Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Всесвітня історія опорні конспекти 9 клас

США у першій половині XIX ст.

Особливості соціально-економічного розвитку

Різні напрями розвитку Півночі і Півдня США у першій половині XIX ст.

Північ. Зростала капіталістична промисловість, швидкими темпами розвивалися транспорт, фермерське сільське господарство, формувалися товарно-грошові відносини.

У середині XIX ст. за рівнем промислового виробництва США посіли четверте місце у світі.

Цьому сприяли:

1. Прекрасні кліматичні умови.

2. Простори родючих земель.

3. Наявність родючих земель на Заході, які активно освоювали.

4. Велика кількість лісів та корисних копалин.

5. Постійний приплив іммігрантів (переселенців) із Європи.

Всього з кінця XVIII ст. до 1860 р. з Європи переселилося понад 5 млн осіб.

6. Завершення промислової революції (40 — 50-ті роки XIX ст.).

7. Значне будівництво залізниць (почалося в 30-х роках XIX ст.).

8. Зростання території США (завдяки купівлі земель або внаслідок воєнних дій).

Південь. Був сільськогосподарським регіоном, в якому панувала система плантаційного рабства. Ця система заважала подальшому промисловому капіталістичному розвиткові США.

Праця рабів, хоча й непродуктивна, давала плантаторам великі прибутки.

Плантаційна система сільського господарства — велике аграрне господарство, що спеціалізується на вирощуванні технічних і продовольчих культур з використанням праці рабів.

Переваги промислового розвитку Півночі над промисловим розвитком Півдня в 1860 р.

Капітал промислових підприємств

 

млн доларів

Північ

850

Південь

170

Капітал у банках

 

млн доларів

Північ

400

Південь

22

Кількість бавовняних фабрик

 

Кількість

Північ

99

Південь

8

Кількість найманих робітників

 

Населення, млн душ

Північ

2,5

Південь

0,11

Населення США (31 млн душ)

 

Населення, млн душ

Північ

22

Південь

9 (із них 3,5 млн негрів)

Довжина залізниць

 

Довжина, тис. км

Північ

30

Південь

19

Частка США у світовому промисловому виробництві

Рік

Частка. %

1820

6

1860

15

Чисельність рабів на Півдні США

 

Чисельність, млн душ

Початок XIX ст.

1

1860

3,5

 

Рабство на Півдні

tmp7671-1

 

Відмінність рабства на Півдні США від античного рабства

1. Плантаційне рабство було породжене капіталістичним способом виробництва і працювало на потреби капіталістичного розвитку, античне рабство народжене рабовласницьким способом виробництва.

2. На Півдні США на фабриках і залізницях використовували і працю найманих робітників, яких було значно менше, ніж на Півночі (майже 110 тис.).

3. Для античного рабства характерне в основному натуральне господарство, а плантаційне рабство Півдня було втягнуте в товарно-грошові відносини не тільки з Північчю, а й з капіталістичними країнами світу.

4. Плантатор Півдня об’єднував у собі землевласника, рабовласника і капіталіста.

Висновки

• Породжене капіталізмом, плантаційне рабство заважало розвиткові капіталістичних відносин.

• Воно вело до відставання всієї країни, до її ослаблення.

• Не давало змоги створити ефективний дієвий єдиний національний ринок.

• Рабство вело до втрати впливу США в системі міжнародних відносин держав.

Територіальна експансія

У першій половині XIX ст. європейські держави вели війни між собою, і США використали це для витіснення їх з деяких сусідніх колоній.

Експансія — політика країни, спрямована на поширення сфери впливу на інші країни як економічними методами, так і дипломатичним тиском та відкритим збройним нападом.

1. Плантатори-рабовласники Півдня були зацікавлені в захопленні:

• родючих земель півдня, насамперед Мексики;

• західних земель для своїх нових плантацій, бо старі виснажувалися непродуктивною працею рабів.

2. Буржуазія та фермери Півночі намагалися загарбати:

• землі на Заході;

• Канаду.

Розширення території США за рахунок інших держав відбувалося в такі способи:

1. Купівля окремих колоній:

• Великої Луїзіани у Франції (1803 р.), купленої за 20 млн доларів;

• Флориди в Іспанії. У 1819 — 1821 pp. США вели переговори з Іспанією про купівлю Східної Флориди. Ще у 1818 р. США ввели там свої війська під приводом переслідування індіанців, які здійснювали наскоки на територію США. Це дало можливість США купити Флориду на пільгових умовах, бо Іспанія в цей час воювати не могла через загальне повстання її колоній;

• Міссурі, купленої у Великої Британії 1818 р.;

• у 1867 р. США викупили в Росії Аляску за 112 млн доларів, скориставшись її ослабленням після Кримської війни.

