Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Всесвітня історія опорні конспекти 9 клас

Тема 4.  Утвердження індустріального суспільства в провідних державах світу

Формування індустріального суспільства у провідних державах Європи і у США

Науково-технічна революція наприкінці XIX ст. та її наслідки

Науково-технічна революція — корінний переворот у розвитку науки і техніки, який супроводжується значними науковими і технічними відкриттями, посиленням впливу науки на техніку і виробництво, перетворенням науки на безпосередню продуктивну силу.

Відбулися значні науково-технічні відкриття та досягнення.

1855 р. Г. Бессемер переплавив чавун на сталь.

1863 р. Збудовано перший метрополітен у Лондоні.

1866 р. Налагоджено кабельний зв’язок зі США.

1869 р. 3. Грамм винайшов машину, яка виробляла електрику, динамо.

1869 р. Берже видобув електричний струм за допомогою падіння води.

1872 p. Т. Едісон удосконалив телеграф і телефон. Винайшов фонограф для запису звуку.

1878 р. А. Белл винайшов телефон (дістав патент).

1881 р. Збудовано першу трамвайну лінію біля Берліна. 1894 р. Автомобіль з паровим двигуном подолав відстань від Парижа до Руана зі швидкістю 21 км за годину.

Найважливішими досягненнями були:

• упровадження науки у промислове виробництво і сільське господарство;

• використання парової машини;

• створення двигунів (водяної і парової турбін, двигуна внутрішнього згоряння);

• поява верстатів — машин, що виробляли машини;

• розвиток мережі залізничних колій;

• розвиток океанського мореплавства;

• винайдення радіо, телеграфу, телефону;

• створення автомобіля і літака;

• розвиток електротехніки;

• застосування високоякісних марок сталі.

На основі науково-технічної революції здійснювалася індустріалізація та формування індустріального суспільства.

Індустріалізація — створення великої машинної індустрії, що виготовляє машини та устаткування і є базою для подальшого розвитку промисловості.

«Жодна зміна людського життя з часів винаходу сільського господарства, металургії та міст за неолітичної доби не мала таких глибоких наслідків, як індустріалізація». (Норманн Дейвіс «Європа»).

Індустріальне суспільство — суспільство, в якому завершений процес створення великої, технологічно розвиненої промисловості й основу життя та діяльності якого становить промислове виробництво товарів.

Характерні риси індустріального суспільства

1. Здійснюється процес індустріалізації — створення великої машинної індустрії, що виготовляє машини та устаткування і є базою для розвитку всіх галузей промисловості.

2. Частка промислового виробництва перевищує частку виробництва сільськогосподарської продукції.

3. У виробництво широко впроваджуються науково- технічні досягнення та відкриття.

4. Відбувається концентрація виробництва та утворення монополій.

Монополії стають економічною основою для одержання надприбутків.

5. Змінилася роль банків.

На зміну вивезення товарів (перша половина XIX ст.) приходить вивезення капіталу, особливо у відсталі країни, де є дешева земля, сировина, робоча сила.

6. Відбувається зрощення промислового та банківського капіталів і утворюється фінансовий капітал та формується фінансова олігархія (купка небагатьох), що володіє великими капіталами. Фінансовий капітал відіграє важливу роль в економічному й політичному житті країни, підпорядковуючи собі весь державний апарат і спрямовуючи в своїх інтересах усю їхню внутрішню і зовнішню політику.

7. Зростає роль держави в розвиткові економічних процесів. Державні субсидії, замовлення, регулювання почали використовувати в багатьох провідних країнах світу.

8. Формується світова система господарства на основі встановлення зв’язків між промисловими центрами та регіонами вивезення капіталів і товарів.

Встановлюються міжнародні монополії і транснаціональні корпорації, які ділять між собою світові ринки збуту й виробництва товарів.

Друга половина XIX — початок XX ст. Завершення становлення індустріального суспільства у провідних країнах світу — Великій Британії, Німеччині, Франції, США, Японії.

