Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 9 клас

Аграрні відносини в українських землях

В українських землях, що перебували під владою Російської імперії, кріпосне право було остаточно оформлене указом Катерини II 1783 p., за яким на селян Лівобережної та Слобідської України були поширені загальноросійські закони. Селянин втрачав особисту свободу, був безправним: поміщик міг продати кріпака, обміняти його на будь-яке майно, покарати.

Кріпосне право поширилося на всі українські землі, що опинилися під владою Росії.

У Правобережній Україні, яка пізніше потрапила під владу Російської імперії, зберігалося польське поміщицьке землеволодіння.

В Південній Україні кріпосне право почало запроваджуватися значно пізніше і не встигло глибоко вкоренитися. Тому тут склалися значно кращі умови для розвитку економіки після скасування кріпосного права 1861 р.

Більшість поміщиків вдавалася до екстенсивних методів господарювання: розширення своїх володінь за рахунок селянських земель і посилення експлуатації селян (збільшення панщини та різних повинностей, сплата натурального та грошового податків). Хоча закон 1797 р. офіційно встановив триденну панщину, фактично вона становила 4 — 6 днів на тиждень. Чимало українських поміщиків, щоб збільшити прибутки, дбали не про покращення методів господарювання, а посилювали гноблення селян-кріпаків. Разом з основними польовими роботами селян змушували виконувати й інші повинності:

• обробляти сади й городи поміщиків;

• охороняти їхні маєтки;

• споруджувати ставки та греблі;

• перевозити своїми кіньми чи волами поміщицькі товари на ярмарки;

• приносити на панський двір курей, гусей, ягоди, горіхи, полотно.

Характерна низька продуктивність кріпацької праці, що призводило до зубожіння поміщицьких господарств.

У першій половині XIX ст. кількість заставлених у банках маєтків та кріпаків у українських губерніях Російської імперії становила майже 56,44%. Зростала заборгованість поміщиків державі, яка у першій половині XIX ст. становила 83 млн крб.

Зростала кількість обезземелених поміщиками селян. Частину з них поміщики, перетворювали на своїх слуг або дворових людей, а то й віддавали у найми до інших поміщиків чи на промислові підприємства.

У багатьох поміщицьких господарствах використовували місячину — поміщик повністю відбирав у селянина землю, а видавав йому щомісячний пайок харчами.

Застосовувалися застарілі засоби ведення господарства, зберігалися рутинний стан техніки й технологічно відстала традиційна система рільництва.

Переважали поміщицькі та державні мануфактури, засновані на підневільній праці кріпаків і примітивній техніці, які починають занепадати.

Таким чином, занепад поміщицьких господарств виявлявся у:

• низькому рівні організації праці;

• зниженні прибутків поміщиків;

• посиленні експлуатації селян.