Всесвітня історія опорні конспекти 9 клас

Франція у 1870—1900  pp.

Криза Другої імперії у Франції

(Друга імперія Наполеона III Бонапарта існувала з 1852 р. до 1870 р.)

Друга імперія:

• ліквідувала всі демократичні завоювання республіки;

• встановила обстановку поліцейської сваволі;

• вела численні війни, беручи участь у:

— Кримській війні (1853—1856 pp.),

— Другій “опіумній війні” проти Китаю (1856—1860 pp.).

Період Другої імперії збігся із завершенням у Франції промислового перевороту (60-ті роки XIX ст.). У країні наростала опозиція проти правлячої верхівки, посилилася пропаганда прихильників республіканського ладу.

Політикою Другої імперії були невдоволені різні верстви населення.

Буржуазія була невдоволена:

• зовнішньою політикою Наполеона III, який не зумів запобігти успіхам Пруссії в об’єднанні Німеччини;

• укладеною в 1860 р. англо-французькою торговельною угодою, що призвело до припливу англійських товарів у Францію та жорстокої конкуренції їх з французькими товарами всередині країни.

Селяни невдоволені:

• великими податками;

• грабежем з боку лихварів і банкірів.

Робітники були невдоволені:

• низькою заробітною платнею;

• довгим робочим днем;

• безробіттям;

• зростанням цін на товари першої необхідності і комунальні послуги.

Наприкінці 60-х років у країні загострилася суспільно-політична ситуація у зв’язку з економічною кризою і намаганням вийти з кризи за допомогою війни. Гостра криза імперії завершилася її падінням під час Франко-прусської війни.

Франко-німецька війна 1870 — 1871 pp. та її наслідки Причини війни

1. Суперництво між Францією та Пруссією за панування у Центральній Європі.

2. Урядові Наполеона III війна була потрібна:

• щоби перешкодити посиленню Пруссії;

• перешкодити завершенню об’єднання Німеччини;

• піднести міжнародний авторитет своєї держави.

3. Пруссія намірялася:

• “залізом і кров’ю” завершити об'єднання всіх німецьких земель під своєю зверхністю й усунути головну перешкоду на цьому шляху—Францію;

• пограбувати Францію;

• захопити частину її території.

Характер війни

На першому етапі, до перемоги під Седаном, Пруссія вела справедливу війну за національне об’єднання Німеччини проти держави, яка їй в цьому перешкоджала, бо стояла на перешкоді об’єднанню Німеччини.

На другому етапі, після Седанської катастрофи, характер війни змінився.

Пруссія вела війну несправедливу, загарбницьку, а Франція — справедливу, визвольну.

У Франції було проголошено республіку (4 вересня 1870 p.), яка не мала агресивної мети.

Привід до війни: суперечки між Францією та Пруссією за іспанський королівський престол. Під час переговорів Бісмарк навмисне образив французький уряд, щоб спровокувати Францію на війну.

Франція була погано підготовлена до війни

1. Французька армія була вдвоє меншою, ніж прусська (французька становила 250 тис., прусська — 400 тис.).

2. Не мала єдиного керівництва.

3. Не було певного плану ведення війни.

4. Не було організовано належного постачання французької армії.

5. Війська не були забезпечені навіть найнеобхіднішим.

6. Французькі бронзові гармати виявилися значно гіршими, ніж чавунні гармати Пруссії.

7. Французькими військами командували бездарні генерали.

Воєнні дії між Францією та Пруссією

19 липня 1870 р. Франція оголосила війну Пруссії.

Пруссія, яка краще була підготовлена до війни, почала успішно наступати.

20 серпня 1870 р. Частину французьких військ було оточено у фортеці Мец.

1 вересня 1870 р. Інша частина французьких військ на чолі з Наполеоном III вирушила на допомогу Мецу та була оточена біля м. Седана.

2 вересня 1870 р. Капітуляція французьких військ під Седаном (Седанська катастрофа, яка продемонструвала приреченість Другої імперії).

Список трофеїв, захоплених Пруссією під Седаном:

імператор із своїм почтом і сотнями слуг, генералів 39, 100 тис. вояків, 500 гармат.

Поразка під Седаном означала, що Франція програла війну.

