Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Всесвітня історія опорні конспекти 9 клас

Німеччина у 1871—1900  pp.

Конституція 1871 року

Згідно з конституцією Німецька імперія являла собою союзну державу, що складалася з 22 монархій і 3 великих міст. Ці держави мали свої представницькі установи — ландтаги, які підпорядковувалисязагальнонімецькому парламенту — рейхстагу.

Таким чином, Німеччина являла собою парламентарну монархію. Ця монархія була напівабсолютистською. Керівну роль у вищих органах влади відігравало прусське юнкерство.

“Король на чолі Пруссії, Пруссія на чолі Німеччини, Німеччина на чолі світу” — цей лозунг яскраво відображав політику прусського юнкерства. У Німецькій імперії склався союз буржуазії та юнкерства. Причини:

• юнкери вели свої господарства по-новому, застосовуючи передову техніку і найману працю, часто вкладали свої капітали у розвиток промисловості, а отже в юнкерів та буржуазії були спільні економічні інтереси;

• як буржуазія, так і юнкери виступали єдиним фронтом проти зростаючого робітничого і соціалістичного руху;

• були заінтересовані у проведенні загарбницької політики, в захопленні колоній.

Висновок

Політична форма нової держави була реакційною.

Вищі органи влади Німецької імперії за конституцією 1871 року

Імператор

Німецька імперія складалася з 22 монархій і 3 вільних міст на чолі з імператором.

Імператором Німеччини міг бути тільки прусський король. Йому належала найвища виконавча і законодавча влада. Імператор:

• скликав і розпускав рейхстаг і Союзну раду;

• призначав і усував канцлера (главу уряду);

• призначав та усував усіх вищих, чиновників;

• оголошував війну й укладав мир;

• командував усіма військовими силами імперії

Імперський канцлер

Голова виконавчої влади. Призначався імператором. Мав широкі повноваження зі здійснення внутрішньої та зовнішньої політики

Вищі представницькі органи Парламент (Рейхстаг)

Союзна рада (бундесрат)

Складалася з п’яти представників урядів усіх німецьких земель. Вирішувала зовнішньо- та внутрішньополітичні проблеми

Бундестаг

Мав законодавчу ініціативу. Вибори здійснювалися на основі загального виборчого права. Жінки і військовослужбовці були позбавлені виборчих прав.

Ландтаги

Представницькі установи держав, які підпорядковувалися загальнонімецькому парламенту — рейхстагу

Характеристика економічного розвитку Німеччини другої половини XIX ст.

Утворення імперії сприяло економічному розвиткові Німеччини і завершенню формування німецької нації.

У 70—90-ті роки у Німеччині відбувалося становлення індустріального суспільства.

Характерні риси:

1. Швидкі темпи розвитку німецької промисловості.

2. Німеччина перетворилася на другу індустріальну країну світу після США.

3. Швидко зростали міста.

4. Швидкими темпами розвивалася важка промисловість — металургійна, вугільна, машинобудівна, одержуючи державні замовлення, субсидії, пільги, будівництво заводів коштом держави.

5. Для розвитку промисловості використовували новітню промислову і технічну базу, що забезпечувала високу якість продукції.

6. Виникають нові галузі промисловості — електротехнічна, хімічна.

7. За рівнем промислового виробництва Німеччина випередила Велику Британію та Францію.

8. Відбувається концентрація виробництва (зосередження виробництва на великих підприємствах).

9. На базі концентрації виробництва виникали монополії, які давали можливість підприємцям збільшувати свої прибутки, диктувати ціни на товари.

10. Концентрація відбувалась і в банківській справі. Провідне місце посіли:

Німецький банк,

Дрезденський банк,

Національний банк Німеччини.

Власники великих промислових підприємств увійшли до складу правління банків, створивши могутні фінансово-промислові групи.

