Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

31. Німеччина 1918 – 1945 р.

Німеччина зазнала поразки у Першій світовій війні. У листопаді 1918 бунтом матросів імперського флоту у Вільгельмсгафені та Кілі розпочаласяЛистопадова революція, яка призвела до відречення кайзера Вільгельма II і встановлення республіки. Революціонери, серед яких були популярні комуністичні ідеї, не змогли встановити владу рад за російським зразком. Фельдкори придушили повстання спартакістів, що відбулося в січні 1918 року. Революція завершилася офіційно в серпні 1919 року прийняттям Веймарської конституції. Республіканське правління отримало назву Веймарської республіки.

На Паризьку мирну конференцію Німеччина не була допущена. За Версальським договором вона втрачала значні території, її віськові сили були обмежені, вона повинна була сплатити великі репарації. Окупована союзниками Рейнська область повинна була залишатися демілітаризованою. Все це породило в німцях почуття приниження. Розчарування в ліберальних інститутах підсилилося гіперінфляцією 1920-1923 років. Ці фактори породили потужні екстремістські рухи. Ліві сили розкололися на два табори: помірковану Соціал-демократичну партію Німеччини, яка входила у Веймарську коаліцію та пробільшовицьку Комуністичну партію Німеччини, утворену з Союзу Спартака. Серед правих почала виділятися Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини, яку швидко очолив Адольф Гітлер. У своїй пропаганді націонал-соціалісти сприралися на популярну теорію змови, яка пояснювала капітуляцію Німеччини у війні при ще боєздатній армії, підступами євреїв та соціалістів на шкоду німецькій державі.

Прийшовши до влади, Гітлер почав вимагати ліквідації «версальського диктату» та «життєвого простору» для Німеччини. У липні 1933 р. з ініціативи італійського диктатора Муссоліні був підписаний «Пакт чотирьох». Але Франція та Англія домоглися, щоб у ньому були ліквідовані статті про ревізію мирних договорів і надання Німеччині прав озброюватися. На Женевській конференції Німеччина знову поставила питання про рівноправність в озбро­єнні, але й цього разу їй було відмовлено. На знак протесту німецька делегація 14 жовтня 1933 р. покинула конференцію по роззброєнню і через кілька днів заявила, що виходить з Ліги Націй. У 1935 р. Німеччині було повернуто Саарську область. Поступливість Англії та Франції, мовчазна згода США щодо дій гітлерівського керівництва надихнули нацистів до нових акцій. 16 березня 1935 р. фашистський уряд прийняв закон про відновлення в країні загальної військової повинності. Через рік, 7 березня 1936 р., Гітлер заявив, що Німеччина в односторонньому порядку відміняє пункти Локарнських угод і Версальського мирного договору. Німецькі війська захопили Рейнську деміліта­ризовану зону. Наприкінці січня 1934 р. в Берліні між Німеччиною та Польщею було підписано пакт про ненапад. Пізніше німці отримали згоду від Англії на побудову великої кількості кораблів надводного і підводного військового флоту.

В середині 30-х років почалося поступове зближення Німеччини з Італією. 25 листопада 1936 р. в Берліні представники Німеччини та Японії підписали антикомінтернівський пакт, до якого приєдналася Італія. Утворилася «вісь» Берлін-Рим-Токіо.

12 березня 1938 р. фашистські війська вступили в Австрію, і Гітлер оголосив про «аншлюс» (приєднання) цієї країни. Так у Європі спалахнуло перше вог­нище війни. Версальський і Сен-Жерменський договори втратили будь-яке значення. Після того, як Гітлер почав вимагати від празького уряду передачі Німеччині Судетської області, де компактно проживали німці, пряма загроза нависла над Чехословаччиною. Англія і Франція не стали на захист цієї держави, підтримавши Німеччину. 29—30 вересня 1938 р. в Мюнхені відбулася конференція глав держав та урядів Німеччини, Італії, Англії й Франції, де Гітлер, Муссоліні, Чемберлен, Деладьє вирішили долю народів Чехословаччини. Судети переходили до Німеччини, частина земель до Угорщини і Польщі. США не прореагували на жодну із ухвал мюнхенської змови. Не надав допомоги Чехословаччині і Радянський Союз, який мав із нею договір про взаємодопомогу. На початку березня 1939 р. Чехословаччина перестала існувати як незалежна держава. Водночас Гітлер дозволив фашистській Угор­щині розпочати війну й окупувати Карпатську Україну, яка проголосила себе незалежною. У Європі наростала агресія, Німеччина відібрала у Литви Клайпе­ду, а Італія захопила Албанію. Альянс Гітлера і Муссоліні ставав дедалі загроз­ливішим для цілого світу. Це нарешті зрозуміли великі європейські держави. 28 квітня 1939 р. фашистська Німеччина оголосила про розрив німецько-польського договору. До початку другої світової війни залишалося лише чотири місяці.

22 червня 1941 час тріумфів вермахту закінчилося. Німецька армія змогла знищити кадрові частини РККА, але на місце однієї розгромленої армії вставало дві нові. Вторгшись в Радянський Союз і заглибившись в його територію на тисячі кілометрів, вермахт став жертвою самого дивного парадоксу другої світової війни - німецька армія стала швидко і невблаганно деградувати, почався процес стрімкої демодернізації німецьких збройних сил.

Протягом всієї Східної кампанії Гітлер намагався подолати технічну відсталість Німеччини, нарощуючи темпи промислового виробництва. До 1944 року німецька промисловість виготовила 22 100 танків, 5235 з яких були важкими. Але вже до 1943 року Радянський Союз випускав по 30 000 танків на рік, Великобританія в 1941 - 1943 роках справила 36720 танків, а США за весь час війни змогли видати 88410 одиниць бронетехніки. Також були справи і в літакобудуванні. Виробництво бойових літаків у Третьому рейху зросла з 12401 в 1941 році до 40593 у 1944 році. Але Радянський Союз уже в 1943 році виробляв 3000 літаків щомісяця. США за час війни справили 100 000 винищувачів і 90 000 бомбардувальників.

Починаючи з 1943 року недолік людських резервів у Німеччині став позначатися настільки гостро, що німецьке командування було змушене поповнювати частини вермахту за рахунок погодилися на співпрацю радянських військовополонених.

Гітлеру більше не допомагав його «військовий геній», але до самого кінця він так і не визнав жодної зі своїх численних помилок. У фюрера були винні всі від фельдмаршалів до рядових солдатів, тільки не він сам. За час війни змушені були подати у відставку 4 з 5 начальників штабу ОКХ, 14 з 18 фельдмаршалів сухопутних військ, 21 з 37 генерал-полковників. Військові ж стали єдиною силою, яка спробувала чинити організований опір нацистському режиму.

Але вибух пекельної машини, розвалили 20 липня 1944 барак в Растенбурзі і ледь не поховав Адольфа Гітлера, нічому його не навчив. Послідував черговий сплеск терору, що свідчив про остаточний виродження режиму, годинник якого були полічені. Менш ніж через десять місяців тіло Адольфа Гітлера винесли в переорав радянськими снарядами сад рейхсканцелярії, кинули в воронку, облили бензином і спалили.