Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна

68. Винниченко «малорос», «уміркований…»

В оповіданні відчувається добре знання теми, бо автор використовує власний життєвий досвід, набутий у ті часи, коли заробляв на прожиття репетиторством у панських маєіках. Там він набачився і наслухався різних панків, їхніх дітей та лакеїв, які й стали персонажами цього та інших оповідань. Уже з першої сторінки читач під магічним впливом письменницького слова переймається повною довірою до оповідача-репетитора й на все дивиться його очима: і коли їде в Бідненьке, і коли перебуває в панському будинку, в господарстві панка Корсетенка. Просто фізично відчуваєш, як голодний, стомлений дорогою репетитор усім своїм єством чинить опір нескінченному «огляду цих сіялок, віялок, жаток, плугів, телефонів, електричних дзвінків, конюшень, амбарів, водопроводів…». Ми бачимо всю фальшивість пози Коростенка, його балаканини про бажання «малоросів-європейців» сказати «нове слово старій нашій неньці Україні». Позиція письменника в оповіданні однозначна: святій справі національного відродження, плеканню таких високих почуттів, як національна гордість, честь, завжди завдають найбільшої шкоди ті підлі, мізерні люди, що задоволення потреб власного черева намагаються видати за невтомну патріотичну діяльність. Чи не тому й прізвище для свого героя Винниченко добирає з відвертою прямолінійністю.

Панок Коростенко ладен зі шкури пнутися, аби тільки співрозмовник повірив у його прогресивність: метушиться, приязно всміхається, дошукується солодких слів, у зливі яких просто топить «господи-на учителя». Водночас панок час від часу короткими фразами перемовляється з довіреним лакеєм Грегуаром: «Нічого з села не чути?», «У випадку чого-небудь «дать мені звістку». Навіть коли лакей поспішає, щоб повідомити про поданий обід, реакція та ж: «Что такое? Беспокойно в деревне? Да?» На подіях у селі зосереджується вся внутрішня увага дволикого балакуна та його оточення, тому ніяких вагань у сприйманні весільної юрби ні в кого з них не виникає. Замість «гілля з червоними хустками і стьожками» побачено «флаги», крики й помахи рук збуджених селян підтверджують нав’язливу думу, що увесь час крутиться в голові панка: «Збираються громить мене дядьки… Приходиться буть насторожі». Умить спадає з господарів маска добродійності, і вони ігнорують поради свого гостя не вдаватися до зброї. Плаче в нестямі панич, непритомніє пані, а кулемет в руках господаря не змовкає і після того, як перелякані люди розбіглися в різні боки: «Куда? Не смей!! А!! — ревів Коростенко й знов за цим розлягалось кілька вйстрілів».

Оповідач-учитель відчуває страшну огиду до малброса-європєйця», перекреслює всі свої сподівання на заробіток і, так і не відпочивши з дороги, того ж дня їде з маєтку геть. Таку ж огиду відчуває і читач. А як лицемірно-фальшиво Коростенко виголошував гасла: «крестья-нина треба піддержувать, треба помагать йому, перш усього — як людині…», «Я сам цоділяю погляди тої партії, яка вимагає землі селянам». На деякий час оповідач навіть проймається симпатією до «Ніколая Анрєїча».

З усіх сил цей «малорос» намагається показати і свою любов до української мови, хоч з його вуст невтомно ллється потворний суржик, а в спілкуванні з членами своєї сім’ї він не допускає .вживання жодного українського слова.

У ділянці зросту і поширення національної свідомости Винниченко створив кілька сатиричних образів. Пригадаймо знамениті типи «уміркованого» і «щирого». Статечний господар Самжаренко («Уміркований») любить Україну і все українське. Але любить надто обережно, мовчки, сховано. Нікому про це не каже, не проявляє жадного бунтарства, лише українську газету тихо і сховано возить у кишені. Протилежність йому Недоторканий («Щирий»). У своїй національній щирості й агресивності постійно доходить до абсурду, до компромітації українського імени. Він нестерпно реагує, навіть коли якийсь бідний візник до нього заговорив чудернацьким суржиком і не знав, хто такий був Богдан Хмельницький. Він не терпить російської мови навіть у тюрмі. Почувши її від своїх співв'язнів, він люто вигукує:

«— Геть, чортова кацапня, з наших українських тюрем! Чого поналазили сюди?!»