17 вересня 1870 р. Облога Парижа 230-тисячною прусською армією.

27 жовтня 1870 р. Здача фортеці Мец прусським військам.

28 січня 1871 р. Між Німецькою імперією (проголошеною у січні 1871 р.) і Францією було укладено перемир’я. За його умовами німецькі війська одержали більшість паризьких укріплень, велику кількість зброї та боєприпасів.

10 травня 1871 р. У Франкфурті-на-Майні підписано мирний договір між Францією та Пруссією.

Умови договору

1. До Німеччини відходили Ельзас і східна частина Лотарингії.

2. Німеччина одержала контрибуцію в розмірі 5 млрд франків золотом.

3. Франція мусила погодитися на окупацію країни до повної сплати контрибуції.

Окупація країни прусськими військами тривала три роки.

Контрибуція — грошові суми, що їх переможена держава за умовами мирного договору сплачує державі-переможниці.

Наслідки війни

1. Війна призвела до міжнародного й економічного послаблення Франції внаслідок поразки у війні, окупації частини території країни на кілька років прусськими військами, втрати Ельзасу і Лотарингії, сплати п’ятимільярдної контрибуції, що важким тягарем лягло на плечі населення Франції.

2. Внаслідок поразки Франція надовго втратила роль одного з лідерів на Європейському континенті.

3. У Франції було встановлено республіку, тоді як у Німеччині та Великій Британії збереглися монархії.

4. Після розгрому Франції було завершено об’єднання

Німеччини і проголошено Німецьку імперію, що сприяло бурхливому економічному розвиткові й перетворенню її на індустріальну країну.

5. Скориставшись з війни, Італія у 1870 р. приєднала Папську область з Римом, закінчивши об’єднання країни.

6. Війна не припинила суперництва між країнами Європи, а ще більше загострила його.

7. І Німеччина, і Франція посилено готувалися до нової війни, переозброювали свої армії, споруджували укріплення.

8. Готування до війни Франція вела під гаслом повернення Ельзасу і Лотарингії, посилення свого впливу в Європі.

9. Умови Франкфуртського миру збереглися до початку Першої світової війни.

Громадянська війна у Франції

У Франції перемога Пруссії спровокувала громадянську війну.

Затягування війни поставило Париж у нелегке становище. Настала загроза голоду і холоду взимку. Народ голодував. У січні 1871 р. на одного жителя видавали 300 г хліба і 50 г конини на день, а на дрова було порізано всі дерева, що прикрашали паризькі бульвари, вулиці та парки. Соціальна напруга наростала. Виникали стихійні повстання.

В обложеному Парижі було сформовано 200 батальйонів Національної гвардії, що складалися з робітників, ремісників, дрібних підприємців, для організації оборони столиці. Разом із ними боровся сформований з підлітків Республіканський легіон молодих громадян Парижа, діяли партизанські загони “вільних стрільців”.

Уряд Франції не вживав рішучих заходів для боротьби проти Пруссії.

Народ Парижа перейшов до рішучих дій.

У Парижі було створено „комітети пильності” у всіх 20 округах, на які переділявся Париж. Комітети обрали Центральний комітет, який став наглядати за діяльністю уряду.

Цей комітет виробив програму народних вимог:

• скасувати поліцію, а її функції передати народу;

• виборність чиновників;

• свобода слова, друку, зборів і спілок.

Такі події в Парижі занепокоїли уряд.

130-денна облога Парижа німецькими військами, що супроводжувалася жорстокими артилерійськими обстрілами, невдалі спроби гарнізону Парижа двічі атакувати противника, зрада маршала Базена, який без бою капітулював з 173-тисячною армією у Меці, — все це примусило французький уряд укласти з німцями перемир’я.

Уся відповідальність за поразку у війні покладалася на уряд.

Особливо посилилася боротьба проти уряду після укладення з Німеччиною перемир’я 28 січня 1871 р. на умовах майже повної капітуляції Франції.

Після підписання перемир’я з Пруссією уряд поквапно провів вибори до Національних зборів, склад яких виявився реакційним.

