Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Всесвітня історія опорні конспекти 9 клас

Велика Британія у першій половині XIX ст.

Середина XIX ст. Завершення промислової революції у Великій Британії.

Завершення промислової революції у Великій Британії — етап у розвитку машинного виробництва, за якого машини і фабрики переважали в основних галузях виробництва, а самі машини вже виробляли за допомоги машин.

Великі зміни в соціально-економічному розвиткові Великої Британії в першій половині XIX ст.

1. Зростала кількість фабрик і заводів.

2. Удосконалювалися машини.

3. Швидко зростала механізація виробництва.

4. Ручну працю заступала машина.

5. Зросли обсяги промислового виробництва.

6. Швидкими темпами розвивалася важка промисловість (гірнича й металургійна).

7. Розвивалися нові галузі промисловості: машинобудування, верстатобудівна тощо.

8. Частка ремісників у виробництві товарів скорочувалася.

9. Власники дрібних майстерень, ремісники, селяни розорялися.

10. Зросла кількість найманих робітників і підприємців..

До 1851 р. промислове населення Великої Британії становило 43%.

11. Великі підприємства витісняли дрібні.

12. Відбувалася концентрація виробництва — зосередження виробництва на великих підприємствах.

13. Значно зростала продуктивність праці.

Один робітник на прядильній машині виконував роботу, яку в 1770 р. могли виконати 320 осіб.

14. Утворилися нові промислові райони:

• Йоркшир, Ланкастер стали центрами бавовняної промисловості;

•  Бірмінгем — центром металургії;

•  Уельс — центром гірничодобувної промисловості.

15. Створювалися великі фермерські господарства, в яких використовували сівалки, молотарки, досягнення аграрної науки, добрива.

16. Швидкими темпами зростало залізничне будівництво.

Першу залізницю, яка з’єднала Стоктон і Дарлінтон, було збудовано 1825 р. За 1835 — 1849 pp. довжина залізниць зросла в 17,6 разу.

17. Було створено могутній паровий торговельний флот, а згодом і військовий, що зміцнило становище Великої Британії як „володарки морів”.

18. Швидкими темпами зростало населення Великої Британії: за 100 років (з 1751 р. по 1851 р.) — з 5,6 млн до 21 млн душ.

19. Зростали міста на північному заході Великої Британії (в Шотландії, Уельсі), які стали центрами промислового виробництва й торгівлі, чисельність населення у них постійно зростала.

20. Населення Лондона за 100 років (з 1751 р. по 1851 р.) зросла з 400 тис. до 2,5 млн душ. Лондон став великим містом Європи, світовим комерційним, фінансовим і транспортним центром.

Індустріалізація — процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях господарства країни.

Висновки

1. На середину XIX ст. Велика Британія перетворилась на розвинену індустріальну державу, одну з найрозвиненіших держав світу.

2. На довгі часи Велику Британію було визнано світовим лідером індустріального розвитку й міжнародної торгівлі.

Політична система Великої Британії

Після перевороту 1688 р. у Великій Британії склалася конституційна монархія, хоча в цій країні не було й нема і досі спеціально прийнятої конституції. Її заступають закони, прийняті парламентом у різний час:

Велика хартія вільностей (1815 p.);

Білль про права (1689 p.);

Акт про забезпечення свободи підданого... (1679 р.);

Акт про подальше обмеження Корони... (1701 р.)

На початку XIX ст. найважливіші питання життя країни вирішував парламент.

За королеви Вікторії, яка правила з 1837 р. по 1901 p., було юридично закріплено парламентську двопартійну систему.

1. Віги — політична партія Великої Британії, яка існувала від початку 80-х років XVII ст. до XIX ст. Виражала інтереси великої торгової і фінансової буржуазії та нового дворянства.

У 1836 р. на її основі виникла Ліберальна партія.

2. Торі — політична партія Великої Британії, яка існувала в XVII - XIX ст.

Виражала інтереси земельної аристократії та вищого духовенства англіканської церкви.

