Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Всесвітня історія опорні конспекти 9 клас

Особливості революції 1848—1849  pp. в Італії

Передумови революції

1. Роздробленість країни.

За рішенням Віденського конгресу Італію було переділено на вісім держав:

• Сардинське королівство (П’ємонт),

• Ломбардо-Венеційську область,

• Папську область,

• Парму,

• Модену,

• Тоскану,

• Князівство Лукка (1847 р. з династичних причин приєднано до Тоскани),

• Неаполітанське королівство.

Значні території Північної Італії залишалися під австрійським гнітом (Ломбардія і Венеційська область).

У Пармі, Модені, Тоскані правили герцоги з дому Габсбургів.

У Римській області зберігалася світська влада папи, що перешкоджало об’єднанню Італії та розвиткові ринкових відносин.

Неаполітанське королівство було під владою іспанської гілки Бурбонів.

2. В Італії панували феодально-кріпосницькі відносини. Переважало велике поміщицьке землеволодіння. Більшість селян була орендаторами землі на кабальних умовах (віддавали половину врожаю).

3. Роздробленість країни стримувала розвиток мануфактур і фабричне виробництво.

4. Неврожайні 1845—1847 pp. спричинили подорожчання продуктів харчування, голод.

5. Економічна криза 1847 р. сприяла зростанню безробіття, зниженню заробітної платні, що викликало велике незадоволення населення.

6. Традиції національно-визвольної боротьби першої половини XIX ст.

Італійський національно-визвольний рух тривав три чверті XIX ст.

Цей рух започаткували таємні товариства борців за незалежність, славетні карбонарії, які об’єднували передових представників міської буржуазії та передової частини дворян. Вони організували повстання в Неаполі (1820 p.), Турині (1821 p.), Римі (1830 р.).

Ці повстання було придушено австрійськими військами.

На початку 30-хроків XIX ст. від карбонаріїв відокремилися прихильники об'єднання Італії та встановлення республіки. Вони створили організацію “Молода Італія” на чолі з Джузеппе Мадзіні (1805—1872).

Д. Мадзіні вважають революціонером і національним пророком. Більшу частину свого життя він провів у вигнанні — у Марселі, Берні, Лондоні. Сформулював національну ідеологію — спільність мови, культури, звичаїв народів Італії та необхідність об’єднання їх.

У 1834 р. заснував міжнародну філію “Молодої Італії” “Молоду Європу”, що ставила своїм завданням утвердження демократичних конституцій на всьому континенті.

Агітація “Молодої Італії” за об’єднання Італії та встановлення республіки відіграла значну роль в ідеологічній підготовці революції.

Причини революції

1. Невдоволення буржуазії та частини ліберального дворянства роздробленістю країни, що перешкоджала розвиткові ринкових відносин.

2. Невдоволення широких верств населення пануванням австрійських феодалів та їхніх ставлеників.

3. Невдоволення селянства пануванням поміщиків.

4. Невдоволення феодально-абсолютистськими порядками, що заважали розвиткові капіталізму в Італії.

Характер революції: буржуазно-демократична.

Завдання революції

1. Завоювання національної незалежності Італії.

2. Політичне об’єднання країни.

3. Ліквідація феодально-абсолютистських порядків у країні.

4. Створення необхідних умов для розвитку ринкових відносин.

Етапи революції

Перший — революція на півдні і півночі Італії.

Війна за незалежність проти Австрії (січень 1848 р. — липень 1848 p.).

Другий етап — революційний рух у Центральній Італії (листопад 1848 р. — серпень 1849 p.).

Рушійні сили революції: буржуазія (підприємці), ліберальне дворянство, інтелігенція, студенти, міська біднота, ремісники, нечисленні робітники, селяни.

Керівник революції: на першому етапі — ліберальна буржуазія, на другому — представники революційної буржуазії.

Роль буржуазії в революції

1. Більша частина буржуазії та ліберального дворянства йшла на переговори з монархами, дворянством і католицькою церквою, вимагаючи:

• об’єднання країни,

• конституційної монархії,

• виборчих прав,

• заохочення розвитку промисловості й торгівлі.

