Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

64. Розпад колоніальної системи та модернізація країн третього світу.

Інший важливий геополітичний наслідок другої світової війни полягав у руйнації усталеної колоніальної системи. Це сталося невипадково, пере­довсім тому, що великі європейські метрополії - і переможці і переможені -були суттєво ослаблені. Йдеться про Великобританію, Францію, Італію,Бель­гію, Голландію. Отже, на відміну від ситуації, яка склалася після пертої світо­вої війни, коли колонії були лише перерозподілені, тепер зробити це вияви­лося неможливим. Метрополії позбулися змоги контролювати свої підопічні території, що стало однією з причин активізації національно-визвольних рухів та появи нових незалежних держав. У числі перших були Снрія, Ліван,Індія, Алжир, Марокко, Кувейт, Бахрейн та інші. Слідом за країнами Азії та Північної Африки на шлях незалежного розвитку стали народи чорної Аф­рики. При цьому тільки I960 року, названого "роком Африки", політичної самостійності домоглися 17 держав - колишніх колоній Великобританії, Франції, Італії, Бельгії. В середині 1970-х років здобули незалежність ко­лишні португальські колонії. 1989 року колоніальне ярмо скинула остання,, на Африканському континенті країна - Намібія. Передача Китаю Гонконг; (1997 рік) та Макао (1999 рік) завершила історію колоніалізму Заходу Азії.

Новостворені незалежні держави з числа колоній та напівколоній так її не змогли одразу домогтися повної незалежності - як економічної, так і пол-"' ітичної. Цей "вакуум влади" активно і небезуспішно почали заповнювати СРСР та США, які ніколи не були чистими метрополіями. СРСР - під гасла­ми побудови комуністичного раю; США - встановлення демократії. Тому, колишні колонії перетворилися на арену часто доволі гострих зіткнень гео-політичних інтересів Радянського Союзу та Сполучених Штатів.

Так планета поділилася на "три світи": перший - це група розвішених та близьких до них. країн Західної Європи та Північної Америки, а також низка азіатських країн, які домінували у світовій економіці (на них припа­дає 25 відсотків сучасного світу), другий - країни соціалггичного табору (26 країн з населенням в 1. 7 млрд. осіб, або 37 відсотків населення планети), та країни "третього світу" - колишні колонії і латиноамериканські країни, об'­єднані комплексом відповідних характеристик: відсталістю економік, не­зрілістю соціально-партійної системи, переважанням аграрного сектору та селянства, збереженням традиційних патріархальних, племінних, кланових структур та їх елементів тощо. За цією - останньою - групою країн закріпи­лася також назва: "країни, що розвиваються", оскільки провідне завдання їхнього розвитку полягало у подоланні економічної відсталості, модернізації економіки та у досягненні справжньої економічної й політичної незалеж­ності.

Процес набуття новоствореними країнами повноцінної самостійності відбувався суперечливо, зі значними труднощами. Через слабкість національ­ної буржуазії, партійних структур політичну владу перебирала армія, яка ініціювала державні перевороти та військові режими. В ряді країн доміну­вали різні національні варіанти соціалізму - ісламський, африканський, індійський тощо. Значного поширення набули антизахідні та антимо-дерністські настрої, пропаганда ідей особливого шляху розвитку, відкидан­ня загальноцивілізаційних набутків.

Незважаючи на складність цих проблем, більшість країн Азії, Латинсь­кої Америки та деякі країни Африки перетворилися упродовж другої поло­вини минулого століття з переважно аграрних в аграрно-індустріальні і навіть на передові індустріальні держави. За групою азіатських країн закріпилася назва нових індустріальних, або "азіатських драконів". Це -Гонконг, Сінга­пур, Тайвань та Південна Корея. Латиноамериканські країни переорієнту­валися на створення власної імпортнозамінної індустрії і домоглися значних успіхів у різних сферах економіки. Країни, що розвиваються, відіграюють важливу роль у світовій політиці, інтеграційних процесах.