Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

21. Мюнхенська конференція. Ліквідація Чехословацької держави.

На виборах 1935 р. судетсько-німецька партія домоглася значного успіху, що дало змогу їй отримати 44 мандати у палаті депутатів. У державі посилилась діяльність профашистської «п'ятої колони». Німецькі організації домагалися автономії Судетської області й приєднання її до складу Німеччини. На початку 1937р. уряд Чехословаччини підписав з німецькими партіями, що створювали коаліцію, угоду, обіцяючи Судетам економічну допомогу. Німцям обіцяли пропорційне представництво в державному апараті. Однак їхній лідер Генлейн виступав проти цієї угоди. Генлейнівці стали на шлях підготовки збройного заколоту, створюючи загони штурмовиків. У квітні 1938 р. на з'їзді Судегтсько-німецької партії в Карлсбаді було висунуто вимогу «автономії» Судетської області, надання німцям кількох міністерських постів тощо.

Уряд Чехослов., очолюваний лідером аграріїв Міланом Годжею, відкинув ці вимоги.

З сер. травня 1938 р. нім війська у кількості не менше 10 дивізій були висунуті до чехослов кордону.

Генлейн і його прихильники виїхали до Німеччини, де почали готувати свої загони для вторгнення у Чехословаччину. ІЗ вересня 1938 р. фашисти розпочали заколот у Судетській області. Однак чехословацькі війська швидко ліквідували виступ. У відповідь на це Гітлер виступив з вимогою передачі Судетської області Німеч. В німецько-чехословацьких відносинах виникла гостра криза.

Чехословацький уряд виступив з четвертим планом Бенеша, згідно з яким усім національним меншинам надавалась повна рівноправність, встановлюва­лось пропорційне представництво у місцевих і загальнодержавних органах управління. Англія і Франція підтримали таку політику. Але Німеччина і гейнлейнівці були проти. Вони не відмовилися від своїх вимог. Над Чехословаччиною нависла реальна загроза німецького вторгнення.

Англія і Франція вчинили справжній тиск на чехословацький уряд, щоби він пішов на поступки фашистам. Вони рекомендували президенту Е. Бенешу передати Німеччині ті області, де переважало німецьке населення. 21 вересня 1938 р. уряд Годжі погодився з англо-французькими рекомендаціями. Та внаслідок масового незадоволення, що вилилося у велику демонстрацію в Празі, 22 вересня кабінет міністрів пішов у відставку. Новий уряд «національної оборони» генерала Я. Сирови оголосив загальну мобілізацію і відмовився вивести війська з прикордонних з Німеччиною районів.

29-30 вересня у Мюнхені на конференції глав урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії Чехо-Словаччині було запропоновано передати Німеччині Судетську область, а деякі території — Польщі й Угорщині. Празький уряд прийняв цей ультиматум. У відповідності до Мюнхенської угоди 1 жовтня 1938 р. Німеччина отримала Судетську область та прикордонні з Австрією райони. Скориставшись ситуацією, Польща загарбала район Тешинської Силезії, а Угорщина — частину південної Словаччини і Закарпаття.

11 жовтня 1938 р. українські сили створили Перший автономний уряд Підкарпатської Русі на чолі з А. Бродієм. 25 жовтня 1938 р. уряд Підкарпатської Русі очолив А. Волошин, якого підтримували озброєні українські загони «Карпатська Січ».

Ліквідація Чехо-Словацької держави.

США та Західна Європа після Мюнхена зітхнули з полегкістю - здавалося, що тепер, коли чергову «останню» вимогу А. Гітлера було виконано, нарешті на континенті настане мир. Але такі настрої швидко було спростовано. 15 березня 1939 р. нового Президента Чехо-Словаччини Е. Гаху було викликано до Берліна, де А. Гітлер і Й. Ріббентроп примусили його підписати «прохання» про окупацію німецькими військами Чехії та Моравії, які вже 16 березня стали «протекторатом» Німеччини, і погодитися визнати прийняте 14 березня словацьким парламентом рішення про відокремлення Словаччини від Чехії.

Одночасно німецькі війська вступили в Моравію та Богемію, а об 11-й годині ранку 15 березня 1939 р. вони вже були у Празі. Того ж дня проголосила свою державну незалежність Словаччина. ЧСР припинила своє існування.

З усвідомленням того, що А. Гітлер вкотре переграв його, Н. Чемберлен зрозумів необхідність вироблення нової політики, яка поклала б край експансії райху. До цього його спонукала й парламентська опозиція, й громадська думка в країні. Кожна нова поступка А. Гітлеру наближала крах Британії як могутньої європейської та світової держави. Окупувавши Чехо-Словаччину, зневаживши Лондоном і Парижем, А. Гітлер остаточно підтвердив, що ні про яке «загальне врегулювання» не може бути й мови.