Видобуток кам’яного вугілля

Рік

млн тонн

1875

6

1900

600

Виплавлення чавуну

Рік

млн тонн

1875

1,8

1900

7,5

Довжина залізниць

Рік

тис. км

1875

27,9

1975

46,5

Причини швидкого економічного розвитку Німеччини:

• утворення єдиної Німецької імперії (ліквідація митних перешкод, встановлення єдиної грошової системи та єдиного торговельного законодавства), що сприяло розширенню ринків збуту промислових товарів;

• п’ятимільярдна контрибуція, що отримала Німеччина після франко-прусської війни;

• приєднання до Німеччини двох французьких областей - Ельзасу і Лотарингії, де були великі поклади кам’яного вугілля і залізної руди;

• Німеччина, вступивши у фазу індустріального розвитку з великим запізненням порівняно з іншими економічно розвиненими країнами, спромоглася побудувати своє виробництво на основі новітніх досягнень науки і техніки, прогресивної технології, кращої організації праці;

• гонитва озброєнь, що розгорнулася в Німеччині, сприяла розвиткові промисловості, бо великі підприємства діставали державні замовлення на виробництво зброї, будівництво залізниць і портів;

• німецькі підприємці успішно використовували досвід інших країн;

• риси характеру німецького народу — дисциплінованість, працьовитість, ощадливість, бережливість.

Висновки

1. Для економічного розвитку Німеччини характерні такі риси:

• прискорені темпи розвитку важкої промисловості;

• її висока концентрація і утворення монополій;

• розвиток нових галузей виробництва;

• нарощування випуску промислової і сільськогосподарської продукції, що давало їй змогу успішно конкурувати з іншими країнами світу.

2. Протягом другої половини XIX ст. Німеччина з відсталої аграрної країни перетворилася на країну з добре розвиненою великою промисловістю і сільським господарством, що дало можливість їй за обсягом промислового виробництва посісти друге місце у світі.

Розвиток сільського господарства в Німеччині

1. Для Німеччини характерний прусський шлях розвитку капіталізму у сільському господарстві. Були наявні пережитки феодалізму:

• залежність селянської бідноти від поміщиків;

• збережено велике поміщицьке землеволодіння. Родина “залізного канцлера” Бісмарка володіла 26 тис. гектарів землі, а імператорській сім’ї належало 180 тис. гектарів.

2. Наприкінці XIX ст. великі поміщицькі (юнкерські) господарства почали вести господарства по-новому:

• використовувалася наймана праця;

• широко застосовувалися сільськогосподарські машини;

• зростали посівні площі;

• впроваджувалися досягнення агрономічної науки;

• широко використовувалися мінеральні добрива.

Це дало можливість значно збільшити виробництво зерна, що зросло на 30%.

3. У сільському господарстві відбувався процес розшарування селян:

на багатих — гросбауерів,

середняків,

бідноту.

4. В інтересах великих поміщиків і гросбауерів уряд проводив політику протекціонізму, яка мала позбавити їх конкуренції з боку закордонних продуктів сільського господарства.

Розподіл землі в Німеччині у 1882 р.

Господарства поміщиків і куркулів (13%), мали землі — 72%.

Господарства середняків і бідняків (87 %), мали землі — 28%.

Розорення основної маси селян призвело до:

• обмеження розвитку внутрішнього ринку;

• забезпечення поміщиків і фабрикантів дешевою робочою силою.

Внутрішня політика Отто фон Бісмарка

Незважаючи на те, що німецьким імператором був король Пруссії Вільгельм І (1871—1888 pp.), фактично країною протягом 20 років (1871—1890 pp.) керував канцлер Бісмарк.

Завдання внутрішньої політики уряду Бісмарка

• Закріплення буржуазно-юнкерської влади в країні.

• Укріплення позиції держави.

• Придушення революційного руху в Німеччині.

Призначений рейхсканцлером О. фон Бісмарк мав величезну владу. Далекоглядний політик. Здійснив низку реформ.

1. Реформи, спрямовані на зміцнення центральної влади в імперії.

Щоб зменшити вплив католицької церкви на політичне життя країни, О. фон Бісмарк домігся прийняття закону, згідно з яким:

• священикам заборонено будь-яку політичну діяльність;

• духовенство позбавлялося права нагляду за школами;

• вводився громадянський шлюб;

• вводилася державна реєстрація народження і смерті;

• заборонялася діяльність ордену єзуїтів;

• держава контролювала всі призначення на церковні посади.

Політика, спрямована проти впливу католицької церкви, отримала назву “культуркампф” — боротьба за культуру.

Розпочалася боротьба проти соціалістів. Було прийнято Винятковий закон проти соціалістів (1878 p.).

За час його дії:

• заборонено 1300 видань робітничої преси;

• закрито 300 робітничих організацій;

• віддано до суду діячів соціал-демократичної партії.