З 1831 р. на її основі утворилася Консервативна партія. Ці партії по черзі доступалися до влади, формуючи англійський уряд.

Метою боротьби цих партій стала боротьба за голоси виборців.

Партія, що перемагала на виборах, формувала уряд.

1783—1830 pp. При владі перебували торі.

1830—1841 pp. При владі перебували віги.

За правління торі було прийнято цілу низку законів.

1812 р. “Акт про збереження спокою” — введення смертної кари за знищення машин (проти луддитів).

Луддити — доведені до відчаю голодом і злиднями, безробітні робітники вбачали джерело своїх нещасть в тому, що їх витісняють з роботи нові машини, і почали їх нищити. Назва походить від напівлегендарної постаті їхнього ватажка — ремісника Неда Лудда.

1815 р. Було прийнято “хлібні закони”, за якими встановлено високе мито на імпортне зерно. Це вело до зростання прибутків англійських землевласників і погіршення становища народних мас внаслідок зростання цін на продукти харчування.

1817 р. Закон проти свободи слова, зборів, друку.

Перша парламентська реформа (1832 р.) та її наслідки

Передумови парламентської реформи:

• успіхи економічного розвитку;

• зростання ролі промислової буржуазії у суспільному житті.

Причини парламентської реформи

1. Тогочасна виборча система усувала від політичної влади промислову буржуазію, яка значно зросла і зміцніла в роки промислової революції, почала претендувати на політичне представництво в парламенті, де значну перевагу мала земельна аристократія.

2. Нові промислові центри — Манчестер, Бірмінгем, Лідс та інші — не мали своїх депутатів у парламенті.

3. У Великій Британії існувало багато “гнилих містечок”, які мали значне представництво в парламенті.

4. Одночасно з підприємцями в русі за виборчі права взяли участь і робітники, дрібні власники, які теж не мали виборчих прав.

Усе це зумовило необхідність проведення реформи виборчої системи.

Політика — завоювання, утримання й використання державної влади, мистецтво управління державою.

Політичні права — права, пов’язані з участю у створенні та діяльності органів влади.

7 червня 1832 р. Парламент ухвалив законопроект про реформу виборчої системи.

1. Реформа надала великим промисловим центрам місця в парламенті, що значно посилило роль промислової буржуазії.

2. Було створено 42 нових виборчих округи в Лондоні та великих містах, а графства дістали право обирати 65 нових депутатів.

3. Збільшилася чисельність виборців за рахунок великої та середньої буржуазії.

4. Втратили своє представництво в парламенті 56 “гнилих містечок”.

5. 30 “гнилих містечок” представляли тепер по одному замість двох депутатів.

6. Зберігся високий майновий ценз.

“Гнилі містечка” — старі, феодальні дрібні міста або території, де людей уже практично не було, а депутатів призначав лендлорд.

Наслідки

1. Промислова буржуазія хоча й одержала доступ до парламенту, але її роль у ньому не зразу стала впливовою і вирішальною. Тільки після парламентської реформи 1867 року представники промислової буржуазії почали призначати на посади міністрів.

2. Землевласники зберегли значну частину панівних позицій в управлінні країною, їх не усунули від влади.

3. Частина “гнилих містечок” у виборчій системі Великої Британії збереглася аж до реформи 1867 р.

4. Реформа була новим компромісом між землевласниками та буржуазією.

5. Чисельність виборців збільшилася до 670 тис. осіб, в основному за рахунок міських жителів.

6. Не одержали виборчого права робітники й дрібні власники.

1. Виборча реформа 1832 р. створила компроміс між хліборобською аристократією і промисловою буржуазією.

2. Забезпечила промисловій буржуазії представництво в парламенті, збільшила и вплив на політику англійського уряду.

3. Промислова буржуазія була визнана рівноправною політичною силою в англійському парламенті.

4. Внаслідок реформи зросла чисельність виборців — з 220 тис. до 670 тис.

5. Боротьба за загальне виборче право стала невід’ємною частиною робітничого руху Великої Британії.

6. Сприяла його перетворенню від стихійних локальних виступів до організованої політичної боротьби.

