Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Всесвітня історія опорні конспекти 9 клас

Тема 3.  Європа й Америка у добу об’єднання й модернізації суспільства

Об’єднання Німеччини

Боротьба Пруссії й Австрії за переважання в Німеччині

Після закінчення революції 1848—1849 pp. Німеччина залишалася феодально роздробленою державою. Пруссія прагнула зайняти панівні позиції.

Пруссія намагалася об’єднати Німеччину під своєю зверхністю. Шлях до об’єднання Німеччини під владою Пруссії пролягав через перемогу Пруссії над Австрією і цей шлях ґрунтувався на агресивній політиці у її стосунках з сусідами, в першу чергу з Австрією, Данією, Францією. Значну роль в об’єднанні Німеччини відіграв Отто фон Бісмарк.

У 1850 р. було розроблено й оприлюднено конституцію Пруссії, яка знищила демократичні свободи, завойовані під час революції 1848 р. За новою конституцією:

• вся повнота влади належала королю і міністрам;

• організовувалося дві палати;

• на виборах установлювалися високий віковий (30 років) і майновий цензи;

• у Пруссії володарював мілітаристський, поліцейсько-бюрократичний режим;

• панівне становище в політичній, економічній та військовій сферах посідали поміщики (юнкерство).

Спочатку Отто фон Бісмарк використав Австрію у боротьбі проти Данії у 1864 р. Залучення до цієї війни Австрії дало змогу Пруссії посварити її з іншими членами Німецького союзу, у якому вона головувала. Таким чином він домігся ізоляції Австрії, а потім реалізував план усунення її від німецьких справ, розв’язавши австро-прусську війну 1866 р.

Спочатку Отто фон Бісмарк уклав союз з Італією, яка прагнула відвоювати в Австрії Венеційську область. Заручився він підтримкою і багатьох німецьких князівств, а також нейтралітетом Франції та нейтралізацією Росії.

У війні Австрії та Пруссії 1866 р. Австрія програла в боротьбі за панування над німецькими землями і в справі про об’єднання.

Воєнний розгром Австрії привів до того, що справа об’єднання Німеччини остаточно перейшла до рук прусських поміщиків, які домоглися створення Північнонімецького союзу під зверхністю Пруссії (1866 p.).

Бісмарку вдалося реалізувати план об’єднання Німеччини під зверхністю Пруссії й досягти поставленої мети завдяки тому, що він. використовуючи різні методи, керувався в своїй політиці перш за все інтересами держави.

Мілітаризм — реакційна політика гонитви озброєнь, нарощування військової могутності держави для підготовки і ведення загарбницьких воєн.

Отто фон Бісмарк і його політика об’єднання земель

Отто фон Бісмарк (1815—1898) — видатний державний діяч, талановитий дипломат і стратег, творець наймогутнішої на той час військово-промислової держави — народився в невеликому дворянському маєтку Шенгаузен, недалеко від Берліна. У 17-річному віці закінчив гімназію, вступив до Геттінгенського, а згодом до Берлінського університету, де вивчав юридичні науки.

Після закінчення університету поїхав у село управляти двома маєтками, які залишив йому батько. У своїх господарствах використовував нову техніку, нові засоби агрохімії.

З 1851 р. Бісмарк на державній службі. Він став представником Пруссії в союзному парламенті. Переконаний монархіст. Заявляв, що вважає шкідливим існування парламенту і що для управління державою парламент не годиться.

У 1862 р. був призначений першим міністром Пруссії.

Провів військову реформу, зокрема:

• значні кошти було спрямовано на реорганізацію армії та її роззброєння;

• армію було оснащено новими видами зброї;

• відбулося збільшення армії вдвічі.

Хитрий, із сильною волею та неабияким розумом, обережний, але й готовий до ризику, Бісмарк усвідомлено використовував війну як знаряддя політики. Він запровадив основний принцип прусської політики — „сила переважає право”, заявляючи: „З багнетом можна зробити геть усе...”

Бісмарк досяг великої влади, одержав титул графа і князя. Вирішував міжнародні проблеми і війною, і за допомогою дипломатії. Він відіграв велику роль у політичному житті Німеччини, заявляючи: “Великі питання доби розв’язуються залізом і кров’ю”.

Об’єднання Німеччини

У феодально роздробленій Німеччині в різних регіонах, землях, князівствах і герцогствах діяли свої закони, митниця, були свої армії і система державної влади. Зберігалися феодальні пережитки.

Утім відбувався процес швидкого економічного розвитку німецьких держав. У Рейнській області, у Саксонії, Сілезії виникла сильна, технічно добре обладнана велика заводська промисловість. Промислове виробництво і протяжність залізниць за 10 років зросли вдвічі. На 1860 р. Німеччина посіла третє місце у світовому промисловому виробництві після Великої Британії та Франції. Швидко зростав і промисловий пролетаріат. Стрімкий розвиток капіталізму сприяв розумінню необхідності вирішити питання про об’єднання Німеччини.

Політична роздробленість і феодальні пережитки перешкоджали подальшому розвиткові в країні нових, капіталістичних відносин. Питання про об’єднання країни вимагало невідкладного розв’язання.

Два можливих способи об’єднання Німеччини

1. “Знизу” — способом революційної боротьби скинути феодальні династії та проголосити німецьку демократичну республіку.

2. “Зверху” — способом воєн і реформ, які здійснювала Пруссія.