2. Військова реформа:

• сприяла технічному оснащенню німецької армії;

• було збільшено чисельність військ;

• великим підприємцям надавали важливі державні замовлення на виробництво зброї на основі найновіших досягнень техніки, на будівництво важливих державних об’єктів, залізниць, укріплень, портів.

3. Економічні реформи дали змогу:

• запровадити єдину валюту;

• ввести значні протекціоністські мита на товари, які ввозили до Німеччини;

• створити імперський банк;

• націоналізувати залізниці Пруссії;

• запровадити державну монополію на тютюн і алкогольні вироби.

4. У соціальній сфері було прийнято закони:

• про страхування від нещасних випадків на виробництві;

• про страхування від хвороби і втрати непрацездатності;

• про 11-годинний робочий день;

• про заборону дитячої праці до 13 років;

• про призначення пенсії за старістю (з 70 років).

Висновки

1. Невдалий політичний курс Бісмарка стосовно католицької церкви, а також позиція щодо соціал-демократів призвели до відставки “залізного канцлера”.

2. У Німецькій імперії раніше, ніж в інших країнах, було прийнято соціальне законодавство, що закладало принципи гармонії праці й капіталу.

Зовнішня політика Отто фон Бісмарка Напрями зовнішньої політики

1. Зміцнення позиції Німецької імперії в Європі і встановлення своєї гегемонії

Дипломатичні кроки О. фон Бісмарка були спрямовані на те, щоб не допустити зближення Франції і Росії, примирення Великої Британії та Росії, бо це могло би завадити планам щодо панування Німеччини в Європі.

Для здійснення цих планів Німеччина потребувала союзників.

Ними стали Австро-Угорщина й Італія, яка була суперницею Франції у Середземному морі і на півночі Африки.

Спочатку Німеччина пішла на створення Союзу трьох імператорів — Німеччини, Австро-Угорщини та Росії у 1873 p., щоб на континенті ізолювати Францію. Цей союз проіснував

до 1887 р., поки не загострилися російсько-німецькі та російсько-австрійські протиріччя під час близькосхідної кризи 1875—1878 pp., особливо після Берлінського конгресу, на якому проявилися відверто ворожі позиції Німеччини, та Австро-Угорщини до Росії. Росія змінює ставлення до своїх союзників.

У 1879 р. Німеччина та Австро-Угорщина підписали союзний договір, спрямований проти Росії та Франції, а згодом до них приєдналася Італія.

Так, у 1882 р. було утворено Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). П’ятирічний термін його дії неодноразово поновлювався до 1915 р.

Наслідком утворення цього союзу стали:

• посилення напруженості в Європі;

• активізація пропаганди війни за світове панування;

• гонитва озброєнь;

• роздування шовіністичної пропаганди;

• готування до нових війн.

2. Боротьба за нові колонії

Розпочалася боротьба за новий переділ світу.

Для забезпечення розвитку промисловості Німеччина намірялася захопити нові джерела сировини і ринки збуту.

Головні напрями німецької колоніальної політики

Далекий Схід

Німеччина намагалася випередити інші країни в переділі Китаю.

Вона встановила контроль над Шаньдунським півостровом у Китаї.

1885 р. Німеччина встановила контроль над Маршалловими островами в Тихому океані.

Африка

1884 р. Було засновано першу колонію в Південно- Західній Африці.

Просування німецьких колонізаторів на Африканському континенті тривало впродовж кількох десятиліть.

Німецькими колоніями стали Того, Камерун та інші володіння Африки.

Боротьба за переділ Африки призвела до сутичок Німеччини з Францією та Великою Британією.

Близький Схід

Проголосивши лозунг “Натиск на Схід”, Німеччина одержала концесію на будівництво Багдадської залізниці, щоб колонізувати долини Євфрату й Тигру, району Перської затоки для виходу на суходільний шлях в Індію та проникнення до Китаю.

Вільгельм II

(правив з 1888 р. по 1918 р.)

Німецький імператор і прусський король з 1888.p., онук Вільгельма І.

Самовпевнений, намагався всю владу зосередити в своїх руках, відправив у відставку О. фон Бісмарка. Розпочав наступ на реформи, проведені у другій половині XIX ст.

1. Ліквідовано загальне виборче право в Саксонії.

2. Заборонялося створення всяких організацій.

3. Запроваджено суворий контроль поліції над зборами.

