Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Науково-методичний журнал - Жовтень 2013

УРОК НА ТЕМУ «СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ В СКЛАДІ АВСТРО-УГОРЩИНИ НА ПОЧАТКУ ХХ ст.»

Мета уроку: ознайомити учнів із соціально-економічним розвитком та політичним становищем Західної України в складі Австро-Угорщини на початку ХХ ст.; розвивати в них уміння аналізувати першоджерела, узагальнювати матеріал, аргументувати свої судження; виховувати культуру мислення, впевненість у своїх інтелектуальних здібностях.

Очікуваний результат. Після уроку учні зможуть:

• характеризувати внутрішньополітичну ситуацію на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорщини на початку ХХ ст.;

• аналізувати економічний розвиток Західної України у 1900-1914 рр.;

• висвітлювати історію соціальних рухів і виступів на західноукраїнських землях на початку ХХ ст.;

• вживати й тлумачити необхідні історичні терміни та поняття;

• робити самостійні висновки та аргументувати їх конкретними фактами.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

І. перевірка домашнього завдання.

Учитель проводить фронтальну перевірку знань у формі історичного диктанту. Система оцінювання передбачає 1 бал за правильну відповідь.

1. 1907-1909 рр. у розвитку промисловості Наддніпрянської України вважаються як роки ... (депресії).

2. У 1910 р. розпочинається промислове ... (піднесення) Наддніпрянщини, яке тривало до ... (Першої світової війни - 1914 р.).

3. Головним експортним товаром Наддніпрянщини було ... (зерно).

4. Найбільшим портом українських земель у складі Російської імперії було місто ... (Одеса).

5. Ініціатором проведення аграрної реформи на початку ХХ ст. в Російській імперії був . (П. Столипін).

6. Головним прорахунком у проведенні аграрної реформи стало ... (збереження поміщицького землеволодіння).

7. Суть циркуляра П. Столипіна від 20 січня 1910 р. полягала у ... (забороні діяльності в Російській імперії організацій і товариств «інородців»).

8. Судовий процес над євреєм - службовцем однієї з київських цегелень увійшов в історію як ... (справа Бейліса).

9. Найбільше піднесення страйкового руху в Наддніпрянщині після поразки Російської демократичної революції 1905-1907 рр. відбувалося у ... (1912) році.

10. У 1914 р. діяла лише ... (катеринославська) «Просвіта».

11. ТУП було створено у ... (1908) році.

12. До складу ТУП увійшли представники партій: ... (УДРП, УСДРП, УНП).

13. Теоретиком українського консерватизму був ... (В. Липинський).

14. Головною вимогою українства у ІІІ і IV Державних думах Російської імперії було ... (дозволити викладання в українських школах українською мовою).

15. Головним святом національно орієнтованого українства в 1914 р. був ... (100-літній ювілей від дня народження Т. Г. Шевченка).

Індивідуальна робота.

• Заповніть таблицю «Товариство українських поступовців» за схемою.

• Заповніть таблицю «Українське питання у III і IV Державних думах Російської імперії».

Учитель пропонує учням навести аргументи, які б підтверджувати або заперечували такі твердження:

• «Інтенсивність репресій і водночас зростання свідомості дає добру ознаку тому, що українство вже міцно вкорінилося в житті в всіх його сферах і стоїть твердо проти супротивних течій». !з статті «Українське життя року 1912-го» відомого українського політичного та громадського діяча початку ХХ ст. Сергія Єфремова.

• «...ніякі оголошення й реклами по часописах не зроблять для поширення творів Шевченка того, що зробила вже та й ще зробить заборона прилюдного вшанування пам’яті поета. В кого й не було на столі «Кобзаря», то тепер, безперечно, буде». Із статті українського журналу «Літературно-науковий вісник», № 2 за 1914 р.

• Сформулюйте власну оцінку про судження відомого громадського діяча Є. Чикаленка щодо ставлення російського суспільства до українського національного питання: «Взагалі вся московська людність ворожо ставилася до відродження української нації... Крайні праві, «чорносотенці», гостро і брудно боролися з укранством, виходячи з того, що в Росії повинен бути «один царь, одна вера и один народ», ліберали протидіяли делікатніше, але твердо стояли за «единую неделимую Росию» і боялися всього того, що загрожує цілісності її, а крайні ліві гаряче виступали проти національних рухів «во имя единства пролератиата».