Національні збори утворили новий уряд на чолі з генералом Трошю, який оголосив себе урядом „Національної

оборони”. Були спроби народних мас скинути зрадницький уряд 31 жовтня 1870 р. і 22 січня 1871 р. Наляканий повстанням уряд поспішив 28 січня 1871 рекапітулювати і здати Париж німцям.

3 лютого 1871р. було сформовано новий уряд на чолі з відомим реакціонером Тьєром. Буржуазні республіканці, які очолили цей уряд, вели зрадницьку політику, тому французи влучно називали їх „урядом національної зради”.

Громадянська війна всередині країни наростала.

Паризька комуна Причини повстання

1. Звістка про ганебний мир із Пруссією.

2. Незадоволення народних мас капітулянтською політикою уряду.

3. Безробіття, голод, холод, розорення середнього класу.

4. Уряд відмовився видати платню національним гвардійцям.

5. Заборонено демократичні газети.

6. Уряд скасував уведену під час облоги Парижа відстрочку квартирної плати та плати за борговими зобов’язаннями.

7. Уряд зробив спробу обеззброїти Національну гвардію, що послужило приводом до повстання.

Спроба захопити гармати Національної гвардії, розташовані на Мотмартрі, викликала стихійний вибух у Парижі.

18 березня 1871 р. Народ Парижа повстав. Збройний виступ спровокував сам уряд.

Уряд утік до Версаля, куди було виведено рештки регулярної армії. Народне повстання в Парижі привело до усунення від влади уряду Тьєра. Національні гвардійці зайняли всі урядові установи.

Влада в Парижі перейшла до національного комітету Національної гвардії. Вперше в історії влада перейшла до рук пролетаріату.

26 березня 1871 р. Відбулися вибори до ради комуни Парижа, до складу якої ввійшли робітники, ремісники, службовці, лікарі, журналісти, вчителі.

(У Франції кожний населений пункт, що мав право самоврядування, називався комуною).

28 березня 1871 р. Було проголошено нову владу.

Оцінка березневих подій та Паризької комуни

1. У марксистській літературі ці події трактують як першу в світі пролетарську революцію, коли було повалено владу буржуазії, зруйновано буржуазний і створено новий державний апарат як перший досвід диктатури пролетаріату.

2. Ф. Енгельс назвав комуну “духовним дітищем Інтернаціоналу”.

3. Були думки, що комуна — свято перемоги демократії та справедливості.

4. Деякі закордонні історики вважають, що повстання в Парижі — це “змова Інтернаціоналу”.

5. Інші твердять, що у березні 1871 р. сталася не революція, а безглуздий стихійний жорстокий бунт, спричинений випадковими обставинами, що склалися під час франко-прусської війни.

6. Багато істориків Заходу вважають комуну трагічною сторінкою історії Франції.

7. У шкільних підручниках Франції вказується на жорстокість комунарів, яких зображують аморальними злочинцями.

8. Більшість істориків вважають, що події у ,Франції — це громадянська війна, яка виникла в роки франко-прусської війни.

Рада комуни

Найвищий державний орган влади. Видавала закони.

В її руках концентрувалася законодавча і виконавча влада, бо кожну комісію очолювали члени ради комуни

tmpa53b-1

Заходи Паризької комуни

1. У Лаврських збройових майстернях було встановлено робітничий контроль над виробництвом.

2. Видано декрет, який заборонив адміністрації підприємств накладати штрафи і робити вирахування із заробітків службовців та робітників.

3. Усі підприємства, господарі яких втекли з Парижа, було передано робітникам. Комісія праці, промисловості та обліку налагоджувала на цих підприємствах виробництво, працевлаштовувала там безробітних.

4. Прийнято постанову про відстрочення квартирної плати, про повернення з ломбардів заставлених речей.

5. Декретом церкву відокремлено від держави, бюджет культів (себто надання церкві державних коштів) скасовано.

6. Вирішено підготувати проект декрету про введення безкоштовного, обов’язкового і винятково світського навчання.

7. Платню вчителям підвищили до 2 тис. франків на рік (раніше була 700—800 франків на рік).

8. Бідноту переселяли в будинки багатіїв, які втекли з Парижа.

9. Рада Комуни наказала зруйнувати Вандомську колону, споруджену на честь загарбницьких воєн Наполеона І, як “ символ грубої сили та удаваної слави ”.

