Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Всесвітня історія опорні конспекти 9 клас

Китай у другій половині XIX ст.

Тайпінське повстання

(1850-1864 рр.)

Назва тайпіни походить від назви „небесної держави загального благоденства — Тайпін тяньго”, ідею якої проповідував Хун Сюцюань, який стояв на чолі повстання.

Небесна держава — тяньго.

Загальне благоденство — тайпін.

Причини повстання

1. Панування маньчжурської династії Цін, яка мала необмежену владу (панувала з 1644 p.).

2. Тяжкий феодально-кріпосницький гніт.

3. У селян не було землі (90% сільського населення володіли лише 20% землі).

4. Непомірні податки.

5. Бідність, злидні та голод.

6. Проникнення іноземних держав у Китай.

7. Наплив іноземних товарів, що розоряло місцевих ремісників.

Характер повстання — антифеодальна, антиколоніальна боротьба.

Рушійні сили повстання:

селяни, міська біднота, шахтарі, ремісники, частина дрібних торговців і феодалів. Повстання охопило південні та центральні провінції Китаю, великі міста Ханькоу, Ханьян, Учан уздовж великої китайської річки Янцзи. Повсталі захопили м. Нанкін і перетворили його на столицю своєї держави — Тайпін тяньго. Загони тайпінів за широкої підтримки народу з боями пройшли територію 17 провінцій та оволоділи понад 600 великими і малими містами.

Заходи тайпінів

1. Заснували нову державу, обравши імператором одного зі своїх керівників — Хун Сюцюаня.

2. Видали закон, за яким земля забиралася у поміщиків і розподілялася за кількістю їдоків.

3. Зменшили податки з селян і орендну плату, скасували боргові зобов’язання бідняків, а багатіїв обклали даниною.

4. Уперше в історії Китаю тайпіни проголосили про рівність чоловіків і жінок.

Не дозволялося купувати наречених, було заборонено варварський звичай бинтувати ноги дівчаткам.

5. Скасували катування і запровадили відкритий суд.

Причини поразки повстання

1. Погане озброєння повсталих.

Тайпіни були озброєні луками і стрілами, списами, кремінними рушницями, застарілими чавунними гарматами, захопленими в імператорських військах, навіть умільці виготовляли гармати з дерева, стволи яких після кількох пострілів розривалися.

2. Повстанці діяли розрізнено і непогоджено.

3. Не було чіткої мети.

4. Стихійність повстання.

5. Суперечки в таборі повсталих.

6. Допомога іноземців (англійців і французів) у придушенні повстання.

7. Тісний союз маньчжурських, китайських феодалів з іноземними державами в боротьбі проти повсталих.

Значення повстання

1. Повстання стало славною сторінкою в історії визвольного руху народів Азії.

2. Воно значно ослабило Цінську династію та феодальний лад у цілому.

3. Було початком народної збройної боротьби за незалежність Китаю, яка не припинялася протягом XIX ст.

4. Залишило глибокий слід у народній пам’яті, ставши взірцем боротьби за визволення Китаю від маньчжурського та іноземного поневолення.

5. Надибало наступних борців за свободу і незалежність Китаю.

Економічне проникнення в країну західних держав

1757 р. було видано указ, який поклав початок політиці ізоляції Китаю від інших країн. Політика самоізоляції Китаю сприяла збереженню реакційних феодальних порядків і завдала шкоди його економічному, соціальному й культурному розвиткові.

Утім у XIX ст. у Китай почали проникати іноземні держави, які нав’язали там цілу низку нерівноправних договорів, особливо в наслідок англо-китайської війни 1840 — 1842 pp. та англо-франко-китайської війни 1856 — 1860 pp. (так званих „опіумних” воєн, коли китайські власті заборонили англійським купцям привозити в Китай опіум, а у відповідь

колонізатори почали війни проти Китаю). Нерівноправні договори встановлювали для європейців низькі митні збори, збільшували контрибуцію, яку виплачував Китай іноземцям, іноземці не підкорялися китайським законам, їх не міг судити китайський суд, а тому обмежували державний суверенітет Китаю. Китай став напівколонією провідних капіталістичних держав (Великої Британії, Франції, США, Росії), які отримали торговельні, митні, правові, економічні, політичні привілеї. Китай наповнився європейськими й американськими товарами.

Особливо активною була політика Великої Британії у Китаї. Наприкінці XIX ст. вона мала:

• найбільшу кількість фірм у Китаї;

• їй належала половина всіх капіталовкладень у китайські залізниці;

• надала Китаю п’ять із семи великих кредитів;

• англійські офіцери контролювали китайські збройні сили, командували кількома військовими формуваннями тощо.

Напівколонія — країна, яка формально зберегла незалежність за умов обмеженого суверенітету, а фактично перебуває в повній економічній і політичній залежності від однієї або кількох європейських країн.