Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

37. Країни західної Європи 1918-1945 рр.

Економічне і соціально-політичне становище Бельгії

Територія Бельгії у роки Першої світової війни була окупована німецькими військами. Вони принесли чималі збитки бельгійській промисловості і сільському господарству. Більше 10 тис. га землі через бойові дії не можна було обробляти, поголів’я великої рогатої худоби скоротилось наполовину, зросли ціни на продукти харчування, безробіттям були охоплені десятки тисяч людей. Бельгія як країна, що постраждала від німецької окупації, на Паризькій мирній конференції отримала округи Ейпен і Мальмеді, право на репарації і право на окупацію спільно з Францією Рурської області. Бельгія упродовж 1920-1922 рр. забезпечила собі вигідні умови співпраці з Францією, Люксембургом і Англією. Завдяки цьому відбудова економіки здійснювалась швидкими темпами, скоротилось безробіття, покращилось становище робітників. Страйкового руху як такого майже не було. Робітнича партія Бельгії на чолі з Е. Вандервельде увійшла до уряду, закликала робітників до класового співробітництва. Спираючись на відбудовану економіку, уряд прийняв програму житлового будівництва, запровадив пенсії жертвам війни, пенсії по старості та ін. Після виборів до парламенту 1919 р. три партії (Ліберальна, Католицька і Робітнича) сформували новий коаліційний уряд. Восени 1920 р. в Бельгії почалася економічна криза, мав місце спад виробництва промислової продукції, на половину знизилась виплавка сталі і чавуну. 33% від усіх застрахованих робітників, втратили роботу. У вересні 1921 р. була створена Компартія Бельгії, яка мала чималий вплив серед металістів, залізничників і гірників. У 1923 р. 18 керівників Компартії були заарештовані, їх звинувачували в підбурюванні громадян Бельгії до непокори. Дещо послабився вплив робітничої партії на маси. Разом з тим, зріс авторитет Католицького союзу в профспілках, серед жінок. На виборах у нижню палату 1921 р. Католицький союз отримав 80 мандатів. Бельгія виступала проти встановлення дипломатичних відносин з СРСР. Причиною цього були неврегульовані боргові проблеми. Бельгія разом з Францією здійснювала тиск на Німеччину, вимагаючи від неї збільшення репарацій. Ця проблема стала причиною участі Бельгії в окупації в 1923 р. Рурської області. Провал Рурської авантюри дорого коштував для економіки Бельгії. Державний борг зріс на 1924 р. до 41,6 млрд. франків, інфляція зросла майже на 25%. Знову зросло безробіття, була знижена зарплата робітників. Такий стан в економіці привів до зростання авторитету робітничої партії, яка висунула програму реформ і розгорнула антимілітаристську агітацію. На виборах до парламенту в 1925 р. вона отримала найбільше мандатів в парламенті. Однак католики і ліберали разом мали у парламенті перевагу над Робітничою партією. Після виборів був створений уряд з представників католиків і соціал-демократів, уряд Пуле-Вандервельде. Уряд взяв курс на стабілізацію франка, що стало причиною запровадження нових податків. Робітники відмовили в підтримці коаліційного уряду. У березні 1926 р. був сформований новий коаліційний уряд на чолі з Жаспаром. У 1927 р. соціалісти вийшли з цього уряду. Уряд Жаспара отримав позики від англійських, американських банків на суму 135 млн. доларів, стабілізував бельгійську валюту і збалансував бюджет. Промислове виробництво пішло вверх, особливо в металургійній промисловості. Саме в цей час було здійснено реконструкцію Антверпенського порту. Економічна криза в Бельгії мала ті ж ознаки, що і в інших країнах. Страйки робітників з вимогами підвищити зарплату були звичним явищем. І в Бельгії, як і в інших європейських країнах того часу, урядові кола жорстоко придушували страйки робітників. У роки економічної кризи Католицький союз і Ліберальна партія втратили частину своїх прихильників. Вони, як правило, перейшли до фашистських організацій, які робили спроби посварити між собою валлонських і фламандських трудящих. В ці ж роки зросла чисельність Робітничої партії. У 1935 р. в її рядах було 600тис. чол. Тоді ж нею був висунутий план виходу із кризи “план праці”, який передбачав націоналізацію кредиту і деяких галузей промисловості. У 1935 р. в Бельгії був створений новий коаліційний уряд за участю соціалістів. Однак “план праці” залишився невиконаним. Це сприяло зростанню авторитету Комуністичної партії Бельгії, яка на виборах 1936 р. в три рази збільшила кількість депутатів комуністів у парламенті. У жовтні 1936 р. робітники зірвали спробу фашистів здійснити державний переворот. Бельгія активно включилась у гонку озброєнь. Її заводи, сировина використовувалися для виготовлення зброї, що приносило державі великі вигоди.

Економічне і соціально-політичне становище

У роки Першої світової війни Нідерланди заявили про нейтралітет. Саме така позиція сприяла зростанню торгівлі з воюючими сторонами сировиною, продуктами харчування, промисловими товарами. Прибутки від торгівлі були колосальні. Тільки по дивідендах деякі банки і акціонерні товариства виплатили до 80%, а окремі пароплавні компанії – навіть 100%.

Щодо населення країни, то його життєвий рівень дещо понизився. Ціни на продукти харчування зросли, були введені продовольчі картки для жителів міст, норма видачі хліба була встановлена 160 грамів на день на одного чоловіка. Зросло число безробітних.

