Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Всесвітня історія опорні конспекти 9 клас

Міжнародні відносини в 1871 — 1900  pp.

Геополітичні наслідки франко-німецької війни

Франко-німецька війна привела до об’єднання Німеччини, що дало могутній поштовх її економічному розвиткові.

У 90-х роках XIX ст. Німеччині вдалося обігнати Велику Британію у деяких важливих галузях промисловості і вона стала могутньою індустріальною державою.

Франко-німецька війна внесла глибокі зміни в систему міжнародних відносин у Європі.

1. Ще більше загострилися суперечності між Францією та Німеччиною.

2. Франко1німецькі відносини вплинули на взаємовідносини інших європейських держав.

3. Німеччина прагнула домогтися міжнародної ізоляції Франції.

4. Франція, ослаблена війною, прагнула виграти час для відновлення військового потенціалу й активно шукала союзників на континенті.

5. Різко загострилися суперечності Німеччини і Великої Британії за колонії.

6. Великі промисловці, фінансисти і юнкерство ставили завдання, що далеко виходили за межі європейського континенту, наполегливо штовхали правлячі кола до війни за переділ світу.

7. Європейські країни остаточно відмовилися від європейської політики, за якої великі держави прагнули спільно розв’язувати спірні питання.

8. Відбулося перегрупування політичних сил у Європі і велася підготовка до світової війни.

9. На кінець XIX ст. зростають військові витрати провідних держав світу.

 

США

Велика Британія

Франція

Частка у бюджеті (%)

47

43

41

Загальна сума (млрд доларів)

1,1

0,7

1,2

Мета воєн

1. Загарбання нових земель.

2. Розширення ринків збуту для своїх товарів.

3. Боротьба з суперниками за колонії.

Агресія — напад, використання збройної сили однієї держави проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави.

Союз трьох імператорів

(1873-1887 рр.)

6 травня 1873 р. Росія і Німеччина підписали союзний договір.

6 червня 1873 р. Аналогічний договір підписали Росія і Австро-Угорщина. Так утворився Союз трьох імператорів, завдяки чому Франція була ізольована, а Німеччина мала панівне становище на європейському континенті.

Імператори Росії (Олександр ІІ), Німеччини (Вільгельм І), Австро-Угорщини (Франц Йосип) домовилися, що в разі нападу на одну із сторін надаватимуть військову допомогу 200-тисячним військом.

Першу тріщину коаліція дала під час близькосхідної кризи 1875 — 1878 pp.

На Берлінському конгресі 1878 p., на якому було переглянуто умови Сан-Стефанського договору між Росією і Туреччиною, стали відчутними для Росії ворожі позиції Німеччини, Австро-Угорщини, що змінило ставлення Росії до своїх союзників. Німеччина не підтримала домагання Росії на Балканах. У свою чергу, Росія відмовлялася дотримуватися нейтралітету на випадок війни Німеччини та Франції. Неможливо було вирішити питання постачання німецьких товарів до Росії на пільгових правах, бо взаємно були підвищені мита на ввезення товарів і між ними почалася справжня митна війна. Франція надала грошову позику Росії — все це значно погіршило російсько-німецькі відносини.

7 жовтня 1879 р. Німеччина та Австро-Угорщина підписали союзний договір, спрямований проти Росії.

Усе це унеможливило подальше існування Союзу.

Союз трьох імператорів проіснував до 1887 р.

Загострення англо-німецького колоніального суперництва

Наприкінці XIX ст. найгострішими були суперечності між Великою Британією та Німеччиною.

Велика Британія була найбільшою колоніальною імперією. Наявність могутнього флоту, міцного становища на міжнародній арені сприяли необмеженим можливостям переміщення англійського капіталу в колоніях і у світі. За експортом капіталів Велика Британія посідала перше місце у світі.

Територія Великої Британії була у 140 разів меншою за територію 57 колоній із населенням 500 тис. осіб, якими вона володіла.

Німеччина в економічному аспекті бурхливо почала розвиватися значно пізніше, тому під час колоніального поділу світу їй дісталося значно менше колоній, ніж іншим державам. Але у 90-ті роки XIX ст. вона, завдяки розвиткові промисловості, випереджала Велику Британію за обсягом промислового виробництва. Німеччина почала готуватися до війни за переділ уже поділеного світу.

Така політика Німеччини змусила Велику Британію перейти від політики „блискучої ізоляції” до політики утворення союзів з іншими державами. Вона пішла на зближення з Францією та Росією, сподіваючись використати їхні війська проти Німеччини.

Утворення нових незалежних держав на Балканах

Унаслідок національно-визвольної війни народів Балканського півострова, ослаблення Османської імперії та під час російсько-турецької війни 1877 — 1878 pp. згідно з підписаним Сан-Стефанським мирним договором утворилася Болгарська держава. Чорногорія, Сербія, Румунія отримали повну незалежність.

