Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна

48. Композиція «Людини», роль публіцистичних місць у ній.

Композиція повісті "Людина" суттєво відрізняється від притаманних українській літературі другої половини XIX ст. зразків, які передбачали стрункий сюжет, об'єктивну манеру оповіді. Твір О. Кобилянської малоподійний, побудований переважно на роздумах і переживаннях головної героїні. Мова твору вишукана, часто з елементами публіцистичного і навіть наукового стилів, що також збагатило художні особливості прози письменниці.

Роль публіцистичних матеріалів

Повість О. Кобилянської «Людина» — художній твір, у якому використано багато уривків з публіцистичних матеріалів. Сама Ольга Кобилянська вважала це недоліком твору, адже ідеї твору часто розкривалися не в образах, а в публіцистичних діалогах. Пізніше Кобилянська у своїй творчій практиці дотримувалась погляду, що ідея твору повинна бути втілена в образах, що треба писати так, щоб читач сам зробив висновок із прочитаного. Тож наявні публіцистичні матеріали, з одного боку, обтяжують художню розповідь, з другого — розкривають переконання головної героїні про феміністичний рух і погляди тогочасного суспільства на роль жінки в ньому. Недаремно цей твір названо «романом ідей».

Олена і її наречений Стефан Лієвич говорять майже цитатами з філософських праць німецьких авторів. Звідти ж узяті й епіграфи до І та II глав. Згадується також праця відомого російського критика Дмитра Писарєва. Йдеться про освіту жінок.

Лієвич з розпачем говорить, що жінки в переважній більшості «в ...глибокім сні остаються» і «мало журяться про свою самостійність!..» А якщо хто з жінок «старається збудити сонну сестру», то це викликає гнівний осуд суспільства. Вихід із такого становища Лієвич бачить у наступному: «Доки сучасний устрій суспільності існуватиме, доти остануться вони [жінки] малолітніми; однак, і сей лад не вічний. Будучина жіноча лежить в їх руках. Нехай озброюється кожда по можності, після обставин, а зброя їх ...яка чиста, яка сильна, як варто по ню сягнути! Се — знання!..»

Втративши нареченого, Олена говорить батькові: «Ніхто не є управнений мати бажання, котрі в життю другого мали би відогравати якусь рішаючу роль; а ще менше на те наставати, щоб були зреалізовані. Я їх не можу визнавати. Сама єсмь, тату! Сама, як птиця, як деревина в лісі. Маю сама право йти за собою або проти себе Ніколи не буду жити брехнею... Ніяка сила світу не стопче в мені мислячої самостійної людини...»

Ці слова характеризуть Олену Ляуфлер як людину, яка високо ставить людську гідність, людину освічену, з критичним аналітичним розумом, що прагнула піднятися над міщанським оточенням.

Як бачимо, провідні свої думки й переконання Ольга Кобилянська вклала в уста героїні Олени Ляуфлер.

В одному з листів до Осипа Маковея (1895 р.) письменниця писала: «Для мене питання жіноче —точка поборена, і відтепер навіть не буду писати тенденційні новели, приміром такого роду,.як "Людина"».

Таким чином, публіцистичні матеріали в повісті допомагають яскравіше відобразити характери героїв, їх думки та переконання, відтворити типові тогочасні обставини.