Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 9 клас

Селянська реформа в Наддніпрянській Україні

Передумови

Панування феодально-кріпосницьких порядків, кріпосного права, що були гальмом розвитку Російської імперії.

Зародження і розвиток ринкових відносин.

Причини

1. Поглиблювалася криза феодального способу виробництва, посилювалась гальмівна роль феодальних відносин.

2. Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права.

3. Поразка царської Росії у Кримській війні (1853 — 1856 pp.) показала всьому світові відсталість Росії.

4. Зростання антикріпосницької боротьби, що охопила різні верстви населення, посилення соціальної напруги в суспільстві, загроза селянської війни, яка могла слугувати небаченим потрясінням існуючого ладу.

Мета

Зміцнення монархічної влади за збереження панування на селі її опори — поміщиків.

Форма проведення

Реформу ініціювали верхи та здійснювалася вона під їхнім керівництвом і контролем.

Підготовка

 

 

1. 30 березня 1856 р. Олександр ІІ у промові перед московським дворянством проголосив курс на проведення реформ.

2. 3 січня 1857 р. Було створено Таємний комітет, згодом перейменований на Головний комітет у селянській справі. Селянське питання мали вирішувати дворяни. До складу Комітету з підготовки реформи входили і передові поміщики з України — Василь Тарновський, Григорій Галаган та ін.

3. Протягом 1858 р. у кожній губернії створювалися комітети з розроблення проектів реформ.

4. 17 лютого 1859 р. Було створено редакційні комітети на чолі з генералом Я. Ростовцевим для розроблення основних положень реформи.

Основні Законодавчі акти

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав Маніфест про скасування кріпацтва і Положення про селян, звільнених від кріпосної залежності.

3 9 березня по 2 квітня 1861 р. було обнародувано в Україні Маніфест, загальне та місцеві положення.

Було обнародувано Додаткові правила (1866 p.), які визначили порядок звільнення державних селян, селян Бессарабії, придворних слуг, козаків.

Аграрна реформа в Україні здійснювалася за місцевими положеннями

Територію України було переділено на кілька регіонів.

Губернії Новоросійського краю (Херсонська, Катеринославська, Таврійська) — переважало громадське землекористування.

Лівобережна Україна (Полтавська, Чернігівська, частина Харківської губернії) — переважало подвірне землекористування. Правобережна Україна (Київська, Подільська, Волинська губернії) — переважало подвірне землекористування.

Особливості аграрної реформи

 

На Лівобережжі і в Південній Україні, де були родючі землі, наділ надавався в 1,6 разу менший, ніж в інших місцевостях Росії.

На Правобережжі уряд, намагаючись підірвати владу польської шляхти, надавав селянам на 18% землі більше, але за підвищеними цінами.

У руках поміщиків залишилися найродючіші землі.

Поміщицьке землеволодіння зберігалося в Україні до початку XX ст.

Зміни в сільському господарстві

(сутність селянської реформи)

1. Селяни одержали земельні наділи, що були значно меншими, ніж попередні (крім Правобережної України, де існувала ще польська шляхта, й уряд, щоб привернути на свій бік селян, наділив їм додатково ще 18% землі):

• реформа дала можливість поміщикам залишити собі близько половини землі, причому кращої, а найгіршу — розподілити між селянами;

• селяни повинні були заплатити за свої наділи (у Правобережній Україні викупну плату зменшили на 18%);

• передбачалося, що уряд компенсує поміщикам 80% вартості земель у вигляді облігацій, а селяни мали виплачувати урядові цю суму разом із відсотками протягом 49 років (до 1907 р. селяни виплатили державі понад 1,5 млрд крб., що значно перевищувало вартість землі);

• решту вартості землі селяни зобов’язані або повертати поміщику грішми, або відробити;

• до переходу на викуп селянин уважався тимчасово зобов’язаним і мав виконувати повинності;

• 94% селянських сімей одержали мізерні наділи (до 5 десятин).

2. З 1866 р. землі та угіддя державник селян (яких було в Україні 50%) закріплювали за ними в безстрокове громадське і подвірне користування. Державним селянам наділи передавали більших розмірів за значно менших викупних платежів.