2. Вони боялися виступів народних мас, особливо селян, проти великих землевласників.

Роль робітників у революції

1. Робітники були нечисленними, слабкими і неорганізованими.

2. У революції виступали як другорядна сила.

Роль селян у революції

1. Селяни стихійно вели боротьбу з великими землевласниками.

2. Вони не встановили ніяких зв’язків з іншими революційними силами.

Контрреволюційні сили

1. Війська Неаполітанського королівства.

2. Війська чужоземних інтервентів:

• Австрії,

• 1849 р. — ще Франції та Іспанії.

Висновки про особливості революції в Італії

1. Революція стала початком національно-визвольної війни проти австрійського гноблення, бо значна частина Італії перебувала під владою Австрії (Ломбардія, Венеційська область, Парма, Модена, Тоскана).

2. Революція мала загальноіталійський характер у політично роздробленій державі.

3. Боротьба за національне визволення та об’єднання країни поєднувалася з виступами селян і міської бідноти.

4. Велася боротьба за національне відродження країни.

5. Зростала національна самосвідомість італійців.

6. Була доведена неспроможність об’єднання країни у формі союзу королів окремих італійських держав і князівств.

7. Встановлено республіку.

8. У революційній боротьбі брали участь різні верстви населення — підприємці, ліберальне дворянство, інтелігенція, студенти, міська біднота, ремісники, нечисленні робітники, селяни.

9. До боротьби за національне визволення було залучено буржуазію та ліберальне дворянство, і навіть монархів, тому характерні різноманітні форми і методи боротьби, непослідовність дій учасників революційних подій.

Перший етап революції

(січень—липень 1848 р.)

Січень 1848 р. Революція почалася в Палермо (Сицилія). Вона мала метою здобуття незалежності від Неаполітанського королівства (неаполітанських Бурбонів). Повстанці розгромили королівську армію та встановили свою владу на всьому острові.

Повстання перекинулося в Неаполь, і король Фердинанд II змушений був “дарувати” конституцію і створити міністерство, дещо обмежити свої права.

Березень 1848 р. В італійських володіннях Австрії виникли повстання.

1. У Мілані почали споруджувати барикади.

Упродовж п’яти днів велись запеклі вуличні бої з австрійськими військами, яких було вигнано з міста. Владу в Мілані захопили представники поміркованої буржуазії та ліберальні поміщики. Створено міланський уряд задля:

• знищення австрійського гніту;

• приєднання до сусіднього Сардинського королівства.

2. У Венеції було проголошено республіку з поміркованим буржуазним правлінням.

3. У Пармі та Модені було повалено проавстрійські уряди. Сардинське королівство оголосило війну Австрії.

Липень 1848 р. Поразка армії Сардинського королівства.

Підсумки першого етапу революції

1. Наростання боротьби селян проти поміщиків у Ломбардії, Венеційській області, Неаполітанському королівстві налякало буржуазію, яка почала пошуки компромісу з дворянами і монархіями.

2. Це дало можливість Фердинанду II в Неаполі розігнати парламент, вигнати з уряду лібералів і розпочати репресії проти революційно налаштованих народних мас.

3. Міланців було розгромлено.

4. Останні захисники незалежної Ломбардії відступили до Швейцарії.

5. Австрійська армія оточила Венецію.

Другий етап революції

(листопад 1848 р. — серпень 1849 р.)

На другому етапі революції головні події розгорнулися в Центральній Італії.

На чолі руху стояли представники революційної буржуазії. Листопад 1848 р. Почалося народне повстання в Римі. Папа Римський утік. Було створено світський уряд.

Лютий 1849 р. З ініціативи Гарібальді папські володіння проголошувалися Римською республікою.

Джузеппе Гарібальді (1807—1882) — один із вождів революційно-демократичного крила борців за визволення Італії від чужоземного панування. Більше 10 років боровся за незалежність південноамериканських республік.

У революції 1848—1849 рр. — організатор оборони Римської республіки.

