Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна

3. Драма Лесі Українки «Камінний господар», її проблематика. Місце драми серед інших творів світової літератури про Дон-Жуана.

Чомусь ніхто із дослідників драматургії Лесі Українки не звернув уваги на те, що вона у своїй драмі «Камінний господар» унівсрсалізує образ Дон-Жуана, зливаючи свідомо чи інтуїтивно обидві тенденції у розробці цієї легендарно-історичної постаті в одному образі «лицаря свободи»: по ходу дії його називають сеньйором де Маранья маркізом де Теноріо. Отже, факт злиття потверджено самим іменем героя.

Беручись за донжуанівську тему, Леся Українка розуміла усю відповідальність свого нелегкого завдання. Адже, чекаючи відгуків на свою нову річ від близьких, вона писала до сестри О. П. Косач із Кутаїсі, де було завершено «Камінного господаря» (1912): «...Краще почути осуд про рукопис і здержатись від друкування, ніж видрукувати невдалу річ та ще й з такою відповідальною темою! — се ж неслава не стільки для мене, а для нашої літератури взагалі, — скажуть: «Ну, вже розігнались хохли з Дон-Жуаном, за 300 літ уперше, та й то недотепно».

Та своєю драматургічною творчістю, і зокрема драмою «Камінний господар», Леся Українка довела, що українська література може з гідністю займати одне з почесних місць серед інших літератур, може навіть багато в чому прислужитися їхньому розвиткові.

«Камінний господар» — завершення легенди про Дон-Жуана... ...Жодного разу не з’являвся Дон-Жуан, подібний до героя Лесі Українки,— людина, що кинула виклик громаді, проголосила свою особисту волю і підкорилась, врешті, законам, що панують у цьому ненависному суспільстві.Загибель Дон-Жуана в «Камінному господарі» зумовлена внутрішнім крахом, зрадою самого себе......Трагедію зрадника кохання Леся Українка перетворила на трагедію зради внутрішньому покликанню людини, переключивши індивідуальну драму на соціальну». Цю лаконічну характеристику дав п’єсі А. Я. Гозєнгпуд.Звичайно, сказане вище не означає, що після твору Лесі Українки про Дон-Жуана не могло з’явитися чи не з’являлося інших версій цієї теми або що трагедія Дон-Жуана до українського драматурга зовсім не мала соціального звучання, однак навіть у порівнянні з кращими майстрами, що перо їхнє відроджувало іспанського гідальго, «Камінний господар» захоплює своєю реальною соціальною проблемністю, композиційною завершеністю та викінченістю і взаємоузгодженістю окремих структурних елементів, повнотою драматургічних характеристик героїв.Викликають подив багатоплановість та поліфонічність драми, місткість кожної репліки та ремарки, взаємопов’язаність розвитку всіх образів, дійова єдність усіх драматичних чинників. П’єса Лесі Українки схожа на скульптурну групу, в якій точно схоплено і передано без будь-якої зайвини мить одвічного руху, чи камінну брилу, відшліфовану вітрами і дощами, самим ритмом природотворення. По багатозначності, яка міститься у кожній окремій деталі під шаром змісту видимого, того, що сприймається безпосередньо, «Камінний господар» зближається структурно із міфом, із притаманною йому внутрішньою можливістю до різнотлумачень вкладеного змісту.Запозичивши у світової традиції лише основну тему, Леся Українка значно змінила і образи, й драматичні колізії, поліфонізувала передаваний від народу до народу і від покоління до покоління усталений фабульний зміст легенди.

Порівняно з п’єсами своїх попередників, вона повністю перебудувала сюжет так, зв’язавши в один міцний вузол причини і наслідки, що всі події, які так чи інакше впливають на розвиток конфлікту і характерів, відбуваються у часі, обмеженому рамками драми.Вперше український драматург виводить на сцену живого Командора і ставить його так стосовно Дон-Жуана, що сутичка їхня неминуча. Навіть у О. С. Пушкіна, котрий по-своєму багато в чому революціонізував традиційну легенду, вбивство Командора відбувається до початку дії його «маленької трагедії». Дон-Жуан вбиває Командора і гине сам не внаслідок розвитку дії, не через кохання до Анни чи зраду свого єства, як у «Камінному господарі», а з різних у кожному випадкові причин. У творі Лесі Українки кожна сцена має причинно-наслідковий зв’язок, додає напруги і наближає фінал.

Вперше з’являється у донжуанівській драмі зовсім новий образ Долорес, глибоко вкорінений у морально-психологічну сутність явища, яке дало таке довге життя його літературному носієві. Діалектична повнота і складність самого донжуанізму як явища вимагала для його органічного відображення і філософського осягнення появи саме такого образу, тому Леся Українка надає Долорес, відповідно до своєї поетики, надзвичайно важливого дійового й етичного значення, що в свою чергу зумовлює ідейно-естетичну відмінність «Камінного господаря» від решти п’єс на цю тему. Тут слід зауважити, що образ Долорес — типовий і характерний жіночий образ у творчостіЛесі Українки. Він ніби продовжує галерею таких образів, як Йоганна («Йоганна, жінка Хусова»), Прісцілла («Руфін і Прісцілла»), почасти Маріам («Одержима») та Мавка («Лісова пісня»).Взагалі, Леся Українка вперше в історії розвитку цього мандрівного сюжету виводить на кін дуже сильні та своєрідні образи жінок. У попередників, які розробляли дон-жуанівську тему, жіночі образи завжди були тільки фрагментарними,— український драматург не тільки ставить у конфлікт одна до одної донну Анну й Долорес, але й сам характер і вчинки Дон-Жуана, а також зміна його вдачі залежить від характерів і поведінки цих жінок.«Камінний господар», як і решта драматичних творів Лесі Українки,— новаторська п’єса для української драматургії й театру. Новаторство її у масштабності й пристрасності думки етичної й соціологічної, у нових, загальнолюдського рівня ідеях та образах, в яких своєрідно переломлювалися революційні ідеї та боротьба на тогочасній Україні, у новому творчому методі, відмові від звичайного для тодішньої української драматургії і театру мелодраматизму, у змалюванні нового історичного й етнічного тла розгортання дії. У даному випадку філософічність, поетичність і важливість поставлених соціальних і психологічних проблем продиктували як необхідне відмову від локальних рис іспанського побуту, етнографічних ознак, а також зумовили лаконізм зовнішньої дії, якого письменниця досягла при доопрацюванні завершеного першого варіанту п’єси.