Зміцнюючи позиції прусських поміщиків (юнкерів), які виступили в союзі з німецькою буржуазією, для збереження напівфеодальних династій утворити Німецьку імперію з гегемонією у ній Пруссії.

У 1866 р. 22 німецькі держави (4 королівства, 11 герцогств, 7 князівств) і три вільні міста підписали договір про створення Північнонімецького союзу. Установчі збори, обрані на засадах загального виборчого права, затвердили конституцію, яка набула чинності з 1 липня 1867 р.

На чолі Союзу був президент, на посаду якого завжди призначали прусського короля, що зосереджував у своїх руках виконавчу владу.

Це стало одним з етапів на шляху до об’єднання Німеччини.

Південні католицькі землі відмовилися від союзу з протестантською Пруссією, Бісмарк вирішив розпочати патріотичну війну проти якоїсь іншої держави.

Процесу об’єднання Німеччини заважала Франція, яка:

• вимагала, щоб південні німецькі держави залишалися поза межами об’єднаної Німеччини;

• сподівалася загарбати німецькі землі на лівому березі Рейну.

Щоб нейтралізувати великі держави, Бісмарк вирішив спровокувати Францію на розв’язання війни, яка почалася 1870 р. На початку вересня 140-тисячна німецька армія під командуванням Мольтке оточила і змусила капітулювати 90 тис. французів поблизу м. Седан.

21 січня 1871 р. уряд Франції підписав перемир’я з німцями, попередньо здавши Париж окупантам. Поразка Франції була очевидною і 10 травня 1871 р. сторони, які воювали, підписали мирний договір, за яким Франція віддала Німеччині багаті на залізну руду та кам’яне вугілля Ельзас і Лотарингію і погодилася сплатити контрибуцію 5 млрд франків.

Під час війни відбулося остаточне об’єднання німецьких земель.

18 січня 1871 р. У Версалі було проголошено про створення Німецької імперії на чолі з імператором, яким став прусський король Вільгельм І (правив з 1871 р. по 1888 p.).

Першим канцлером став Бісмарк.

До складу Німецької імперії увійшли:

• учасники Північнонімецького союзу;

• південнонімецькі держави;

• Ельзас і частина Лотарингії, захоплені у Франції.

Було введено єдину грошову систему.

Створено Імперський банк (Рейхсбанк).

Об’єднання Німеччини відбулося “зверху” під зверхністю Пруссії завдяки дипломатичним інтригам і війнам, “залізом і кров’ю” в інтересах поміщиків — юнкерів та буржуазії. Прусські поміщики — юнкери зберегли свої володіння і політичну владу в країні.

Наслідки об’єднання Німеччини

1. На 1871 р. завершилося об’єднання Німеччини й утворилася єдина національна держава, яка почала утримувати ключові позиції європейських міжнародних відносинах, відігравати вагому роль на Європейському континенті.

2. Було утворено імперію, до якої увійшли всі землі й князівства Німеччини за винятком Австрії.

3. Центром створення єдиної німецької держави стала Пруссія.

4. Утворення Німецької держави сприяло розвиткові ринкових відносин:

• було завершено процес формування єдиного національного ринку;

• доведено до кінця промислову революцію;

• було проведено реформи, які ліквідували низку феодальних пережитків, але не торкнулися основних інтересів поміщиків;

• було скасовано всякі обмежувальні регламентації для промисловості й торгівлі.

Негативні наслідки об’єднання Німеччини

• Укріплення в центрі Європи сильної мілітаристської держави для всіх сусідніх народів стало потенційною небезпекою, яка в будь-який момент могла вилитися в німецьку агресію.

• Нова німецька держава, яка з’явилася у центрі Європи, в наступному столітті відіграє найтрагічнішу роль у долях людства.

• Об’єднання Німеччини під зверхністю Пруссії призвело до насаджування ідеології мілітаризму та агресії, яка згодом підштовхнула Німеччину до розв’язання двох світових воєн.

• Німеччина розпочала боротьбу за переділ світу, стала основним вогнищем війни у Європі.

Перетворення Австрійської імперії на дуалістичну монархію Причини створення Австро-Угорщини

1. Економічна, воєнна та політична відсталість Габсбурзької імперії.

2. Поразка в австро-прусській війні змусила Франца Йосипа І піти на суттєві поступки Угорщині.

Утворення Австро-Угорщини стало результатом переговорів австрійського уряду з лідерами угорських політичних партій у 1867 р. Було створено Дуалістичну монархію двох держав - Цислейтанії, що об’єднувала Австрію, Чехію, Моравію, Сілезію, Трієст, Далмацію, Буковину, Галичину, Крайну, і Транслейтанії, що складалася з Угорщини, Трансільванії, Хорватії, Славонії.

Австро-Угорщина проіснувала до 1918 р. Згодом це було підтверджено конституцією, де визнавалися деякі політичні свободи.

Імператор Австрії був і королем Угорщини.

Король — імператор Австро-Угорщини Франц Йосип був непередбачуваним і непослідовним у проведенні радикальних політичних і економічних реформ. Важливу роль відігравала армія, зростала її чисельність, збільшувалися видатки на її утримання.

У другій половині XIX ст. Австро-Угорщина була середньорозвиненою аграрно-індустріальною країною. Промисловість і сільське господарство працювали на потреби власного ринку.

Наслідки утворення Австро-Угорщини:

• створення Австро-Угорщини перекреслювало плани чеської та хорватської громадськості на створення власних автономій;

• усі слов’янські народи, що опинилися під владою Угорщини, зазнавали мадяризації (Славонія, Хорватія).