Наслідки

1. Відбувся перехід до масового конвеєрного виробництва.

2. Монополії значні кошти витрачають на розробку технічних проблем та необхідні наукові дослідження.

3. Значно зросла продуктивність праці.

4. Збільшилися обсяги виробництва.

5. Великих успіхів було досягнуто в металургії, машинобудуванні, транспорті.

6. Значно зросли виплавка сталі, чавуну, добування вугілля, виробництво машин та обладнання.

7. З’явилися нові галузі промисловості — електротехнічна та хімічна.

8. Відбулася висока концентрація виробництва і капіталу.

9. Наприкінці XIX ст. завершився процес становлення індустріального суспільства в країнах Західної й Центральної Європи та Північної Америки.

10. Південна, Південно-Східна і Східна Європа, Росія, Японія теж стали на шлях індустріального розвитку, але значно відставали від попередніх країн.

11. Решта країн були економічно відсталими і потребували проведення модернізації господарства.

Науково-технічна революція, вільна конкуренція породжували економічні кризи.

Модернізація — оновлення, вдосконалення.

Економічна криза — виникає тоді, коли за умов вільного підприємництва товарів виготовляють більше, ніж можна їх продати. Тоді закриваються підприємства і зростає безробіття.

Виникнення великих корпорацій та фінансово-промислових груп

Формування індустріального суспільства супроводжується зміною ролі банків, які розпоряджаються великими капіталами, значною частиною засобів виробництва і джерелами сировини у своїй та інших країнах. Встановлюються тісні зв’язки між банками і промисловими монополіями. Засновуються акціонерні товариства. Створюються потужні фінансово-промислові групи.

Так виник фінансовий капітал та фінансова олігархія, яка відіграє важливу роль не лише в економічному, а й у політичному житті суспільства, підпорядковуючи собі весь державний апарат і спрямовуючи в своїх інтересах його внутрішню та зовнішню політику.

Акціонерні товариства — об’єднання капіталу кількох власників із подальшим отриманням прибутку та розподілом його залежно від внесеної частки.

Олігархія — влада небагатьох.

Приклади утворення фінансового капіталу у провідних країнах світу

Німеччина

Шість берлінських банків контролювали 751 акціонерне товариство. До складу правління цих банків входило 51 великий промисловець. Фінансова олігархія — 300 сімей

Велика Британія

П’ять найбільших банків відігравали керівну роль в економічному житті країни

Франція

До правління Французького банку входили господарі найбільших промислових монополій. Фінансова олігархія — 200 сімей

США

Банки Моргана і Рокфеллера контролювали 112 акціонерних компаній. Фінансова олігархія — 60 сімей

Японія

Концерни Міцуї і Міцубісі володіли і промисловими підприємствами і банками

Монополізація економіки

Створення великої машинної індустрії призвело до концентрації виробництва і до виникнення монополій.

tmpcb6e-1

Розвиток ринкових відносин

Концентрація виробництва — зосередження виробництва на великих підприємствах.

Конкуренція — боротьба між товаровиробниками за вигідні умови виробництва і збуту товарів.

Монополії — господарські об’єднання, що контролювали ринок збуту товарів, зосереджували у своїх руках фінансові, матеріальні ресурси та науковий потенціал для збільшення виробництва, ліквідації конкуренції, одержання максимальних (найбільших) прибутків.

З одного боку — монополії сприяли підвищенню організованості та впорядкованості промислового виробництва; з іншої — знищували вільну конкуренцію, що призводило до значного підвищення монопольних цін, негативно впливало на якість товарів, гальмувало поширення прогресивних технологій, давало можливість капіталістам скорочувати заробітну платню та соціальні гарантії робітникам.

Ринкові відносини — сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну.

Нові форми організації виробництва

(монополістичні об’єднання)

1. Картелі — об’єднання підприємців однієї галузі. Учасники об’єднання домовлялися про ціни на товари, розміри виробництва і ринки збуту товарів, зберігаючи свою власність і комерційну самостійність.