Провідними політичними партіями були клерикальні: Кальвіністська і Католицька. Вони мали більшість у парламенті. За роки війни дещо зміцнила свої позиції і Соціал-демократична партія. Разом з тим, після того, як Католицька партія заявила про підтримку деяких вимог трудящих, її вплив в парламенті зріс і вона стала провідною силою в уряді.

У листопаді 1918 р. в Амстердамі виникли перші ревкоми і ради, в армії посилилось дезертирство.

СДРП орієнтувалась на німецький “досвід” і не відкидала можливості революції і в Нідерландах, у зв’язку з чим нею були проголошені тези про соціалізацію промисловості, 8-годинний робочий день, загальне виборче право і демобілізація армії.

Католицька партія також заявила про необхідність соціальних реформ, у т. ч. про запровадження 8-годинного робочого дня, підвищення пенсій та ін. Для протидії революційним робітникам католицькі і кальвіністські лідери партії використали священиків. З цією ж метою в Амстердамі відбулась демонстрація протесту робітників, солдатів і матросів, яка була розігнана з допомогою збройних сил. Декілька робітників було вбито і поранено. СДРП виступила проти подальшого розвитку революції і зажадала “змусити революцію відступити від нідерландських кордонів”.

Страйкова боротьба в 20-х роках велась робітниками за економічні права. Чисельність членів профспілок зросла з 84 тис. чол. до 247 тис. чол. Це свідчило, що клерикальні партії втрачали позиції у християнських профспілках.

10 квітня 1919 р. була створена Комуністична партія Нідерландів. Вона не була чисельною. Одним із напрямків її діяльності була організація протесту проти допомоги білогвардійцям у Росії.

У 1919 р. соціальні реформи, яких вимагали усі політичні партії, стали реальністю. Був запроваджений 8-годинний робочий день, підвищені пенсії по старості й інвалідності, запроваджено Гентську систему соціального страхування (участь держави в страхуванні від безробіття членів профспілок). Страйковий рух спадав. У 1920 р. парламент прийняв закон про боротьбу проти “підступів революції”. Цей закон був спрямований, перш за все, проти лівих політичних сил Нідерландів.

У 1920 р. нідерландська промисловість отримала значно менше замовлень з-за кордону. Виробництво продукції скоротилося. Такий процес мав місце і в наступні роки. Це призвело до того, що в 1922 р. були значно скорочені витрати на соціальні потреби трудящих.

У 1924-1929 рр. в Нідерландах була економічна стабілізація. Підприємці стали на шлях обмеження зарплати робітників, допомоги по безробіттю, збільшення робочого дня, запровадження раціоналізації виробництва. Усі ці заходи мали зміцнити позиції буржуазії.

Нідерландська буржуазія посилила експлуатацію Індонезії, вивозила у значних розмірах з неї дешеву сировину і використовувала для свого збагачення дешеву робочу силу. Кількість мільйонерів за роки стабілізації зросла. Вони вкладали великі кошти в розвиток сільського господарства країни і в такі проекти, як осушення морської затоки Зуйдер-Зеє для створення там великих сільгоспугідь. На 1930 р. було осушено 20 тис. га морської затоки.

Нідерланди широко використовували інвестиції англійського, французького, німецького капіталу в свою економіку. Наприклад, німецькі концерни побудували в країні ряд воєнних заводів і зміцнили свої позиції в нідерландських банках. Нідерландський капітал з свого боку збільшував вкладення за кордоном, особливо в боротьбі за нафту. Це дало можливість встановити високу зарплату кваліфікованим робітникам, вирішити ряд інших соціальних проблем. Робітничий рух майже припинився. Вихід робітників із профспілок набув масового характеру. У профспілках залишилось 10% усіх робітників країни.

Економічна криза у 1929 р. докотилась і до досить благополучних в економічному і соціальному відношенні Нідерландів. Суднобудівництво скоротилось з 232 тис. т водотоннажності до 39 тис. т. В електро - і радіопромисловості з 32 тис. робітників на 1930 р. залишилося 9 тис. на 1932 р. Торгівля скоротилась, у результаті чого значно погіршилось матеріальне становище портових робітників Амстердама, Роттердама та інших міст. Спроби робітників організувати акції протесту були розігнані військовою силою.

1933 рік став останнім роком економічної кризи. У той рік зросло судно будівництво, збільшився оборот зовнішньої торгівлі. Експорт капіталу з Нідерландів зріс і досяг в 1938 р. 4 млрд. 818 млн. доларів. Прибутки, на капітали вкладені за кордоном і в колоніях, становили 425 млн. гульденів.

Найбільші прибутки отримували такі концерни, як “Ройял-Датч-Шелл” і маргариновий трест, “Юнілевер” та ін., а також ті компанії, що торгували з Німеччиною.

Разом з тим, рівень безробіття в Нідерландах і в другій половині 30-х років залишався досить високим. Безробітних використовували різні фашистські організації і, перш за все, “Націонал-соціалістичний рух Муссерта”. Фашисти ставили за мету приєднати Нідерланди до Німеччини. На виборах 1935 р. фашисти отримали 8% голосів виборців. За соціал-демократів на виборах 1937 р. голосувало 22% виборців, що дозволило їм у 1939 р. увійти до коаліційного уряду.