Чи погоджуєтесь ви з думкою Є. Чикаленка? Аргументуйте свої висновки історичними фактами.

Чому, на вашу думку, названі політичні групи не підтримували національних устремлінь українського суспільства?

II. актуалізація опорних знань та мотивація діяльності.

У процесі вступної розповіді вчитель актуалізує знання учнів з курсу історії України 9 класу про соціально-економічне та політичне становище в Західній Україні наприкінці ХІХ ст.:

Західноукраїнські землі залишалися внутрішньою колонією Австро-Угорщини, її сировинним придатком, ринком збуту товарів, що вироблялись промислово розвинутими регіонами імперії Габсбургів. Політичне становище в регіоні характеризувалося тим, що проводилась асиміляторська політика австрійським урядом відносно українців, домінували представники інших національностей, в основному - поляки, у політичному житті краю.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Внутрішньополітична ситуація на західноукраїнських землях у складі Австро-угорщини.

Особливості внутрішньополітичної ситуації на західноукраїнських землях в складі Австро-Угорщини вчитель розкриває за наведеною схемою, пропонуючи учням зафіксувати тезово її основні положення. Це питання розглядається з використанням відповідної настінної карти та атласу.

Учитель. З’ясуйте особливості політичного розвитку Західної України у складі Австро-Угорщини.

З чим, на вашу думку, була пов’язана обмеженість повноважень місцевих крайових сеймів?

Учитель. Таким чином, внутрішньополітичний розвиток Західної України в складі Австро-Угорщини характеризувався тим, що доля всього українського населення залежала від Галицького крайового сейму та угорської адміністрації. Австрійський уряд у своїй внутрішній політиці ігнорував прагнення українців до самостійного національно-політичного життя, хоча порівняно з українськими землями, що перебували в складі Російської імперії, у національно-культурній сфері його політика була більш поміркованою.

2. Економічний розвиток Західної україни.

Узагальнити та виокремити основні особливості економічного розвитку західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини вчитель зможе за допомогою схеми-переліку «Характерні особливості економічного розвитку західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської імперії», основні пункти якої учні фіксують у конспектах.

У першому десятиріччі XX ст. у промисловості західноукраїнських земель спостерігалось певне піднесення. Основні її галузі у цей період перебували у перехідному стані, що зумовлювався процесами модернізації. Найбільш розвинутими залишалися галузі, пов’язані з видобутком і первинною переробкою сировини (нафтовидобувна, лісова, деревообробна). У таких галузях, як металообробна, паперова, шкіряна, великих підприємств не існувало, були лише напівкустарні майстерні з невеликою кількістю робітників. Поширеними залишались кустарні промисли: килимарство, ткацтво, плетіння корзин, обробка деревини.

На початку XX ст. продовжувався процес проникнення іноземного капіталу в промисловість західноукраїнських земель, зокрема, німецького, британського, французького, бельгійського, американського, канадського. У 1905-1906 рр. в регіоні виникло понад 50 акціонерних компаній. Найбільші з них: «Галицько-Карпатське товариство» (канадсько-німецька компанія, капітал якої становив 16 млн крон), «Галичина» (британсько-австрійська компанія, її капітал - у 6 млн крон). 3/4 видобутку нафти контролював британсько-німецький концерн, який навіть конкурував з найбільшим світовим нафтовим американським трестом «Стандарт ойл оф Нью-Джерсі». Прибутки іноземних компаній у 1912 р. становили 20,6 млн крон і були найвищими в Європі.

На підприємствах Західної України працювали майже 300 тис. робітників, з них на промислових - до 63 тис. На Буковині налічувалось 13 тисяч промислових робітників, а на Закарпатті - до 7 тисяч. Вони працювали на 700 дрібних підприємствах.

У 1900-1914 рр. за темпами промислового розвитку західноукраїнські землі значно поступалися Наддніпрянщині, оскільки процеси індустріалізації в Західній Україні тільки розпочиналися. Це було наслідком грабіжницької колоніальної антиукраїнської політики Австро-Угорської імперії.

