяг навчального матеріалу, а братства поповнювалися новими членами. За деякими підрахунками, в 1910-1913 рр. у галицькому краї діяло не менш як 465 братств тверезості, в яких налічувалось 33-35 тис. осіб.

На початку ХХ ст. греко-католицьке духовенство було головним ініціатором бойкотування корчем. Подекуди бойкоти в селах відбувалися в унісон з великими містами. Наприклад, п’ятитисячне віче у Львові 12 жовтня 1908 р. було спричинене зростанням кількості шинків і корчем у Галичині. Загальна шкода від спиртовмісних і тютюнових речовин для здоров’я розкривалась у виголошених на мітингу промовах.

Як і в попередні роки, на початку 1900-х років пияцтво, що було закономірним наслідком вживання та доступності алкоголю, турбувало передову українську інтелігенцію. Проблема набрала не тільки протиалкогольного, а й соціально-політичного підтексту. Право пропінації в цей період, хоча певною мірою й обмежене, і надалі залишалося в шляхти. Своєю діяльністю - в основному інформаційною - активісти тверезницького руху протидіяли зростанню кількості корчем у селах і містах. У документальних джерелах досить часто трапляються заклики бойкотувати корчми, відрікатися від горілки та інших спиртовмісних речовин. На відміну від деяких сучасних українських політиків і медиків, тогочасна інтелігенція усвідомлювала нагальність боротьби за тверезість.

У 1910-1920-х роках пияцтво набрало неабияких масштабів. Трапляються навіть згадки про п’яних школярів або про вживання спиртовмісних речовин починаючи від 6-річного віку. У той період середньостатистична людина за рік вживала близько 12-14 літрів абсолютного алкоголю (30-35 л горілки). Найбільш «питущими» регіонами були Гуцульщина, Покуття, Лемківщина та Волинь.

Епохальною подією стало заснування у Львові (грудень 1909 р.) товариства «Відродження», найвідомішого та діяльного з-поміж протиалкогольних організацій Галичини. Осередки товариства діяли на Івано-Франківщині, Самбірщині, Золочівщині, на Волині та в інших регіонах. Мета діяльності товариства вбачалася у «визволенні українського народу від впливу алкоголізму й нікотинізму, уважаючи це визволення конечною підоймою духовного, фізичного й матеріального двигнення (поступу) і культурного розвою українського народу», - сказано в його статуті. На сторінках однойменного друкованого органу (редактори Софія Парфанович та Іван Раковський) товариства публікувалися протиалкогольні, протитютюнові та тверезницькі матеріали на основі наукових даних.

Згідно із статутом головними інструментами діяльності «Відродження» були: активне бойкотування корчем; пропагандистська робота шляхом зачитування лекцій, доповідей; поширення листівок про шкоду алкоголю, видання плакатів, прокламацій, календарів. Планувалося заснування харчових закладів з відсутністю алкоголю (молочарні, крамниці), а також лікарень для алкозалежних та душевнохворих; започаткування масштабної програми проведення безалкогольного дозвілля, сімейних свят.

Стараннями активістів руху тверезості у квітні 1920 р. польський уряд прийняв ряд протиалкогольних законів, за якими у святкові та ярмаркові дні корчми не торгували. Заклади торгівлі спиртними напоями могли розміщуватись на відстані не менш як 500 м від будь-яких місць, де працювало хоча б 15 людей. Алкоголь продавався лише від 15 до 19 години особам, які досягли 21 року. У разі порушення закону передбачалися штраф, втрата торгової концесії або позбавлення волі строком до трьох років. Незважаючи на перешкоди, польське протиалкогольне законодавство давало змогу «Відродженню», «Просвіті» та іншим товариствам організовувати плебісцити для ліквідації корчем. За деякими підрахунками, протиалкогольні плебісцити у 1920-х роках відбулися в 402 українських громадах, із них 75 % припадає на 1929-1930 рр..

У десятках українських сіл існувала парадоксальна ситуація: чим біднішим вважалося село, тим більше воно було питущим, і навпаки. Середня галицька громада витрачала на алкоголевмісні речовини від 10 тис. злотих за рік. Так, у 1937 р. алкогольний бюджет Польщі становив 1,44 млрд зл.. Пляшка горілки в 1920-1930-х роках коштувала 3-5 злотих. Для порівняння ціни на деякі товари: 100 кг жита - 13,75 зл., 100 кг гречки - 18,5 зл., корова - 190 зл., кінь - 80 зл.. Як бачимо, у той період алкогольні напої були дуже дорогими порівняно з продуктами харчування. На відміну від того часу, нині в Україні усе навпаки: дешевий алкоголь і високі ціни на харчові продукти.

Окрім «Відродження» протиалкогольний рух був притаманний таким організаціям, як «Рідна школа», «Просвіта», «Луг», «Сокіл», «Пласт», «Орли-КАУМ», «Український спортовий союз», «Каменярі». Протиалкогольні статті друкувалися в часописах: «Народна справа», «Свобода», «Новий час», «Правда», «Громадський Голос», «Українське життя», «Віра і наука», «Діло», «Жіноча доля», «Нова зоря», «Жорна», «Батьківщина», «Вісті» та інших виданнях. Популярною була тверезницька наукова література: М. Кінаш «Пити чи не пити» (Львів, 1914), Т. Масарик «Про етику й алкоголізм» (Рогатин, 1929), М. Чайковський «Чарка горілки -море сліз» (Рогатин, 1929) та багато інших.

1939 р. Західна Україна була приєднана до складу СРСР. За статистикою, у Львові діяло 7 лікеро-горілчаних фабрик та один бровар, а також одне підприємство безалкогольних напоїв. Тверезницькі організації припинили своє існування, а їх місце зайняли витверезники. До середини 1980-х років про діяльність руху тверезості забули.

Висновки. Упродовж майже цілого століття в Західній Україні діяв потужний тверезницький рух, основною метою якого було оздоровлення українського суспільства шляхом боротьби з корчмами та шинками як формами забезпечення населення спиртовмісними рідинами. Патронували рух тверезості представники греко-католицького духовенства - М. Левицький, Йосиф та Сильвестр Сембратовичі, А. Шептицький та інші, а також світська інтелігенція, яка організувала товариство «Відродження». За цей період рух тверезості пройшов еволюцію від складання колективних присяг на відречення або утримання від вживання алкоголю до заснування громадських організацій, видання періодики, наукової літератури. Незважаючи на постійний тиск з боку влади та власників алкогольного промислу, рух тверезості істотно вплинув на зменшення масштабів пияцтва, тривалий час був запорукою фізичного та духовного розвитку нашого народу.