2. Синдикати — об’єднання підприємців, що виробляють однорідну продукцію.

Учасники створювали спільний торговий апарат для заготівлі сировини і збуту продукції, але зберігали свою власність і виробничу самостійність, втрачаючи комерційну самостійність.

3. Трести — відбувалося повне злиття низки підприємств однієї галузі у сфері як виробництва, так і збуту товарів, повне об’єднання власності. Вони втрачають будь-яку самостійність, а їх власники володіють акціями відповідно до внесеної суми паю.

4. Концерни — об’єднання підприємств різних галузей господарювання — торговельних фірм, банків, транспортних компаній, що перебувають під контролем одного фінансового угруповання.

Почали виникати міжнародні монополії і транснаціональні корпорації, які ділили між собою світові ринки збуту й виробництва товарів.

Приклади утворення і панування монополій у провідних державах світу

Німеччина

Рейнсько-Вестфальський вугільний синдикат, Воєнно-промислова група Круппа, “Загальне товариство електрики”.

Усього на кінець XIX ст. було більше ніж 500 монополій.

Велика Британія

Воєнно-промислові монополії “Армстронг” і “Вікерс”, Південно-Африканська компанія.

Усього на кінець XIX ст. було 57 монополій.

Франція

Фірма “Брати Шнейдер і К”.

США

Нафтовий трест Рокфеллера “Стандарт Ойл”, Стальний трест Моргана

Усього на початок XX ст. було більше ніж 1 тис. монополій

Японія

Концерни Міцуї і Міцубісі.

Значення утворення монополій

1. Саме монополії зосереджують у своїх руках фінансовий капітал.

2. Володіючи колосальними коштами, мають можливість будувати величезні підприємства, освоювати нові джерела сировини, створювати і впроваджувати у виробництво нову техніку.

3. Саме вони є основними експортери капіталу в інші країни.

4. Монополії здійснюють економічний поділ світу.

5. Спонукають уряди провідних держав світу вести боротьбу за його територіальний поділ і переділ.

Нові класи і соціальні верстви

Економічні зміни другої половини XIX ст. призвели до того, що найчисленнішим класом стали наймані робітники, які були позбавлені власних засобів виробництва і змушені були продавати свою робочу силу.

Відбувається пролетаризація суспільства, широко використовується праця найманих робітників у різних сферах життя суспільства:

• промисловості,

• будівництві,

• на транспорті,

• в сільському господарстві,

• у сфері послуг тощо.

Зpocтaлa чисельність робітничого класу. Якщо в середині XIX ст. у найрозвиненіших країнах промислових робітників налічувалося лише 9 млн, то наприкінці століття — вже 30 млн.

Технічний переворот потребував зростання кількості кваліфікованих робітників, які одержували значно більшу заробітну платню, а тому зростав їхній життєвий рівень. Це так звана „робітнича аристократія”.

Робітники постійно долучалися до боротьби за кращі умови праці й життя, проти безробіття, а це породило масовий робітничий і соціалістичний рух.

Найбільші прибутки технічний прогрес другої половини XIX ст. приніс великим власникам, які домінували в економічному житті, контролювали банки, торговельні товариства та заводи.

Розвивається підприємництво. Значно зростає середній клас — ремісники, комерсанти, службовці, медики, нотаріуси. Утверджується дух підприємництва в усіх сферах людського життя, раціоналізм, прагматизм, індивідуалізм.

Історичні умови поширення соціалістичних ідей

(50-ті роки XIX ст.)

Соціалізм — загальна назва різних соціалістичних вчень, що проповідували необхідність побудови суспільства, де немає експлуатації людини людиною, соціального гноблення і буде утверджено загальну рівність і справедливість.

Політичні умови

50-ті роки XIX ст. Період реакції, придушення передових суспільних рухів та ідей.

