Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 9 клас

Господарське життя

Стан сільського господарства

Лівобережна та Слобідська Україна

У 1783 р. введено кріпацтво.

Сіяли жито, гречку, овес, тютюн та коноплі (особливо у Полтавській та Чернігівській губерніях). Почали саджати картоплю, цукровий буряк. Площа цукрового буряку на середину XIX ст. становила 10,7 тис. десятин.

У першій половині XIX ст. сільське господарство, засноване на феодально-кріпосницькій залежності, було відсталим, малопродуктивним. Система землеробства залишалася відсталою, часто з неправильним чергуванням озимих, ярих та пару, недостатнім угноєнням полів. Як і свій наділ, так і землю поміщика селяни обробляли вручну, збирали врожай серпами й косами, обмолочували снопи ціпами. Відстала система землеробства, важка ручна праця зумовлювали низьку врожайність — з одного висіяного центнера зерна збирали не більше ніж чотири — п’ять центнерів.

У сільському господарстві панували перелогова та трипільна системи обробітку ґрунту. Землю угноювали дуже рідко, обробляли її в поміщицькому і селянському господарствах примітивними знаряддями праці.

Від 1799 р. до 1856 р. у Східній Україні було 28 повсюдних і Часткових неврожаїв, які призвели до голоду та епідемій. Десятина — одиниця земельної площі, яка дорівнює 1,09 гектара.

Особливості розвитку ринкових відносин у сільському господарстві краю

1. Зростають великі поміщицькі господарства, які використовують нову техніку та вільнонайману працю.

2. Збільшується прошарок заможних селян (куркулів), які за безцінь скуповували невеликі клаптики землі у бідняків, а їх перетворювали на своїх наймитів.

3. Селяни тепер могли купувати рухоме й нерухоме майно, займатися не лише сільським господарством, а й торгівлею, що вело до появи заможних селян, які почали скуповувати землю і вести господарство по-новому, використовуючи нові машини, нові технології, працю наймитів.

4. Зростала оренда землі.

5. Безземельні селяни цілими юрбами йшли на ринки праці, де наймалися на роботу на підприємства великих міст, шахти Донбасу, рудники Криворіжжя.

6. У Чернігівській губернії переважали відробітки, а в Полтавській та Харківській губерніях панувала і капіталістична система землеробства і відробітки.

7. Почало змінювати свій характер сільське господарство краю:

• зростає врожайність;

• з’являються нові сорти пшениці;

• розвиваються товарні відносини;

• відбувався процес розшарування селян.

Правобережна Україна

Переважало трипілля. Спеціалізувалися на вирощуванні озимої пшениці та цукрового буряку, площа цукрових плантацій на середину XIX ст. становила 33 тис. десятин.

Землю обробляли примітивними знаряддями праці, якого теж не вистачало. У 1838 р. на 100 селянських господарств і припадало лише два плуги.

Великі земельні володіння окремих поміщиків втягуються у товарне виробництво.

Після скасування кріпосного права поміщики замінювали відробітки вільнонайманою працею. В губерніях Правобережжя близько 54% земельної площі в поміщицьких маєтках обробляли вільнонаймані робітники.

У Київській, Подільській і Волинській губерніях панувала капіталістична система землеробства. Відбувалася капіталізація поміщицьких та селянських господарств, що сприяло формуванню ринку вільнонайманої праці, яку найбільше використовували у Київській, Подільській і Волинській губерніях та на Півдні України.

Зростало оснащення сільського господарства новими машинами.

Багато поміщиків здавали свої землі в оренду іншим земельним власникам, різним промисловим товариствам, окремим заводчикам, купцям, селянам. Чимало орендарів здавало землю на умовах половинщини чи за відробітки.

Південна (Степова) Україна

На степових просторах Півдня розвинулося інтенсивне хліборобство. Землі було надзвичайно родючими. Спеціалізувалися на вирощуванні пшениці на експорт і тонкорунному вівчарстві.

У Бессарабії та на Херсонщині почали садити кукурудзу, яку принесли балканські переселенці, болгари й румуни.

У Катеринославській та Херсонській губерніях сіяли льон. Тут розвивалися і такі галузі господарства, як виноградарство, садівництво, вівчарство, конярство, рибальство. Переважала перелогова система обробітку ґрунту.

Успішно здійснюється перехід до товарного виробництва, оскільки тут в основному були великі господарства.

У зв’язку з наявністю сприятливих умов для збуту вирощеної продукції та слабким поширенням кріпосницьких відносин тут були сприятливіші умови для запровадження нової техніки.

У другій половині XIX ст. у Катеринославській, Таврійській, Херсонській губерніях існувала капіталістична система землеробства, формувався фермерський спосіб розвитку серед заможних селян. Виник великий попит на робочі руки. Значно зріс імпорт новітньої техніки для сільського господарства, а також її виробництво. На Півдні України воно зросло у 12 разів.

У Бессарабську, Катеринославську Херсонську, Таврійську губернії прибувало багато сільськогосподарських робітників. У цих губерніях діяли робітничі ринки, де збиралися тисячі робітників і куди з’їжджалися наймачі.

Такими ринками у Херсонській губернії були:

• села Новоукраїнка, Бірзула, Мостове;

• залізничні станції — Знам’янка, Волинська;

• міста Єлисаветград, Бобринець, Вознесенськ, Одеса, Кривий Ріг, Катеринослав, Новоросійськ, Сизрань, Вольськ.

У Таврійській губернії великий робітничий ринок був у містечку Каховці — тут збиралося близько 40 тис. робітників.

У трьох південних губерніях налічувалося 60 великих та малих робітничих ринків.

Галичина, Північна Буковина, Закарпаття

Основною галуззю економіки західноукраїнських земель було сільське господарство. Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. переважна більшість найкращих земель належала поміщикам. Велике поміщицьке землеволодіння було панівним у Закарпатті і Галичині. Більшість селянських господарств Східної Галичини та Північної Буковини мали наділи, що не могли прогодувати селянської сім’ї.

У 40-х роках XIX ст. значна частина господарств Закарпаття стала безземельною.

У Галичині нові види господарських культур поширили німецькі колоністи (конюшину, ріпак, плантації деяких лікарських рослин).

Управитель маєтку Гейслер був першим, хто посіяв конюшину. Ріпак засівав німець Шмідт у Винниках під Львовом.

Плантації лікарських рослин з’явилися у Мокротині біля Жовкни.

2/3 селян не мали мінімуму землі, щоб забезпечити засоби існування своєї сім’ї.

Сільське господарство краю довгий час після скасування кріпосного права було слабо розвиненим. Безземелля, малоземелля, злидні залишалися у тодішніх підавстрійських землях України. Майже половина придатної для обробітку землі було в руках поміщиків, у їхніх руках були ліси та луки.

Зберігалося і церковне землеволодіння. Тільки на Буковині земельний фонд церкви становив 26% усієї корисної землі цього регіону.

Зростала кількість селянських господарств внаслідок дроблення, яке супроводжувалося зменшенням земельних наділів, що часто-густо не могли прогодувати селянську сім’ю. Тому виникла проблема аграрного перенаселення, а звідси — і значна еміграція до Канади, США, Аргентини, Бразилії тощо. Незважаючи на значні масштаби еміграції (до 1 млн осіб), вона лише частково вирішувала проблему аграрного перенаселення і пом’якшувала ситуацію на селі.

Продукція землеробства протягом другої половини XIX ст. збільшилася в 1,5 разу, а населення зросло в 1,8 разу, що вело до слабкого розвитку товарного виробництва, все йшло в основному на самозабезпечення.