Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Науково-методичний журнал - Листопад 2013

ОБГОВОРЮЄМО ПРОБЛЕМУ

НОВИЙ ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ ТА НАВЧАЛЬНІ ПРОГРАМИ З ІСТОРІЇ ЯК ОФІЦІЙНІ ДОКУМЕНТИ З ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ УМІНЬ ВИКОРИСТОВУВАТИ ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ

Анотація. У цій статті автор з’ясовує, як використовуються історичні джерела в процесі вивчення історії в сучасній школі, і пропонує періодизацію становлення змісту шкільної історичної освіти. Розглядаються переваги документального закріплення процесу формування в учнів умінь користуватись інформаційними ресурсами в процесі вивчення історії за новим Держстандартом та навчальною програмою.

Ключові слова: Держстандарт, навчальна програма, інформаційні ресурси, історичне джерело, хрестоматія.

На основі аналізу науково-методичної літератури з’ясовано, що нова тенденція використовувати джерела в українській шкільній практиці з’явилась на початку 90-х років XX ст. Суть її дослідники вбачають у перетворенні джерела на безпосередній об’єкт дослідження учнів.

Проблему використання історичних джерел у навчанні історії, зокрема, їх роль та функції у навчальному процесі в сучасній історичній освіті досліджували історики-методисти К. Баханов, Г.Байкєніч, В. Власов, А. Єрмоленко, Л. Задорожна, Т. Ковбасюк, В. Курилів, Ю. Малієнко, В. Мисан, О. Пометун, А. Приходько, О. Туринська, Г. Фрейман, К. Харлашова. Із зарубіжних фахівців - К. Галлагер, В. їлге, Р. Страдлінг та російський автор А. Степанищева [1; 4; 6; 7; 9; 13-15; 18; 20-23; 32; 34; 36].

Мета статті - визначити головні переваги нової навчальної програми з історії, починаючи з 5 класу, що регламентує формування в учнів умінь користуватись інформаційними ресурсами у процесі вивчення історії.

На основі аналізу шкільних програм і підручників з історії за останнє десятиріччя XX ст. перше десятиліття XXI ст. К. Баханов виділив у змісті шкільної історичної освіти три етапи;19911995 pp. - підготовка та видання першого покоління вітчизняних підручників з історії; 19962000 pp. - початок створення другого покоління підручників на основі змістового й методичного вдосконалення попередніх; 2000-2005 pp. - поповнення підручників другого покоління, поява перших інноваційних підручників - навчальних книжок третього покоління, що ґрунтуються на новій особистісно орієнтованій парадигмі освіти [3, 12].

Дослідник О. Томаченко, спираючись на джерельний матеріал, розширює періодизацію становлення змісту шкільної історичної освіти; 1) 1991-1995 pp.; 2) 1996-2000 pp.; 3) 20012005 рр; 4) 2006-2009 pp. [34, 135].

Ми погоджуємось з періодизацією названих авторів і пропонуємо доповнити її п’ятим етапом, який починається з 2011 p., з прийняттям

Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти [30] та нової навчальної програми з історії для 5-9 класів [24], спрямованої на його реалізацію.

Державний стандарт і навчальна програма з історії мають формувати в учнів уміння «представляти обґрунтовані та структуровані знання з історії, власне розуміння історії з використанням відповідного понятійного апарату та виважено розглядати контраверсійні і суперечливі теми» [24].

Чи не вперше більш як за півторасторічний період розвитку історичної освіти законодавчо закріплено в офіційних документах положення про формування в учнів уміння користуватись інформаційними ресурсами в процесі вивчення історії. При цьому наголошується на використанні не тільки традиційних ресурсів, а насамперед сучасних, електронних.

Як зазначено в програмі 2012 p., ставиться завдання з формування в учнів «умінь визначати, відбирати і використовувати у процесі пошуку інформацію про минуле, різні види історичних джерел, у тому числі текстові, візуальні та усні, артефакти, об’єкти навколишнього історичного середовища (музеї, архіви, пам’ятки культури та архітектури), інформаційно-комп’ютерні технології» [24].

Законодавчо пропонується поетапне введення в практику нової навчальної програми протягом 2013-2018 pp. Згідно з наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Про затвердження Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів II ступеня» у 5 класі загальноосвітніх навчальних закладів II ступеня Типові навчальні плани набувають чинності з 2013/2014 навчального року [25].

Крім того, 2013 р. стає першим роком появи нових підручників п’ятого періоду. Природно, що це підручники для 5 класу. Переможцем Всеукраїнського конкурсу підручників для 5 класу загальноосвітніх навчальних закладів визнано підручник В. Власова [5] та групи авторів [27].

У підручнику В. Власова, крім традиційного тексту та ілюстрацій, після кожного параграфа пропонуються пізнавальні рубрики з фрагментами історичних документів.

Автори іншого підручника з історії О. Пометун, І. Костюк та Ю. Малієнко розробили алгоритми роботи з джерелами, що забезпечуватиме набуття учнями важливих первинних дослідницьких навичок роботи з доступними джерелами знань, зокрема адаптованими уривками з історичних творів, ілюстраціями, картами, фотографіями, зображеннями культурно-історичних пам’яток тощо.

