Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Всесвітня історія опорні конспекти 9 клас

Тема 1. Велика французька революція кінця XVIII ст.

Європа в період наполеонівських війн. Франція напередодні революції

Французьке суспільство наприкінці XVIII ст.

Франція аж до 1789 року залишалася феодально-абсолютистською монархією, більшість населення якої становили напівкріпосні селяни. Вона була переважно аграрною кураїною.

Земля юридично належала королю, дворянам і церкві. Більшість земель феодалів перебувала у спадковому держанні селян у вигляді дрібних ділянок. Багато селян були безземельними, бо втрачали свої земельні наділи через:

• захоплення феодалами громадських земель;

• продаж селянських земель у судовому порядку за несплату податків;

• скуповування підприємцями земель у селянської бідноти. Великих поміщицьких господарств, які б використовували панщину, не існувало.

Різноманітні повинності селян

На чию користь

Повинності

Феодалів

1. Спадкові мита.

2. Оброк за користування землею (грошовий).

3. Збір з купівлі та продажу майна.

4. Збір за проїзд дорогами і мостами.

5. Плата за помел зерна, за випікання хліба, які були монополією феодалів.

6. Селяни платили ярмаркові мита і навіть податок надим (право мати піч).

7. Різноманітні повинності:

• ремонт замків;

• очищення ставків;

• ремонт млинів;

• ремонт доріг;

• перевезення дров феодалів;

• перевезення врожаю тощо.

8. Крім цього, феодали мали такі права:

• право полювати, під час якого витоптували селянські поля;

• право розводити кроликів і голубів, які нищили селянські посіви;

• право суду над селянами.

Короля

1. Податки з усього прибутку селянина (частка зібраного урожаю).

2. Подушний податок.

3.Поземельний податок.

4. Податки на сіль і вино тощо.

Церкви

1. Сплата десятини.

2. Плата за проведення церковних обрядів (похорону, весілля, хрещення дитини тощо).

Висновки

Повинності на користь феодалів відбирали у селян близько 20 % виробленого ними продукту.

Податки на користь короля відбирали у селян близько 50% виробленого ними продукту.

Десятина на користь церкви коштувала селянинові до 10%. Усе це призвело до кризи сільськогосподарського виробництва, що виражалася в злиденному існуванні селян, які не могли покращувати обробіток землі, використовувати добрива, а тому постійно знижувалася врожайність, зростав голод внаслідок численних поборів.

Розорення селян позбавляло їх можливості успішно забезпечувати промисловість сировиною, а населення міст сільськогосподарськими продуктами, а також обмежувало приплив у промисловість вільної робочої сили.

Розорення селян значно звужувало внутрішній ринок, бо злиденне селянство не було покупцем промислових товарів.

Сільське господарство

Промисловість

Торгівля

1. Франція залишалася в основному аграрною країною.

1. Феодальні порядки гальмували розвиток промисловості у Франції.

1. Феодальні порядки гальмували розвиток торгівлі у Франції.

2. Феодального землеволодіння, що базувалося на праці кріпосних селян, не було.

2.Промисловий переворот у країні ще не розпочався.

2. Вузькість внутрішнього ринку внаслідок низької платоспроможності населення.

3. Виняткове право дворян і церкви на володіння землею.

3. Переважало дрібне ремісниче виробництво.

3. Внутрішні численні таможні кордони і високі митні збори.

4. Селяни були спадковими держателями земельних наділів, за які сплачували натуральний або грошовий оброк.

4. Певних успіхів досягли вугільна, металургійна, бавовняна і низка інших галузей промисловості.

4. Відсутність єдиної системи мір і ваги. (В кожній провінції були свої міри, які утвердилися ще з часів середньовіччя).

5. Були обмеження на купівлю- продаж землі.

5. Середньовічні цехи, їхні правила з обмеження підприємницької діяльності.

5. Різноманітні платежі купців , землевласникам за проїзд їхніми дорогами, мостами.

6. Залишки особистої залежності селян від феодалів.

6. Нестача вільної робочої сили.

6. Високі податки.

7. Різноманітні повинності селян на користь феодалів, короля і церкви.

7. Існування “королівських мануфактур”, які володіли винятковим правом виготовляти окремі види товарів.

7. існування привілейованих компаній дворян і най- багатших купців, у чиїх руках була вся торгівля з колоніями.

8. Розорення селян внаслідок великого оброку, високих податків і тяжких повинностей.