4. Заборонено участь молоді у робітничому русі.

5. Для придушення страйків використовувалися війська.

6. На польських територіях, що належали Пруссії, посилились утиски поляків, у яких відбирали землю, де поселяли німецьких колоністів, забороняли вивчати в школах польську мову.

7. Посилились утиски полабських слов’ян, французів у Ельзасі та Східній Лотарингії.

8. Неодноразово збільшувалися податки на товари першої необхідності.

Вільгельм II проводив гонку озброєння. Велося виховання молоді в мілітаристському дусі. Імператор заявляв, що накаже покласти в колиски маленьких хлопчиків шаблі й револьвери, щоб з раннього дитинства виховувати у них воїнів.

Перехід Німеччини до світової політики

Причини

1. Високі темпи економічного розвитку Німеччини після 1871 р. привели до боротьби за ринки збуту своїх товарів, а тому штовхали Німеччину на активізацію зовнішньополітичної діяльності, щоб завоювати собі “місце під сонцем”. Колоніальна експансія Німеччини посилилася.

2. Необхідно було витіснити з колоній своїх суперників, насамперед Велику Британію. Англо-німецьке суперництво стало визначальним у територіальному поділі світу.

3. Розроблялися плани встановлення світового панування:

• завоювання Прибалтики, України, Кавказу, Балканського півострова, Туреччини;

• долучення до складу Німецької імперії Бельгії, Голландії, Данії, Скандинавських країн, східних районів Франції.

4. У 1891 р. було створено “Пан-німецький союз”, який поширював ідею, нібито німці є “найвищою расою”. “Німецький народ — народ панів”, — такий лозунг на з’їзді цього союзу проголосив Вільгельм II.

5. Імперія активно готувалася до нової світової війни, збільшувала армію, її оснащення. Створювався могутній морський флот. „Морські інтереси Німеччини зросли з утворенням імперії,” — заявляв морський міністрТірпіц.

Урядовою доктриною став мілітаризм — нарощування військової могутності.

Висновки

1. Агресивна “нова світова політика” Німеччини призвела до світової війни.

2. Особлива агресивність Німеччини пояснювалася тим, що вона вийшла на світову арену, коли світ було вже в основному поділено.

3. До війни за переділ світу урядові кола Німеччини штовхали великі фінансисти і юнкери, які висували цілі, що далеко виходили за межі європейського континенту.

Німецька соціал-демократія

Створення соціал-демократичної робітничої партії Німеччини 1875 р. (з 1890 р. — назва Соціал-демократична партія Німеччини) мало велике значення у боротьбі трудящих мас проти юнкерсько-буржуазного режиму. Першим програмним документом німецької соціал-демократії стала Готська програма, яку ухвалив установчий з’їзд у місті Готі. Вона містила вимогу встановлення соціалістичного ладу мирними переговорами з чинним урядом без революційної боротьби і диктатури пролетаріату. Тому викликала різку критику К. Маркса і Ф. Енгельса.

1878 р. Уряд Бісмарка провів через рейхстаг Винятковий закон проти соціалістів, що передбачав жорстокі переслідування за соціалістичну діяльність.

Заборонялося:

• видання соціалістичної літератури;

• віддання до суду діячів соціал-демократичної партії;

• скликання зборів тощо.

Соціал-демократи в другій половині XIX ст. вели боротьбу:

• проти Виняткового закону проти соціалістів;

• за розширення виборчого права;

• за покращення матеріальних умов життя робітників.

Зростав страйковий рух робітників, спрямований проти підвищення цін на товари першої необхідності, проти безробіття, зростання податків. Зростала кількість голосів, що їх виборці віддавали за соціалістів.

1890 р. Уряд змушений був скасувати Винятковий закон проти соціалістів.

Соціал-демократія наприкінці XIX ст. стає на позиції парламентського реформізму. Реформістська течія на чолі з Е. Бернштейном виступила за ревізію (перегляд) вчення К. Маркса про необхідність революційної боротьби робітників. Марксисти назвали цю течію ревізіонізмом.

Ідеї реформізму завойовували все більшу популярність серед робітників.

У соціал-демократичній партії розгорнулася гостра ідеологічна боротьба, через що вона поділилася на три течії:

1. Праві (Е. Бернштейн).

2. Центристи (К. Каутський).

3. Ліві (К. Лібкнехт, Р. Люксембург).