У переважній більшості сучасних українських шкільних підручників і посібників наводяться витяги з історичних джерел. Найбільше їх міститься, звичайно ж, у підручниках для старшокласників. Автори широко використовують у своїх підручниках спеціальні підрозділи, що зводяться до назв «джерела» та (або) «документи» [12; 19; 21; 22; 26; 28; 29; 31; 33; 35].

Такі підручники логічно й системно побудовані й мають достатньо розгалужений методичний апарат, ширшу ілюстративну базу, зорієнтовані на продуктивну діяльність учнів як під керівництвом учителя, так і самостійно [2, 46].

Одним з напрямів формування в учнів уміння використовувати інформаційні ресурси є створення хрестоматій з історії України та всесвітньої історії, адаптованих саме для школи [8; 16, 17]. Крім історичних документів, у навчальних посібниках вміщують різноманітні додаткові матеріали (уривки із праць науковців, художніх творів тощо) від найдавніших часів до сьогодення.

У 2012-2013 pp. автор статті опублікував окремими книжками історичні документи із запитаннями до них для роботи учнів на кожному уроці в 10-11 класах [11]. Про це вже розповідалось на сторінках журналу «Історія в сучасній школі» [10, 37].

Усі ці напрацювання мають сприяти реалізації нової навчальної програми з історії, яка повинна розвантажити окремі курси з історії та надати практичного характеру викладанню предмета. З цією метою вводяться нові та модернізуються традиційні структурні елементи, як-то вступні уроки, практичні заняття, уроки узагальнення та оглядові уроки.

Перші два вступних уроки, крім уже традиційного «Вступу», слід відводити на повторення, що «має на меті відтворення у пам’яті учнів матеріалу попереднього навчального року (ідейно-культурна спадщина періоду, його основні етапи, головні події, що відбулися у житті суспільства до початку нового періоду, ключові історичні особи тощо). Така актуалізація знань і уявлень має полегшити засвоєння нового матеріалу і сприятиме розумінню учнями безперервності та цілісності історичного процесу. Другий урок кожного курсу - «Вступ» - передбачає ознайомлення учнів із метою вивчення відповідного історичного періоду, його особливостями та історичними джерелами» [24].

Щоб запобігти некритичному сприйняттю учнями історичної інформації, недостатньо навчити їх тільки досліджувати джерела. Важливим є також розвиток уміння аналізувати та критично оцінювати інтерпретацію минулого, що міститься в будь-якому джерелі. Робота з розвитку такого вміння має бути передбачена в межах програми і конкретного уроку [29, 6].

З цією метою навчальною програмою з історії вводяться спеціальні уроки - практичні заняття, які виконують подвійну функцію; є способом вивчення нового матеріалу на основі опрацювання історичних джерел та важливим засобом формування предметних умінь і навичок учнів. Кожне із пропонованих практичних занять присвячується певній темі і здебільшого передбачає самостійну роботу учнів над окремими питаннями теми з використанням різноманітних джерел знань (підручника, де вміщено тематичні історичні джерела, як текстові, так і візуальні, довідкових матеріалів), запитань і завдань, Інтернет-ресурсів, музейних матеріалів, місцевих історичних пам’яток, оглянутих учнями.

Практичні заняття з урахуванням вікових можливостей учнів та історичного контексту мають сприяти виробленню в школярів навичок аналізу різних історичних джерел, розумінню ними таких категорій, як час і простір, зміни та безперервність, причини і наслідки, усвідомленню значущості подій і процесів, культурної різноманітності, важливості доказів і можливості різних інтерпретацій.

На практичному занятті вчитель є консультантом, під час самостійної роботи учнів надає їм необхідну допомогу залежно від їх віку та пізнавальних можливостей. Матеріали до практичних занять і методичні рекомендації щодо організації пізнавальної діяльності учнів мають подаватись у підручниках. Проведення практичних занять та оцінювання їх результатів є компетенцією вчителя [24].

Крім того, у новій програмі уроки узагальнення розподіляються на два типи; уроки узагальнення окремих розділів та уроки узагальнення окремих курсів. У програмі важлива роль відводиться перевірці та оцінюванню рівня сформованості вмінь і навичок використовувати інформаційні ресурси у процесі вивчення історії. Для перевірки таких елементів історичної компетентності учнів, як опрацювання (аналіз, використання, оцінка) історичних джерел і документів, їх порівняння, обґрунтування власного ставлення до чогось, своєї позиції, оцінка історичної події, явища, ролі діяча, програма рекомендує вчителям упроваджувати дещо нові (крім традиційних усних відповідей і письмових робіт) форми контролю - розгорнуті есе, твори, дослідження, портфоліо та проекти [24].

Отже, в Україні зусиллями багатьох авторів напрацьовано значний потенціал методологічного забезпечення викладання історії. Крім підручників, видано навчальні посібники, атласи, контурні карти, учнівські зошити, зошити для тематичного оцінювання та інші дидактичні матеріали з широкою джерельною базою. Усе це разом з інформаційними можливостями мережі Інтернет доповнює основний зміст підручника і дає змогу формувати в учнів уміння використовувати інформаційні ресурси у процесі вивчення історії.