Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 9 клас

Історична пам’ять — найсуттєвіший чинник формування національної свідомості

„Народ, позбавлений минулого, не має майбутнього”.

Нація згасає, коли забувається історія, втрачається її культура, порушуються традиції, нехтуються звичаї.

Усі сторінки історії українського народу — це реальне життя народу в різні історичні періоди, які не можна перекреслити або стерти з пам’яті народу.

Від покоління до покоління передаються особливості українського народу через історичну пам’ять, через засвоєння культурних надбань, традицій тощо. '

Консолідація українського населення відбувалася під впливом таких зовнішніх чинників:

1. Татарсько-турецької агресії, що особливо посилилася в останній чверті XV ст. і загрожувала самому фізичному винищенню населення цих земель.

2. Польсько-шляхетської експансії в Україні після Люблінської унії 1569 p., внаслідок якої майже всі українські землі опинилися під владою Польщі.

3. Церковно-культурної експансії польсько-католицького духівництва.

Загальним відгуком на ці виклики було створення Запорозької Січі, яка стала найважливішим осередком української державності.

Українська нація відмінна від інших, усвідомлює власну історію, відданість рідній землі, традиціям тощо. Сутність нації визначається збереженням соціально-культурної спадщини.

Поширення історичних знань про минуле України було значним чинником утвердження масової національної свідомості. Воно об’єднувало людей усвідомленням спільності їхньої історичної долі, виховувало патріотизм, підтримувало традиції боротьби за національне визволення і державність.

Поняття національної свідомості охоплює історичну пам’ять народу про його минувшину, сьогодення й уявлення про майбутнє нації.

Національна самосвідомість — це усвідомлення людиною себе самої представником певного етносу і певне ставлення до нього — почуття гордості, співпереживання за долю народу, обізнаність з його історією, традиціями тощо.

Національна обмеженість починається з забуття рідної мови, бо в ній закодовано історичну пам’ять минулих поколінь.

В авангарді процесу формування національної самосвідомості в Україні стояли історики. Вже з кінця XVIII ст. посилюється зацікавленість своїм минулим, особливо історією козаччини, серед українських дворян-інтелігентів. Намагаючись обґрунтувати ідею козацької автономії, відразу після ліквідації Гетьманщини у 1765 р. історик Петро Симоновський зробив короткий опис малоросійського народу та його військових справ.

Згодом вийшло багато й інших праць: „Краткая летопись малороссийская” Василя Рубана (1877 p.), „Записки о Малороссии” Якова Маркевича (1798 р.) та інші.

Михайло Антоновський, Роман Маркевич, Василь Полетика та інші зібрали й опублікували історичні документи про визначні діяння своїх предків. Поширення набув чотиритомник „История Малой России” Дмитра Бантиш-Каменського. Великий вплив на українське суспільство мав визначний політичний трактат „Історія русів” невідомого автора.