Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

47. Міжнародні відносини у другій половині 70-х першій половині 80-х роках.

Вимотуюча, особливо для СРСР, гонка озброєнь дедалі більше прискорювалася. Рівність в озброєннях між СРСР і США стала підтримуватися на вищому, небезпечнішому рівні. Для США та їхніх союзників розрядка першої половини 70-х років була прийнятною лише за умови збереження міжнародного політичного та військово-стратегічного статусу-кво. Проте, на думку Заходу, радянське керівництво під виглядом досягнення військового паритету зі США активно використовувало розрядку для нарощування своїх озброєнь. Після своєї поразки у В'єтнамі США болісно сприймали посилення радянського впливу в Африці, на Близькому Сході та в інших районах світу. Так, у 1975 р. в Анголу був направлений кубинський експедиційний корпус з метою підтримки прокомуністичного режиму Агостіньо Нето. Захід розцінив цю акцію як відновлення комуністичного гео - політичного наступу, як кінець розрядки. Особливе занепокоєння викликала європейська політика СРСР, його спроби усупереч духу Хельсінкі витіснити Сполучені Штати Америки з Європи і, використовуючи свої нафто - та газопроводи, економічно прив'язати західноєвропейські країни до Радянського Союзу. Ця політика була підкріплена масованим розгортанням ракетно-ядерних установок середнього радіуса дії (від 500 до 5000 км) СС-20, націлених на Західну Європу. Спроби американського керівництва, зокрема державного секретаря Сайруса Венса під час його візиту до Москви 1977 p., переконати радянських лідерів відмовитися від цієї авантюри не мали успіху. Проти Радянського Союзу та Його брежнєвського керівництва об'єдналися матеріальні й ідеологічні ресурси всього капіталістичного світу. Навіть дехто із лідерів соціалістичних країн (Й. Броз Тіто, Н. Чаушеску) відкрито заявили про свою незгоду з політикою радянського керівництва. СРСР опинився фактично в зовнішньополітичній ізоляції. Вступ до Афганістану радянських військ, які мали захищати "здобутки" Квітневої революції, Заходом був сприйнятий вкрай негативно, тим більше, що тривалий час Середній Схід розглядався обома сторонами як район "хисткої рівноваги", порушувати яку ніхто не наважувався. На Заході заговорили про можливість використання ядерної зброї на випадок прориву радянських військ до теплих вод Перської затоки. Парадоксально, але стратегічні плани СРСР на Близькому та Середньому Сході переплелися з банальними суб'єктивними мотивами, що не мали нічого спільного з великою політикою. Брежнєв прагнув помститися новому прем'єр-міністрові Афганістану X. Аміну за вбивство його попередника Н. М. Та-ракі, якого радянський лідер добре знав і підтримував, а міністрові оборони Д. Устинову кортіло спробувати в дії досягнення воєнно-стратегічного паритету. У Європі відбувалася мобілізація прихильників антиракетного руху, щоб не допустити розміщення там американських ракет, націлених на СРСР.