Щоб дати учням уявлення про темпи економічного розвитку в Західній Україні, учитель організовує роботу зі статистичними даними.

Видобуток нафти в Західній Україні в 1890-1909 рр. (у тис. т)

Яким економічним поняттям можна охарактеризувати динаміку видобутку нафти в Західній Україні в 1890-1909 рр.?

Визначте чинники зміни об’ємів видобутку нафти у західноукраїнському регіоні.

Видобуток кам'яної солі в Західній Україні у 1900-1908 рр. (у тис. т)

Чому різко збільшився об’єм видобутку кам’яної і кухонної солі в Західній Україні в 19001908 рр.? З якими чинниками це, на вашу думку, було пов’язано?

Учитель розкриває особливості сільськогосподарського розвитку на західноукраїнських землях, акцентуючи увагу учнів на організації так званої Верховинської господарської акції.

Сільське господарство західноукраїнських земель в умовах зародження процесів індустріалізації на початку XX ст. набувало дедалі більшого товарного характеру. Але, як і на землях Східної України, у ньому продовжували панувати пережитки феодальної системи, які стримували темпи його розвитку: велике поміщицьке землеволодіння, малоземелля і безземелля селян. Так, у 1902 р. у Галичині налічувалося 3,1 тис. поміщицьких господарств. 47 західноукраїнських поміщиків володіли 44 тис. га землі, а польський граф Потоцький мав 49,8 тис. га. Поміщики володіли майже такою самою кількістю землі, як 650 тис. селянських господарств. 80 % селянських господарств належали до бідняцьких (мали до 2 га землі). У 1910 р. за борги з аукціону було продано 27,2 тисячі селянських господарств. На Буковині протягом 1903-1911 рр. 10 тисяч селян було позбавлено землі.

Серед усього західноукраїнського населення становище закарпатських русинів було найтяжчим. Земельна реформа на початку 50-х років уже вичерпала свій потенціал. 51 % селянських господарств (58 тис.) володіли земельними ділянками (телеками) розміром до 1 га (2 гольди), тоді як для нормального ведення господарства потрібно було 3-5 га. 128 великим землевласникам належало 32,2 % усіх земель, а найбільшими серед них були Шенборни і Телекі (відповідно 233 тис. і 37 тис. гольдів).

За наполяганням мукачівського єпископа Юлія Фірцака (1836-1912), занепокоєного становищем селян, угорський уряд вислав у Закарпаття спеціаліста із сільського господарства Едмунда Егана.

«Міг би хто думати, що в сих сторонах, забитих дошками від світу, бодай прожиток дешевий. Куди! Якраз навпаки! До половини зими з’їв кожний господар свої хліборобні зароби, а до жнив жиє дорого купленою стравою. За все платить він на 18-20 % дорожче від міської ціни...

Руський селянин не бачить цілий рік ні м’яса, ні яйця, хіба вип’є кілька капель молока, а в великосвяточний день з’їсть кусень житнього або пшеничного хліба. Зрештою, його поживою є вівсяний ощіпок і - коли не бракне - бульба. Не дивниця, що коли в інших гірських сторонах багато людей рослих, кріпких та здорових, у руському Підкарпаттю подиблемо хіба недокровні, марні, пожовклі мари, безсильні, хиткі, нездалі до військової служби, карликуваті, золотушні (скрофулічні), віддані з розпуки п’янству, зниділі, ліневі та темні... Цей народ поволі занепадатиме матеріально і морально щораз то нижче, доки не загине зовсім ... Якщо уряд думає допомогти русинам... необхідно взятися за оздоровлення всього недужого організму». Так звітував чиновник угорського міністерства хліборобства Едмунд Еган після обстеження ним життя українських селян Закарпаття.

Розроблені Еганом заходи лягли в основу організації Верховинської господарської акції, яка почала здійснюватися із середини 1897 р. Насамперед було орендовано в графа Шенборна 12 600, а згодом ще 20 000 гольдів землі, переважно пасовищ, на яких розводили завезену з Німеччини та Швейцарії худобу високопродуктивних молочних порід, роздану місцевим селянам. Для переробки молока, що його здавали селяни, у Нижніх Воротах було створено спеціальне молочне господарство. Крім скотарства, відповідно до заходів акції розвивались кролівництво, птахівництво, бджільництво та народні промисли.

