Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Науково-методичний журнал - Жовтень 2013

НАУКОВЦІ - ВЧИТЕЛЕВІ

ІСТОРІЯ ВІЙСЬКОВОГО ФЛОТУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ДРУГА ПОЛОВИНА IX ст.)

Чи існував військовий флот у Київській Русі? Хто з київських князів здійснив перші походи на Чорне та Каспійське моря? Чи були військові судна Київської Русі в Середземному морі? Які військові судна будувалися в Київській Русі? Як переправлялися через Дніпровські пороги військові судна? Про це ви дізнаєтесь в статтях «!сторія військового флоту Київської Русі», присвячених 1153-річниці першого походу військового флоту Київської Русі, який відбувся 18 червня 860 (866) р. Тут читачі знайдуть захоплюючу розповідь про облогу військовою дружиноюкиївського князя Олега Цареграда (Стамбула), хронологію правління київських князів.

Соціально-економічне становище й географічне положення Київської Русі (IX - початок X ст.) з перших років її історичного існування потребувало створення свого боєздатного річково-морського флоту. Цьому, зокрема, сприяли торгівля, політичні, культурні, військові та інші міждержавні відносини з сусідніми народами, що проживали в басейнах Азовського й Чорного морів. На той час Дніпром проходив і великий водний торговий шлях «із варягів у греки», що з’єднував Балтійське (Варязьке) і Чорне (Руське) моря [1].

Непрохідні ліси й болота густо покривали тодішню територію Київської Русі. Поміж них річки й озера були єдиними природними шляхами, якими підтримувався зв’язок як усередині держави, так і поза її межами. Невеликі перепони на цьому водному шляху, що називалися тоді «волоками», доводилося долати різними способами - перенесенням або перетягуванням суден сушею, а потім продовжувати шлях водою.

Отже, човни у той період були зручним і безпечним засобом пересування. Вони використовувалися для внутрішнього сполучення, перевезення вантажів і людей на значні відстані, ведення військових дій тощо. Природно, що великі поселення і міста слов’ян розміщувалися на головних водних шляхах. Жителі навіть віддалених від водних артерій місць з перших днів свого свідомого існування навчалися будуватиа судна, управляти ними, майстерно плавати на них річками й озерами, а більш підприємливі, практичніші й відважніші - і морями.

Початок військових річково-морських походів наших предків стародавні літописи фіксують другою половиною IX ст. За свідченням М. Грушевського, у житії святого Георгія Амастридського говориться, що слов’янські військові дружини спустошили побережжя «Чорного моря, береги Малої Азії від Константинополя до Синопа» [2] ще на початку IX ст. Пізніше військові дії спрямовувались проти могутньої тоді Візантійської імперії. За твердженням дослідника історії російського флоту капітан-лейтенанта П. Блавенця [3], є свідчення про військово-морські походи слов’ян і до IX ст. Так, літописець Нестор, у «Повісті временних літ» зазначає, що на Цареград (Константинополь, Стамбул) «ходив» князь слов’янського племені полян Кий [4], який заснував Київ на Дніпрі й княжив у ньому наприкінці V - у першій половині VI ст. Але, враховуючи те, що Кий, на думку ряду дослідників, - особистість, узята з народних легенд, це припущення потребує дослідження та підтвердження документальними джерелами.

Отже, перший, найбільший і точно зафіксований у літописах, організований військовий річково-морський похід наших предків на Цареград здійснили київські князі Аскольд і Дір у 860 р. Близько 10 тисяч війська, що брало участь у поході, складалося з полян. Усе військо розмістилося в 200 великих човнах. Воно раптово увірвалося через Босфор до Цареграда і 18 червня оточило його з моря та околиць. Відомий історик, автор першої виданої українською мовою узагальненої праці з історії України М. Аркас (1852-1909) так передає опис візантійського літописця про давньоруське військо: «На човнах були варвари, що тримали в руках мечі, грозилися на город і кричали. Ці варвари-роси були високого зросту, русяві, із сірими очима. Важливіші між ними голили бороди і мали довгі вуси; на головах, з довгими оселедцями (чубами) і підголеною чуприною, носили гостроверхі шапки; поверх кольчуги - одягнені білі киреї, що защіпалися прищіпкою на правому плечі. Озброєні вони були сокирами, сагайдаками, списами та з обох боків гострими мечами, а щити в них були довгі та внизу вузькі» [4].