Економічні умови

1. Це період бурхливого розвитку промисловості й поширення ринкових відносин у сільському господарстві.

2. Зі швидким розвитком капіталізму розвивався і промисловий пролетаріат.

3. Становище робітників було надзвичайно тяжким: мізерна заробітна плата, тривалий робочий день, високий травматизм, використання жіночої та дитячої праці тощо.

4. Зосередження робітників на великих підприємствах створювало сприятливі умови для його організації та гуртування.

5. Розвиток транспорту і зв’язку створював сприятливі умови для об’єднання робітників як в одній країні, так і в міжнародному масштабі.

6. Інтернаціоналізація промислового виробництва за умов формування індустріального суспільства готували грунт для міжнародної солідарності робітничого руху, перетворення його на інтернаціональну силу.

7. Посилилася політична боротьба, що значно підвищувало інтерес європейських робітників до політичного життя, до зовнішньої політики їхніх урядів тощо.

Приклади поширення робітничого руху в країнах Європи:

• чартизм і тред-юніони — у Великій Британії;

• повстання ліонських ткачів — у Франції;

• участь робітників у революції 1848 — 1849 pp. — в Німеччині;

• народження робітничого руху в другій половині XIX ст. - в Росії.

Політична боротьба — боротьба за владу.

Економічна боротьба — боротьба за покращення матеріального становища й умов життя, за підвищення заробітної платні, скорочення робочого дня, поліпшення безпеки праці, скорочення штрафів тощо.

Тред-юніони — назва профспілок у Великій Британії, що об’єднують висококваліфікованих робітників за цеховим, а не виробничим принципом.

У середині XIX ст. створювали різні теорії перебудови суспільства, вигадували способи звільнення від капіталістичної експлуатації та гноблення, розробляли моделі нового суспільного ладу.

tmpeeb2-1

 

Анархізм — суспільно-політична течія, що проголошує своєю метою визволення особи від усіх різновидів економічної, політичної і духовної влади, проповідує необмежену свободу особи, виступає проти держави як джерела всіх соціальних зол.

Склався у 40—60-х роках XIX ст.

Термін “анархізм” запровадив П. Ж. Прудон.

Анархо-синдикалізм — політична течія в робітничому русі, яка була під впливом анархізму. Заперечували необхідність політичної боротьби, роль політичних робітничих партій, вважали вищою формою організації робітників — профспілки.

Бакунізм — одна з течій анархізму, основоположником якої був М. Бакунін.

Соціал-демократія — ідеологічна і політична течія, представники якої виступали за здійснення ідей демократичного соціалізму у всіх сферах життя суспільства.

Марксизм — ідеологія робітничого руху другої половини XIX — початку XX ст. про комуністичне суспільство як нове, досконаліше суспільство, позбавлене приватної власності, як безкласове, справедливе суспільство без експлуатації та гноблення, де не буде відмінностей між розумовою і фізичною працею, між містом і селом, де кожен працюватиме за здібностями, а одержуватиме за потребами.

П’єр-Жозеф Прудон

(1809-1865)

Французький публіцист, економіст, соціолог, теоретик анархізму.

Висунув теорію анархізму — знищення держави. Виступав проти політичної боротьби, проти створення політичних партій, проти страйків і профспілок.

Висував проект економічної співпраці різних верств населення.

Критикував велику капіталістичну власність.

Виступав за збереження дрібної приватної власності.

Убачав в Інтернаціоналі міжнародне кооперативне об’єднання, яке повинно забезпечити мирний перехід від капіталізму до соціалізму.

Висував ідею, щоб до Першого Інтернаціоналу брали лише людей праці, а «робітникам думки» відмовляли.

Висував проект ліквідації експлуатації через створення виробничих кредитних і споживчих асоціацій, безгрошовий товарообмін і мирне знищення держави.

Уважав, що за допомогою спеціально організованого народного банку, який видаватиме «даровий кредит», робітники зможуть придбати власні засоби виробництва і стати ремісниками, а за допомогою «обмінних банків» збуватимуть свою продукцію.