Важливим заходом Егана було обмеження свавілля лихварів, що стало справжнім лихом для селян. У 1899 р. було створено кредитну спілку, яка під низькі відсотки давала селянам позички.Одним із завдань було також впорядкування виїзду селян на сезонні роботи до маєтків великого землевласника Альфреда (5-10 тис. чол.).

Хоча ці заходи мали поверховий характер, проте вони певною мірою сприяли поліпшенню життя населення. Та не всім сподобалася діяльність Егана. 20 вересня 1901 р. за невідомих обставин його було тяжко поранено, а за два дні він помер. Відтак «Верховинська акція» зійшла нанівець.

Учитель пропонує учням законспектувати основні положення розповіді. Спираючись на факти, учитель пояснює, що причиною погіршення соціально-економічного становища західноукраїнського селянства стало поширення кооперативного руху, що водночас був формою економічної підтримки селянства і проявом національного руху.

Поширення кооперативного руху в Західній Україні стало закономірним явищем, однією з форм опору економічному гнобленню з боку польського дворянства та єврейського лихварського капіталу. Під керівництвом національно свідомих юристів, священиків, учителів населення міст і сіл організовувало кредитно-позичкові та споживчі кооперативи, які будували народні доми, громадські крамниці, комори. Успіх справи значною мірою був забезпечений високоавторитетною підтримкою греко-католицького митрополита Андрея Шептицького. У своєму архіпастирському посланні «О квестії соціальній» (1904) він зобов’язав священиків очолити кооперативні організації й заклади.

Кооперативний рух був представлений 500 кредитними організаціями, кооперативними магазинами, спілками для торгівлі сільськогосподарськими продуктами. Одним з найбільших був кооператив «Народна торгівля», організований Костем Левицьким та іншими діячами «Просвіти» у 1883 р. Його філії діяли в Тернополі, Станіславі, Перемишлі та інших містах. Найбільшим кооперативом з переробки фруктів та овочів було товариство «Бойки синевидські». З 1903 р. на Буковині функціонувала «Селянська каса», у віданні якої перебували десятки виробничих, споживчих кооперативів. Очолював це кооперативне об’єднання професор Чернівецького університету Степан Смаль-Стоцький.

Ці кооперативи, крім виконання суто економічних функцій, гуртували українську людність у вагому соціально-політичну силу, спроможну на рівних взаємодіяти з домінуючими на той час в Галичині поляками. У 1899 р., щоб навчити селян сучасних методів господарювання, відомий галицький діяч Є. Олесвицький заснував товариство «Сільський господар», яке у 1913 р. налічувало вже понад 32 тис. членів.

Досить численними серед кооперативів були кредитні спілки, які надавали позички, і тим самим рятували українських селян від здирництва лихварів. У 1895 р. у Львові було відкрито страхове товариство «Дністер». Станом на 1907 р. кількість його клієнтів становила 213 тис. чол. Зростання кооперативів зумовило створення в 1904 р. Центральної асоціації українських кооперативів, що мала 550 філій, в яких налічувалось 180 тис. членів. Кооперація допомагала вистояти українцям у голодні роки, згуртовувала їх і стала однією з важливих форм національного руху.

Учитель розповідає про одного з активних діячів національного руху Степана Смаль-Стоцького.

Степан Йосипович Смаль-Стоцький (1859-1939) - український педагог, мовознавець і громадянський діяч. Освіту здобув у Чернівецькому і Віденському університетах.

Окрім роботи на науковій ниві та участі в політичному житті С. Смаль-Стоцький був активним учасником кооперативного руху, зокрема обіймав посади голови «Руської каси» та «Селянської каси» (з 1903 р.). «Руська каса» давала позички під 7 %, тоді як у лихварів кредитні відсотки сягали від 24 до 200 і більше. Саме С. Смаль-Стоцький у місцевому сеймі Буковини реалізував ідею надання державних кредитів селянам.