8. Розсіяна мануфактура стала переважною формою промисловості.

8. Втрата Францією в другій половині XVIII ст. значної частини своїх колоній.

9. Примітивні знаряддя праці (мотика, дерев’яна соха).

9. Високі податки, які повинні були сплачувати підприємці.

9. Суперництво на зовнішніх ринках з кращими і дешевшими англійськими товарами.

10. Маленькі розміри орної землі у селянина.

10. Вузькість внутрішнього ринку внаслідок злиденного існування значної частини населення і неспроможність його купувати вироби промисловості.

11. Монопольне право полювання сеньйорів та заборона селянам винищувати дичину — голубів і кроликів, що знищували посіви.

11. Криза і занепад сільського господарства, а тому сировина була дуже дорогою і її не вистачало.

Що гальмувало розвиток промисловості у Франції

tmpe9ce-1

Висновки

1. Феодальна власність на землю і пов’язані з нею феодальні повинності призводили до занепаду сільського господарства, зубожіння і розорення значної частини селян, скорочували внутрішній ринок збуту промислової продукції.

2. Цехові порядки гальмували розвиток ринкових відносин, змушували підприємців обходити цехові заборони і заводити розсіяні мануфактури в сільській місцевості.

3. Промисловість значно відставала від англійської і її зростання було неможливе за збереження феодального ладу.

 

Факти, які свідчать про зародження ринкових відносин

Для успішного розвитку ринкових відносин необхідно такі умови:

• нагромадження багатств, потрібних для побудови великих підприємств;

•  вільні робітники;

•  ринки збуту товарів.

1. Відбулося розшарування селян на заможних, середніх, бідняків.

Заможні селяни використовували працю бідняків.

2. Переважали дрібні майстерні, де працювало від двох до десяти робітників.

3. Зростала кількість централізованих мануфактур, але їх не вистачало.

У 1789 році у Франції діяли 532 централізовані мануфактури, їх створювали в металургійній і кам’яновугільній промисловості.

Виникла велика акціонерна компанія Крезо, в якій об’єдналися кам’яновугільні шахти з чавуноплавильними і скляними заводами.

У 1789 році акціонерна компанія мала 4 тис. робітників, використовувала 12 парових машин і одержувала 1200 тис. ліврів річного доходу.

4. Набула значного поширення розсіяна мануфактура.

Маси селян були зайняті виробництвом ремісничих виробів на дому для скупщиків-купців.

За деякими даними, таких селян було майже 9 млн осіб.

5. Використовували машини, зокрема на кам’яновугільних шахтах — парові.

6. У текстильній промисловості було 900 прядок “Дженні”.

7. Утворювався клас підприємців (фінансистів, купців, власників мануфактур і кораблів).

8. Зростала кількість банків.

У 1703 році в Парижі був 21 банкір, а в 1786 році їх було вже 66.

9. Великим торгово-промисловим центром став Париж.

За Людовика XVI тут велося велике будівництво. З’явилася особлива частина підприємців-домовласників, які зводили будинки, щоб продавати їх або здавати в оренду. Розвивалася зовнішня торгівля.

10. Товари експортували в Іспанію, а звідти через іспанських

купців — до іспанських і португальських колоній. Утім французький експорт товарів був утруднений через конкуренцію товарів із Нідерландів та Великої Британії.

Висновок

Для успішного розвитку ринкових відносин у Франції в XVIII ст. умов не було, оскільки не було широкого внутрішнього ринку, а його розвиткові заважало панування феодальних відносин.

Королівська влада

XVIII ст. — період занепаду французького абсолютизму, за якого Франція втратила Канаду й майже всі колоніальні володіння в Ост-Індії.

• Зовнішньоекономічні негаразди ще більше поглибили кризу французького абсолютизму.

• Семирічну війну (1756 — 1763 pp.) було програно.

• Спір з Великою Британією за колоніально-морську першість вирішився на довгий час на користь Великої Британії.

Після смерті Людовика XIV, який правив майже 73 роки (з 1643 р. по 1715 р.) і пережив своїх синів і внуків, королем Франції став його правнук Людовик XV (правив з 1715 р. по 1774 p.).

Людовик XV дбав про пишність королівського двору, полюбляв бали й полювання, а от державними справами не переймався. Державні фінанси використовували безладно: у 1715 році чистий державний прибуток становив 69 млн ліврів, а витрати — 132 млн.

