Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Науково-методичний журнал - Жовтень 2013

ХОМЕНКО ІВАН АНТОНОВИЧ - ГЕРОЙ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

До 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників

Біографія.

Народився 17 лютого 1923 р. в селі Степанки на Черкащині в сім’ї селянина.

Батько його був на всі руки майстер: і тесляр, і слюсар по ремонту сільськогосподарських машин. Йому щодня записували не менше трьох трудоднів. Життя склалося так, що він у школі ніколи не вчився, але трудову копійку вмів не тільки рахувати, а й заробляти. З дитячих років батько навчав Івана математики. Тому в школі хлопець знав математику набагато краще від своїх однолітків.

Іспити в Черкаський педагогічний інститут Іван здав на відмінно, єдина четвірка з російської мови і літератури. Отримав стипендію і гуртожиток. Та незабаром ввели плату за навчання у вузі - 300 карбованців на місяць. Таких грошей у батька не було, довелося Іванові перейти на вчительські курси, де платили стипендію 150 карбованців і 40 квартирних. І вже бачив себе в класі біля дошки, як виводить математичні формули з геометрії, тригонометрії.

Але мрії Івана Антоновича перекреслила війна. У Червоній Армії - із серпня 1941 р. Закінчив Омське артилерійське училище в 1942 р. У діючій армії - з листопада 1942 р.

Після війни продовжував службу в армії.

У 1953 р. закінчив Військову академію імені Ф. Дзержинського. Обіймав низку командних посад. З 1975 р. полковник Хоменко - у запасі. Жив у Харкові. Працював начальником відділу в Інституті радіофізики та електроніки. Помер 31 грудня 2006 р.

Нагороджений орденом Леніна, двома орденами вітчизняної війни 1-го ступеня, орденами «За службу батьківщині у ЗС СРСР» 3-го ступеня, орденом пошани, медалями.

Математика потрібна і на фронті.

Перші дні війни були вкрай важкими для Червоної Армії. Технічна перевага німців була гнітючою. Гітлерівці були озброєні автоматами, а наші бійці - гвинтівками. Німці на машинах, бронетранспортерах, мотоциклах, а наші - пішки. Гітлерівці мали досвід бойових дій у країнах Європи.

Івану залишався місяць до іспитів, коли 5 липня 1941 р. студентів евакуювали в Донбас, де вони якийсь час працювали в колгоспі, а коли німці пробили нашу оборону, його направили в Омське зенітно-артилерійське училище, яке перепрофілювали в гвардійське мінометно-артилерійське. Саме тут він навчився: читати топографічну карту, вивчати тактику, фортифікацію, балістику необхідно досконало. Заняття проходили надто швідко від ранку до пізнього вечора.

9 серпня 1941 р. Іван Хоменко, будучи ще курсантом Омського гвардійського училища, прийняв військову присягу, а через рік був призначений командиром взводу 1 батареї 18 полку гвардійських мінометів (ГМП). Перше бойове хрещення одержав на Волховському фронті під час прориву блокади Ленінграда. Пізніше полк брав активну участь у важких боях на Синявинських висотах, в остаточному знятті блокади Ленінграда, на Карельському перешийку. Військові дороги пройшли на Волховському, Ленінградському, 1-му Білоруських фронтах.

Подвиг командира батареї «катюш».

Командир батареї 318-го гвардійського мінометного полку Ленінградського фронту гвардії старший лейтенант Хоменко відзначився в боях на Карельському перешийку.

В одному з боїв він уміло підтримав своєю батареєю бойові порядки піхоти, прицільно вів вогонь по зосередженні живої сили і укріпленнях ворога. Підтримуючи наступ, мінометники, майже в бойових порядках піхоти, пройшли шлях від першої до третьої лінії оборони противника.

12 червня 1944 р. під час жорстоких боїв у районі села Маттіла ворог кинув на наші наступаючі частини мотопіхоту і артилерію. Бійці мінометної батареї Хоменка відбивали в ці дні по кілька контратак противника. Влучним вогнем вони знищили 250 солдатів і офіцерів, дві протитанкові гармати і один бронетранспортер. У результаті наша піхота успішно просунулася вперед. Під час найбільшого напруження бою, коли ворог загрожував з флангів, старший лейтенант Хоменко, будучи вже пораненим, залишався в строю, корегуючи вогонь батареї. Точними залпами гвардійських мінометів відбив ворожу контратаку і наздогнав противника, що відходив на Ківенапп.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 листопада 1944 р. за мужність, відвагу та героїзм, проявлені в боротьбі з фашистськими загарбниками, гвардії старшому лейтенанту Хоменку Івану Антоновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота зірка» (№ 5250).

Подвиг на річці Сестрі.