На зростання українського національного руху на Буковині вплинула його наукова (так у праці «Буковинська Русь» Смаль-Стоцький змальовує історію Буковини в її нерозривному зв’язку з Галицько-Волинським князівством та іншими українськими землями), публіцистична (він був протягом багатьох років співредактором газети «Буковина», редактором газети «Руська Рада») та педагогічна діяльність.

Під час Першої світової війни С. Смаль-Стоцький як діяч Союзу визволення України (1914-1948) проводив культурну роботу в таборі українських полонених у Раштаті. У 1917 р. він обіймавпосаду голови Бойової управи Українських січових стрільців. У 1919 р. був послом ЗУНР у Празі, де постійно проживав майже до смерті (1939 р.).

Узагальнення матеріалу вчителем. Таким чином, на розвиток аграрних відносин у Західній Україні, як і на промислове становище, помітно впливало її колоніальне становище в складі Австро-Угорщини. На початку XX ст. регіон продовжував залишатись аграрносировинною провінцією Австро-Угорської імперії. Як наслідок сільське господарство залишалось екстенсивним, з малими капіталовкладеннями, було недостатньо забезпечене сільськогосподарською технікою, характеризувалось низькою продуктивністю праці. У промисловості переважав розвиток галузей з видобування і первинної обробки сировини, інші галузі свідомо гальмувалися (особливо обробна). Загалом основною особливістю розвитку економіки в Західній Україні у складі Австро-Угорщини був її колоніальний характер.

3. Соціальні рухи та виступи.

Становище українців у Західній Україні і на початку XX ст. залишалося надзвичайно складним. Австро-Угорський уряд доручив займатись їх питанням галицькому сейму та угорській адміністрації. Усе суспільне життя українців характеризувалось дискримінацією.

Протиборство польської та української інтелігенції нагадувало війну у XVII ст. між польською шляхтою й козаками. Досягнута наприкінці XIX ст. взаємна угода про примирення проіснувала недовго, оскільки поляки фальсифікували результати виборів до сейму, де мали більшість. Тому в 1908 р. досягти порозуміння не вдалося. Нестерпне становище підштовхувало селян до рішучих дій, оскільки вони не бажали вже розв’язувати свої матеріальні проблеми тільки шляхом еміграції. У 1902 р. почався масовий бойкот жнив, в якому взяли участь понад 100 тис. сільськогосподарських робітників. Координували діями страйкарів місцеві комітети. Польські магнати налаштовували громадську думку проти українців, звинувачуючи їх у національній неприязні і спробі витіснити шляхту з її спадкових земель. Та, зрештою, вони пішли на поступки, збільшивши плату, і селяни здобули першу вагому перемогу.

Нестерпним було і становище робітників-українців, робочий день деяких з них тривав понад 12 годин. Іноземні підприємці широко використовували дитячу працю. Зубожіння західноукраїнського робітників, що посилювалося соціальним і національним гнітом, так само, як і аграрне перенаселення, призвело до масової еміграції. Так, у 1890-1914 рр. понад 500 тис. українців Галичини емігрували до США, Південної Америки і Канади у пошуках роботи. Активною формою опору (поряд з емігруванням) стала боротьба за соціально-економічні права. Так, одним із найбільших соціальних виступів у Західній Україні на початку ХХ ст. став масовий (близько 200 тисяч учасників) страйковий рух селян і сільськогосподарських робітників у 1902 р., що охопив десятки повітів Львівщини, Тернопільщини, Станіславщини. У відповідь на активізацію населення віденський уряд оголосив «надзвичайний стан» і направив туди війська. Над учасниками масового селянського руху було влаштовано розправи.

У соціальних протестах брали участь і західноукраїнські студенти, які на відміну від робітників і селян висували вимоги національно-культурного характеру. Так, у 1902 р. відбувся виступ студентів Львівського університету. Вони вимагали від австро-угорських властей права для них навчатись рідною мовою, скасувати обмеження на вільний культурний розвиток українців.

Учитель організовує колективну роботу учнів із документом.

«Браття, не в Канаді і не в Бразилії наш хліб! Наша Канада і Бразилія на тій землі, котру наші прадіди кров’ю поливали, за котру батьки й діди буки брали» - йшлося у відозві страйкового комітету Гусятинського повіту на Тернопільщині під час одного із селянських виступів на початку ХХ ст.

