Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна

14. Особливості жанру повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Поєднання романтичних, реалістичних і імпресіоністичних рис у творі.

У «Тінях забутих предків» М. Коцюбинський звертається до неоромантичної поетики, яка на той час стала вельми популярною. У цьому ключі були написані справжні шедеври: відомі вже вам «Мойсей», «Украдене щастя» І. Франка, а також «В неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, «Бояриня» й «Лісова пісня» Лесі Українки, вірші О. Олеся, ще багато прекрасних творів.

Приїхавши на відпочинок у село Криворівню, Коцюбинський був захоплений красою величавої природи Карпат, а також «первісним» життям гуцулів. Він довго шукав єдино точну назву для свого нового твору, перебрав більше десяти варіантів: «В зелених горах», «Тіні минулого», «Голоси передвічні», «Сила забутих предків»… І, зрештою, вибрав назву, у якій частка таємничості й навіть містики чи не найбільша.

Уже з перших сторінок читач відчуває аромат екзотики Гуцульського краю. Життя горян у повісті — це химерне поєднання християнського та язичницького.

Неоромантичне життєхвалення й поетизація природи підсилені в «Тінях забутих предків» яскравими імпресіоністичними малюнками. Автор нерідко вдається до мови метафор:

• несподіваного поєднання звукових і кольорових образів;

• принципу переважання враження над вираженням.

Що таке, для прикладу, «зелений сміх», як не кольорова музика гір? Коцюбинський увесь час експериментує, шукає нові можливості слова — через метафору, персоніфікацію, несподівані контексти для епітетів, нюансування барв. «Гори міняли своє блакитне убрання на рожеві із золотом ризи»-, «синє дихання гір»; «зелена кров гір» — ці та інші мікрообрази допомагають побачити світ у його первозданній чистоті й одухотвореності.

Початок твору своєю простотою і оповідним характером нагадує казку, адже з перших рядків повісті з'являється фантастичний елемент (Іванова мати вважала, що під час пологів їй підмінили дитину на бісеня).

Своєрідний дуалізм — визнання двох творчих начал: добра і зла — наклав відбиток на всі уявлення героїв повісті про світ. Коцюбинський вбачав джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в традиціях, айв особливостях гірської природи. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів.

Так, малому Іванкові привидівся щезник в оточенні цапів, але привид зник, як тільки хлопчик перестав боятися. Отже, для малих Марічки та Іванка світ здавався казкою.

Злиття язичницького і християнського світогляду найвиразніше простежується в накладанні християнських свят на обрядово-ритуальну структуру дохристиянського народного календаря. Іван бачить божественне і в християнському Богові, і в природі. Навіть злий дух чорт постає в творі багатоликим — це й арідник, і щезник, і багато чого іншого. І всіх треба задобрити, щоб не зазнати горя в житті. Так, у повісті змальовано обряд зустрічі Різдва, обряд святкування Святвечора, коли Іван звертається до різних ворожих сил, яких він остерігався все життя, скликав до себе на тайну вечерю всіх чорнокнижників, мольфарів, лісових звірів. Тут суто християнське свято Різдва Христова має у своєму складі ще й елементи, традиційні для язичницьких обрядів. Може, саме в тому виявляється сутність назви «Тіні забутих предків».

Олюднення, персоніфікація природних, матеріальних та психічних явищ властиві кожній релігії, оскільки в такий спосіб людина намагається пояснити все невідоме. А ожививши все незрозуміле, можна спробувати домовлятися з ним.

Кожна важлива справа на полонині супроводжувалась ворожінням або іншими ритуальними діями, що надають їй таємничості. Можливо, саме від цього й характери гуцулів здаються таємничими.

Навіть обряд похорон, яскраво описаний письменником повісті «Тіні забутих предків», на перший погляд здається дещо дивним. За народними віруваннями, зі смертю людини не закінчується її існування, а лише змінюється її стан. Так що поховальний обряд був звернений саме до душі людини, але коли обряд оплакування і голосіння закінчився, почалися забави. Напевне, так наші предки хотіли показати непереможність життя над смертю.

Багато уваги наші предки приділяли природним стихіям, окремим етапам життя людини, різноманітним випробуванням, явищам навколишнього світу тощо. У традиційних віруваннях, перекладах та повір'ях українців, зокрема гуцулів, елементи міфів максимально наближені до щоденного побуту селян. Втрачаючи своє первісне значення, міфологічні персонажі поступово набували характеру художньо-поетичних образів усної народної творчості.

Отже, фантастичні образи повісті служать для створення романтичної історії, забарвленої етнографічним колоритом, і передають особливості психології персонажів.

З традиціями міфологічного мислення пов'язані й образи, змальовані в повісті М. Коцюбинського. Наведемо стислі характеристики окремих міфічних істот, згаданих у творі.

Щезник (Чорт, Лісовик) боїться людини. Він увесь порослий шерстю, на ногах має копита. У лісі пасе звірів, його отара — олені, зайці. Ведмеді, вовки і рисі — то їхні пси і коти. Вони пасуть і оберігають від зла свою отару. Іноді деякі мисливці укладають з лісовиками угоду, щоб насилали їм дичину, але то є гріх великий. Бо щезники — нечисті духи. Інколи вони так водять людей, щоб ті не вибралися з лісу.

Чугайстир (лісовий чоловік), який дуже приязно ставиться до людей, розмовляє з ними, гріється біля вогнища, а по лісах знищує нявок. Він не носить ніякого одягу, а його шкіра покрита буйним волоссям. Людині не робить зла, а лише чемно запрошує до танцю, а відтанцювавши, відпускає. Деколи обороняє людей від шкоди. Так, у повісті «Тіні забутих предків» Іван зустрічаєу лісі чугайстра і, боячись за нявку, яка з'явилась в образі Марічки, охоче запрошує чугайстра до свого вогнища і танцює з ним, ще й грає на флоєрі мелодію, яку підслухав у щезника.

Цей дух невідомий у міфології інших слов'янських народів.