Вандомську колону було обрамлено бронзою з гармат, захоплених Наполеоном І у боях. Колону увінчувала бронзова статуя Наполеона І.

Її розбили 15 травня 1871 р.

Падіння Паризької комуни

2 квітня 1871 р. Перший напад версальців на загін комунарів.

До 20 травня 1871 р. Поступове просування версальців до укріплень Парижа.

20 травня 1871 р. Урядові війська (версальці) почали загальний штурм Парижа. Населення міста чинило запеклий опір.

Вулиці міста вкрилися барикадами.

21 травня 1871 р. Версальці ввірвалися до міста крізь браму Сен-Клу.

До 28 травня 1871 р. Тривали запеклі бої. Останні захисники Комуни були розстріляні на кладовищі Пер-Лашез.

29 травня 1871 р. Падіння останнього форту, зайнятого комунарами.

Комуна протрималася 72 дні.

Взаємна ненависть породжувала жорстокість з обох сторін.

• Жорстоку розправу та криваві репресії над повсталими чинили версальці:

— було вбито 30 тис. парижан;

— серед розстріляних були жінки і діти;

— трупи розстріляних складали штабелями, як дрова;

— поранених ховали разом із мертвими, і з-під землі довго чувся стогін похованих заживо;

— 40 тис. комунарів було кинуто до в’язниць, багатьох відправлено в колонії на каторгу.

• Комунари, своєю чергою, теж відзначалися варварською жорстокістю:

— вбили заручників;

— стратили архієпископа Дарбуа;

— підпалювали будівлі;

— підпалили і пошкодили міську ратушу, Тюїльрійський палац, Палац правосуддя, Міністерство фінансів, будинок Тьєра тощо;

— руйнували пам’ятки архітектури та мистецтва.

Причини поразки повстання

1. Бракувало досвідчених командирів.

2. Використовувалася тактика пасивної оборони.

3. Мало було артилерії та необхідного озброєння.

4. Не вистачало боєприпасів та продовольства.

5. Діяли нерішуче.

6. Не вистачало необхідних коштів, хоча гроші були в підвалах Французького банку, де зберігалося коштовностей на 3 млрд франків, але комунари не наважилися оволодіти банком.

7. У Парижі діяли численні шпигуни і зрадники, проти яких комуна рішучих заходів не вживала.

8. Допомога від німецького командування зброєю та солдатами (достроково було відпущено полонених французьких солдатів).

Становлення Третьої республіки

(1870- 1940 рр.)

4 вересня 1870 р. Революційні події в Парижі, зініційовані Суданською катастрофою і тяжким становищем різних верств населення, яке склалося в перебігу війни.

Події 4 вересня 1870 р. — це демократична революція, під час якої до влади доступилася буржуазія.

Було створено Тимчасовий уряд, який оголосив себе “урядом національної оборони” на чолі з генералом Трошю. Однак буржуазні республіканці, які очолили цей уряд, вели зрадницьку політику, тому французи влучно називали їх “урядом національної зради”, бо він не спромігся організувати успішної боротьби Франції та вдався до переговорів із Пруссією.

Франція знову стала республікою. Це була Третя республіка у Франції.

Перша республіка у Франції — 1792—1804 pp.

Друга республіка у Франції — 1848—1852 pp.

Значення

1. Скинуто владу імператора Наполеона ІІІ і проголошено республіку.

2. Ліквідовано політичний режим Другої імперії, який:

• перешкоджав вільній підприємницькій діяльності торговельно-промислової буржуазії;

• привів Францію до катастрофи у війні з Пруссією.

3. Становлення республіки відбувалося в атмосфері запеклої боротьби між республіканцями і монархістами, які намагалися відновити імперію.

4. Республіканці домоглися прийняття конституції Третьої республіки (1875 p.).

Республіка — форма правління, за якої вища державна влада належить виборному представницькому органові.

Висновки

Після закінчення франко-прусської війни, розгрому Паризької комуни та відходу прусської армії у Франції склалося таке становище.

1. У країні панувала реакція.

2. У Національних зборах була монархічна більшість (450 монархістів із 700 депутатів).

3. Була спроба відновити монархію.

4. Відновлення монархії підтримувала католицька церква.