Які заклики до селянства проголошено у відозві страйкового комітету? Чому селянство віддавало перевагу еміграції, аніж боротьбі за свої права на батьківщині?

Учитель доповнює свою розповідь про робітничий і селянський рухи в Західній Україні на початку ХХ ст. даними із наведеної хронологічно-тематичної таблиці.

* Проаналізувавши дані таблиці, визначте динаміку робітничих і селянських виступів у Західній Україні в 1900-1914 рр.

* У чому проявився вплив Російської демократичної революції на розвиток революційного руху в західноукраїнських землях у 1905-1907 рр.?

Під впливом Російської демократичної революції 1905-1907 рр. Австро-Угорську монархію охопив могутній рух за введення загального виборчого права. Особливої інтенсивності він набув у 1906 р.

Про це свідчать такі історичні події. 22 січня того року австрійський імператор Франц-Йосип прийняв українську делегацію, вимогою якої було загальновиборче право. Від імені делегації говорив митрополит Андрей Шептицький. Щоб підтримати домагання делегації, на 2 лютого було скликано народне віче, яке відбулось у Львові з участю близько 50 тис. осіб.

Під цим могутнім тиском у 1907 р. австрійський уряд провів, нарешті, парламентську реформу, яка забезпечила українцям в імперському парламенті вагоме представництво (27 депутатів від Галичини і 5 від Буковини). Але воно могло бути значно більшим, якби не махінації з виборчими округами, зловживання й розправи над українськими виборцями під час виборів. Протестуючи проти такої несправедливості, український студент Мирослав Січинський застрелив галицького намісника графа Анжея Потоцького, за що був засуджений до смертної кари, заміненої під тиском громадськості на 20 років ув’язнення.

Мирослав Миколайович Січинський (1887-1979) - український громадсько-політичний діяч. Народився в сім’ї священика, громадського діяча, депутата Галицького сейму. Освіту здобув у Коломийській та Перемишльській (нині - Польща) гімназіях, навчався на філософському факультеті Львівського та Віденського університетів. Деякий час був членом Української соціал-демократичної партії Галичини, брав активну участь у її діяльності, зокрема у виборчих кампаніях.

Відомим М. Січинський став після вбивства у 1980 р. у Львові галицького намісника Анджея Потоцького. Незважаючи на те, що відповідальність за цей акт не взяла на себе жодна політична організація, його схвально сприйняли радикальні українські партії та діячі, переважна більшість галицьких українців. Однак митрополит Андрей Шептицький, усе духовенство та лідери національно-демократичної партії суворо засудили вчинок М. Січинського як прояв політичного терору. Проте цей осуд став додатковим джерелом неприхильного ставлення українців до польського панування в Галичині та пропольської орієнтації окремих українських політичних кіл.

Основна маса українського громадянства однозначно підтримав М. Січинського. По селах поширювалися пісні про його вчинок.

У 1911 р. провідники студентської молоді Дмитро Вітовський і Микола Цеглинський організували втечу М. Січинського з в’язниці. З допомогою двох наглядачів-українців він втік з в’язниці у Станіславі (нині Івано-Франківськ) і разом з ними нелегально виїхав до Норвегії, а згодом - до Швеції, звідти у 1914 р. - до США.

У роки Першої світової війни М. Січинський був одним із засновників Української федерації соціалістичної партії Америки, редагував її тижневики «Робітник» (1914-1917) і «Народ» (1917), був одним з провідних керівників Федерації українців США (1915-1918). У 1920 р. став співзасновниом організації «Оборона України» та редактором її часопису «Українська громада».

У 1933-1941 рр. М. Січинський - президент Українського робітничого союзу (нині Український братський союз). У роки Другої світової війни поступово перейшов на прорадянські та прокомуністичні позиції, хоча не був апологетом устрою в СРСР і комуністичної ідеології та практики. У 1968 р. приїжджав в Українську РСР, відвідував Львів. До кінця життя не шкодував про свій вчинок, вважав його виправданим і справедливим. Останні роки провів у будинку для людей похилого віку. Помер у 1979 р. у м. Вестленд (США).