7. Зростала самосвідомість робітників.

8. Досвід боротьби за розширення політичних прав у 1832 р. привів до розуміння необхідності політичної боротьби робітників.

Чартизм

Назва походить від слова хартія (грамота), яку виробили робітники для подання до парламенту.

Англійською мовою хартія називається “чартер”. Підписання петиції до парламенту супроводжувалося масовими мітингами, демонстраціями, маніфестаціями в її підтримку.

Чартистський рух — початок самостійної, організованої, масової політичної боротьби робітників за свої права і свободи. Політична боротьба робітників — боротьба за вплив на державні справи, боротьба за владу.

Причини чартистського руху

1. Тяжке становище робітників, яке погіршилося з настанням економічної кризи 1836 p., що охопила всі провідні галузі англійської промисловості:

• зростало безробіття,

• зростали ціни на продукти харчування,

• зростали податки,

• криза нанесла смертельного удару по ручних ткачах різних галузей текстильного виробництва, серед яких розпочався голод.

Економічна криза — масове закриття підприємств через відсутність попиту на вироблювані товари.

2. Невдоволення робітників Законом про бідняків (1834 p.). За цим законом робітників, які зверталися по матеріальну допомогу, приписували до робітних домів, де вони змушені були виконувати найтяжчу роботу.

3. Не було загального виборчого права для робітників.

Народна хартія

1836 р. Група робітників і ремісників організувала Лондонську асоціацію робітників.

1837 р. Лондонські робітники виробили першу Народну хартію.

8 травня 1838 р. Народну хартію було опубліковано.

Основні вимоги

1. Виборче право для всіх чоловіків з 21-річного віку.

2. Таємне голосування.

3. Створення 200 рівних виборчих округів. ,

Від кожного округу — один депутат до парламенту.

4. Ніяких майнових обмежень для виборів.

5. Оплата для членів парламенту (400 фунтів стерлінгів щорічно з державної скарбниці).

6. Щорічне переобрання членів парламенту.

Утім не було вимог про демократичну республіку.

Під петицією зібрано 1 млн 280 тис. підписів.

1839 р. Петицію (хартію) було вручено парламенту, але більшістю голосів її відхилили.

Течії в чартистському русі

Між діячами чартизму існували значні розходження з таких питань:

• ставлення до приватної власності;

• тактики боротьби за хартію.

1. Течія “фізичної сили”, яка виступала за рішучі дії робітників, але без повстання.

Прихильником цієї течії був О’Коннор (1796 — 1855). Він закликав до рішучих дій, але вважав, щодо повстання справа не дійде.

О’Коннор — ірландський адвокат, публіцист, прекрасний оратор, користувався великою популярністю серед робітників.

Згодом О’Коннор заснував Національну земельну компанію, яка ставила собі метою скупити земельні ділянки, аби поступово повернути всіх робітників на землю. На зібрані кошти було куплено шість маєтків, на яких побудовано 250 котеджів і поселено групу робітників. Планувалося, що на прибутки від маєтків можна буде купити нові ділянки землі. Ця компанія проіснувала недовго. Лише незначна частина робітників відгукнулася на заклик О’Коннора — “назад на землю”.

Вересень 1848 р. Парламент спеціальним рішенням ліквідував Національну земельну компанію.

2. Течія “моральної сили”, яка вимагала зміни законодавства і вирішення проблем освіти. Її учасники вважали, що хартії треба домагатися лише мирними способами і вести просвітницьку роботу серед робітників. Очолював цю течію Вільям Ловетт (1800—1877).

3. Невелике революційне крило очолював Д. Гарні (1817—1897). Виступав за:

• рішучі дії;

• демократичну і соціальну республіку.

Чартистська партія

1840 р. Створено Національну Чартистську асоціацію Великої Британії, яка мала 400 місцевих відділень і налічувала 40 тис. членів.

Це була масова політична організація чартистів, до складу якої входили представники різних течій. Її очолив Вільям Ловетт.

Місцеві організації цієї асоціації організовували масові мітинги.