Це викликало незадоволення інших великих держав, які домоглися перегляду умов Сан-Стефанського мирного договору.

Згідно з Берлінським трактатом лише Північна Болгарія отримала державність, а її південна частина залишалася в складі Османської імперії.

Сербія і Чорногорія втратили частину своїх територій, що були здобуті під час війни.

1882 р. Сербію було оголошено королівством, яке орієнтувалася на Австрію.

Румунію теж було проголошено королівством.

Ще значні території Балканського півострова залишалися під владою Османської імперії, Австро-Угорщини та Росії, що згодом привело до нових міжнародних криз.

Утворення Троїстого союзу і загострення російсько-німецьких відносин

Погіршення відносин із Росією зумовило військово- політичне зближення Німеччини й Австро-Угорщини.

1879 р. Уряди Німеччини та Австро-Угорщини уклали секретний договір, що передбачав взаємодопомогу під час нападу Росії на одну з цих держав і доброзичливий нейтралітет під час війни з будь-якою іншою європейською державою.

Згодом, використавши італо-французьке колоніальне суперництво, Німеччині вдалося залучити до коаліції Італію.

1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали секретний союзний договір про взаємодопомогу у війні з Францією та спільний виступ у разі нападу на одного з учасників двох чи більше європейських країн.

Так виник Троїстий союз Німеччини, Австро-Угорщини та Італії, який започаткував розкол Європи на ворожі військові угруповання. Цей союз було укладено на 5 років і в подальшому поновлювався аж до 1915 р.

Оформлення англо-франко-російського альянсу

1888 р. Німецький імператор Вільгельм II оголосив про проведення "нового курсу" в зовнішній політиці — підготовки до війни з Францією і Росією. Ці події та утворення Троїстого союзу в Європі прискорило військово-політичне зближення Франції та Росії.

1891 р. Франко-російський союз було оформлено консультативним пактом, а у 1892 р. його доповнено підписанням секретної військової конвенції про спільні дії у разі війни з Німеччиною. Конвенція мала зберігати силу на весь період існування Троїстого союзу. Вона була ратифікована наприкінці 1893 р.

Франко російський союз 1891 — 1893 pp. на деякий час відновив рівновагу в Європі. Це був союз „вершника і коня”, в якому роль вершника виконувала Франція.

Перехід Німеччини до „світової політики”, боротьба її за колонії, бажання закріпитися на Близькому Сході, її прагнення до переділу сфер впливу в Африці різко загострили англо-німецькі суперечності і занепокоїли Велику Британію.

Економічне, політичне, колоніальне суперництво двох країн доповнилося суперництвом на морях. У 1898 р. Німеччина розгорнула будівництво могутнього військового флоту.

Різке посилення військової та морської могутності Німеччини, її територіальні претензії створювали реальну загрозу для Великої Британії, що стала шукати союзників, відмовившись від принципу „блискучої ізоляції”, суть якого полягала в тому, щоб не пов’язувати себе ніякими союзами з іншими країнами.

1904 р. Після врегулювання взаємних претензій в Африці Велика Британія уклала військово-політичну угоду з Францією, що дістала назву Антанта („сердечна згода”), про розширення сфер впливу й взаємну підтримку для їх збереження.

1907 р. Росія підписала з Великою Британією конвенцію про поділ сфер впливу в Ірані, Афганістані та Тибеті.

Унаслідок угод 1904—1907 pp. остаточно оформився військово-політичний блок трьох держав — Великої Британії, Франції та Росії.

Панамериканізм

Політична доктрина, що пропагує створення воєнно- політичного блоку всіх країн Американського континенту під зверхністю США. Стверджується про перевагу американської нації і доводиться необхідність та справедливість .панування її на Американському континенті.

Базувалася на декларації основних принципів зовнішньої політики США, що були проголошені президентом США Дж. Монро у 1823 р. Основне гасло — „Америка для американців”. Уряд США проголосив, що не допустить втручання будь-кого у справи американських країн.

Ці принципи використовувалися США як проти країн Латинської Америки, так і проти європейських країн. США застосовували її в різні історичні періоди, тоді, коли це було вигідно.

США у міжнародних відносинах

Лідерство США за темпами економічного розвитку у другій половині XIX ст. перетворило її на провідну країну світу, яка завдяки активній експансіоністській політиці значно посилила свій вплив у всій західній півкулі.

Напрями зовнішньої політики США

1. Зростання військових витрат Наприкінці XIX ст. США:

• взяли курс на будівництво великого військово- морського флоту, оснащеного згідно з найновішими досягненнями науки і техніки;

• збільшили витрати на військові потреби.

2. Методи боротьби:

• перейшли до колоніальних загарбань;

• використовували політику „великого кийка”, тобто відкрите збройне втручання у внутрішні справи слабких і малих держав;

• використовували „дипломатію долара”, яка вела до економічного закабалення багатьох країн Світу.