У ході розповіді вчитель звертає увагу учнів на те, що так само, як здійснення парламентської реформи в 1907 р. стало можливим лише за умови розгортання руху українського населення за здійснення подібних перетворень і під впливом Російської демократичної революції 1905-1907 рр., так і подальше реформування в 1914 р. відбулось завдяки зусиллям українських діячів і наростанню зовнішнього конфлікту між Австро-Угорщиною із Російською імперією.

Після вагомих перемог у 1907 р. (парламентська реформа) основні зусилля українських діячів спрямовувались на скасування польської монополії на владу. У цій боротьбі застосовувались як парламентські (подання, запити, петиції, переговори, обструкції та ін.), так і позапарламентські (віча, страйки, демонстрації) методи. Завдяки цій діяльності, а також під тиском австрійського уряду, який не бажав загострення ситуації в Галичині напередодні конфлікту з Російською імперією, поляки змушені були піти на поступки - 14 лютого 1914 р.

Галицький сейм ухвалив законопроект про реформу крайового статуту, за яким українці мали отримати в сеймі 62 місця, тобто 27 % загальної кількості.

Отже, реформа крайового статуту відкривала для українців нові перспективи для подальшої боротьби за поділ Галичини на українську і польську частини.

На основі викладеного матеріалу вчитель пропонує учням скласти хронологію подій за схемою: дата - подія - результат:

IV. Закріплення вивченого матеріалу.

• Визначте основні тенденції економічного розвитку західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини на початку ХХ ст.

• З'ясуйте внутрішні та зовнішні чинники, що визначали темпи економічного розвитку Західної України на початку ХХ ст.

• Що таке Верховинська господарська акція? Яким чином вона могла поліпшити життя закарпатських русинів?

• Проаналізуйте перебіг та результати боротьби західноукраїнського населення за введення загального виборчого права.

V. Підбивання підсумків уроку.

Узагальнююча розповідь учителя.

На початку XX ст. економічне і політичне становище більшості населення західноукраїнських земель, які перебували у складі Австро-Угорської імперії, було тяжким. Певне

зростання промисловості напередодні Першої світової війни не супроводжувалось поліпшенням становища робітників. У провідній галузі економіки - нафтовидобувній умови праці були досить тяжкими.

Економічну і національну дискримінацію щоденно відчувало на собі і українські селяни, які становила переважну більшість населення регіону. Проте саме в селі почали поволі відбуватися певні позитивні зрушення. Штереси селянства почали захищатися кооперативами, кількість яких швидко зростала.

У 1900-1914 рр. українське населення відчувало дискримінацію у кожній сфері народного господарства. Особливо це стосувалося Галичини: відбувались брутальний польський тиск, повномасштабна політика полонізації українців. Проте така політика лише згуртовувала їх. Складність соціально-економічних і політичних умов посилювала прагнення українців до об’єднання зусиль для відстоювання своїх національних інтересів; сприяла зростанню їхньої національної самосвідомості, піднесенню національно-визвольного руху.

VІ. Домашнє завдання.

Виконайте завдання.

- Позначте на контурній карті території західноукраїнських земель, що на початку ХХ ст. входили до складу Австро-Угорської імперії (Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття).

- Обґрунтуйте або спростуйте твердження про те, що в національно-культурній сфері становище населення західноукраїнських земель в складі Австро-Угорщини було кращим порівняно з українцями у Наддніпрянщині. З чим, на вашу думку, пов’язані відмінності?

- Прочитайте уривок із документа та дайте відповідь на запитання:

«...в галицькім селі на сто люда є 90 нуждарів, а 10 заможних. В багатьох околицях люди не їдять хліба, а живуть тільки горохом квасолею і кукурудзою. У разі хвороби не має хлоп жодної помочі ані обеспеченна... У парі з нуждою іде темнота серед хлопської маси. В деяких повітах більше як половина хлопських дітей не ходить до школи, і ростуть ті бідні діти без всякої освіти» - йшлося у статті «Хлопська нужда» львівської газети «Громадський голос» за 1907 р.

- Проаналізуйте документ та доведіть або спростуйте справедливість інформації, що наведена у статті.

- Порівняйте становище селянства Наддніпрянської та Західної України на початку ХХ ст. З чим, на вашу думку, були пов’язані відмінності?