Напередодні боїв за Виборг гвардійський мінометний полк був перекинутий з Нарвського плацдарму в смугу наступу 21-ї армії і зосередився в лісі. Було обрано позиції за 2,5 км від переднього

краю оборони ворога. Командир 1-го дивізіону гвардії майор А. Ільїн перебував на спостережному пункті командира дивізії, а Іван Хоменко з командиром стрілецького полку, що стояв на головному напрямку дивізії, погоджував взаємодію. Перед ними протікала річка Сестра, над якою здіймався залізобетонний міст, що виходив на шосе Ленінград - Виборг. Ранком 10 червня 1944 р. після артпідготовки частини дивізії прорвали оборону супротивника. Фашисти відступали до мосту, намагаючись якомога швидше підірвати його та організувати оборону на західному березі річки Сестри. Ще не всі гітлерівці переправилися, як прогримів могутній вибух. Міст провалився в річку.

Спостерігаючи за супротивником, Іван Антонович помітив, як до річки кинулася колона фінів на велосипедах. Залишивши біля самого берега свої велосипеди, вони зайняли оборону уздовж берега. По нашій піхоті вела вогонь поспіхом розгорнута батарея. Оцінивши обстановку, Іван Хоменко вирішив завдати удару по ворогові прямою наводкою. Для цього передні колеса установок було опущено у виїмки так, що направляючі «катюші» були паралельними землі. Він швидко зробив необхідні обчислення і, почувши повідомлення про готовність до ведення вогню, крикнув: «Вогонь!». 64 реактивних міни загальною вагою понад 2,5 т обрушилися на голови фінів і німців. Було знищено не тільки їхню батарею, а й майже всю живу силу. Після залпу батареї сапери дивізії навели понтонний міст, по якому почали переправляти на протилежний берег річки Сестри танки, піхоту, бойові установки.

Захоплення плацдарму на річці Сестрі і розгром підрозділів супротивника, контратака, у якій «катюші» зіграли важливу роль, створили вигідні умови для стрімкого наступу наших військ на Виборг. За боєм спостерігав член Військової ради Ленінградського фронту генерал А. Кузнецов, який наказав представити I. Хоменка до звання Героя Радянського Союзу. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 листопада 1944 р. це високе звання було присвоєно !вану Антоновичу. Так що бій на річці Сестрі запам’ятався йому на все життя.

У післявоєнні роки !ван Антонович продовжував службу в Збройних Силах і вже в званні капітана поступив до Артилерійської академії імені Ф. Дзержинського. Математика в цьому навчальному закладі була, як і в Омському артилерійському училищі, на першому плані.

Бестрашний подвиг грізних літ.

У обелісках невмирущий,

Він врятував від горя світ

І зірку засвітив в грядуще.

Олександр Петреченко

Друга світова війна стала однією з найтрагічніших періодів в історії нашої держави. На долю українського народу випали чи не найважчі і не найстрашніші випробування. Ціною величезних зусиль люди відстояли свою свободу і незалежність, врятували людство від фашизму.. Війна забрала життя мільйонів українців, десятки мільйонів були поранені, контужені, обморожені, виснажені.

Наші люди гинули в боях, у своїх будинках від мін, бомб і снарядів. Їх розстрілювали, вішали, цькували собаками, спалювали в таборах смерті. Але ворогові не вдалося зломити дух народу, його волю в боротьбі з фашизмом. Війна з перших днів виявила величезну силу патріотизму переважної більшості людей. Полчища агресора, пройшовши переможним маршем по багатьох державах Європи, на нашій землі зустріли запеклий опір. Народ згуртувався перед спільною бідою, забувши і відсунувши власні незгоди та образи. На захист Вітчизни піднялися всі - старі й малі, чоловіки і жінки.

Чотири роки палав вогонь Великої Вітчизняної війни, по Україні повзли смерть і розруха, лилася кров і сльози народу. У пам’яті нашого народу ця війна живе як жах, як незабутнє горе. Вона донині присутня майже в кожному домі - пожовклими трикутниками солдатських листів, похоронками, бойовими нагородами, фотографіями загиблих і померлих.

Здобута в травні 1945 р. перемога над фашизмом - це торжество справедливості, це нищівний удар по людиноненависницькій ідеології нацизму, зведеної правителями третього рейху в рангдержавної політики.

Пам’ять вчить і закликає, переконує і застерігає, дає сили і вселяє віру. Весь світ засудив війну. Але чого варте наше життя, якщо ми будемо байдужими, якщо не врахуємо помилок минулого? Мільйони людей своїм життям зупинили кулі, що були націлені в усіх живих на нашій землі.

Життя продовжується. Народжуються нові покоління, кожен день несе щось нове, і саме від тих, хто йде нам на зміну, залежить, що буде далі...