К. Маркс у праці «Злиденність філософії» (1847 р.) критикував ідеї Прудона.

Михайло Бакунін

(1814-1876)

Теоретик анархізму.

Виступав за зруйнування держави, за знищення всякої влади.

Був прихильником “стихійного бунту” народних мас.

Уважав, що народ подібний до порохової бочки і що достатньо іскри для революційного вибуху.

Заперечував необхідність участі робітників у політичній боротьбі, в парламентських виборах.

Виступав за вирівнювання різних соціальних верств населення, що зі знищенням цього права автоматично буде знищено капіталізм.

Виступав проти створення самостійних централізованих партій.

Заперечував необхідність підтримки робітниками національно-визвольних рухів.

Виступав проти вчення К. Маркса про класову боротьбу і диктатуру пролетаріату.

Фердинанд Лассаль

(1825-1864)

Німецький дрібнобуржуазний соціаліст, організатор і керівник Всенімецького робітничого союзу, проповідував “реформізм”.

Виступав за загальне виборче право, яке вважав універсальним політичним засобом для визволення робітничого класу.

Підтримував ідею створення державою асоціацій як “шлях уведення соціалізму”.

Виступав за незалежність робітничого руху від ліберальної буржуазії.

Проповідував реформування держави і відмову від революційної боротьби.

Засуджував страйки, негативно ставився до професійних спілок, засуджував як марну та безнадійну боротьбу за підвищення заробітної платні.

Відмінність базових цінностей ліберально-демократичної та комуністичної ідеологій

Лібералізм — ідеологія та громадсько-політична течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу та певних свобод, проголошує рівноправ’я людей і націй тощо.

Ліберально-демократична

Комуністична

1. Кожна людина —індивідуальність.

2. Суверенітет особистості.

3. Суспільство як сума індивідуальностей.

4. Інтерес усіх.

5. Плюралізм інтересів.

6. Пріоритет права.

7. Пріоритет прав людини.

8. Поділ влади.

9. Підкореність меншості більшості з захистом прав меншості.

1. Соціальна людина.

2. Суверенітет народу.

3. Органічне суспільство.

4. Спільний інтерес.

5. Єдність інтересів.

6. Пріоритет суспільного блага.

7. Єдність прав та обов’язків.

8. Розподіл функцій.

9. Підкореність меншості більшості та ніяких прав меншості.

Висновки

1. У марксистській літературі теоретичними джерелами марксизму вважають:

• німецьку класичну філософію (Г. Гегеля і Л. Фейербаха), вчення яких містили ідеї, що стали вихідним пунктом для створення марксистської філософії;

• англійську політичну економію (А. Сміта і Д. Рікардо), які довели, що джерелом усіх багатств є праця;

• французький утопічний соціалізм (А, Сен-Сімона, Ш. Фур’є, Р. Оуена).

2. Закордонні історики Європи вважають, що соціалізм XIX ст. черпав силу з чотирьох джерел:

• християнського соціалізму;

• профспілкового руху;

• кооперативного руху;

• праць соціалістів-утопістів.

3. Підходи до розуміння ролі робітничого класу в суспільстві й державі, методи здійснення поставленої мети у теоретиків європейського соціалізму були різними.

Карл Маркс

(1818-1883)

Теоретик та організатор революційного руху.

Народився в родині адвоката. Навчався у Боннському і Берлінському університетах.

1841 р. в Сієнському університеті здобув ступінь доктора філософії. З 1842 р. редагував “Рейнську газету”. Один із засновників “Союзу комуністів”(1847 — 1852 pp.) — першої організації робітників, І Інтернаціоналу (Міжнародного товариства робітників), разом з Фрідріхом Енгельсом сформулював ідею соціалістичної революції та диктатури пролетаріату, вчення “комунізм”. Погляди К. Маркса остаточно сформувалися після переїзду до Франції, багатої на революційні традиції.