5. Тривала боротьба між монархістами і республіканцями, в якій остаточну перемогу здобули республіканці, які домоглися прийняття Конституції Третьої республіки (1875 p.).

Конституція Третьої республіки

(1875-1940 pp.)

tmpb30e-1

tmp4fd9-1

 

Прапор Франції — триколірний.

Національним гімном Франції стала “Марсельєза”.

Після прийняття Конституції 1875 р. до влади доступилися республіканці, які перемогли на парламентських виборах 1876 р. та позачергових виборах 1877 р.

Вони здійснили низку реформ.

1. Оголосили амністію комунарам (1880 p.),

2. Прийняли Закон про свободу друку та проведення зборів (1881 p.).

3. Прийняли Закон про запровадження загальнообов’язкової початкової освіти (1881 p.).

4. Затвердили Закон про легалізацію профспілок та організацію страйків (1884 p.).

Для перших 30 років Третьої республіки були характерні такі риси:

• нестабільність урядів (за 20 років з 1878 р. по 1898 р. змінилося 25 урядів);

• наявність політичних криз;

• сповільнення темпів економічного розвитку;

• проведення соціальних реформ;

• наростання колоніальної експансії в Африці та Азії.

У Франції склалася багатопартійна система і демократичні традиції.

У другій половині XIX ст. найвпливовішими партіями були:

— помірковані республіканці, які мали підтримку значної частини виборців;

— республіканська партія радикалів і радикал-соціалістів;

— центристська партія з ліберально-реформістською програмою, яку вважали головною урядовою партією Третьої республіки.

У другій половині XIX ст. остаточно утвердилася республіканська форма правління, заснована на принципах розподілу влади, правах і громадянських свободах, багатопартійності.

Радикали — прихильники корінних рішучих заходів.

Особливості економічного розвитку Франції

1. Уповільнення темпів розвитку:

• усередині XIX ст. Франція посідала друге (після Великої Британії) місце за промисловим виробництвом;

• наприкінці XIX ст. вона пересунулася на четверте (після Великої Британії, Німеччини, США).

2. Сповільнення розвитку промисловості:

• тяжкі наслідки війни з Пруссією (втрата промислово розвинених провінцій — Ельзасу і частини Лотарингії, п’ятимільярдна контрибуція);

• застаріле устаткування на багатьох підприємствах;

• вузькість внутрішнього ринку збуту товарів;

• вивезення значних коштів за кордон, а не інвестування їх у власну промисловість.

3. Значне відставання у розвиткові сільського господарства:

• було багато дрібних селянських господарств (1/3 селян мала землі лише 1 га), не пов’язаних з ринком;

• дрібні селянські господарства не могли застосовувати нову вдосконалену техніку й агротехнічні засоби.

4. У промисловості відбувався процес утворення монополій.

Особливості:

• рівень концентрації виробництва у Франції був утричі нижчим, ніжу Німеччині;

• існувало багато ремісничих майстерень, які виготовляли предмети розкоші;

• було чимало дрібних підприємців, які не могли використовувати новітню техніку;

• повільні темпи утворення монополій;

• багатогалузевий характер монополій, коли утворювалися великі акціонерні компанії, що об’єднували підприємців різних галузей промисловості («Брати Шнейдер і К»).

5. Високий рівень концентрації банківського капіталу. Економіку країни контролювали найбільші банки — Французький банк, «Ліонський кредит», «Генеральне товариство», які зосередили близько 70% усіх вкладів країни.

6. У Франції був великий прошарок рантьє — людей, які жили за прибутки у вигляді відсотків на вкладений капітал у банки або в цінні папери (акції, облігації).

7. Зростала роль банків, які значні кошти вивозили за кордон у вигляді позик, наданих під великі відсотки (Росії,

Туреччині, Іспанії та іншим відсталим країнам). Французький експорт капіталу набув лихварського характеру.

8. Особливості економічного розвитку Франції визначили її соціальний розвиток. У країні існували такі соціальні верстви населення:

• могутня фінансова олігархія;

• сильна промислова і землевласницька буржуазія;

• численний і активний робітничий клас:

• середній клас — прошарки міської та сільської дрібної буржуазії;

• численне селянство.