2. Укладення під тиском США договорів, згідно з якими окремі території переходили до США:

Орегон за договором 1846 р. Велика Британія віддала США.

3. Загарбницькі війни:

• 1845 р. було загарбано Техас, який раніше належав Мексиці;

• 1846—1848 pp. війна з Мексикою;

• США захопили у Мексики Нову Мексику і Стару Каліфорнію;

• у 1846 р. США захопили район у зоні Панамського перешийка, але це викликало протидію Великої Британії, на вимогу якої США підписали з нею договір (1850 р.) про спільне будівництво каналу через перешийок.

У 1850—1855 pp. залізнична компанія з американським капіталом побудувала залізницю вздовж траси майбутнього Панамського каналу.

На середину XIX ст. США володіли величезними територіями, які за своїми розмірами дорівнювали майже цілій Європі і простягалися до берегів Тихого океану. Вони налічували 45 штатів і 5 територій.

Територіальне зростання СШA

Рік

Площа, тис. кв. км

1776

1000

1803

2149

1848

7720

1867

9369

Доктрина Монро та її реалізація

(2 грудня 1823 р.)

Доктрина Монро — це декларація принципів зовнішньої політики США, яку проголосив президент США Дж. Монро у посланні конгресу 2 грудня 1823 р.

Дж. Монро виголосив гасло “Америка — для американців”.

Уряд США проголосив, що не втручатиметься в європейські справи, але не допустить втручання Європи у справи американських країн. При цьому підкреслювалася несумісність державного устрою монархічної Європи і республіканської Америки. Європейським країнам заборонялося засновувати нові колонії в Америці.

У майбутньому принципи доктрини США використовували як проти країн Латинської Америки, так і проти європейських країн.

Наростання конфлікту між Північчю і Півднем

1. Рабовласники захопили владу в центральних державних установах США.

Вони панували і в сенаті, і в палаті представників. Президента країни теж обирали з рабовласників. Із 16 президентів США (від утворення США до громадянської війни) 11 були рабовласниками.

Існували протиріччя між буржуазією, з одного боку, і плантаторами — з іншого за політичну владу.

2. Розгорілася боротьба між Північчю і Півднем за західні землі, на яких плантатори намірялись заснувати нові плантації замість виснажених.

Фермери домагалися заборони рабства на цих землях.

Часто траплялися сутички між рабовласниками і фермерами за ці землі.

У 1854—1855 pp. у штаті Канзас точилася збройна боротьба плантаторів і фермерів. Вона закінчилася перемогою прихильників перетворення Канзасу на вільний штат, але федеральний уряд, який складався головно з рабовласників, послав до Канзасу війська для встановлення там влади рабовласників.

3. Рабовласники використовували центральну владу для введення рабства на деяких західних, нещодавно приєднаних територіях, проти чого рішуче виступали буржуазія, фермери Півночі.

4. Буржуазія Півночі була зацікавлена у високих ввізних тарифах, щоб успішно розвивалася своя промисловість, а от плантатори Півдня боролися проти них, бо до південних штатів завозили промислові товари і продукти харчування.

5. Гострий конфлікт між Північчю і Півднем виник і з питання будівництва залізниць. Населення Півночі виступало за будівництво їх у північно-західному напрямку, а плантатори Півдня відстоювали південний.

6. У 30-х роках XIX ст. посилилася боротьба проти рабства (рух аболіціоністів).

Аболіціоністи — борці за скасування рабства та надання неграм однакових прав з білими. Це були інтелігенція, фермери, робітники, підприємці.

Для надання допомоги неграм, які втікали від плантаторів, аболіціоністи організовували “підземні залізниці” — мережу таємних агентів, які допомагали рабам утікати на Північ і в Канаду, де рабства не було. Особливо прославилися провідники Гаррієт Табмен і фермер Джон Браун.

З 1830 р. по 1860 р. із південних штатів на Північ і в Канаду втекло 60 тис. рабів. Відомий аболіціоніст В. Гаррісон, редактор журналу “Визволитель”, що розповсюджувався на Півдні, заснував низку товариств для боротьби з рабством. Велику роботу з визволення рабів розгорнув у минулому раб, публіцист Фредерік Дуглас. У 1840 р. цих організацій налічувалося уже 2 тис. з 200 тис. членів (представників буржуазії, фермерів, робітників).

Наступ рабовласників викликав велике невдоволення в північних і західних штатах.

У 1859 р. У штаті Віргінія розпочалася збройна боротьба проти рабства.

Тут фермер Джон Браун, один із видних лідерів аболіціоністського руху, намагався підняти повстання рабів. Повстання було придушено, а Джона Брауна стратили. Ім’я Брауна стало символом революційних дій і боротьби за права негрів.

Висновок

Через непримиренні протиріччя між Північчю і Півднем громадянська війна між ними ставала неминучою.