Друга хартія

1842 р. Велику Британію спіткала нова економічна криза. Чартизм досяг свого найвищого піднесення.

Було підготовлено другу хартію, під якою зібрали 3 млн 300 тис. підписів.

Вимоги петиції чартистів 1842 р.

До вимог попередньої хартії додалися економічні вимоги:

• зменшення податків;

• підвищення заробітної плати;

• ліквідація робітних домів;

• зниження квартирної плати тощо.

1842 р. Ця петиція теж була відхилена парламентом.

Робітники оголосили загальний страйк для підтримки петиції (“священний місяць”), але він не став загальним через репресії та голод. Страйк придушили війська.

Влада провела 1500 арештів.

Висновок

1840—1842 pp. Період найбільшого піднесення чартистського руху.

Чартистський рух у 1848 р.

1848 р. Останнє піднесення чартистського руху.

Події, що привели до нього:

• економічна криза 1847 p.,

• революційні події 1848 р. в багатьох країнах Європи.

4 квітня 1848 р. Відбувся з’їзд чартистів у Лондоні. Призначено демонстрацію на підтримку нової петиції, під якою поставили підписи 5,5 млн осіб. Але демонстрацію було зірвано.

Причини

1. У Великій Британії з’явилася “робітнича аристократія” — високооплачувана верхівка робітничого класу, що спричинила розкол руху.

2. Частина робітників стала на позиції угодовства з буржуазією.

3. Прибічники “фізичної сили” перейшли на позиції очікування, відмовилися від рішучих методів боротьби. Парламент знову відхилив петицію.

Чартистський рух зазнав поразки.

Причини поразки чартистського руху

1. Не було єдності дій серед робітників.

2. Чартисти не мали єдиної лінії керівництва.

3. Не було належної організації робітників у їхній боротьбі за свої права.

4. Серед чартистів були великі розходження.

Значення чартистського руху

1. Хоча чартисти не домоглися загального виборчого права, їхня боротьба мала значні результати:

• було заборонено нічну працю жінок;

• видано закон про 10-годинний робочий день для жінок і підлітків;

• фактично 10-годинний робочий день установили і для робітників;

• було підвищено заробітну платню кваліфікованим робітникам.

2. Англійський робітничий рух 30—40-х років XIX ст. був найпередовішим для того часу.

3. Раніше ніж в інших країнах робітники Великої Британії проявили себе як самостійна політична сила.

4. Чартисти створили свою політичну організацію.

Перехід Великої Британії до політики вільної торгівлі

За період 1815—1850 pp. за торговельним обігом Велика Британія залишила далеко позаду себе інші країни. Її воєнний і торговий флот необмежено панував на морях і океанах.

Лондон перетворився на величезний торговельний та фінансовий центр світового значення.

З 1830 р. розпочалося швидке будівництво залізниць.

Першу залізницю, яка з’єднала Стоктон і Дарлінтон, було збудовано у 1825 р.

За 1835—1849 pp. довжина залізних доріг зросла в 17,6 разу.

Значні кількості вантажів на середину XIX ст. вже перевозили залізницями.

За рівнем торгового обороту Велика Британія випередила інші країни. Вивозила в основному фабричні товари, а ввозила промислову сировину для фабрик, а також продовольство. Велика Британія перетворювалася на центр світової торгівлі, посівши перше місце у світовій торгівлі. Територія країни вкрилася мережею доріг та каналів. Здешевлення перевезень сприяло пожвавленню торгівлі й розширенню внутрішнього ринку.

Експорт товарів зріс у чотири рази.

Значно зросли колоніальні володіння Великої Британії.

Важливим кроком було скасування протекціонізму (протегування національної промисловості) і встановлення повної свободи торгівлі, що стали наступними кроками після скасування мита на ввезені у Велику Британію товари. Не боячись іноземної конкуренції на власному ринку, англійська буржуазія використала вільну торгівлю як знаряддя економічної експансії. Запровадження вільної торгівлі сприяло тому, що Велика Британія стала світовим лідером міжнародної торгівлі.