Аристократія, що оточувала двір Карла XV, розважалася, розкошувала в атмосфері придворних інтриг та любовних пригод. Найвищі посади здебільшого продавалися і купувалися за гроші або роздавалися на основі придворних зв’язків відповідно до знатності походження або за особистою забаганкою, що призводило до занепаду військової справи та управління країною.

Країною правили фаворитки.

Багато років управляла країною маркіза де Помпадур, яка тримала в своїх руках долю міністрів, зовнішню політику,

державну скарбницю. Вона витрачала величезні кошти на будівництво нових розкішних палаців, на організацію різноманітних свят, всілякі гуляння, на підтримку улюблених письменників і художників.

Період правління Людовика XV влучно характеризують слова короля:

“На мій вік вистачить, а мій наступник нехай виплутується, як зуміє”.

“Після нас хоч потоп”, “Тільки в одній моїй особі перебуває королівська влада”.

У 1774 році після 50-річного правління Людовика XV на престол зійшов його внук Людовик XVI (правив з 1774 р. по 1792 р.).

Це була ледаща, безвільна, обмежена людина, без хисту політика та державця, в сім’ї якого, як казали тоді, “єдиним чоловіком” була жінка, австрійська принцеса Марія — Антуанетта. Людовик XVI у політичних справах перебував під сильним впливом своєї дружини. Марнотратна й легковажна королева була затятою прибічницею збереження абсолютної монархії.

Величезні витрати королівського двору на розкоші й розваги постійно зростали. У Версалі за одну ніч у карти програвали цілі маєтки.

Мали місце значні зловживання — судово-адміністративні та королівського двору. Король твердив: ”Це законно, бо я цього хочу”.

Упродовж XVIII ст. монархія Бурбонів не провела жодної реформи в дусі нових потреб країни. Існував численний бюрократичний апарат.

Бюрократизм — система управління державою, що характеризується спиранням влади на численний апарат чиновників.

Висновок

Політичний лад Франції був однією з найбільших перешкод на шляху розвитку ринкових відносин.

 

Стани у Франції

Усе населення Франції поділялося на стани:

tmpd159-1

 

Духівництво — перед революцією налічувало до 130 тис. осіб. Церкві належала десята частина всіх земель у країні. Верхівка католицького духовенства одержувала від короля великі грошові та земельні дарунки.

Дворянство — перед революцією налічувало до 140 тис. осіб.

Дворянство поділялося на:

• “дворянство шпаги” — спадкове та військове дворянство, власники великих земельних володінь;

• “дворяни мантії” — судове дворянство та дворяни-чиновники, вихідці з третього стану, які купляли дворянські звання і посади.

Дворяни:

• вели розкішний спосіб життя;

• значна частина їх служила при дворі короля й отримувала різні подачки, жалування, пенсії, нагороди;

• високі посади в державі були в руках дворян;

• лише поодинокі дворяни вели торгову і промислову діяльність.

Третій стан — основні платники податків. Він був різнорідним. Біднота міста і села вела злиденне існування. Велика буржуазія Франції XVIII ст. відрізнялася від широких народних мас своїм багатством, освітою і значним суспільним впливом. Це були:

відкупники податків,

банкіри,

кораблевласники,

купці-оптовики,

домовласники-комерсанти,

орендатори — підприємці і землевласники,

купці,

промисловці.

Відкупники податків, банкіри (велика буржуазія) були тісно пов’язані з королівським двором, дворянами і вищим духовенством.

Компанії фінансистів вкладали значні капітали у відкуп державних податків. Вони вносили до скарбниці великі суми й одержували право збирати впродовж року чи довше ті чи інші податки з відсотками на свою користь. Вони не були зацікавлені у знищенні феодально-станового ладу, але, боячись банкрутства держави і втрати своїх прибутків, прагнули дещо обмежити владу короля, брати участь в управлінні господарськими й фінансовими справами країни.

Основна частина підприємців, яка вела торгівлю і проводила промислову діяльність, рішуче виступала проти наявних порядків, намагалася усунути дворян від влади, сама прагнула влади, була незадоволена тим, що повинна сплачувати податки, які постійно зростали.

Висновки

1. Становий лад у Франції призводив до того, що весь третій стан був політично безправним.

2. Для Франції характерне одворянювання частини підприємців, які значну частину своїх багатств витрачали на:

• купівлю феодальних маєтків, титулів, посад при дворі;

• позички королівській владі.

3. Ліквідація станів у Франції була одним із важливих завдань революції, що назрівала в країні.