Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна

57. Проблематика прози Маковея

Найповніше талант письменника виявився в прозі, зокрема в малих її жанрах (новелі, оповіданні, нарисі). В цій галузі О. Маковей працював досить інтенсивно, опублікувавши вісім книжок — окремо виданих оповідань («Весняні бурі», «Оферма», 1895), повістей («Залісся», 1897, і «Ярошенко», 1905), збірок («Наші знакомі», 1901; «Оповідання», 1904; «Кроваве поле», 1921; «Прижмуреним оком», 1923). Чимало творів письменника, розкиданих по періодичних виданнях, не входили до збірок, чимало неопублікованих збереглося в рукописах. Як прозаїк О. Маковей пройшов еволюцію, що відбивала загальні тенденції розвитку української прози. Якщо в ранніх оповіданнях він виступає прихильником соціально-побутової прози, тяжіє до розлогості оповіді («Весняні бурі», «Оферма», «Для розривки» та ін.), то в пізніших творах письменник усе більше вдається до стислого, лаконічного жанру соціально-психологічної новели, прагнучи йти в руслі творчих пошуків молодої генерації українських прозаїків, для яких, за словами І. Франка, «головна річ людська душа, її стан, її рухи в таких чи інших обставинах, усі ті світла й тіні, які вона кидає на ціле своє окруження... В порівнянні до давніших епіків їх можна би назвати ліриками...» І ще одна особливість Маковея-прозаїка: її виразна гумористична забарвленість, сатирична спрямованість (маємо на увазі, зокрема, соціально-політичні твори новелістичного жанру). Водночас із нарисами, новелами, оповіданнями О. Маковей пробував свої сили і в жанрі повісті, прагнучи охопити своїм зором важливі події історичного минулого («Ярошенко») і сучасну йому дійсність («Залісся»).