Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 9 клас

Духовне життя

Вірування, звичаї, традиції, побут.

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята. Спосіб життя предків, їхні традиції, віра, звичаї, сімейні та громадські відносини — це сьогодення кожного з нас. У них національна неповторність українців, їхні найкращі сподівання і найсвітліші надії. Рід наш багатий на традиції, свята й обряди, прекрасний духовністю, оскільки з найдавніших часів наші предки відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережно передавали мудрість нації з покоління в покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з неї.

Правильно кажуть, що не край, то свій звичай.

Традиції, звичаї, обряди і свята — це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Святково-звичаєва спадщина і мова — це ті найміцніші елементи, що об’єднують і цементують окремих людей в один народ, в одну націю.

Звичай — загальноприйнятий порядок, спосіб дій, загальноприйнята норма поведінки; те, що стало звичним, засвоєним, визнаним, що ввійшло у вжиток.

Традиція — те, що передається від покоління до покоління як загальноприйняте, загальнообов’язкове, перевірене минулим досвідом, визнане необхідним для забезпечення подальшого існування й розвитку народу.

Мета традиції полягає в тому, щоб закріплювати й відтворювати в нових поколіннях усталені способи життєдіяльності, типи мислення і поведінки.

Землеробський тип господарства різних регіонів України визначав характер розвитку всіх сфер економічного і соціального життя українського народу. Його вплив відчутно позначився на матеріальній та духовній культурі. Аграрно-виробничий зміст мав народний календар українців, який поєднував досвід багатовікової трудової практики з релігійними віруваннями і забобонами, християнськими і язичницькими уявленнями.

Значний вплив на формування національної обрядово-звичаєвої сфери культури зробила релігія. Засвоюючи християнські обряди, народні маси пристосували їх до реальних потреб свого господарства та повсякденно-побутового вжитку.

Важливу роль у житті тогочасного українського суспільства відігравали календарні традиційно-побутові та церковні свята, які стали невід’ємною частиною національної культури.

Яскраві самобутні риси характерні для сімейного побуту, звичаїв, традиційних свят й розваг українців. Барвистістю і одночасно глибоким внутрішнім змістом відзначалася, наприклад, обрядовість, пов’язана з початком і закінченням жнив, весільною церемонією, народженням дитини, святкуванням релігійних свят тощо.

Неоціненним скарбом української культури, джерелом української народної пісенності є веснянки, що зачаровували всіх своєю немеркнучою красою. Практично не було жодного села, де б не побутував цей східнослов’янський жанр. У різних регіонах він мав свої різновиди. Веснянки були поширені і в Галичині, вони тут називалися гаївками, гагілками, магілками, ягівками тощо.

Чинники, які впливали на формування культурних традицій, побуту різних регіонів

1. Природні умови.

2. Культурна спадщина (матеріальні і духовні традиції).

3. Культурні зв’язки, що складалися з іншими народами.

4. Мистецькі здібності народу.

Українська культура зберігала яскраво виражений національний характер.

Твори масового декоративно-прикладного мистецтва, як і раніше, створювало селянство. Це один із важливих видів художньої культури. Досить високим був рівень народних промислів, які продовжували реалістичні традиції минулого, розвивали такі види мистецтва, як художнє ткацтво, вишивка, кераміка, художнє різьблення, народний розпис. Одним з найпоширеніших видів народного мистецтва стала вишивка, що відзначається чіткою композицією, різноманітною технікою виконання хрестиком, мережкою, низзю, гладдю. Для вишивок Галичини, Закарпаття, Буковини характерні геометричні узори, на київських, полтавських, чернігівських переважає рослинний орнамент. Різними за образним і орнаментальним рисунком, мотивами були кролевецькі, богуславські, волинські, прикарпатські рушники. Досить інтенсивно розвивалося килимарство з різноманітними рослинним (Полтавщина), геометричним (Буковина, Гуцульщина) орнаментами.

Саме естетичні смаки, світоглядні уявлення, моральні норми визначали той образ українського народу, що вражав і захоплював багатьох іноземців, які відвідували Україну і змушені були впевнюватися, що українці — окремий народ.

Висновки

1. Нині необхідним є знання звичаїв і культурних досягнень, що мали місце у минулих століттях, бо ці культурні надбання сприяли існуванню української нації у її важкі історичні часи, підтримували дух народу у моменти суворих випробувань, що їх зазнала Україна в XIX ст., і є невід’ємною частиною державної незалежності України.

2. Різні регіони України дуже відрізнялися своїм житлом, одягом, звичаями і традиціями.

3. Учителі мають можливість використати багатий матеріал звичаїв, традицій, побуту свого краю, які домінували у XIX ст. та які дійшли до нашого часу.