3. Боротьба за переділ світу:

• анексія Гавайських островів (1898 p.), що їх розглядали як стратегічно вигідні позиції для подальшої експансії США до Східної Азії;

• Іспано-американська війна 1898 р.

США приваблювали колонії Іспанії, яка на той час була дуже ослабленою. Приводом до війни став вибух на рейді Гавани американського військового корабля „Мейн”. США поклали вину на Іспанію та оголосили їй війну (1898 p.).

Ця війна тривала три місяці; втрати США становили 18 осіб убитими і 68 — пораненими.

Морські операції іспано-американської війни:

— битва в Манільській бухті, де американці потопили іспанський флот із 14 бойових кораблів, а самі втрат не зазнали;

— битва біля м. Сант-Яго, де іспанці втратили всі кораблі (4 броненосці та 2 міноносці), 375 осіб убитими і 1732 — поранених.

Втрати американців у цій битві — 1 убитий і 10 поранених. Внаслідок цієї війни США здобули Пуерто-Ріко, Філіппіни, Гуам.

Куба підпала під протекторат США.

Протекторат — форма колоніальної залежності, за якої одна держава (протектор) бере на себе здійснення зовнішніх зносин іншої держави, захист її території й фактично ставить під свій контроль її внутрішні справи.

Експансія — розширення сфери панування, впливу (буває територіальна, економічна, політична).

4. Американська експансія в Латинській Америці

Унаслідок американо-іспанської війни американці забезпечили собі право спорудження на Кубі військово-морських об’єктів, що створювало плацдарм для подальшої експансіоністської політики США у Центральній і Південній Америці.

США активно підтримували „доктрину Монро”, висунену ще у 1823 р. президентом Дж. Монро під гаслом „Америка для американців”.

У 1899 — 1900 pp. США провели першу загальноамериканську конференцію, яка ухвалила заснування Міжнародного союзу американських республік.

Політика „великого кийка” виправдовувала відкрите втручання США у внутрішні справи латиноамериканських держав.

„Політика долара” полягала у наданні латиноамериканським країнам позик, фінансово-економічної допомоги, що ставило їх у повну економічну залежність від північного сусіда.

США підписали вигідні договори з багатьма країнами Латинської Америки.

5. Політика „відчинених дверей” у Китаї

США, спираючись на свою економічну могутність, оголосили стосовно Китаю політику „відчинених дверей”, з якою виступив державний секретар США Хей, вимагаючи надати всім великим країнам „рівні можливості” в Китаї, щоб згодом поступово витіснити всіх із Китаю і перетворити його на сфери свого впливу.

Зовнішня та колоніальна політика Японії

Наприкінці XIX ст. зовнішня політика Японії — агресивна. Японія стала на шлях агресії проти сусідніх народів.

Причини

1. Правлячі кола Японії прагнули стимулювати розвиток своєї промисловості через захоплення зовнішніх ринків і джерел сировини.

2. Японія намагалася здійснити переділ землі уже поділеного світу військовою силою.

3. Перетворення Японії в сильну воєнну державу з добре оснащеною армією і могутнім військово-морським флотом.

4. Відбувалося ідеологічне обґрунтування завойовницької політики Японії. Було висунено лозунг “Азія для азійців”, що насправді означав “Азія для японців”.

Готуючись до війни з Китаєм, Японія швидко провела реорганізацію армії і довела її чисельність до 200 тис. вояків. Інтенсивно споруджувався морський флот, за кордоном

купували найновіші на той час види озброєння. Частка воєнних витрат у державному бюджеті становила 30%.

1894 - 1895 pp. Японо-китайська війна, під час якої Китай мав значні поразки на суходолі і на морі. Було підписано принизливий для Китаю Сімоносекський мирний договір. Японія захопила о. Тайвань і островиПенхуледао, що стали початком створення Японської колоніальної імперії.

Японо-китайська війна започаткувала японську експансію в усьому Тихоокеанському регіоні.

Міжнародний вплив Японії зростав. Японія домоглася від європейських держав і США скасування нерівноправних договорів. Першою від такого договору відмовилася Велика Британія у 1894 р.

Наприкінці XIX ст. Японія поряд з іншими провідними країнами взяла участь у поділі Китаю на сфери впливу й установила свій контроль над провінцією Фудзян.

У 1900 р. Японія брала участь у придушенні повстання китайського народу проти іноземних загарбників.

Висновки

1. Наприкінці XIX ст. Японія не перетворилася на колонію капіталістичних держав, вона сама стала однією з найрозвиненіших держав Азії і почала пригноблювати народи Китаю та інші країни Сходу.

2. Загарбання Японії на Далекому Сході привели до нової розстановки сил провідних держав світу на Далекому Сході.

3. Ще більше посилилися суперечності між імперіалістичними державами за переділ світу.