1. Із розвитком капіталізму зростає боротьба робітників за свої права. Ця боротьба, розвиваючись, веде до вищої форми боротьби — пролетарської революції.

2. У боротьбі створюється партія робітників, без якої вони не зможуть одержати перемоги.

3. Переможна пролетарська революція знищить капіталізм і встановить диктатуру пролетаріату.

4. Диктатура пролетаріату — неминучий період між капіталізмом і комунізмом, під час якого у буржуазії відбирають її власність, що перетвориться на загальнонародну.

5. Єдиним послідовним революційним класом є робітничий, який веде за собою непролетарські трудові елементи — дрібну буржуазію міста і села.

До них приєднується й частина інтелігенції.

6. У своєму творі “Капітал” розробив нову економічну теорію, розкрив суть капіталістичної експлуатації, яка полягає у привласненні капіталістами неоплаченої праці робітників. На основі розкриття економічних законів розвитку доводив неминучість загибелі капіталізму.

7. Економічну теорію К. Маркс зробив основою вчення про історичну неминучість і необхідність пролетарської революції та встановлення диктатури пролетаріату.

8. Розробив теорію і тактику інтернаціональної боротьби робітників, заснувавши І Інтернаціонал.

Комуністичний маніфест

К. Маркс і Ф. Енгельс написали твір “Маніфест Комуністичної партії” (1848 p.), як програму Союзу комуністів, в якому було викладено основні положення їхнього вчення. Проаналізували тогочасне суспільство, в якому панує приватна власність на засоби виробництва, що веде до експлуатації найманої праці, ділить суспільство на протилежні, ворожі один одному класи, породжує погоню за прибутком

та конкуренцію, приводить до анархії виробництва та розподілу продуктів на користь капіталу. Висунули ідеї про неминучу загибель капіталізму і перемогу соціалізму (комунізму), про неминучість, класової боротьби пролетаріату і буржуазії, необхідність здійснення революції та завоювання пролетаріатом політичної влади у формі “диктатури пролетаріату”. Їхня програма передбачала знищення приватної власності, передачу засобів виробництва у приватну власність тощо.

“Маніфест Комуністичної партії” став найпоширенішим міжнародним твором усієї соціалістичної літератури” (Ф. Енгельс).

І Інтернаціонал

(Міжнародне товариство робітників)

(Заснований 28 вересня 1864 р. на великому мітингу робітників різних країн у Лондоні, розпущений у 1876 р.)

Передумови створення І Інтернаціоналу

1. Швидкий розвиток ринкових відносин у різних країнах світу.

2. Швидке зростання чисельності робітників.

3. Погіршення економічних умов життя робітників.

4. Загострення політичної боротьби у різних країнах.

5. Виникнення організацій робітників — партій, профспілок.

Вироблено основні документи І Інтернаціоналу

1. Програма - “Установчий маніфест”, який визначив мету й завдання І Інтернаціоналу та методи досягнення цих завдань.

Визначено, що метою робітничого руху є його економічне визволення, а засобом досягнення цієї мети — політична боротьба.

2. Статут — “Тимчасовий статут Міжнародного товариства робітників”, який визначив організаційні принципи побудови цієї організації.

До І Інтернаціоналу могли вступати організації різного типу — профспілки, кооперативні асоціації, освітні гуртки, різні товариства тощо.

Наслідки створення І Інтернаціоналу

1. В єдину організацію об’єдналися робітники різних країн.

2. Вироблено тактику економічної та політичної боротьби.

3. Підготовлено ґрунт для створення партій робітничого класу в різних країнах.

4. Інтернаціонал організував і виховав кадри масових робітничих партій, заклав основи діяльності цих партій, робив спробу очолити міжнародний робітничий і соціалістичний рух.

5. Інтернаціонал намагався згуртувати робітників різних країн, організовуючи солідарність і взаємодопомогу в боротьбі з капіталізмом.

