Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

30. Франція 1918 – 1945 р.

1920 р. – створенння Французької комуністичної партії.

1934 р. – спроба фашистського заколоту.

1936-1938 рр. Народний фронт у Франції.

В результаті Першої світової війни Франція отримала значні території за рахунок Німеччини і мандатів в Африці й на Близькому Сході та гегемоністське положеня в Європі. Водночас після війни залишилися великі спустошені області, які потрібно було відбудовувати, великі борги перед США та Британією, і зменшилося населення країни. Надії Франції на те, що «Німеччина за все заплатить» не справдилися, оскільки через економічні труднощі в Німеччині виплати репарацій затримувалися. У французькому суспільстві сталися значні структурні зміни, пов'язані зі зубожінням середнього класу, відпливом населення з села у міста.

У внутрішній політиці період між двома війнами у Франції знаменувався протистоянням між правими й лівими, основними пунктами якого поряд із становищем робітників були також релігійне питання, перехід від католицької до світської держави, і національне питання, оскільки Франція залишалася великою колоніальною імперією. Французька секція робітничого інтернаціоналу розкололася щодо питання про підтримку Першої світової війни, що призвело до утворення в 1921 році Французької комуністичної партії. Лівий блок радикалів та соціалістів переміг на виборах 1924 року і сформував урядЕдуара Ерріо, який визнав СРСР і підтримав план Дауеса, щодо Німеччини. Складнощі з формулюванням економічної політики, протистояння правих, католиків та монархічної організації Французька дія, антиклерикальній політиці, а також повстання в Марокко на чолі з Абд аль-Керімом і друзів у Сирії, призвели до відставки лівого уряду. В 1926 Раймон Пуанкаре сформував уряд «національного єднання».

У 1929 французи вийшли з Рейнської області, але це не зменшило напруження у відносинах з Німеччиною. Франція розпочала будівництво лінії Мажино. Економічна криза у Франції розпочалася тільки в 1931 і не була такою важкою, як у інших країнах. У 1932 на виборах знову перемогли ліві, й був сформований кабінет на чолі з Едуаром Ерріо, але він швидко пішов у відставку в зв'язку з виплатою боргів США та фінансовими скандалами. Часта зміна кабінетів призвела до зростання антипарламентських рухів, як ультраправих, так і комуністичних. 6 лютого 1934 року праві ліги провели масові вуличні демонстрації, кульмінацією яких був бунт на площі Згоди і штурм Бурбонського палацу. Напруженння виникло зокрема через аферу Ставіського. Ліві сили розцінили ці події як спробу фашистського перевороту в Франції, і виник Народний фронт, до якого увійшли радикали, соціалісти й комуністи. Народний фронт переміг на виборах 1936 року, й був сформований кабінет Леона Блюма, однак без участі комуністичних представників. Матіньйонска угодагарантувала робітникам 40-годинний робочий тиждень, оплачувану відпуску та інші права, ультраправі ліги були розпущені законом, але продовжували фунціонувати під іншими назвами. Проте, до 1938 Народний фронт розпався, і був сформований кабінет на чолі з Едуаром Даладьє, який отримав повноваження для подолання внутрішньої кризи. Цей кабінет визнав режим Франциско Франко в Іспанії і пішов на мюнхенську змову, що, втім, не зупинило Другу світову війну.

10 травня 1940 вермахт напав на Францію, і протягом декількох тижнів доля кампанії була вирішена. В особливому становищі була Франція в час ІІ СВ - найбільша з окупованих Німеччиною країн. Щоб не допустити переходу Фр. колоніальних володінь і залишків флоту на бік В. Б., окупанти, як ми вже згадували, зберегли уряд Віші, який перебував у "вільній зоні". Уряд Віші проводив політику співробітництва з окупантами: він ліквідував демократичні свободи, заборонив політичні партії, розпустив профспілки і встановив у Франції фашистські порядки.

Фр. Вступила у війну з Нім після нападу на Польщу. 22 червня – підписана Фр. капітуляція. Вся тер. Фр. була звільнена у 1944р.