Редакція журналу приносить вибачення Ігорю Володимировичу Степурі за те, що у статті «Роль радіоаматорського руху в розвитку телерадіомовленя в СРСР», яка опублікована у рубриці «Науковці - вчителеві» протягом № 7-8 (144) липень-серпень 2013 і № 9 (145) вересень 2013, було неправильно вказане ім’я автора статті.

Візантійський імператор Михайло III (9.І.840-23.ХІ.867) у цей час «ходив» у Малу Азію «на агарян» і його столиця залишалася без захисту. Перелякані візантійці, сховавшись за мурами головного міста, чекали нападу. За переказами, їхній патріарх Фотій (810-890), щоб прогнати страх, звелів обнести мурами ризу Богородиці, що зберігалася в одній з церков, а духовенству із святощами правити молебні. Дізнавшись, що візантійський імператор повертається до Цареграда, давньоруське військо відійшло від міста в напрямку до моря. М. Грушевський та інші історики зазначають, що в пізніших літописах розповідається, що, коли візантійці замочили ризу Богородиці в море, здійнялася велика буря, яка розметала більшість суден. Лише кілька човнів з Аскольдом і Діром повернулися до Києва [2, 55].

Очевидець цього нашестя патріарх Фотій у своїй проповіді до співгромадян стверджував, що напад київських князів на Цареград був зумовлений порушенням договорів візантійцями, укладених з ними слов’янськими купцями, що приїжджали до Візантії торгувати. Він також зазначив, що той похід був добре підготовлений і виявився зовсім несподіваним для візантійців [5].

З цього видно, що князі Київської Русі в ті часи мали розвинений і боєздатний військовий флот, досконало знали річково-морський шлях до Цареграда, уміли своєчасно здобувати відомості про життя Візантії, потай переправляли велику кількість війська і флоту на значні відстані. Навіть самі візантійці дивувалися, як несподівано, швидко й раптово з’явився флот Київської Русі біля стін Цареграда. Усе це свідчить, що дальні морські походи, тривале плавання Дніпром і Чорним морем були звичними для наших предків, що вони багато років і до цього плавали Чорнимморем, традиційно підтримували торгово-економічні, військові, культурні та інші зв’язки із заможними народами Чорноморського басейну та Близького Сходу.

Невдалий похід на Цареград не зупинив Аскольда і Діра. Збудувавши нові лодії і човни, бажаючи відновити торговельні зв’язки з Візантією, вони знову з’явилися в 867 р. на Чорному морі. Готувалася до цієї зустрічі й Візантія, якою правив на той час імператор Василій І, що вбивши Михайла III, захопив престол. Оцінивши військово-політичну ситуацію, він вирішив відрядити своїх послів і єпископа назустріч руському флоту. Ряд дослідників стверджує, що ця зустріч відбулася неподалік від Цареграда.

Візантійські посли зустріли київських князів з пропозицією укласти довгостроковий мир. При цьому передали нашим воїнам багаті подарунки: золото, срібні вироби, дорогоцінне вбрання, шовкові тканини [3, 2].

Проведені переговори закінчилися успішно для обох сторін. Було підписано договір, який, на жаль, не дійшов до нас. Проте, як стверджує П. Блавенець [3], є цілий ряд свідчень, що договір існував. Про договір візантійців з київськими князями, зокрема, згадує М. Грушевський, який називає його згодою, трактатом [2, 55]. Про підписання договору переконливо свідчить і сорокарічний мирний період у відносинах Київської Русі з Візантійською імперією.

Особливо плідним був цей період для створення та укріплення боєздатності військової дружини, річково-морського флоту та їхньої бази. Дослідники історії Києва стверджують, що наприкінці IX - початку X ст. на Подолі було створено досить розвинутий торгово-ремесловий посад з гаванню на річці Почайні [7], яка включала торгово-військове базування, де будувались і ремонтувались човни й лодії, забезпечувалось їх постачання. Можна стверджувати, що там навчалися також мистецтва будівництва суден, управління ними, перетягування їх волоком тощо.

Під час розкопок на місці будівництва метро в обводнених шарах Подолу X ст. знайдено велику кількість дерев’яних виробів, серед яких - уламки весел та частини суден [8]. Це є підтвердженням того, що в Києві у той період будували лодії і човни, як для перевезення торговельних вантажів, так і для військових походів.