6. З діяльністю І Інтернаціоналу пов’язано поширення марксистських ідей у робітничому русі.

Створення II Інтернаціоналу

(На міжнародному соціалістичному конгресі в Парижі 14 липня 1889 року)

Передумови створення II Інтернаціоналу

1. Зростання чисельності робітників внаслідок бурхливого розвитку капіталізму в другій половині XIX ст.

2. Погіршення становища робітників:

• повсюдно зросли ціни на товари першої необхідності:

у Великій Британії та Франції — на 18%,

у Німеччині — на 28%,

у США-на 32%;

• погіршились умови праці, зріс виробничий травматизм;

• зросло безробіття;

• робочий день сягав 12 годин.

3. Відбувалося могутнє піднесення страйкового руху.

4. У багатьох країнах виросли масові профспілки.

5. Створено національні партії робітничого класу:

в Німеччині (1869 p.), Португалії (1878 p.), Данії (1878 p.), Франції (1879 p.), Бельгії (1885 p.), Норвегії (1887 р.) тощо.

Висновок

До кінця 80-х років XIX ст. склалися сприятливі умови, щоб скликати міжнародний соціалістичний конгрес для тісної координації дій партій різних країн і об’єднання їхніх зусиль для боротьби за права робітників.

Мета створення II Інтернаціоналу

1. Зміцнити позиції робітничих партій у різних країнах і встановити зв’язки між ними.

2. Сприяти організації боротьби робітників за свої права.

3. Удосконалювати засоби і методи боротьби робітників.

4. Поширювати соціалістичні ідеї в різних країнах.

На першому конгресі II Інтернаціоналу було ухвалено рішення про щорічне проведення в усіх країнах масових робітничих маніфестацій солідарності — 1 травня (в роковини розстрілу і жорстокої розправи з робітниками Чикаго (США) у 1886 році).

5. У другій половині XIX ст. робітничі партії в різних країнах активізували свою роботу:

• видавали десятки газет;

• вели виборчі компанії;

• зросло представництво партій у парламентах і місцевих органах влади;

• зросла роль і чисельність профспілок;

• зміцніли існуючі робітничі партії, в низці країн виникли нові (Росія, Австро-Угорщина, Болгарія);

• пожвавилася страйкова боротьба;

• в багатьох країнах робітники домоглися скорочення робочого дня з 12 до 11 — 10, а подекуди — навіть до 9—8 годин;

• у багатьох країнах робітники домоглися ухвалення законів про охорону праці, про розширення системи страхування;

• під впливом боротьби робітників за свої права покращилась система освіти і професійної підготовки.

У II Інтернаціоналі були представники різних напрямів: марксисти, анархісти, анархо-синдикалісти, соціалісти, між якими точилася непримиренна боротьба, що призвела до кризи II Інтернаціоналу на початку XX ст., а потім у 1914 р. — до його розпаду.

Висновки

1. XIX ст. стало періодом формування різних вчень про загальну рівність людей.

2. У більшості країн Європи розвивався капіталізм, негативні наслідки якого сприяли виникненню соціалістичних ідей.

3. Формування соціалістичних і комуністичних ідеологій передбачало два шляхи досягнення нового суспільного ідеалу: мирний — через соціальні реформи, насильницький — революційний.

4. Багато соціалістичних ідей про загальну справедливість і рівність мали утопічний характер.

Жіночі й профспілкові організації

Становище жінки було важким: вона згиналася перед потрійним тягарем домашньої роботи, материнства і роботи на промислових підприємствах. У багатьох країнах жінки не мали виборчого права і правом голосу користувалася незначна частина населення. А тому боротьбу за загальне виборче право, за надання необхідної освіти ведуть і жінки.

Робляться спроби організації міжнародної солідарності жінок за свої права.

Зростало зубожіння робітничого класу, що погодило масовий робітничий і соціалістичний рух. Робітники об’єднувалися і боролися за свої права. Виникають профспілки, які в другій половині XIX ст. були створені майже у всіх країнах.