Березень 1849 р. Уряд республіки очолив Дж. Мадзіні. Березень—травень 1849 р. Друга поразка армії Сардинського королівства.

Австрійські війська придушили революцію на півночі Італії (крім Венеції).

Папа римський звернувся за допомогою до урядів країн, де переважали католики.

Проти Римської республіки було кинуто війська Неаполітанського королівства, Австрії, Франції, Іспанії. Оборону Риму очолив Дж. Гарібальді.

Червень 1849 р. Облога і капітуляція Рима.

У Римі відновлено світську владу папи.

Для охорони порядку в Римі було залишено французький гарнізон.

Дж. Гарібальді змушений був покинути Італію.

Серпень 1849 р. Капітулювала Венеція, оточена австрійськими військами.

Кінець революції в Італії.

Висновки про революції 1848—1849  pp. у різних країнах

1. Кожна революція мала свої національні особливості:

• у Німеччині та Італії основною проблемою було національне об’єднання та прискорення промислового перевороту;

• у Франції — ліквідація Липневої монархії, проголошення республіки та досягнення демократичних прав і свобод;

• в Австрії та Угорщині — знищення кріпацтва та здобуття пригнобленими народами національної незалежності.

2. У жодній країні революції не привели до вирішення проблем, які стояли перед цими державами.

3. Усі революції були придушені монархічними урядами.

4. Усі монархічні уряди були змушені «дарувати» нові конституції.

5. Під час революцій закладено основи для подальшої демократизації суспільства.

Причини поразки революцій 1848—1849 pp.

1. Не було єдності всіх революційних сил країн.

2. Стихійність виступів селян, їх неорганізованість і пасивність.

3. Зовнішня інтервенція для придушення революції (об’єднані сили Австрії, Франції, Іспанії, Неаполітанського королівства придушили революцію в Італії, а сили Австрії та Росії — в Угорщині).

4. Зрадницька роль буржуазії і ліберальних поміщиків, які йшли на переговори з монархіями, дворянством, католицькою церквою у найважчі для революції часи. Пряма зрада більшості дворянства справі революції.

5. Слабкість, неорганізованість, несформованість робітників, їх нечисленність, незрілість та неспроможність очолити боротьбу народу проти дворянства і феодальних династій, а тому вони відігравали в революційних подіях в багатьох країнах другорядну роль (особливо в Австрії, Угорщині, Італії).

6. Стихійність виступів селян, їхні неорганізованість і пасивність.

7. Несприятливе міжнародне становище (у період найвищого піднесення угорської революції в інших європейських країнах уже перемогла реакція).

8. Нездатність революції в Австрії та Угорщині вирішити національне питання стосовно слов’янських народів та інших народів Австрійської імперії.

Наслідки революцій 1848—1849  pp.

1. Революції в Європі 1848- 1949 рр. були придушені монархічними урядами.

2. Революції 1848—1849 pp. не привели до радикальних політичних змін у Європі, але вони дали поштовх для структурних змін у системі державного управління, сприяли переходу до конституційних норм у суспільному житті.

3. Завдання революцій не були виконані, в багатьох країнах вони залишилися незавершеними.

4. Повсюдно були відновлені монархічні режими.

5. Збережено політичну роздрібненість Німеччини та Італії.

6. У Франції на короткий час було встановлено республіку, обрано президента Луї-Наполеона і введено конституцію.

7. Після придушення революцій настали роки реакції.

8. Завдяки реформам, проведеним підтиском революцій, у багатьох європейських країнах було ліквідовано залишки кріпосництва.

9. Склалися сприятливі умови для розвитку капіталізму, розгортання промислової революції та завершення формування націй.

10. У Німеччині та Італії виникли передумови для утворення національних держав.

11. Патріотичні традиції революцій надихали народ на подальшу боротьбу за свободу і незалежність.

12. Повне повернення до дореволюційних порядків стало вже неможливим, владу багатьох монархів обмежили конституції та парламенти.

13. Під час революцій було закладено основи для подальшої демократизації суспільства.