Така розстановка соціальних сил визначала подальший політичний розвиток Франції.

Висновки

1. Уповільнені темпи зростання промислового виробництва спричинили відставання Франції від Великої Британії, Німеччини, США.

2. 94% промислових підприємств Франції були дрібними.

3. Франція залишалася аграрно-індустріальною державою, в якій значна частина населення (43%) працювала у сільському господарстві.

Політичні кризи 80—90-х років

1. Справа Ж. Буланже

Генерал Ж. Буланже — монархіст, прихильник сильної влади для організації переможної війни проти Німеччини, щоб відвоювати позиції, втрачені під час франко-прусської війни. Запеклий мілітарист, шовініст, який пропагував зверхність Франції, ворожість і ненависть до Німеччини. Він об’єднав навколо себе ті сили Франції, які домагалися розпуску парламенту, відставки уряду та перегляду конституції країни. Спромігся перемогти на парламентських виборах, але уряд висунув проти нього звинувачення у зраді інтересів Франції, змові.

Генерал Ж. Буланже був змушений втекти з Франції, бо позиції монархістів, які підтримували генерала, послабшали, а позиції республіканців зміцніли й закріпилися.

Шовінізм — агресивна форма націоналізму, який проповідує національну винятковість одних націй, ворожість і ненависть до інших, сприяє розпалюванню ворожнечі між народами і країнами.

2. Панамська афера (на початку 90-х років XIX ст.), яка свідчить про продажність чиновників, безпринципність членів уряду і парламенту Третьої республіки.

Скандал, що розгорівся у Франції, пов’язаний з французькою акціонерною компанією, яка будувала Панамський канал. Становище компанії було скрутним і вона випустила на продаж багато додаткових акцій, підкупивши велику кількість чиновників, депутатів, сенаторів, міністрів. Справа набула розголосу і викликала обурення громадськості Франції. Сталася урядова криза, яка призвела до відставки його у 1895 р. і передачі влади радикалам.

3. “Справа Дрейфуса”

А. Дрейфуса, капітана генерального штабу, єврея за національністю, було звинувачено у зраді інтересів Франції та переданні секретної інформації Німеччині у франко-прусській війні. Жодних доказів його вини не виявили, але його засудили на довічне ув’язнення. Через деякий час було виявлено ім’я справжнього шпигуна, але перегляд справи А. Дрейфуса не відбулося.

У Франції почався широкий демократичний рух на підтримку А. Дрейфуса, проти судового свавілля, на захист прав і свобод громадян. Уряд був змушений піти у відставку, а новий уряд на переглянув справу Дрейфуса.Його було відпущено на волю, а 1906 р. реабілітовано.

У першій половині XIX ст. Франція володіла Алжиром, кількома островами в Тихому та Індійському океанах (Маркізькі острови та інше).

У другій половині XIX ст. почалися колоніальні завоювання Франції.

Колоніальна політика Франції була спрямована на розширення володінь.

Напрями територіальних завоювань

1. Близький Схід:

• 1860 р. Була проведена воєнна експансія в Сирію;

• тимчасово захоплено територію нинішнього Лівану.

2. Африка:

• у північній Африці розпочалася боротьба за Туніс і Єгипет;

• 1883 р. Туніс остаточно визнав протекторат Франції;

• загарбано значну частину Північно-Західної Африки;

• загарбано частину Сомалі.

3. Далекий Схід:

• 1863 р. Встановили своє панування над Південним В’єтнамом;

• 1867 р. Встановили свій протекторат над Камбоджею;

• для кредитування французької торгівлі й подальшого захоплення Індокитаю було створено Індокитайський банк;

• 1893 р. Франція приєднала Лаос;

• активну політику проводить у Китаї і для утвердження в його південних районах втрутилася в японо-китайську війну 1894—1895 pp.;

• 1898 р. Уклала договір з китайським урядом на тривале користування територією і бухтою Гуанчжоувань.

Висновки

1. Колоніальна політика загострила відносини Франції з європейськими країнами.

2. У другій половині XIX ст. внаслідок колоніальних загарбань населення французьких колоній зросло у 9 разів.

3. За розмірами своїх колоніальних володінь Франція посіла друге місце.