Профспілки організовували страйки, іноді повставали. Підприємці нерідко були вимушені йти на поступки — підвищувати заробітну платню, поліпшувати умови праці.

Профспілки наприкінці XIX ст. налічували майже 13,5 млн членів.

Міграційні рухи

Індустріалізація породжувала міграційні хвилі.

По всій Європі відбувалося масове переселення з сіл у міста через зменшення попиту на ручну працю селян завдяки механізації сільського господарства та через занепад сільських ремесел, які не витримували конкуренції з заводами.

Міграції були:

• спершу сезонні — від села до заводу;

• потім — з сіл до міст;

• з 1850 р. — міжнародні - до всіх промислових міст Європи та США.

Нерегульована міграція призвела до перенаселення в містах, що породило цілу низку проблем — нестачу житла, бездомність, епідемії тифу та холери, безробіття, злидні.

Утвердження демократії та громадянського рівноправ’я

Робітничий рух у багатьох країнах другої половини XIX ст. став основною силою в боротьбі за демократію.

У більшості країн загального виборчого права не було. Під впливом робітничого та демократичного рухів у багатьох країнах Західної Європи було проведено численні реформи, завдяки яким створені перші системи соціального страхування, зміцнено парламентаризм, закладено основи державного регулювання соціально-економічних процесів, створено умови для розвитку демократії.

Права громадян та організацію системи влади в демократичній державі регулювали закони, насамперед Основний закон — Конституція.

До кінця XIX ст. утвердилося кілька форм демократичних держав.

1. Конституційна (парламентська ) монархія, в якій главою держави вважається король, але уряд створюється і контролюється парламентом.

2. Президентська республіка, в якій главою держави є президент, який обирається на загальних виборах і має великі повноваження.

3. Парламентська республіка, в якій парламент створює уряд і контролює його дії.

Виборність парламенту давала можливість різним верствам населення задля захисту своїх інтересів обирати до представницького органу своїх представників. В цей період виникають політичні партії, які об’єднували найактивнішу частину населення і намагалися бути виразником її інтересів. Усі політичні партії вели гостру боротьбу за владу.

Політичні партії — організації, які виражають думки різних верств населення та борються за їхні голоси перед кожними виборами.

Парламент — вищий виборний представницький орган державної влади.

Зростання ролі держави у суспільно-економічному житті

Із розвитком індустріального суспільства значно зростає роль держави, яка тепер рішучіше втручається в економічну та соціальну сфери. Уряди намагаються сприяти економічній діяльності за допомогою:

• податкової політики;

• антимонопольного законодавства, яке обмежувало діяльність монополій;

• законодавчого зменшення тривалості робочого дня;

• запровадження соціального страхування робітників тощо.

Зі зростанням промисловості бурхливо розвивається внутрішня і зовнішня торгівля. Ведеться боротьба за нові ринки збуту.

На захист національного виробника стає держава, яка різними заходами починає обмежувати доступ іноземних товарів:

• вводилися високі ввізні мита:

• встановлювалися ліміти на ввезення певних товарів тощо.

Така політика має назву протекціонізм.

Протекціонізм — економічна політика держав, спрямована на захист національної промисловості й сільського господарства від іноземної конкуренції.

За умов вільної конкуренції держава перетворюється на регулятора економічних процесів.

Форми регуляції економічних процесів

1. Державні субсидії.

2. Замовлення.

3. Регулювання.

Висновки

1. Індустріальна стадія розвитку західної цивілізації другої половини XIX ст. сприяла швидкому розвитку ринкових відносин, технічному прогресу.

2. Почалася монополізація економіки індустріальних країн, що призвела до посилення ролі держави у вирішенні економічних та соціальних питань.

3. Створюється потужний промисловий та науково-технічний потенціал, зростають капіталовкладення за кордоном, посилюються економічні та політичні суперечності між провідними державами світу.

4. Посилилися кризові явища у країнах з ринковою економікою.