Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна

63.«Над россю» Васильченко

Колоритний малюнок з учительського життя подано в оповіданні «Вечеря». На Свят-вечір, коли в кожній селянській хаті готують щедру вечерю, коли навіть бідняки хоч на мить забувають про злидні, вчителі Петро Недбай та Петльований, які живуть при школі, свою вечерю влаштовують із знайдених під партами цвілих шматків черствого хліба. А все це від того, що вчителям не видали платні, бо нікому вони у величезній імперії не потрібні. Картина сумної вечері вражає ще гостріше, бо за принципом контрасту подаються спогади вчителів про щасливі дні дитинства, про ті хвилювання й радощі, з якими щороку зустрічали Різдво.

«Обшарпану вчительську долю» показано і в оповіданні «Над Россю». Щирою симпатією оповитий образ старого вчителя Райка. Тридцять вісім років віддав він вихованню селянських дітей. Завжди сумлінно виконував свої обов'язки, душу вкладав в улюблену справу, проте випив не один ківш лиха. До нього постійно чіплялися інспектори та сільські власті. Його вісімнадцять разів переводили з школи в школу, при переїздах втрачалося сяке-таке майно, розхитувалося здоров'я. Клопоти та нестатки ще молодою звели в могилу його дружину, а він сам бідував з маленькими дітьми.

Щиро, зворушливо, без будь-яких нарікань оповідає Райко про своє невлаштоване життя. Ніби казка чи старовинна дума ллється з вуст старого вчителя — не стільки про себе, як про рідних та близьких, і тільки тихий смуток «огортав його спогади, як відлуння в душі од колишніх гострих та пекучих пригод». 

Так постає з твору правдивий образ безправного вчителя, який, незважаючи на переслідування, знаходив у собі сили не згинатися перед кривдою. Райко не мирився з беззаконням, протестував проти несправедливості. Захищаючи інтереси селянської громади, він добивався аж до губернатора. Учитель не мовчав при посередникові та приставові, «наробив тарараму», коли «виїздила екзекуція в Григорівну». Та нерівною була боротьба. Щоденні турботи за хліб насущний, безперервні сутички з представниками влади, цькування й переслідування виснажили людину. І постає перед читачем образ доброї, симпатичної людини, яка з неспокоєм думає про старість, що наближається, про небезпеку втратити єдиний засіб до існування.

Доля Райка ще раз підтверджує висловлений пізніше болісний роздум автора про те, що безправний, нещасний учитель, який змушений «бліднути перед всякими ґудзями та кокардами», який повсякчас відчуває до себе погорду і зневагу, якому немає «просвітлої години у боротьбі з нуждою», небагато може зробити і для себе, і для інших у світі, основаному за законами кривди.