3. Скасовувалася особиста залежність селянина від поміщика. Селяни дістали особисту свободу:

• поміщик не мав права купувати, продавати, дарувати селян;

• селяни могли тепер вступати в шлюб без дозволу поміщика;

• самостійно укладали договори й торговельні угоди;

• могли вільно торгувати або заробляти промислами;

• селяни могли вступати на службу або в навчальні заклади, переходити в інші верстви суспільства (міщан, купців тощо).

4. Селяни дістали економічні права:

• могли самостійно укладати договори і торговельні угоди;

• могли вільно займатися промислом чи торгівлею;

• мали право придбати рухоме і нерухоме майно, вільно ним розпоряджатися та одержувати його за законами у спадок.

5. Суттєво змінилася система взаємовідносин між поміщиком і селянином:

• поміщик позбавлявся права встановлювати додаткові повинності.

6. В Україні було запроваджено загальноросійську систему селянського управління:

• сільські громади, об’єднані у волості;

• кругова порука — загальна відповідальність за сплату податків;

• хоча реформа запроваджувала для селянських громад самоврядування, функція нагляду за урядовими чиновниками зберігалася.

Позитивні наслідки реформи

1. Селян було звільнено від кріпосної залежності.

2. Почала формуватися нестанова приватна власність на землю.

3. Реформа сприяла розвиткові ринкових відносин, становленню ринку робочої сили.

4. Селяни тепер могли купувати рухоме й нерухоме майно, займатися не лише сільськогосподарським виробництвом, а й торгівлею, відкривати промислові підприємства.

5. Відбувалася ринкова орієнтація селянських господарств.

6. Стимулювався розвиток підприємництва.

7. Пожвавилося технічне переоснащення сільськогосподарського виробництва.

8. Підвищилася врожайність сільськогосподарських культур унаслідок використання машин, вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів.

9. Чіткішою стала спеціалізація окремих районів України.

10. Земельна реформа відкрила шлях для інших ліберальних реформ.

Негативні наслідки реформи

1. Установлення норм селянських наділів, надлишки яких відходили до поміщиків, визначало конфіскаційний характер реформи.

2. Реформа відбувалася за рахунок селян.

3. У пореформений період залишилося чимало пережитків феодальної системи господарювання:

• поміщицьке землеволодіння (33 тис. поміщиків володіли 23 млн десятин землі);

• залишалася нерозмежованість землекористування (черезсмужжя). Тут свою волю диктував сильніший — поміщик;

• безземелля селян;

• викупні платежі з відсотками на державну позику;

• численні податки: подушний (за кількістю душ чоловічого населення), поземельний (накладався залежно від розміру і стану селянського господарства). Від цих податків було звільнено інші стани;

• селянська громада обмежувала особисту свободу селянина, без дозволу якої селянин не мав права покинути село;

• існували напівфеодальні форми й методи експлуатації селян:

— залишалися натуральні повинності (шляхова, візницька тощо) та різні види відробітків;

— праця на поміщика за борг;

— за землю і житло;

— за право випасати худобу на поміщицьких пасовищах;

— за право полювати в лісі, який належав поміщикові, та брати в ньому деревину;

— за оренду землі тощо;

• залишалися рутинні способи ведення господарства, недостатня кількість нової техніки. У більшості селянських господарств, крім заможних, використовували примітивну техніку:

— великий дерев’яний плуг (впрягали волів — Степова Україна);

— кінний плуг — на Правобережжі;

— соха, рало, дерев’яні борони тощо;

— у 80-х роках XIX ст. близько половини селянських дворів не мали своїх коней.

4. Юридично вільне селянство не мало справжньої громадянської рівності з іншими членами суспільства:

• селяни отримували паспорт лише на один рік;

• виконували рекрутську повинність;

• перебували в залежності від поміщика доти, доки не викуплять у власність землі.

5. За соціально-економічним змістом реформа була феодальною.

6. Слабко розвивалося тваринництво.

Причини:

• скорочення площ пасовищ і сіножатей;

• однобічний зерновий розвиток сільськогосподарського виробництва;

• основна маса селян — бідняки, які були малоземельними, часто безкінними, мало у них було й іншої худоби  — корів, овець, кіз.

7. Характерна аграрна перенаселеність України і як наслідок — масові міграції сільського населення.