Всесвітня історія опорні конспекти 9 клас

Тема 5.  Завершення формування світових колоніальних імперій.

Міжнародні відносини в останній третині XIX ст.

Завершення територіального поділу світу

Нерівномірність економічного розвитку, характерна для індустріальних країн, була однією з визначальних причин тих суперечностей, що виникли між ними.

У другій половині XIX ст. загострилися суперечності між „старими” великими державами (Великою Британією, Францією, Росією, Австро-Угорщиною) і „новими” державами (Німеччиною, Італією, Японією) за:

• колонії;

• нові ринки збуту товарів;

• сфери прибуткового вкладення капіталів;

• джерела дешевої сировини;

• великі резерви дешевої робочої сили;

• резерви для поповнення провідних країн Європи солдатами;

• плацдарми для захоплення нових територій;

• сфери впливу у Європі;

• перевагу на суходолі й на морі;

• прагнення реалізувати націоналістичні ідеї:

— „велич Британської імперії”,

— пангерманізму,

— „Великої Азії”.

Велика Британія, Франція та Росія стали серйозними суперниками Німеччини, Італії, Японії. Конкуренція між ними супроводжувалася наростанням настроїв національної винятковості та вищості над сусідніми народами і країнами.

Почалася боротьба за контроль над ще не загарбаними країнами, за поділ сфер впливу у світі.

На початку 1880-х років залишилися ще повністю не загарбаними:

Африка, Індокитай, Китай, Тихоокеанські острови.

Проявилася особлива агресивність Німеччини, яка вийшла на світову арену тоді, коли світ уже було в основному поділено.

Розміри колоніальних володінь європейських держав у 1899 р.

 

Велика Британія

Франція

Німеччина

Площа (млн кв. миль)

9,3

3,7

1

Населення (млн осіб)

309

56,4

14,7

Політика колоніального гноблення наштовхувалася на героїчний опір народів, які стали її жертвами, визвала могутній національно-визвольний рух у колоніях і залежних країнах.

Метрополії — країни, що володіли колоніями.

Колонії — країни або території, що перебували в економічній і політичній залежності від інших держав.

Колоніалізм — система військово-політичного та економічного поневолення слабкорозвинених країн сильнішими державами.

Колоніальний гніт — політика жорстокого пригноблення, позбавлення національної незалежності, штучної затримки економічного, культурного і суспільного розвитку завойованої країни, занепад її господарства, а часто і фізичне винищення корінного населення.

На Сході

Методи колоніального панування

1. Поділ країн на сфери впливу (Китай, Персія (Іран)).

2. Встановлення протекторату (Камбоджа).

3. Економічна експансія за формального збереження влади місцевих монархів (нерівноправні торгові договори).

Нерівноправні договори Китаю нав’язали Велика Британія, Франція, Росія, Німеччина, Бельгія, Данія, Голландія, Іспанія, Італія та інші країни.

4. Використання колоній як джерел сировини і ринків збуту своїх товарів.

5. Укладення договорів, вигідних колонізаторам, наприклад, договір з Персією і розширення фінансово-торговельної діяльності на Близькому Сході Росії.

6. Встановлення контролю над певними територіями. У 1885 р. Німеччина встановила контроль над Маршалловими островами в Тихому океані.

7. Поділ певних регіонів між окремими країнами. Південно-Східну Азію було поділено між Францією (Лаос, Камбоджа, В’єтнам), Великою Британією (Бірма, Малайзія), Голландією (Індонезія).

8. Встановлення певного тиску провідних держав на слабкорозвинені. Тиск європейських країн відчув на собі Китай.

9. У Персії зіткнулися інтереси Росії та Великої Британії за сировину, особливо нафту, і території.

10. Німеччина проголосила гасло „Натиск на Схід” і одержала концесію на будівництво Багдадської залізниці для колонізації долин Євфрату й Тигру, району Перської затоки для виходу на суходільний шлях в Індію та проникнення до Китаю.

В Африці

На північному узбережжі Африки європейські колонії існували давно.

Проникнення у Тропічну й Південну Африку відбувалося повільніше. Однак, наприкінці XIX ст. європейські країни почали ділити між собою Африку.

Найбільші колоніальні володіння в Африці мали:

Велика Британія (30% всієї території), Франція (34%), Німеччина захопила Того, Камерун, Танганьїку, Намібію (8,5%), Португалія — Анголу, Мозамбік, Гвінеа-Бісау (6,5%), Іспанія — Західну Сахару, Екваторіальну Гвінею (1,1%), Бельгія — Конго (7,5%), Італія — Лівію, Сомалі, Еритрею (8%).

Боротьба за переділ Африки привела до сутичок Німеччини з Францією та Великою Британією.

На території Африки до початку XX ст. залишилося лише дві незалежні держави:

• Ефіопія, яка захистила свою незалежність у боротьбі проти Італії;

• Ліберія. Заснована в XIX ст. неграми зі США, які прагнули повернутися на свою історичну Батьківщину.

Поділ Тропічної та Південної Африки відбувався довільно, не враховуючи ні етнічних, ні географічних кордонів, що призвело до поділу багатьох народів. У Африці тривав опір колонізаторам, численні збройні виступи під керівництвом місцевих вождів. Утім колонізатори мали перевагу в озброєнні, часто існувала ворожнеча між різними племенами і тому ці повстання ніякої загрози для колонізаторів не становили.

У період колоніального загарбання народів Африки загострилися суперечки між провідними державами:

• Велика Британія та Франція суперничали за Судан;

• Франція та Італія — за Марокко;

• Велика Британія і нащадки голландських колоністів у Південній Африці, що привело до Англо-бурської війни (1899- 1902 pp.).

Суперечливість наслідків колоніального панування

XIX ст. — це період колоніальної експансії провідних країн світу.

Колоніальне панування несло панування й підкорення. Відбувається наплив фабричних товарів із метрополій, у колоніальні країни що привів до:

• порушення традиційних укладів життя та побуту, торгових зв’язків;

• розорення ремесла;

• грабіжницької політики колонізаторів;

• послаблення державності.

Для більшого пограбування колоній метрополії:

• будували мережу залізничних шляхів;

• встановлювали телеграфний зв’язок;

• будували іригаційні системи;

• будували підприємства з перероблення сировини;

• формували систему банків та страхових компаній;

• надавали великі кредити;

• здійснювали контроль над місцевими збройними силами;

• у більшості країн Сходу почалися зміни, пов’язані з переходом до індустріального суспільства;

• країни Сходу долучалися до системи світового господарства.

Зворотний вплив колоній на метрополії

Колонії сприяли процвітанню метрополій. Вони давали:

• Дешеву сировину;

• дешеву робочу силу; .

• продукти харчування;

• ринки збуту їхніх товарів. Значно зріс обсяг торгівлі західних країн з колоніями, що сприяло економічному зростанню цих країн;

• сприяли докорінній модернізації економіки метрополій. Пограбування колоній приносило метрополіям великі прибутки.