Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна

7. Проза Лесі Українки («Метелик», «Над морем», «Приязнь», «Помилка»)

Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки має мистецька проза. Перші оповідання із сільського життя («Така її доля», «Святий вечір», «Весняні співи») змістом і мовою пов' язані з народними піснями. У жанрі казки написані «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик». Гострим драматизмом відзначаються повісті «Жаль» і «Приязнь». Залишилася не закінченою передсмертна повість Українки « Екбаль Ганем », у якій вона хотіла змалювати психологію арабської жінки. Всебічно обдарована, з тонким відчуттям музики й образотворчого мистецтва, з нахилом до засвоєння мов, Леся Українка виявила свій хист у різноманітних жанрах художньої літератури.

Вона писала короткі прозові твори. Здебільшого це казки, оповідання, розповіді з сільського життя серед них оповідання “Приязнь”, “Над морем”, “Помилка”, “Розмова”.

Прозова мініатюра “Метелик”, символічна проекція якої надає творові філософічности. У доступній для дитячого сприймання формі авторка майбутніх філософських драм веде мову про такі контрастні начала, як темрява і світло. Мотив світла проходить не лише через першу поетичну збірку авторки “Досвітніх вогнів”, у якій у якнайширшому вияві сублімується такий характерний для Лесі Українки мотив прометеїзму. Та все це – надто високі матерії. Але як про них розказати малечі? Тут допомагає нашій авторці ота поетична конкретика, зачерпнена з повсякденного життя. Філософічна оповідка – парабола “Метелик” починається приземлено-побутовою фразою: “Бідний нічний сірий метелик сидів в темному льоху за бочкою з капустою”. Не просто за бочкою, але й за наповненою капустою. У льоху мешкав і лилик.

Але яка несподівана проекція образів мешканців льоху – метелика і лилика! Вони, як і птахи в казці “Біда навчить”, персоніфіковані. Це характери! Лилик – характер самозадоволеного, тупого й обмеженого та ще й пихато-бундючного філістера-міщанина. Він “неговіркий, понурий собі, та до того ще з якимсь презирством дивився на бідного метелика, – сказано, “нерівня!” Лилика цілком влаштовує його темний спокійний куток, у нього нема ніяких поривів, ніяких мрій, йому ніколи не сняться жодні сни. “Та й нічого не бажав, хіба тільки кутка ще темнішого, щоб міг сидіти там спокійно і ніколи того прикрого, разливого світла не бачити”.

Метелик має іншу вдачу – це вогнепоклонник, опанований жагою світла, того світла, яке його понурий неговіркий сусіда-лилик, коли б сила, крилами згасив би навіки. Не думаючи про загибель, метелик летить у саме полум’я. Краще згоріти на яскравому вогні, ніж скніти у темряві. “Хто ж бачить смерть у сяєві?” Через два десятки років пізніше цей мотив краси і повабу вогню з неперевершеною мистецькою силою заяскравіє у “Лісовій пісні”, де головні герої виступлять в ореолі “вогненного дива” чи спрагнені його. Так поженеться Лукаш за світляками, які таять принаду і красу, водночас небезпеку і смерть. Чи ж не таїть вогонь як начало, як явище, водночас життя і смерти! Сонце – гігантський вогонь – джерело життя і смерти (про можливість його руйнівної сили, про те, що сонце може все спалити, писали Шевченко, Грінченко, звичайно, в алегоричному плані).

Талант письменниці-модерніста виявляється у поглибленні психологізму характерів, витонченості художньої деталі та семіотичній щільності тексту.

Одним з кращих оповідань Лесі Українки вважається «Над морем», що було написане за мотивами кримських спогадів. Серед його персонажів образ Анатоля скоріше є епізодичним і маркується як типовий гульвіса, дон-жуан. Насправді не лише він полює за легковажними панночками, але і вони задивляються на помітних франтів, шукаючи «пошлого романсу з бульварним французьким романом». Письменниця ретельно змальовує зовнішній вигляд Анатоля, що є цілком промовистим: «Оддалік показався панич у ясному англійському костюмі, в жокейській шапочці і з хлистом у руці. Він ішов тією самою модною походою, що паничі в отелі «Россия». Маловиразним залишається обличчя чоловіка:

спочатку оповідачка його не змогла розгледіти, а пізніше воно справляє на неї таке враження: «Звичайне прилизане обличчя… Коли ми бачимо на картинах такі обличчя, то кажемо, що вони намальовані погано, по-ремісницькому, немов з картону вирізані і лаком наведені». Почувши з вуст кавалера репліки типового ловеласа, оповідачка остаточно збайдужіла до нього. Незабаром «картонно-лакованого» Анатоля біля шукачки розваг Алли Михайлівні замінює молодий офіцер, що також звертає на себе увагу лише «ясними ґудзиками та еполетами». Він також, очевидно, належав до дон-жуанівського списку курортної Ялти; про його перемогу над Аллою Михайлівною свідчить «біла пелеринка» у його руці. Отже, в оповіданні «Над морем» авторка обмежується поверховим зображенням чоловіків, які є лише узагальненими емблематичними типами. Порядзі схематичними образами молодих ловеласів запам’ятовується також робітник звідром зеленої фарби, якого відкрито зневажає багата курортна публіка.

Слід зазначити, що героїня оповідання «Помилка» Галя має виразну чоловічу структуру характеру, в той час як герой, від імені якого ведеться розповідь, «відзначається певною фемінністю, яка проявляється як здатність до саморефлексії, емоційність, тонкість нервової будови. Він стоїть вище будь-яких ґендерних стереотипів, бо він людина іншого складу – він митець-письменник». Нерідко герой «Помилки» ловить себе на тому, що він одягає маску, маскує він і своє по-жіночому вразливе єство: «Як я заздрю жінкам, що в них завжди сльози готові!.. А ще ся вічна комедія перед самим собою, сей страз «сентиментальності», «бабство», як се безглуздо! Епічні герої плакали, не соромлячись, і проте були справжніми, щирим героями, а ми? тілько над сльозами і маємо владу, більш ні над чим…».

Природжений талановитий лірик, закохавшись у Галину, людину дії зі сформованими переконаннями, поет перестає писати вірші. А згодом задля коханої береться за громадянські теми і навіть принизливі для нього обов’язки коректора пропагандистської літератури. Наступним кроком його гри стає участь у ризикованих справах підпільників, що і приводить його до в’язниці, «камінної скрині». Саме там арештований піддає жорсткому аналізу передісторію свого абсурдного героїзму. На жаль, оповідання «Помилка» залишилось незавершеним, логічний хід думок обривається, тому робити остаточний висновок щодо характеру чоловіка досить складно. Водночас, це найбільший за обсягом твір, де в центрі уваги письменниці опиняється власне чоловіча душа.

Таким чином, в прозі Лесі Українки чоловіки виконують переважно маргінальні ролі. Однак письменниці вдалось проникнути у таїни чоловічої психології та створити низку оригінальних характерів, причому в останніх творах вони стають дедалі виразнішими та змістовнішими. Умовно прозовий доробок Лесі Українки можна назвати тренувальним майданчиком, де вона тільки почала розробляти образи, що увічнені в драматургії авторки. З певністю можна стверджувати, що саме з оповідань письменниці постали амбівалентні чоловічі характери Короля Брюса, Руфіна, Мохаммеда, Дон Жуана та інших.